УХВАЛА
26 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/457/23
провадження № 12-33гс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагроінвест» (далі - Товариство)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 (головуюча Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Козир Т. П.)
за позовом Чигиринської міської ради (далі - Рада)
до Товариства,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС),
про стягнення 297 787,95 грн та розірвання договору оренди землі,
УСТАНОВИЛА:
1. У березні 2023 року Рада звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства, в якому просила стягнути на свою користь 297 787,95 грн заборгованості з орендної плати та розірвати договір оренди землі від 25.01.2010, зареєстрований у Чигиринському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК» 05.05.2010 за № 041079800515 (далі - Договір), з припиненням права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125485500:01:000:1503 (далі - Земельна ділянка).
2. Позов мотивовано неналежним виконанням Товариством зобов`язань зі сплати орендної плати за Договором з урахуванням укладеної між сторонами у справі додаткової угоди від 01.11.2011 (далі - Додаткова угода) та змін, внесених за результатами розгляду господарської справи № 925/640/21.
3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.10.2023 (суддя Кучеренко О. І.) у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що на момент укладення Додаткової угоди, якою, за доводами Ради, сторони збільшили розмір орендної плати з 3 до 4,5 % від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки, Договір підлягав державній реєстрації та набирав чинності саме після його державної реєстрації, а тому Додаткова угода як невід`ємна частина Договору також підлягала державній реєстрації. Водночас суд першої інстанції зауважив, що наданий у справу оригінал Додаткової угоди не містить інформації щодо її державної реєстрації, та виснував, що у зв`язку з відсутністю такої реєстрації вказана угода не набрала чинності.
Ураховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Рада неправильно розрахувала заборгованість Товариства з орендної плати, оскільки застосувала ставку 4,5 % від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки за умовами Додаткової угоди, яка не була укладена, а не 3 %, як визначено в Договорі. При цьому суд першої інстанції вказав, що з доказів, які надані Радою та витребувані на її вимогу, неможливо достеменно встановити наявність заборгованості за Договором, оскільки надані ГУ ДПС копії податкових декларацій та довідки про заборгованість Товариства містять узагальнену інформацію щодо розміру плати за користування земельними ділянками, які знаходяться у межах Чигиринської територіальної громади. Крім того, відсутність заборгованості Товариства підтверджується листом ГУ ДПС від 18.05.2023 № 95336/23-00-13-09-12.
Оскільки Рада не довела наявності в Товариства заборгованості з орендної плати за спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 297 787,95 грн.
Відмовляючи в задоволенні вимог Ради про розірвання Договору, суд першої інстанції виходив з того, що за спірний період у Товариства відсутня заборгованість зі сплати орендних платежів; Товариство сплачувало орендну плату у визначеному Договором розмірі з урахуванням індексів інфляції, що свідчить про відсутність порушень відповідачем відповідних умов Договору.
Суд першої інстанції не розглядав інших підстав для розірвання Договору (порушення Товариством строків оплати, відмова від перегляду умов Договору у зв`язку зі зміною розміру земельного податку, ненарахування Товариством пені у зв`язку з несвоєчасністю внесення щомісячних орендних платежів), оскільки Рада навела такі додаткові підстави не в позові, а в судових дебатах та виклала їх в письмових поясненнях, які подала в судовому засіданні 04.10.2022.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 04.10.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнуто з Товариства на користь Ради 220 779,11 грн заборгованості з орендної плати за землю та розірвано Договір; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
6. Постанова апеляційного суду мотивована, зокрема, тим, що Договір набрав чинності з дня його державної реєстрації в силу статті 210 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, що була чинною до 01.01.2013 та передбачала державну реєстрацію договорів оренди землі. Водночас чинним як на момент укладення Додаткової угоди, так і на час апеляційного перегляду справи законодавством не передбачено строку, протягом якого мала відбутись державна реєстрація договору оренди земельної ділянки, а отже й змін до такого договору.
Апеляційний суд зауважив, що Додаткова угода підписана уповноваженими особами та скріплена печатками сторін, а жодна зі сторін не ставила під сумнів сам факт її укладення (підписання). При цьому в пункті 32 Договору сторони визначили, що зміни здійснюються у письмовій формі. Тобто вимога щодо державної реєстрації змін виходить виключно з норм цивільного законодавства, а не з умов Договору. Також апеляційний суд врахував, що правовідносини сторін щодо оренди Земельної ділянки за Договором є триваючими, оскільки строк дії цього правочину - до 22.05.2058.
У зв`язку з викладеним, а також беручи до уваги, що 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1878-VI), якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, апеляційний суд виснував, що підписана сторонами 01.11.2011 Додаткова угода набула чинності 01.01.2013 як така, що укладена з дотриманням письмової форми, підписана уповноваженими особами та скріплена печатками сторін. Відтак, на думку апеляційного суду, набрання чинності змінами, унесеними Законом № 1878-VI, є юридичним фактом, з яким з огляду на пункт 32 Договору можна пов`язати набуття чинності Додатковою угодою.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що з 01.01.2013 розмір орендної плати становить 4,5 % від нормативної грошової оцінки, встановленої пунктом 4 Договору.
Апеляційний суд відхилив доводи Товариства про те, що Додаткова угода не є реальною, обґрунтовані з посиланням на зміст листів Чигиринської РДА від 18.05.2012 та Ради від 15.04.2021, у яких пропонувалось збільшити ставку орендної плати в Договорі, та доводи, викладені у відзиві Ради від 02.05.2022 про те, що угода не набула чинності. Апеляційний суд вказав, що Товариство не стверджувало, що підпис та печатка, якими скріплена Додаткова угода, є підробленими чи несправжніми, та врахував, що орендар не зареєстрував Додаткову угоду від 01.11.2011, а тому дійшов висновку, що вказані вище листи і доводи відзиву не спростовують факту існування або ж «реальності» Додаткової угоди. Оскільки орендар ухилився від реєстрації Додаткової угоди, відмовився вносити зміни до Договору щодо розміру нормативної грошової оцінки землі, систематично неналежно виконував умови Договору, апеляційний суд констатував, що наведені доводи є черговою спробою Товариства не сплачувати орендну плату у визначеному в Договорі розмірі.
Апеляційний суд зазначив, що за умовами пункту 8 Договору розмір орендної плати має обчислюватись з урахуванням індексу інфляції, однак, оскільки сторони не уклали додаткової угоди до Договору щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнта індексації саме нормативної грошової оцінки землі, то індексації підлягає орендна плата, а не нормативна грошова оцінка. Оскільки сторони в Договорі не визначили порядку індексації орендної плати за землю, а законодавчо порядок індексування орендної плати встановлено лише Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, та Методикою розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630 (далі - Методики № 786 та № 640 відповідно), апеляційний суд дійшов висновку про можливість здійснення розрахунку індексування орендної плати за землю відповідно до пункту 8 Договору в порядку, визначеному Методиками № 786 та № 640.
На думку апеляційного суду, оскільки з 01.01.2013 змінився розмір орендної плати у зв`язку з набуттям чинності Додатковою угодою, то базовим є січень 2013 року, а розмір орендної плати становить 4 289,24 (1 143 796,00 * 4,5 / 100 / 12). Натомість з листопада 2022 року, базовим є саме цей місяць, а розмір орендної плати становить 8 776,03 грн (2 340 275,00 * 4,5 / 100 / 12).
Апеляційний суд здійснив відповідний розрахунок, виходячи з підтвердженої матеріалами справи нормативної грошової оцінки, встановленої сторонами у пункті 4 Договору, ставки орендної плати, встановленої у Додатковій угоді, розмірів фактично сплачених орендарем сум, вказаних у податкових деклараціях за 2020-2023 роки, та вказав, що з урахуванням індексації Товариство мало сплатити 448 587,08 грн, проте сплатило лише 216 475,53 грн.
За розрахунком апеляційного суду, розмір недоплаченої орендної плати з урахуванням індексації за спірний період становить 220 779,11 грн. Водночас апеляційний суд погодився з доводами Ради про те, що відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» орендарі земельних ділянок комунальної власності звільняються від сплати орендної плати за березень 2020 року.
Таким чином, апеляційний суд виснував, що вимоги про стягнення 297 787,95 грн заборгованості з орендної плати за землю підлягають частковому задоволенню на суму 216 475,53 грн.
Оскільки в період з лютого 2020 року до грудня 2021 року Товариство сплачувало орендні платежі не в повному обсязі, а із січня 2022 року до лютого 2023 року ще й з недотриманням строків, апеляційний суд дійшов висновку про наявність фактичних (систематичне неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо сплати орендної плати) та правових (стаття 651 ЦК України, стаття 32 Закону № 161-XIV, стаття 141 ЗК України) підстав для розірвання Договору.
7. 21.03.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга Товариства, у якій воно просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та залишити в силі і без змін рішення Господарського суду Черкаської області від 04.10.2023, а також здійснити розподіл судових витрат.
8. Скаржник посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 125 ЗК України та статті 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент підписання Додаткової угоди, без урахування висновків щодо моменту набрання таким правочином чинності, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 925/362/19, від 22.12.2021 у справі № 818/100/18, від 21.09.2022 у справі № 925/632/19 та постановах Верховного Суду України від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 і від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц.
У контексті цих доводів, на думку Скаржника, мають бути з`ясовані такі питання:
- чи набуває чинності Додаткова угода, обов`язкова реєстрація якої передбачалася чинним на момент її укладення законодавством, якщо така реєстрація проведена не була;
- чи може незареєстрована Додаткова угода бути підставою внесення змін до Договору в частині збільшення розміру орендної плати з 3 до 4,5 % та з якого моменту.
9. Також Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 651 ЦК України, статтю 32 Закону № 161-XIV та статтю 141 ЗК України як підставу для розірвання Договору без урахування правових висновків Верховного Суду щодо наявності істотного порушення договірних умов, викладених у постановах від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19, від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18, а також постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14.
10. На переконання Скаржника, апеляційний суд ухвалив оскаржену постанову без урахування висновків палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС, викладених у постанові від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19, та допустив одночасно подвійну індексацію орендної плати та індексацію нормативної грошової оцінки.
11. Окрім цього, Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив статті 204, 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не оголошував складу суду, прізвища секретаря судового засідання, не роз`яснював права на відвід судді, всього складу суду чи секретаря судового засідання, не з`ясовував в учасників справи до початку розгляду справи наявність клопотань, заяв тощо. При цьому, за твердженнями Скаржника, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних вище статей ГПК України саме під час апеляційного розгляду, а тому потребує відповіді питання, чи зобов`язаний суд апеляційної інстанції виконувати вимоги статей 204, 207 ГПК України під час апеляційного розгляду справи через призму частини першої статті 270 та частини першої статті 252 цього Кодексу.
12. Ухвалою від 08.04.2024 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою Товариства, а ухвалою від 29.05.2024 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС), викладених у постановах від 13.12.2018 у справі № 812/465/17, від 23.04.2019 у справі № 812/371/18, від 13.06.2019 у справі № 812/466/17, від 18.06.2019 у справі № 812/778/17, від 25.10.2019 у справі № 812/777/17, від 19.03.2021 у справі № 812/1198/17, від 08.09.2022 у справі № 812/1460/16, від 19.01.2023 у справі № 803/806/17 та від 28.03.2024 у справі № 160/240/23.
13. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, колегія суддів указує на те, що КАС ВС та КГС ВС сформували принципово різні підходи до застосування норм матеріального права щодо необхідності державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.
14. Так, у постанові від 28.03.2024 у справі № 160/240/23, вирішуючи питання правомірності нарахування податкового зобов`язання з орендної плати за землю, КАС ВС здійснив аналіз, зокрема, статей 18 і 20 Закону № 161-XIV, статті 125 ЗК України, статей 640, 653, 654 ЦК України та виснував, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації, як і договір оренди земельної ділянки. За встановлених у судовому процесі обставин відсутності державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені. Аналогічна правова позиція викладена також у перелічених вище постановах КАС ВС, від висновків з яких вважає за необхідне відступити колегія КГС ВС.
Водночас у постанові від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19 палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС виснувала, що державній реєстрації підлягає лише саме виникнення речового права (права оренди земельної ділянки) та його строк, а не умови договору оренди землі, зокрема такі як розмір орендної плати.
15. Колегія суддів КГС ВС не погоджується з наведеними вище висновками КАС ВС та звертає увагу на доводи Ради, викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що на момент підписання Додаткової угоди реєстрація договорів оренди землі здійснювалась в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», за змістом якої реєстрація земельної ділянки полягала у внесенні інформації до державного реєстру земель, відомостей про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб`єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь.
Рада вважає, що метою державної реєстрації було посвідчення саме права оренди земельної ділянки, кількісним критерієм якого був строк дії договору. При цьому обов`язковій реєстрації підлягали договори та зміни до них, які передбачали виникнення, припинення та зміну строку дії права оренди. Всі інші відомості до реєстру не вносилися, тому не потребували обов`язкової державної реєстрації, оскільки не призводили до зміни інформації про земельну ділянку, що містилася в реєстрі.
16. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
17. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
18. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
19. Наведені підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.
20. Водночас 30.05.2024 до Великої Палати Верховного Суду від Товариства надійшла заява, в якій воно просить зупинити виконання (дію) постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 до закінчення перегляду цієї справи в касаційному порядку.
21. Ця заява обґрунтована тим, що Рада 03.04.2024 отримала накази на примусове виконання вказаної вище постанови, яка набрала законної сили 28.02.2024, та подала їх до органу державної виконавчої служби, який відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 та наклав арешт на майно і рахунки Товариства.
Товариство наголошує, що апеляційний суд оскарженою постановою розірвав Договір, а тому неможливо буде здійснити поворот виконання судового рішення чи в інший спосіб повернути Земельну ділянку, оскільки:
- на цей час (травень місяць) Товариство обробило Земельну ділянку та засіяло її зерновою культурою, адже не могло допустити заростання землі бур`янами, що завдало б землі збитків (один сезон необроблення земельної ділянки призводить до значного погіршення родючості землі, а в подальшому до значних фінансових втрат на виведення бур`янів і підвищення родючості шару землі);
- виконання оскарженої постанови на цей час (повернення Земельної ділянки Раді) призведе до того, що Товариство не зможе забрати своє майно (плоди зернової культури);
- арештовані всі рахунки Товариства в межах відкритих виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2;
- Рада поділить Земельну ділянку на маленькі частини, чи змінить цільове призначення землі, чи вчинить будь-які інші дії, які змінять об`єкт оренди, та передасть його іншим суб`єктам в оренду, про що заявляв у судових засіданнях представник позивача. Тобто Земельна ділянка в цілісному вигляді, як об`єкт оренди перестане існувати і повернути її назад буде неможливо, а відповідач як орендар буде позбавлений відповідного права;
- у випадку задоволення касаційної скарги неможливо буде використати Земельну ділянку за цільовим призначенням у цьому році (щонайменше), тобто обробити, внести добрива, засіяти та зібрати урожай.
22. Частиною першою статті 332 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
23. Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, суд враховує імовірність утруднення повороту виконання рішення в разі скасування судового рішення, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, обґрунтування вимог та доводів про те, що захист прав, свобод та інтересів заявника стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.
24. При цьому застосування відповідних повноважень судом касаційної інстанції має бути обґрунтованим, а підстави вагомими та доведеними, оскільки в такому випадку інша сторона у справі (учасник справи), на користь якої постановлено судове рішення, що набрало законної сили, буде обмежена у праві на задоволення своїх вимог. Схожі правові висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 908/976/19 та від 10.02.2022 у справі № 910/6355/20.
25. Утім, у заяві Товариства відсутні обґрунтовані доводи, підтверджені відповідними доказами, які дають підстави для висновку про неможливість повороту виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 в частині стягнення на користь Ради грошових коштів.
26. Також у поданій заяві Товариство не обґрунтувало наявності у нього законного інтересу на обробіток Земельної ділянки та отримання з неї урожаю зернової культури, яка, за його твердженнями, була засіяна в травні 2024 року, з урахування того, що оскаржена постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, якою було розірвано Договір, відповідно до статті 284 ГПК України набрала законної сили з дня її прийняття.
27. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб [див. постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56), від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (підпункт 7.36), від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 200) та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 73)].
28. Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що оскарження судового рішення в касаційному порядку не є безумовною підставою для зупинення його виконання судом касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви Товариства про зупинення виконання (дії) постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у цій справі.
Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною третьою статті 302, статтею 332 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу № 925/457/23 за позовом Чигиринської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагроінвест» про стягнення 297 787,95 грн та розірвання договору оренди землі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагроінвест» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 18 вересня 2024 року об 11 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
4. Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагроінвест» про зупинення виконання (дії) постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 925/457/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоО. В. Кривенда О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівС. О. Погрібний Ж. М. ЄленінаО. В. Ступак І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач Л. Ю. КишакевичО. С. Ткачук В. В. КорольВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко
