ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4382/24 Справа № 211/7338/23 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року м.Кривий Ріг
Справа № 211/7338/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яке ухвалено судом у складі судді Сарат Н.О, у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 лютого 2024 року, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним та скасування протокольного рішення в частині призупинення виплат та стягнення недоплаченої частки заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , працює на посаді машиніста тепловозу Структурного підрозділу "Криворізьке локомотивне депо" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та з 30.07.2019 року по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.
З 02.01.2023 року по 25.01.2023 року позивачеві надавалася щорічна графікова тарифна відпустка за 2021-2022 робочі роки та з 18.10.2023 по 16.12.2023 року позивачеві надавалася щорічна графікова тарифна відпустка за 2022 - 2023 робочі роки.
Позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011, який є чинним станом на час виникнення спірних правових відносин, яким встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Позивачеві не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2021-2022 рік в сумі - 6700 грн. та за 2022-2023 роки 6700 грн., що разом становить 13400,00 грн.
На звернення позивача, відповідач роз?яснив, що матеріальна допомога ОСОБА_1 не нараховувалася на підставі протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання Правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року "Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства "Українська залізниця", а саме пункту 1.1.4 Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупиняється.
Позивач вважає, що пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року "Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства "Українська залізниця" незаконний, так як порушує ст. 43, 58 КУ та КЗпП України та ЗУ "Про оплату праці", ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", тому має бути визнаний незаконним та підлягає скасуванню.
Станом на 14.03.2022 року ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не мав чинності. Закон не має зворотної дії.
Крім того, в порушення законодавства, Галузевої угоди та ст. 14 ЗУ "Про колективні договори і угоди", відповідач не повідомив позивача про зміни, погіршення його становища, не проводив консультації, та не інформував профспілку, членом якої є позивач, а тому п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року не може застосовуватися, як підстава призупинення виплат, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.
Посилаючись на викладене, просив суд: визнати незаконним та скасувати п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги; стягнути з відповідача на користь позивача 13400,00 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та судові витрати.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у сумі 13400 гривень 00 копійок та судовий збір в сумі 1 073 гривні 60 копійок.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 073 гривні 60 копійок.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми ЦПК України та розглянуто справу з порушенням вимог щодо підсуності спору. Зокрема, спір в частині визнанння незаконним та скасування п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, не є трудовим спором між роботодавцем та працівником, а тому має розглядатися за місцем знаходження відповідача - АТ "Українська залізниця". Судом не було враховано, що фактично спір є колективним трудовим спором. Суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного правадження та не врахував, що у даній справі виник спір не з приводу трудових відносин, а стосується функціонування АТ "Українська залізниця" в умовах воєнного стану, тобто стосується всіх працівників, які не були залучені до участі у справі.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду по суті цивільної справи №214/4662/22 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, де позовні вимоги є тотожними з даним спором.
Зазначає, що п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року є законним, так як 14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Наразі виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена Колективним договором, на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинена та не здійснюється, що не суперечить вимогам ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокатів Руденко С.О., Губарєву Я.А. та Федевич О.М., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді машиніста тепловозу Структурного підрозділу "Криворізьке локомотивне депо" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та, з 30.07.2019 року по цей час, є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.
З 02.01.2023 року по 25.01.2023 року позивачеві надавалася щорічна графікова тарифна відпустка за 2021-2022 робочі роки, а з 18.10.2023 по 16.12.2023 року - за 2022 - 2023 робочі роки.
Позивач звертався при наданні відпустки з особистою заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до пункту 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011, який є чинним станом на час виникнення спірних правових відносин та яким встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (заява від 30.01.2023 року та від 23.10.2023 року).
Відповідь позивач отримав 14.11.2023 року та 15.11.2023 року, в якій було зазначено, що матеріальна допомога ОСОБА_1 не нараховувалася на підставі протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року "Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства "Українська залізниця", а саме пункту 1.1.4 Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення призупиняється.
Позивачеві не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2021-2022 рік в сумі - 6700 грн. та за 2022-2023 роки 6700 грн., що разом становить 13400,00 грн.
Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Українська залізниця» призупинили виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою, в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий орган, членом якого є працівник, про ухвалення вказаного рішення, а також, в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. При цьому, суд зазначив, що таке призупинення, а саме застосування п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24.03.2022 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону, а тому не грунтується на Законі.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно з копією Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п. 1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».
Тобто, АТ «Укрзалізниця» не вносились зміни до Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року. Виплати матеріальної допомоги на оздоровлення було призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, тому є помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» в частині ініціювання питання про підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів щодо призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення.
За таких обставин, суд першої інстанціїх дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Фактично спір між стронами виник з приводу порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_1 через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного з відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо», який є чинним, та п. 3.2.18 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 ріки, який є чинним по цей час.
Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
В той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннями ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану, із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб, із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24.03.2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Отже, положення ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 3.1.5 колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, в тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі № 580/2869/22.
Колегія суддів звертає увагу на те, що виплати позивачеві було призупинено, тому звернення позивача з цієї підстави до суду не позбавляє останнього після закінчення воєнного стану звернутися до суду з вимогами про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у випадку, якщо відповідач АТ «УКраїнська залізниця» не проведе з ним відповідний розрахунок, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки у сумі 13 400 гривень 00 копійок.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача АТ «Українська залізниця» про те, що п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року є законним, так як 14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця», на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та наразі виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена Колективним договором, на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинена та не здійснюється, що не суперечить вимогам ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
При цьому, колегією судідв не приймаються посиланя відповідача АТ «Українськазалізниця» в апеляційній сарзі на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, щодо визначення підсудності спору, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відмови у зупиненні провадження у справі.
Так, згідно ч. 1 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є захист його трудових прав, а тому позов підставно пред?явлено до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу.
Відповідно до ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, справи; що виникають з трудових відносин, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження та ухвалою від 08 січня 2024 року відмовив у задоволенні клопотання відповідача АТ «Українськ азалізниця» про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. (а.с. 80-81).
Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем АТ «Українська залізниця» було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду по суті цивільної справи №214/4662/22 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, де позовні вимоги є тотожними з даним спором.
Разом з тим, відсутні підстави вважати, що даний позов об?єктивно не може бути розглянуто до розгляду по суті цивільної справи №214/4662/22, у зв?язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі.
Щодо посилання відповідача АТ «Українська залізниця» на пропуск позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає у рішенні про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегією суддів встановлено, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування протокольного рішення в частині призупинення виплат та стягнення недоплаченої частки заробітної плати задоволенню не підлягають, як безпідставні, а тому питання щодо дотримиання останнім позовної давності не мають правового значення для вирішення даного спору, з вищенаведених підстав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК УКраїни).
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів стягує з позивача ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 288,32 грн, а іншу частину судових витрат, понесених відповідачем на оплату судового збору, у розмірі 1 288 гривень 32 копійки, компенсує за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року- скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування протокольного рішення в частині призупинення виплат та стягнення недоплаченої частки заробітної плати- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 32 (тридцять дві) копійки.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 32 (тридцять дві) копійки, за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 травня 2024 року.
Головуючий:
Судді:
