Ухвала
Іменем України
03 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 201/531/19
провадження № 61-11594ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року у складі судді: Антонюка О. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у складі колегії суддів:Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостінової Олени Валентинівни, визнання незаконною та скасування постанови про відновлення виконавчого провадження, стягувач - ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостінової О. В. (далі - державний виконавець), визнання незаконною та скасування постанови про відновлення виконавчого провадження, стягувач - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року у справі № 201/531/19 позов ОСОБА_2 задоволено та усунено перешкоди ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах й в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , вселено ОСОБА_2 з малолітньою дитиною до житлового будинку АДРЕСА_1 і зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від дверей цього житлового будинку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного в суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року залишено без змін.
ОСОБА_1 вказувала, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист. Рішення суду було виконано, за результатами якого складено акт державного виконавця від 30 серпня 2023 року та закрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, про що винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 жовтня 2023 року.
Посилаючись на те, що після фактичного виконання рішення державним виконавцем Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостіною О. В. було винесено постанову та відновлено виконавче провадження на підставі заяви представника стягувача, у якій зазначено, що ОСОБА_1 фактично не дає повноцінно користуватись житловим приміщенням будинку № 80 , кімнати та вбиральні зачинені, що не відповідає дійсності, оскільки рішення суду виконане.
ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії та скасувати постанову старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостіної О. В. від 28 грудня 2023 року по відновлення виконавчого провадження.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
відповідно до пункту 6 статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» у разі перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку;
ОСОБА_1 чинила перешкоди у користуванні житловим приміщенням стягувачу у справі, а тому державним виконавцем прийнято рішення про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 для подальшої перевірки виконання рішення суду. Державним виконавцем правомірно винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 201/531/19, виданого 08 травня 2023 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про усунення перешкоди ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , з боку ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 до цього будинку АДРЕСА_1 і зобов`язати ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від дверей цього житлового будинку;
таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки державний виконавець ОСОБА_4 своїми діями не порушила права заявника, тому її дії, постанова про відновлення виконавчого провадження є законною.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
апеляційний суд зазначив, що Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, щоб ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Hornsby v. Greece», п.40);
апеляційний суд виходив з того, що рішення суду у справі, на виконання якого було видано виконавчий лист, було виконано. Втім, після його фактичного виконання, ОСОБА_5 продовжила чинити ОСОБА_2 та її малолітньому сину перешкоди у проживанні та повноцінному користуванні будинком. Відновлення виконавчого провадження було зумовлено тим, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житлом, а тому державний виконавець своїми діями не порушила права заявника і її дії, постанова про відновлення виконавчого провадження є законною;
рішення суду про вселення ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_6 є чинним та дії скаржниці ОСОБА_1 не повинні порушувати їх прав на проживання, оскільки кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод);
апеляційним судом було зазначено, що фактично скарга свідчить лише про те, що ОСОБА_1 не має наміру дотримуватися прав стягувача, які були захищені судом. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
12 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нову постанову, якою скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у даному випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини шостої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження»;
єдиною підставою для відновлення виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій має бути обставина подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено;
судом проігноровано те, що відповідно до вимог статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» одне лише звернення стягувача із заявою про відновлення виконавчого провадження без надання стягувачем конкретних доказів та фактів, які б свідчили про те, що боржник чинить перешкоди щодо проживання стягувача у приміщенні, не є достатньою підставою для відновлення виконавчих дій та покладення на боржника надмірного тягаря у вигляді юридичної відповідальності за дії, які останнім не були насправді вчинені;
як державним виконавцем, так і судом було проігноровано обставини щодо того, що ОСОБА_2 після вселення до будинку не користувалась майном, фактично там не проживала, не перевезла туди речі, що підтверджується актами про не проживання та зверненням до поліції, що фактично є порушенням вимог частини шостої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження», адже державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача виключно у разі подальшого перешкоджання боржником проживання та перебування стягувача у приміщенні, в яке його вселено;
у тексті оспореної постанови про відновлення виконавчого провадження не зазначено, як саме боржник перешкоджала проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено. Матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів, які б відповідали критеріям достатності та достовірності щодо вчинення таких дій з боку боржника у справі;
у даному випадку стягувач, подаючи заяву про відновлення виконавчого провадження, вочевидь допустив зловживання своїми правами, оскільки його дії мають на меті невиконання судового рішення, яке вже фактично виконано, а спричинення шкоди боржнику. З огляду на сталі неприязні взаємовідносини боржника та стягувача, між такими учасниками виконавчого провадження виникли правовідносини, які мають всі ознаки виключно житлового спору щодо порядку користування житловим приміщенням.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , у січні 2019 року звернулася з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення і зобов`язання передати ключі від будинку та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року у справі № 201/531/19 позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_7 до житлового будинку АДРЕСА_1 і зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від дверей цього житлового будинку. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного в суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року залишено без змін.
08 травня 2023 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист № 201/531/19.
Постановою державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостіною О. В. від 23 травня 2023 року відкрито виконавче провадження.
Суди встановили, що:
у результаті примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа, державним виконавцем були вчинені виконавчі дії, направлені на виконання резолютивної частини виконавчого листа, а саме, усунення перешкод ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , з боку ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 про вселення ОСОБА_2 з малолітньою дитиною до цього будинку АДРЕСА_1 і зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від дверей цього житлового будинку;
30 серпня 2023 року в присутності понятих та сторін виконавчого провадження, державним виконавцем відділу були здійснені виконавчі дії, направлені на усунення перешкод ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , з боку ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 вселено до цього будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 передано ключі від вхідних дверей житлового будинку № 80 ОСОБА_2 . Державним виконавцем попереджено ОСОБА_1 про недопустимість в подальшому чинити перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , про що було складено відповідний акт;
у зв`язку з тим, що боржником рішення суду не було виконано в добровільному порядку, керуючись статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» з ОСОБА_1 було стягнуто виконавчий збір в розмірі 13 400 грн.
19 жовтня 2023 року, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копії постанов направлені сторонам виконавчого провадження, виконавчий лист до суду.
21 грудня 2023 року на адресу відділу надійшла заява представника стягувача про відновлення виконавчого провадження у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перешкоджає проживанню ОСОБА_2 та її малолітньому сину ОСОБА_3 , а саме: всі житлові кімнати зачинені на замки, у зв`язку з чим жодною із кімнат неможливо використовувати для розміщення спального місця для ОСОБА_2 та дітей. ОСОБА_2 та її малолітні діти не мали можливості користуватись вбиральнею, оскільки така знаходиться у дворі за житловим будинком і зачинена на ключ.
Оскарженою постановою державного виконавця від 28 грудня 2023 року відновлено виконавче провадження. Відновлення виконавчого провадження зумовлено тим, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житлом, кімната та вбиральня зачинені.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку (частина шоста статті 67 Закону України «Про виконавче провадження»).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі № 725/7977/22 (провадження № 61-7946св23) вказано, що:
«порядок виконання рішення про вселення стягувача врегульований статтею 67 Закону № 1404-VIII.
Так, частинами першою та другою цієї статті визначено, що державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача. У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово. Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Згідно з частинами третьою-шостою цієї норми закону державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення. У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Змістовний аналіз наведених норм Конституції України та Закону № 1404-VIII свідчить про те, що рішення про вселення особи стягувача вважається виконаним, коли державним виконавцем забезпечено безперешкодне входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, а також забезпечення його проживання».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року у справі № 754/5146/15-ц (провадження № 61-1922св18) зазначено, що:
«згідно частини другої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення (частина п`ята статті 67 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною шостою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.
Апеляційний суд встановивши, що оскаржувана постанова відповідає вимогам пунктів 6, 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, державний виконавець при її винесенні діяв у відповідності до вимог частини шостої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» та до його повноважень не входить перевірка обґрунтованості заяви стягувача про перешкоджання боржником його проживанню (перебуванню) у спірній квартирі, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1».
Суди встановили, що правом на відновлення виконавчого провадження скористалася стягувач ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 є боржником; відновлення виконавчого провадження зумовлено тим, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житлом, кімната та вбиральня зачинені.
За таких обставин, встановивши, що дії державного виконавця по винесенню постанови про відновлення виконавчого провадження вчинено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах своїх повноважень, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савостінової Олени Валентинівни, визнання незаконною та скасування постанови про відновлення виконавчого провадження, стягувач - ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
