Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №646/7075/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1719/24
Категорія: ч.1 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2024 року, -
УСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 25 серпня 2024 року та визначено розмір застави 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до нього більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою. В обґрунтування апеляційної скарги послався на те, що прокурором не доведено наявність жодного ризику. Указав, що в нього немає умислу переховуватись від правоохоронних органів та суду, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Наголосив, що в нього була можливість покинути територію України під час окупації с. Гусинка Куп`янського району Харківської області, чим він не скористався. Зазначив, що разом з ним проживає його матір, яка є пенсійного віку та потребує постійного догляду через погіршення стану здоров`я.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Прокурор, захисник та обвинувачений, будучи повідомлені про дату, час та місце судового засідання, прокурор та захисник не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили, а обвинувачений не звертався з клопотанням про обов`язкову участь, а тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду або незаконно впливати на свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України, за який йому може бути призначено до трьох років позбавлення волі та у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 інкримінується тяжке кримінальне правопорушення у сфері злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчиненого в умовах воєнного стану, у тому числі, виправдування збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства особливо під час воєнного стану.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.
За таких обставин, посилання обвинуваченого на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, які є наявними у кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Посилання обвинуваченого на наявність в нього матері похилого віку, в даному випадку не можуть достатньо свідчити про можливість застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:
