Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №127/28878/24
Провадження №1-кп/127/805/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
інших учасників судового процесу: потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених частиноютретьою статті286-2,частиною першоюстатті 135Кримінального кодексуУкраїни, відомості прояке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.07.2024 за № 12024020010001193,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 та частиною першою статті 135 Кримінального кодексу України (далі КК).
17.12.2024 через відділ прийому до суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт цілодобово. Клопотання мотивоване тим, що обвинувачений сприяв досудовому розслідуванню кримінального провадження, працює, є роботодавцем для інших осіб та сплачує податки, має на утриманні малолітніх дітей, які потребують його догляду, оскільки дружина обвинуваченого за станом здоров`я не може здійснювати такий догляд, натомість сама потребує сторонньої допомоги.
Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника та просив суд його задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання сторони захисту, натомість заявив клопотання про продовження строку дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою. Наголосив на тому, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченої запобіжного заходу, на цей час не відпали. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на цей час не відпали. Зокрема, прокурор зауважив, що обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння не визнає, в ході досудового розслідування були встановлені підстави вважати, що обвинувачений ухилитиметься від суду. Також, на переконання прокурора, наявний ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків кримінального правопорушення.
Потерпілі підтримали клопотання прокурора, проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого заперечували.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Зі змісту частини другої статті 201 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії,обраного дообвинуваченого запобіжногозаходу спливає21.12.2024.Отже,стороною обвинуваченнязазначені вищевимоги кримінально-процесуальногозаконодавства щодовручення копіїклопотання обвинуваченій,а такожщодострокузвернення досуду звідповідним клопотаннямдотримані небули. Разом з тим, суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора та не наполягала на відкладенні судового засідання для надання можливості ознайомитись зі змістом клопотання, не погоджуючись з доводами сторони обвинувачення. Чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
У постанові від 22.02.2021 (справа № 991/1226/21) Верховний Суд звернув увагу на те, що КПК не передбачає відмови у продовженні строку запобіжного заходу через пропущення прокурором строку звернення з клопотанням.
В свою чергу стороною захисту були дотримані вимоги статті 201 КПК.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотань сторін, суд враховує таке.
Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як суд вже зазначив, частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, як випливає з обвинувального акта ОСОБА_5 після вчинення інкримінованого йому діяння зник з місця вчинення злочину, залишивши потерпілу особу без надання відповідної допомоги. Хоча ця обставина є складовою пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, однак суд вважає за доцільне зауважити, що посткримінальна поведінка обвинуваченого може свідчити про наявність ризику вчинення обвинуваченим діянь, спрямованих на ухилення від суду. Крім того, суд враховує, що з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не закінчені й свідки сторони обвинувачення у судовому засіданні допитані не були. Тому суд вважає слушним посилання прокурора на наявність ризику позапроцесуального впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків сторони обвинувачення.
Оцінюючи доводи сторони захисника обвинуваченого, на які останнім здійснене посилання у клопотанні про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Твердження захисника обвинуваченого про сприяння останнім у досудовому розслідуванні суперечить твердженню прокурора в цій частині, тому до виконання відповідних процесуальних дій, спрямованих на вирішення справи по суті, суд позбавлений можливості надати відповідну правову оцінку наявності чи відсутності ознак перешкоджання обвинуваченим у досудовому розслідуванні кримінального провадження. Натомість твердженню прокурора у цій частині суд надав відповідну правову оцінку й визнав його слушним.
Суд вважає неспроможним посилання захисника обвинуваченого на те, що прокурор не зазначив підстави для продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. Зокрема, суд вище навів ризики, зазначені прокурором в якості доцільності продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. При цьому наведеним ризикам суд надав відповідну правову оцінку.
Захисник обвинуваченого, з-поміж іншого здійснив посилання на наявність у обвинуваченого двох малолітніх дітей та неможливості його дружини здійснювати догляд за ними за станом здоров`я. При цьому захисник обвинуваченого надав суду копії медичних документів, з яких випливає, що ОСОБА_8 має ряд захворювань. Однак надані суду копії медичних документів не свідчать про те, що ОСОБА_8 потребує стороннього догляду і за станом свого здоров`я не може здійснювати догляд за її малолітніми дітьми.
Крім того, суд приймає до уваги, що об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду надано не було.
Отже, оцінюючи доводи захисника обвинуваченого, ризики, про які повідомив прокурор, суд вважає, що з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на свідків кримінального провадження, а також вчинення спроб переховуватись від суду, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Згідно з приписами частини третьої та пункту 2 четвертої статті 183 КПК суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
УХВАЛИВ:
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, з 17 грудня 2024 року до 23:59 годину 14 лютого 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя:
