Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа: № 646/7075/24 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2041/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 08 2024 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду, крім іншого, клопотання прокурора задоволено та продовжено відносно ОСОБА_6 , строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 20 жовтня 2024 року включно.
Визначено обвинуваченому суму застави у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень з покладенням обов`язків передбачених КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, просить про зміну ухвали та про застосування щодо нього запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України стороною обвинувачення не підтверджуються, оскільки наміру якимось чином перешкоджати суду чи уникати кримінальної відповідальності він не ніколи не мав.
Крім того, наголошує на непомірному розмірі визначеної йому застави, при цьому вказуючи, що кошти на її внесення у нього відсутні.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвалисуду за відсутності прокурора, обвинуваченого та його захисника, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 436-2 КК України, один з яких є тяжкими, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна або без такої.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна чи без такої, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду, у тому числі шляхом виїзду за межі країни, у тому числі на окуповану територію.
На існування вказаного ризику, крім іншого впливає той факт, що ОСОБА_6 є уродженцем Луганської області, має родичів на окупованій території, в той час, як міцних соціальних зв`язків на території України не має.
Беручи до уваги, що основними речовими доказами у даному кримінальному провадженні являються комп`ютерна техніка, інші електронні пристрої, а також інстальовані на них застосунки, не виключена імовірність того, що з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 здійснить знищення чи спотворення вказаних доказів, шляхом видалення особистого профілю месенджеру та інших сторінок у соціальній мережі.
Крім того, враховуючи характер інкримінованих ОСОБА_6 діянь, які полягали у виправдовуванні ним збройної агресії рф та прославляння осіб, які мали на меті знищення України, не можна виключати висновок щодо його негативного ставлення до України та її державної влади, а тому існує імовірність того, що останній може вчинити й інше кримінальне правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачаєтьсяз клопотанняпро продовженнязапобіжного заходуу видітримання підвартою стосовно ОСОБА_6 ,ризики,передбачені п.п.1,4,5ч.1ст.177КПК України,не зменшилися,при цьомусторона обвинуваченнянадала оцінкупротиправності дій,скоєних обвинуваченим,суворості покарання,у разідоведення йоговинуватості,відомостям,які характеризуютьособу обвинуваченого,навівши підстави,які вказуютьпро необхідністьпродовження строкудії обраногораніше запобіжногозаходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення вчинені в умовах воєнного стану та є такими, що виправдовують збройну агресію рф, до того ж вчинені за тяжких життєвих обставин у якому опинилося українське суспільство, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається обвинувачений ОСОБА_6 стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується доводів апелянта щодо непомірного розміру призначеної йому застави як альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів наголошує на тому, що позиція Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року.
У цій справі, ЄСПЛ, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Відповідно до положень п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, при визначенні розміру застави враховуються обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та ризики, передбачені статтею 177 цього Кодексу.
Як вбачається із мотивувальної та резолютивної частини ухвали зазначених вище вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, визначив заставу в межах, передбачених вищенаведеним п.2 ч.5 ст.182 КПК України, зокрема 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
На даний час саме такий розмір застави, визначений судом першої інстанції як альтернативного запобіжного заходу в межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатний забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність, враховуючи обставини кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, призначення ОСОБА_6 застави саме у такому розмірі.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку обвинуваченого ОСОБА_6 є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м`який.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 08 2024 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.ч.1,3 ст. 436-2 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 20 10 2024 року, включно, з визначенням застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
