Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
08 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №990/210/24
адміністративне провадження №П/990/210/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М., Чиркіна С.М., Коваленко Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника позивача - адвоката Мартиненка І.О. про доставку ОСОБА_1 в судове засідання для особистої участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
20 червня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Верховної Ради України (далі також - ВРУ, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року та зобов`язати ВРУ призначити вибори Президента України шляхом прийняття відповідної постанови.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М., Чиркін С.М., Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 24 червня 2024 року відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 22 липня 2024 року о 15:00 год. у приміщенні суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, м. Київ, 01029, про що повідомлено осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гладкого Р.В. про доставку 22 липня 2024 року в судове засідання позивача для особистої участі у справі №990/210/24.
Обґрунтовуючи постановлення такої ухвали, Суд виходив із відсутності правових підстав, установлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для можливості забезпечення доставки (конвоювання) та особистої участі ОСОБА_1 , який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, в залі судових засідань у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які, до того ж, не призначені для проведення судового засідання за особистої участі осіб, що перебувають під вартою. При цьому Судом роз`яснено позивачу його право на участь у справі, зокрема у судових засіданнях, й, як наслідок, на доступ до суду, справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, вирішення спору щодо його прав та обов`язків у сфері публічно-правових відносин, шляхом особистої участі ОСОБА_1 у судовому засіданні в адміністративному процесі в режимі відеоконференції у обраний ним спосіб, встановлений статтею 195 КАС України, та/або через представника (адвоката), який у такому разі буде здійснювати від імені позивача всі процесуальні права та обов`язки.
В судовому засіданні 22 липня 2024 року представник позивача - адвокат Мартиненко І.О. заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю надання йому можливості ознайомлення із її матеріалами, а також підготовки до подання до суду повторного клопотання про доставку в судове засідання ОСОБА_1 . Розгляд справи було відкладено до 16 вересня 2024 року до 15:30 год.
10 вересня 2024 року представником позивача - адвокатом Мартиненком І.О. повторно подано до суду клопотання про доставку ОСОБА_1 у судове засідання для особистої участі у справі №990/210/24 у приміщення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду із Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Таку свою вимогу заявник мотивує тим, що позивач має право брати безпосередню участь у судових засіданнях та надавати пояснення, наводити свої доводи і міркування, тобто він має право на справедливий і публічний розгляд справи згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, посилається при цьому на рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу), у якому останній дійшов висновку, що особиста участь засудженого, який відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань, як сторони судового процесу створює передумови для повного, всебічного, об`єктивного та неупередженого розгляду справи. Вказує й на наявність облаштованих у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду відповідних приміщень, які призначені для проведення судового засідання за особистої участі осіб, що перебувають під вартою.
З метою сприяння виконанню завдання адміністративного судочинства та дотримання його основних засад (принципів) головуючий суддя у справі звернувся із запитом (вих. від 12 вересня 2024 року №990/210/24/42724/24) до Генерального прокурора та Директора Державного бюро розслідувань, слідчими якого за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, в межах якого застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, у якому, враховуючи подане представником позивача клопотання, просив повідомити чи вбачається за можливе забезпечити доставку (конвоювання) ОСОБА_1 в судові засідання в адміністративній справі №990/210/24, яка розглядається Верховним Судом як судом першої інстанції, із Державної установи «Київський слідчий ізолятор» до Верховного Суду (у приміщення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду).
У судовому засіданні, яке відбулося 16 вересня 2024 року, головуючим у справі проінформовано учасників справи, у тому числі й присутнього у ньому представника позивача - адвоката Мартиненка І.О. щодо вжиття Судом усіх залежних від нього заходів, спрямованих на забезпечення особистої участі ОСОБА_1 у судовому процесі. Акцентовано й увагу, що вирішення питання про доставлення (конвоювання) особи у судове засідання із установи для попереднього ув`язнення не віднесено до повноважень Суду, який розглядає адміністративну справу №990/210/24. Розгляд справи було відкладено до 16 жовтня 2024 року до 15:30 год.
02 жовтня 2024 року до Верховного Суду від Державного бюро розслідувань надійшов лист, у якому повідомлено, що положення Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та Закону України «Про попереднє ув`язнення» не передбачають можливості залишення підозрюваним, який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, місця тримання під вартою у цілях, не пов`язаних із необхідністю вчинення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, й, як наслідок, обов`язку у органу досудового розслідування забезпечення доставки (конвоювання) у судові засідання, не пов`язані з досудовим розслідуванням кримінального провадження. Крім того, зазначено, що у кримінальному провадженні, у межах якого застосовано до ОСОБА_1 (позивача у справі №990/210/24) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, триває ознайомлення підозрюваного з матеріалами кримінального провадження, а тому, з метою дотримання вимог частини п`ятої статті 28 КПК України та інших прав підозрюваного, органом досудового розслідування необхідно забезпечувати останньому щоденний доступ до таких матеріалів в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Вирішуючи повторно подане представником позивача клопотання про доставку ОСОБА_1 в судове засідання, з огляду на позицію представників сторін, озвучену у судовому засіданні, а також органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, у межах якого застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (сформульовану у листі вих. від 30 вересня 2024 року №31775-24/10-2-01-02-12431/24, отриманого на запит від 12 вересня 2024 року №990/210/24/42724/24), Суд виходить з такого.
Так, юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює КАС України (стаття 1 цього Кодекс).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Частиною першою статті 3 КАС України чітко визначено нормативно-правові акти, якими встановлено порядок здійснення адміністративного судочинства - Конституцією України, КАС України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, законодавець на нормативному рівні обмежив перелік нормативно-правових актів, які визначають порядок здійснення адміністративного судочинства, тому, враховуючи положення частини другої статті 19 Конституції України, адміністративні суди, здійснюючи судочинство, керуються тільки вищевказаними нормативно-правовими актами. Будь-які процесуальні дії адміністративного суду, вчинені поза межами останніх, не можуть вважатися законними.
КАС України встановлює не тільки порядок здійснення адміністративного судочинства, але і визначає правові гарантії учасників справи. Однією із таких гарантій є те, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Вказана гарантія також випливає зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у свої прецедентній практиці.
Іншими важливими принципами-гарантіями є рівність учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 8 КАС України) та змагальність сторін (стаття 9 КАС України).
З метою ефективної реалізації права на судовий захист, зокрема, шляхом оскарження до адміністративного суду рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, учасники справи наділені процесуальною правосуб`єктністю.
Відповідно до частин першої-другої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається, зокрема, за громадянами України. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Також низка процесуальних прав учасників справи закріплена і в частині третій статті 44 КАС України, зокрема право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, та в частині першій статті 47 КАС України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 наголосив, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.
Така участь особи як сторони у розгляді справи в судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій повинна забезпечуватися відповідним процесуальним законом. Рішення про порядок участі особи як сторони у розгляді справи зобов`язаний приймати суд у порядку та на умовах, визначених відповідним процесуальним законом.
За наявними даними, ОСОБА_1 знаходиться у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» у зв`язку із обранням йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у справі №757/51871/23-к).
Разом з тим, КАС України не врегульовано порядок забезпечення особистої участі особи, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в установі для попереднього ув`язнення, у розгляді адміністративної справи як сторони. Як наслідок, відповідним процесуальним законом не уповноважено адміністративний суд забезпечувати особисту участь (доставку) в судове засідання такої особи, яка є стороною у публічно-правовому спорі.
Зміст КАС України дає підстави для висновку, що адміністративні суди уповноважені лише здійснювати такі заходи процесуального примусу як привід (пункт 4 частини першої статті 145, стаття 148 КАС України). Відповідно до статті 148 КАС України до належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов`язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
Водночас такий захід процесуального примусу, передбачений пунктом 4 частини першої статті 145, статтею 148 КАС України, не може бути вчинений адміністративним судом з метою, про яку просить представник позивача у цій справі.
Слід зазначити, що інститут доставки затриманого (підозрюваного, обвинуваченого), щодо якого, зокрема, застосовані запобіжні заходи кримінально-процесуального характеру, передбачений КПК України і обумовлений специфікою відносин, що регулюються вказаним законом, застосовується для вчинення окремої, конкретно-визначеної КПК України процесуальної дії як на етапі досудового розслідування, так і на етапі судового розгляду, проте не передбачений КАС України і, відповідно, не може бути поширений на адміністративно-процесуальні відносини, що регулюються КАС України.
Водночас частиною шостою статті 126 КАС України установлено, що якщо учасник справи перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду.
Тобто, законодавець виходить з того, що однією з гарантій права особи на судовий захист, яка є учасником адміністративного процесу та перебуває під вартою, є її інформування про час і місце проведення судового засідання.
У даному ж випадку Верховний Суд, який розглядає цей адміністративний позов як суд першої інстанції, не обмежує право позивача на безпосередню (фізичну) участь в розгляді своєї справи, однак право вільного пересування ОСОБА_1 обмежене застосованим до нього запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством України, і адміністративний суд не має законних повноважень на втручання у відповідні заходи забезпечення кримінального провадження, надання вказівок його учасниками.
Підсумовуючи викладене, Суд доходить висновку, що до повноважень адміністративного суду, який розглядає справу як суд першої інстанції, не належить вирішення питання доставки (конвоювання) в судове засідання осіб, які перебувають під вартою в установі для попереднього ув`язнення та є учасниками адміністративної справи.
Відтак, враховуючи надану на запит головуючого у справі відповідь Державного бюро розслідувань (вих. від 30 вересня 2024 року №31775-24/10-2-01-02-12431/24), процесуальна можливість забезпечення доставки (конвоювання) та особистої участі ОСОБА_1 , який перебуває під вартою, в судове засідання, призначене для розгляду цієї адміністративної справи, відсутня, що не дає Суду правових підстав для задоволення поданого представником позивача у справі - адвокатом Мартиненком І.О. клопотання.
Разом з тим, в контексті заявленої у клопотанні вимоги та висловленої у судовому засіданні представником позивача позиції його довірителя про бажання безпосередньої участі у судовому засіданні, бути почутим (вислуханим) судом, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.
Безумовно, обов`язок гарантувати право сторони бути присутньою у залі суду - це одна з основоположних вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, Конвенція залишає Договірним Державам широкі межі свободи розсуду стосовно вибору засобів, розрахованих для забезпечення того, аби їхні правові системи відповідали вимогам статті 6 Конвенції. Важливо, щоб була продемонстрована ефективність запропонованих законодавством і практикою процесуальних засобів, спрямованих забезпечити право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Водночас, як передбачено частинами першою, другою статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
За правилами частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. В силу ж положень частини першої статті 60 цього Кодексу представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
При цьому, у відповідності до частини третьої статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.
Зміст наведених положень КАС України свідчить про те, що наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються й на особу, яку він представляє, незалежно від забезпечення особистої участі учасника справи в судове засідання, крім випадків, коли суд визнав явку такого учасника справи обов`язковою.
У цій справі особиста участь позивача не визнавалася судом обов`язковою відповідно до вимог КАС України й, до того ж, до матеріалів справи долучено ордери, видані відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про надання адвокатами Гладким Р.В. та Мартиненком І.О. правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Верховному Суді без обмежень повноважень, тобто позивач може брати участь у справі, зокрема й у судових засіданнях, через представників, які у такому разі будуть здійснювати від його імені всі процесуальні права та обов`язки.
Крім того, Суд акцентує увагу, що відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом.
Порядок участі у судовому засіданні в адміністративному процесі в режимі відеоконференції встановлений статтею 195 КАС України.
Тобто нормами КАС України передбачено альтернативний спосіб проведення засідання за допомогою приладів відеофіксації, які здатні забезпечити пряму трансляцію без фізичної присутності певної особи в залі суду. Відеоконференція - це телекомунікаційна технологія інтерактивної взаємодії двох або більше віддалених учасників судового провадження з можливістю обміну аудіо- та відеоінформацією у реальному масштабі часу з урахуванням керуючих даних.
Таким чином, законодавець закріпив дієвий та ефективний механізм (засіб) забезпечення права на судовий захист та доступ до правосуддя осіб, які з тих чи інших причин не можуть прибути до зали судового засідання, шляхом участі таких осіб в адміністративній справі через представника та/або в режимі відеоконференції.
Європейська комісія з питань ефективного правосуддя (CEPEJ) у Керівництві щодо проведення судових проваджень у режимі відеоконференції від 30 червня 2021 року CEPEJ (2021)4REV4 зазначила, що гарантії справедливого суду застосовуються до дистанційних слухань у межах всіх судових проваджень. Основними елементами є право на ефективний доступ до суду, справедливість провадження, змагальний характер процесу, рівність сторін, належне поводження з доказами, час на підготовку матеріалів і доступ до них, ухвалення судом рішення протягом розумного строку, захист даних і керування ризиками. Саме суд має вирішувати в межах чинного законодавства, чи певне слухання слід проводити в дистанційному режимі, щоб забезпечити загальну справедливість провадження.
Комісія рекомендує судам залежно від вимог національного законодавства забезпечувати можливість участі осіб у судових засіданнях в режимі відеоконференції із залів суду, місць позбавлення волі, приміщень юридичних фірм чи інших безпечних місць, перелік яких не є вичерпним.
У рішенні в справі «Жуковський проти України» від 03 березня 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відеоконференція не порушує, а, навпаки, сприяє реалізації встановленого п. d ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права конфронтації (змагальності).
До того ж, при вирішенні питання про допустимість застосування відеоконференції як форми участі у судовому провадженні важливою є справа «Марчелло Віола проти Італії», в якій заявник, зокрема, оскаржив рішення суду присяжних, яким був засуджений до п`ятнадцяти років позбавлення волі, мотивуючи це тим, що він був змушений брати участь у суді апеляційної інстанції у режимі відеоконференції, що поставило захист у невигідне порівняно з іншими учасниками 8 судового провадження становище і призвело до порушення статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. З цього приводу ЄСПЛ констатував, що в інтересах чесного і справедливого судового розгляду особиста присутність обвинуваченого у суді має принципове значення. Водночас застосування відеоконференції не суперечить Конвенції та іншим міжнародним актам, зокрема, Другому додатковому протоколу до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 року (ст. 9)223, Резолюції про захист свідків у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю (п. 8)224, Конвенції про взаємну правову допомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу (ст. 10).
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу у справі №910/10006/19 (ухвала від 07 червня 2022 року), зазначила, що з огляду на умови та обстановку, за яких має здійснюватися правосуддя і на необхідність дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності та відкритості судового процесу, змагальності сторін та розумних строків розгляду справи, звернення до суду з клопотанням про розгляд справи в режимі відеоконференції дасть змогу дослідити й оцінити доводи касаційної скарги без порушення означених засад судочинства та водночас гарантувати та не наражати відвідувачів судового засідання на загрози їхньому життю, здоров`ю та безпеці, що можуть виникнути в умовах воєнної агресії проти України.
У постанові від 10 червня 2024 року у справі №755/20577/21 Верховний Суд зазначив, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.
Наведене у сукупності дає підстави констатувати наступне.
Розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина перша статті 10 КАС України).
Неможливість прибуття учасника справи до суду та його участі в судовому засіданні з підстав, які мають суб`єктивний характер, зокрема перебування такого учасника справи під вартою в установі для попереднього ув`язнення, не може розглядатися як обмеження судом процесуальних прав такого учасника, оскільки виходить за межі повноважень адміністративного суду із забезпечення учаснику справи такого права. На відміну від кримінального провадження, в адміністративному процесі волевиявленню учасників справи при вирішенні питання про форму проведення процесуальних дій не надається правозобов`язуючого значення.
Відтак, проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції не може тлумачитися як обмеження прав учасників справи. Навпаки, ця технологія забезпечує можливість особі за сприяння суду брати участь у проведенні процесуальних дій, дослідженні доказів, висловлювати свою думку з розглянутих питань, заявляти клопотання, подавати докази тощо.
В даному випадку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду має технічну можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Тому Суд акцентує увагу позивача, що з метою особистої його участі у судовому засіданні, призначеному у справі №990/210/24 на 16 жовтня 2024 року о 15:30 год., ОСОБА_1 може скористатися цим правом, подавши відповідну заяву про таку участь у порядку, встановленому статтею 195 КАС України, із зазначенням обраного способу проведення відеоконференції.
Зокрема, як передбачено положеннями частин першої, другої статті 195 КАС України, учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.
Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.
При цьому Суд вважає, що з огляду на норми процесуального законодавства України, особливості забезпечення особистої участі у справі осіб, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в установах для попереднього ув`язнення, завдання адміністративного судочинства та порядок вирішення адміністративних прав, участь ОСОБА_1 у судовому засіданні в адміністративному процесі в режимі відеоконференції, за обставин, що скалися у цій конкретній ситуації, відповідатиме легітимній меті, буде ефективною й дасть змогу дослідити й оцінити доводи і пояснення позивача без порушення означених вище засад судочинства, тим самим забезпечити загальну справедливість провадження та доступ ОСОБА_1 до суду.
Враховуючи наведене, а також зміст листа Державного бюро розслідувань (вих. від 30 вересня 2024 року №31775-24/10-2-01-02-12431/24), де вказується про відсутність законодавчих підстав для залишення підозрюваним, який перебуває під вартою в установі для попереднього ув`язнення, місця тримання під вартою у цілях, не пов`язаних із необхідністю вчинення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, слід відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про доставку ОСОБА_1 в судове засідання у справі №990/210/24; разом з тим, з метою забезпечення реалізації особистої участі позивача у судовому засіданні, призначеному у справі №990/210/24 на 16 жовтня 2024 року о 15:30 год., запропонувати ОСОБА_1 в порядку статті 195 КАС України подати до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Керуючись статтями 44, 46, 55, 57, 126, 205, 243, 248, 266 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Мартиненка І.О. про доставку ОСОБА_1 в судове засідання у справі №990/210/24, яке призначено на 16 жовтня 2024 року о 15:30 год.
Роз`яснити ОСОБА_1 його право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку, встановленому статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зобов`язати адміністрацію Державної установи «Київський слідчий ізолятор» вручити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію цієї ухвали під розписку та негайно надіслати розписку цієї особи до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корп. 5, м. Київ, 01029) у відповідності до вимог частини шостої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа
С.М. Чиркін
Н.В. Коваленко ,
Судді Верховного Суду
