Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 127/28878/24
Провадження №11-кп/801/859/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_5 ,
прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024020010001193, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 08 липня 2024 року, за апеляційною скаргою з доповненням обвинуваченого ОСОБА_8 та апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грибалівка Шаргородського району Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого фізичною особою-підприємцем, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України,
у с т а н о в и в :
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України та призначено покарання:
за ч. 1 ст. 135 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 2861 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 10 (десять) років.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 10 (десять) років.
Ухвалено строк відбування покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_8 з 08 липня 2024 року по день набрання вироком законної сили зараховано до строку призначеного покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Ухвалено строк відбування додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами рахувати з дня відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку суду, ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що 07 липня 2024 року біля 23:35 год він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у м. Вінниці зі сторони вул. Сабарівське шосе, проїзною частиною вул. Пирогова в напрямку вул. Зодчих, в районі електроопори № 68, не урахував дорожньої обстановки, а саме наявності нерегульованого пішохідного переходу, не переконався у відсутності пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, наближаючись до розмітки нерегульованого пішохідного переходу, в порушення вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), не надав переваги пішоходу в русі та не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості руху, хоча повинен був і мав технічну можливість це зробити.
У зв`язку з цим ОСОБА_8 допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в межах розмітки пішохідного переходу в супроводі батьків перетинав проїзну частину на дитячому самокаті зліва-направо за напрямком руху автомобіля. Після наїзду ОСОБА_8 указаним вище автомобілем самовільно залишив місце події.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження: сполучну травму тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудей та живота (множинні синці, садна та рани голови, розлиті крововиливи в м`які покрови голови, розлитий субарахноїдальний крововилив та мілоковогнищеві дифузні крововиливи в товщі речовини головного мозку, множинні синці та садна грудей, живота та кінцівок, крововилив у вигляді геморагічного просякання в передньому середостінні, множинні субплевральні крововиливи та ділянки забою легеневої тканини, крововилив в м`які тканини черевної стінки праворуч, множинні павутиноподібні розриви правої долі печінки). Виявлена сполучна травма тіла має ознаки тяжкого тілесного ушкодження як небезпечного для життя, що спричинила розвиток загрозливих для життя явищ у вигляді масивної крововтрати.
У подальшому ОСОБА_12 був доставлений до Комунального некомерційного підприємства (далі КНП) «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради», де під час надання медичної допомоги помер.
Наїзд на пішохода ОСОБА_12 автомобілем марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , стався на проїзній частину вул. Пирогова у м. Вінниці в межах правої смуги руху в напрямку вул. Зодчих перед початком виявленої та зафіксованої слідової інформації, а саме уламків самокату, рамки номерного знаку та державного номерного знаку.
Отже, ОСОБА_8 порушив вимоги пунктів 1.7, 2.9 «а», 4.16 «а», 18.1 ПДР. Порушення вимог пункту 18.1 ПДР водієм ОСОБА_8 знаходиться у причинному зв`язку з наслідками цієї ДТП.
Крім цього, після вчинення ДТП з указаними наслідками, ОСОБА_8 07 липня 2024 року біля 23:35 год, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, достовірно знаючи, що внаслідок вчиненої ним ДТП спричинені малолітньому пішоходу ОСОБА_12 небезпечні для життя тілесні ушкодження і він протиправними діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, залишив малолітнього ОСОБА_12 без допомоги, маючи при цьому реальну можливість надати таку допомогу.
Указаними діями ОСОБА_8 порушив вимоги пунктів 2.10 «а, б, г, ґ, д, е» ПДР.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд кваліфікував за
ч. 3 ст. 2861 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого;
ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали
В апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_8 просить:
повторно дослідити докази, які були досліджені неповністю, необґрунтовані судом та заявлялись сторонами кримінального провадження під час судового розгляду;
викликати та допитати в судовому засіданні свідків та понятих про допит яких у суді першої інстанції клопотала сторона захисту;
змінити правову кваліфікацію зі ст. 2861 КК України на ст. 286 КК України;
скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання за ст. 286 КК України із застосуванням ст. ст. 69, 691, 75 КК України та виправдати за ч. 1 ст. 135 КК України.
Апеляційна скарга з доповненнями мотивована тим, що:
протокол огляду місця події не відповідає вимогам КПК, оскільки не містить посилання на ідентифікаційні ознаки та технічні характеристики технічних засобів фіксації, які були застосовані під час проведення цієї слідчої дії;
протоколи проведення слідчих експериментів за його участі, потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 є недопустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам ст. 240 КПК України, зокрема, через відсутність посилання в цих протоколах на послідовність дій під час проведення слідчих експериментів, застосування манекенів, муляжів, знарядь та інструментів, статиста відповідного зросту, самоката, а також не встановлення швидкості руху самоката, невикористанні пакету білого кольору;
висновок судово інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/102-24/15404-ІТ є недопустимим доказом у справі, оскільки базується на незаконно отриманих вихідних даних;
висновки експерта № 2210 та № 2212 від 11 липня 2024 року є недопустимими доказами у зв`язку з порушенням порядку отримання біологічних зразків;
суд неправомірно ототожнив факт залишення місця ДТП з фактом залишення в небезпеці;
місцевий суд не урахував усіх обставин ДТП, не дослідив дії пішоходів, не дав їм правову оцінку, не урахував часткове визнання вини щодо наслідків вчиненого, а також обставини, що пом`якшують його покарання;
суд не розглянув клопотання сторони захисту про виклик і допит свідків, проголосив вирок без участі обвинуваченого, не роз`яснив зміст, строки та порядок оскарження вироку, право подати клопотання про помилування, ознайомитися з журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження, клопотати про доставку в засідання суду апеляційної інстанції;
у матеріалах справи відсутня постанова про призначення прокурора чи групи прокурорів, які здійснювали повноваження у кримінальному провадженні;
журнал судового засідання від 04 червня 2025 року не містить інформації щодо зміни складу учасників судового процесу, повернення суду з нарадчої кімнати та оголошення вироку за відсутності обвинуваченого.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 2861 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України, призначити покарання із застосуванням ст. ст. 69, 691, 75 КК України та виправдати за ч. 1 ст. 135 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначене покарання особі обвинуваченого;
судом першої інстанції не розглянуто клопотання сторони захисту про виклик та допит у якості свідків слідчих та понятих, чим порушено право обвинуваченого на захист та збирання доказів;
під час дослідження доказів у справі поза увагою суду залишилась невідповідність дат на документах, що свідчить про порушення процесуального порядку їх збирання;
суд упереджено та суб`єктивно дійшов висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_8 перебував в стані алкогольного сп`яніння під час ДТП;
суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_8 проходив огляд на стан сп`яніння, як затриманий, а не у статусі водія та безпідставно відхилив доводи сторони захисту щодо недопустимості висновку експерта № 2210 від 11 липня 2024 року;
місцевий суд не надав оцінки показам потерпілих, які містять розбіжності щодо обставин ДТП;
стороною обвинувачення не доведено яким чином рухався потерпілий до наїзду, місце його перебування в момент виникнення небезпеки в полі зору обвинуваченого та чи мав останній можливість його бачити;
доказів того, що обвинувачений ОСОБА_8 знав про небезпеку, що загрожує потерпілому та про те, що указана небезпека загрожує його життю матеріали справи не містять, доказів вини стороною обвинувачення не надано, відтак відсутній склад кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 135 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник підтримали доводи апеляційних скарг з доповненнями, з підстав викладених в них, та просили їх задовольнити.
Прокурори ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 заперечили проти задоволення апеляційних скарг з доповненнями, указали, що оскаржуваний вирок є законним і обґрунтованим.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що указані норми закону в частині доведеності вини, кваліфікації дій та призначення покарання обвинуваченому судом дотримані, а висновки належним чином умотивовані.
Доводи апеляційних скарг з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника в частині того, що вирок суду є незаконним через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність є безпідставними, оскільки висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України при обставинах, викладених у вироку, є доведеною «поза розумним сумнівом», яка слідує зі співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказів безпосередньо досліджених місцевим судом.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_11 суду пояснив, що разом із дружиною та сином 07 липня 2024 року близько 23:35 поверталися з Вишенського озера. Також з ними були куми. Перехід був освітлений, але світлофор не працював. Вони пропустили кілька автомобілів та почали переходити дорогу у напрямку до автовокзалу. Дружина йшла попереду, він із сином трохи позаду, тримаючи самокат.
Коли вони майже закінчили перехід третьої смуги, син став на самокат і почав рухатися вперед. У цей момент його збив автомобіль, який рухався на великій швидкості без гальмування. Удар прийшовся у праву частину тіла дитини. Автомобіль після зіткнення проїхав близько 100 метрів, різко розвернувся, ледь не зіткнувся з іншим автомобілем і зник із місця події. Від удару відпав номерний знак.
Водія він не бачив, одразу кинувся до дружини та дитини. Вважає, що автомобіль міг бути електричним, оскільки його руху не було чутно. На пішохідному переході їх сім`ю було добре видно, у сина була світловідбиваюча смужка.
Потерпіла ОСОБА_10 суду пояснила, що 07 липня 2024 року близько 23 год вона разом із чоловіком та сином поверталися з озера додому. Підійшовши до пішохідного переходу, вони пропустили три автомобілі та почали переходити дорогу. Вона йшла трохи попереду, чоловік із сином позаду. Коли вони майже завершили перехід і залишався один крок до тротуару перед нею пролетів автомобіль, який рухався на великій швидкості та збив сина.
Автомобіль збив дитину передньою частиною та зупинився біля зупинки, але водій не виходив. Дитина мала світловідбивач, перед наїздом стала на самокат. Ліхтарі освітлювали лише одну сторону дороги, світлофор не працював. Не може указати швидкість автомобіля та дії водія під час наїзду, але транспортний засіб наблизився дуже швидко. Її саму машина не зачепила, пролетівши впритул.
Свідок ОСОБА_15 суду показала, що вона знайома з обвинуваченим, підтримує з ним дружні стосунки, вони куми.
Напередодні події, близько 20-21 год обвинувачений разом зі своїм другом ОСОБА_16 приїхали до неї додому та протягом 30-40 хвилин допомагали розвантажувати автомобіль з меблями. Після цього вона з чоловіком, обвинуваченим та ОСОБА_16 сіли за стіл. ОСОБА_8 привіз віскі, спробував його та сказав, що воно йому не подобається. Скільки він випив віскі їй невідомо, оскільки метушилась біля столу. Частину налитого напою вона вилила під час прибирання. У пляшці після їх від`їзду залишилося близько 350 мл. Коли вони від`їжджали за кермом автомобіля був ОСОБА_16 , оскільки зі слів обвинуваченого, він в обід випив пиво та хотів у них спробувати віскі. Ознак алкогольного сп`яніння у обвинуваченого під час вечора та коли він від`їжджав вона не помітила.
Наступного ранку ОСОБА_8 телефонував їй, повідомив, що в`їхав у натовп та поставив слухавку.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що перебуває у дружніх стосунках з обвинуваченим. У день події до нього зателефонував ОСОБА_8 і попросив допомогти перевезти балки, а також сісти за кермо, оскільки останній почувався недобре. Він приїхав до ОСОБА_8 , разом вони завантажили автомобіль та перевезли лави й столи до Селища, де все це розвантажили. Потім вони повечеряли, а близько 23:30 год повернулися до помешкання ОСОБА_8 , звідки він поїхав додому.
Указав, що сам алкоголю не вживав та не бачив чи вживали його інші. На столі був напій коричневого кольору, проте він не звернув уваги чи його пили. Ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_8 він не помітив, запаху алкоголю також не відчув, останній лише скаржився на втому. Повертаючись додому освітлення на дорозі не було, дорогу було видно погано, через що він пригальмовував перед пішохідними переходами.
Свідок ОСОБА_17 суду показав, що знайомий з обвинуваченим близько 5-6 років.
07 липня 2024 року близько 21:40 год ОСОБА_8 з товаришем привіз до нього додому столи та стільці. За кермом автомобіля був товариш обвинуваченого. Автомобіль розвантажували приблизно годину, потім сіли вечеряти. ОСОБА_8 привіз пляшку віскі, вони трохи налили, однак останній лише спробував та сказав, що напій йому не сподобався. Ознак алкогольного сп`яніння у обвинуваченого він не бачив.
Близько 23 год ОСОБА_8 з товаришем поїхали. За кермом був ОСОБА_16 . Після того як обвинувачений спробував віскі, він із ОСОБА_16 продовжили розвантаження автомобіля, а обвинувачений залишився розмовляти з його дружиною.
Свідок ОСОБА_18 суду повідомив, що 07 липня 2024 року близько опівночі він став очевидцем ДТП біля церкви на електромережі, коли автомобіль на пішохідному переході збив дитину, яка разом із батьками переходила дорогу. Перехід був освітлений, сім`я йшла разом, дитина йшла трохи попереду, з самокатом у руках.
Наїзд стався передньою частиною автомобіля, після чого дитину відкинуло в бік зупинки. Машина зупинилася на короткий час, водій з неї не виходив і потім поїхав у напрямку Урожаю. Автомобіль рухався швидко, але він не може назвати швидкість та не пам`ятає, чи були чутні гальма.
Указав, що перебував на протилежному боці переходу, освітлення було від ліхтарів по обидві сторони дороги. Він бачив момент наїзду. Від удару дитина відлетіла ближче до бордюру попереду машини, після чого автомобіль об`їхав дитину, а батьки побігли до неї. На місці події він залишався до приїзду швидкої.
На підтвердження доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 2861, ч. 1 ст. 135 КК України, суд першої інстанції послався і на досліджені в ході судового розгляду письмові докази, а саме:
протокол затримання від 08 липня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_8 затриманий о 09:52 год по вул. П. Алепського, 16 у м. Вінниці; за результатами особистого обшуку ОСОБА_8 зафіксований його одяг;
протокол огляду місця події від 08 липня 2024 року, згідно з яким у період часу з 00:20 по 02:30 год слідчий СВ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_19 провів огляд ділянки АДРЕСА_2 , зафіксована відповідна слідова інформація, місце виявлення уламків самоката, частини номерної рамки, номерного знаку та білого пакета;
протокол огляду предмета від 08 липня 2024 року, відповідно до якого у період часу з 11:00 по 11:10 год оглянутий запис з камер зовнішнього спостереження, на якому зафіксований рух автомобіля марки Nissan 07 липня 2024 року о 23:39 год в районі перехрестя вул. Первозванного-Космонавтів у м. Вінниці;
протокол обшуку від 08 квітня 2024, згідно з яким у період часу з 08:40 по 09:50 год проведений обшук домоволодіння по АДРЕСА_1 , в ході якого вилучені автомобіль марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , мобільний телефон марки Sigma, посвідчення водія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , речі ОСОБА_8 , а саме: кросівки синього кольору, штани чорні зі шкіряним ременем, футболка синього кольору зі вставками сірого кольору, скляна пляшка ємністю 1 л частково порожня з алкогольним напоєм ромом Capitan Morgan, запаховий слід з поверхні сидіння водія, важеля АКПП, керма автомобіля марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , змив з поверхні керма та важеля АКПП цього автомобіля;
висновок медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 0715 від 08 липня 2024 року, відповідно до якого за результатами проведення о 10:30 год огляду ОСОБА_8 встановлений факт перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння: алкотести 2.08‰, 2.02‰, аналіз крові на етанол 1,4‰, аналіз сечі на етанол 0,7‰;
висновок експерта № 2210 від 11 липня 2024 року, згідно з яким при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_8 виявлений спирт етиловий у концентрації 2,3‰, наявність метилового спирту, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;
висновок експерта № 2211 від 12 липня 2024 року, відповідно до якого при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_8 наявність в крові похідних барбітурової кислоти, алкалоїдів групи опію, похідних 1,4-бензодіазепіну, фенотіазіну та фенілалкіламіну, а також тетрагідроканабінолу не виявлено;
висновок експерта № 2212 від 11 липня 2024 року, згідно з яким при судово-медичній експертизі сечі ОСОБА_8 виявлений етиловий спирт у концентрації 2,8‰, наявність метилового спирту, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;
висновок експерта № 2213 від 12 липня 2024 року, відповідно до якого при судово-медичній експертизі сечі ОСОБА_8 наявність в сечі похідних барбітурової кислоти, алкалоїдів групи опію, похідних 1,4-бензодіазепіну, фенотіазіну та фенілалкіламіну, а також тетрагідроканабінолу не виявлено;
протокол проведення слідчого експерименту від 08 липня 2024 року, згідно з яким у період часу з 23:52 по 00:10 год проведений слідчий експеримент із ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , в ході якого останні вказали на місце, де відбувся наїзд на малолітнього ОСОБА_12 , яким чином вони здійснювали перехід проїзної частини, напрямок руху автомобіля, який здійснив наїзд; в ході проведення слідчого експерименту проведені відповідні заміри;
протокол проведення слідчого експерименту від 09 липня 2024 року, відповідно до якого у період часу з 00:23 по 01:24 проведений слідчий експеримент з ОСОБА_14 , в ході якого останній відтворив обставини, за яких був здійснений наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_12 , в ході проведення слідчого експерименту проведені відповідні заміри;
протокол проведення слідчого експерименту від 09 липня 2024 року, згідно з яким у період часу з 02:05 по 02:50 год проведений слідчий експеримент з ОСОБА_8 , в ході якого останній повідомив про обставини руху по вул. Пирогова в м. Вінниці до здійснення наїзду, в ході проведення слідчого експерименту були проведені відповідні заміри;
висновок експерта № СЕ-19/102-24/13456-ІТ від 12 липня 2024 року, відповідно до якого на момент експертного огляду рульове керування, гальмова система автомобіля марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходяться у працездатному стані, у деталях та вузлах рульового керування, гальмової системи автомобіля Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП не виявлено;
протокол огляду місця події від 08 липня 2024 року, згідно з яким у період часу з 06:00 по 06:40 год у реанімаційному відділенні Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні оглянутий одяг ОСОБА_12 ;
висновок експерта № 784 від 17 серпня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_12 був доставлений бригадою ШМД у відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП Вінницька обласна дитяча лікарня 08 липня 2024 року о 00:05 год з діагнозом при госпіталізації: «політравма», знаходився на лікуванні у відділенні АІТ ВОДКЛ з 00:05 по 01:20 год 08 липня 2024 року, доставлений у ВОДКЛ бригадою екстреної медичної допомоги в агональному стані, отримав важку політравму внаслідок ДТП біля 23:30-23:35 год 07 серпня 2024 року, загальний стан дитини при надходженні вкрай важкий, агонуючий, проведене обстеження та лікування, на фоні проведеного лікування (СЛР) стан дитини без покращення, реанімаційні заходи успіху не дали, о 01:20 год 08 липня 2024 року констатована смерть дитини, діагноз заключний клінічний: важка політравма внаслідок ДТП, важка ЗЧМТ, забій головного мозку, судбуральна гематома? ЕДГ? Дифузне аксональне пошкодження ГМ, закрита хребтово-спинномозкова травма, закрита травма ОГП, забій легень, закрита травма ОЧП, розрив паренхіматозних органів, термінальна мозкова кома, травматичний шок ІІІ ст, постгеморагічна анемія IV ст;
при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 , окрім слідів медичних маніпуляцій, виявлена сполучна травма тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудей та живота (множинні синці, садна та рани голови, розлиті крововиливи в м`які покрови голови, розлитий субараноїдальний крововилив та мілковогнищеві дифузні крововиливи в товщі речовини головного мозку, множинні синці та садна грудей, живота та кінцівок, крововилив у вигляді геморагічного просякання в передньому середостінні, множинні субплевральні крововиливи та ділянки забою легеневої тканини, крововилив в м`які тканини черевної стінки праворуч, множинні павутиноподібні розриви правої долі печінки);
усі виявлені при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 ушкодження утворилися в короткий проміжок часу при комбінованій динамічній (удар) та тангенціальній (ковзання) дії тупих твердих жорсткої конструкції предметів з різною величиною потужності їх впливу, як з обмеженою (вузькою), так і з переважаючою (широкою) контактуючими поверхнями;
характер, локалізація, морфологія та об`єм ушкоджень, виявлених при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 , в повній мірі можуть відповідати комплексу ушкоджень, що зазвичай утворюються при автомобільній травмі, внаслідок лобового зіткнення (наїзду) транспортного засобу з пішоходом;
виявлена при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 травма має ознаки тяжкого тілесного ушкодження як небезпечного для життя, що спричинило розвиток загрозливих для життя явищ у вигляді масивної крововтрати;
смерть ОСОБА_12 настала від вказаної сполучної травми тіла, яка ускладнилась масивною крововтратою, між смертю ОСОБА_12 та сполучною травмою тіла, яка ускладнилася масивною крововтратою, є причинний зв`язок;
при судово-медичній експертизі крові трупа ОСОБА_12 етилового та інших спиртів не виявлено;
механізм наїзду автомобіля на пішохода ОСОБА_12 був складним комбінованим та прогнозовано складався з двох послідовних фаз: І фаза ДТП - первинний динамічний контакт переднього бамперу автомобіля з передньою правою бічною поверхнею тіла ОСОБА_12 , який в момент первинного контакту знаходився у вертикальному (стоячому) або близькому до такого положенні повернутий правою бічною поверхнею тіла до рухомого транспортного засобу, ІІ фаза ДТП - після первинного контакту у вигляді удару (поштовху) відбулося відкидання тіла ОСОБА_12 по ходу руху автомобіля, падіння на дорожнє покриття лівою бічною поверхнею тіла, що супроводжувалося певним ковзанням тіла по дорожньому покриттю;
висновок експерта № 208 від 08 серпня 2024 року, згідно з яким при судово-медичній експертизі футболки від трупа ОСОБА_12 у верхній третині спинки виявлені забруднення у вигляді переривчастих плям речовини бурого кольору, що просочують та ущільнюють тканину футболки, окрім того, при дослідженні футболки від трупа ОСОБА_12 виявлені повні лінійні пошкодження полички та рукавів, що мають морфологічні характеристики розрізів, та виникли від дії ріжучого предмету, можливо, в ході надання медичної допомоги; при судово-медичній експертизі трусів та взуття від трупа ОСОБА_12 будь-яких забруднень, пошкоджень чи слідів ковзання на виявлено;
висновок експерта № СЕ-19-102-24/15404-ІТ від 12 серпня 2024 року, відповідно до якого наїзд на пішохода ОСОБА_12 автомобілем марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , стався на проїзній частині вул. Пирогова в м. Вінниці найбільш ймовірно в межах правої смуги руху в напрямку вул. Зодчих перед початком виявленої та зафіксованої слідової інформації, а саме осипу уламків самокату, рамки номерного знаку та державного номерного знаку;
за вказаного у постанові про призначення експертизи механізму розвитку ДТП (в темний час доби пішоходи перетинали проїзну частину в межах горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 «зебра» зліва направо по напрямку руху автомобіля) небезпека для руху водію автомобіля марки Nissan-NV200 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_8 з технічної точки зору виникає з моменту появи пішоходів в його полі зору;
в заданій дорожній обстановці водій автомобіля Nissan-NV200 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.2, 12.4, 18.1 ПДР;
в ситуації, яка склалася, при вказаних в постанові про призначення експертизи комплексі вихідних даних, водій автомобіля Nissan-NV200 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_8 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування із зупинкою автомобіля Nissan- NV200 до смуги руху пішохода, тобто шляхом виконання вимог пункту 18.1 ПДР;
в заданій дорожній ситуації при вказаних в постанові про призначення комплексі вихідних даних в діях водія автомобіля марки Nissan- NV200, ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам пункту 18.1 ПДР, які з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП;
висновок експерта № СЕ-19/102-24/15696-БД від 22 серпня 2024 року, згідно з яким встановити, чи збігається зразок запаху, вилучений з крові, відібраний у ОСОБА_8 , зі зразками запаху, вилученими під час невідкладного обшуку з поверхні сидіння водія, поверхні керма автомобіля та поверхні важеля АКПП автомобіля, не представляється можливим у зв`язку з непридатністю останніх;
висновок експерта № СЕ-19/102-24/15409-ТР від 16 серпня 2024 року, відповідно до якого фрагмент рамки номерного знаку, що був виявлений та вилучений під час огляду ДТП 07 липня 2024 року по вул. Пирогова, є складовим цілим рамки державного номерного знаку, що встановлена в передній частині автомобіля марки «Nissan Е-NV», державний номерний знак НОМЕР_1 ; номерний знак НОМЕР_1 , що був виявлений під час огляду ДТП 07 липня 2024 року по вул. Пирогова, є змінною складовою частиною;
лист виконавчого комітету Вінницької міської ради від 04 травня 2025 року № 01/00/01/14740, згідно з яким у виконавчих органах Вінницької міської ради інформація щодо причин, через які не працювала камера ситуаційного центру, що розташована на проїзній частині вул. Пирогова в районі є/о № 68, буд. № 150 (біля офісу «АВІС») у період часу з 23:15 год по 23:35 год 07 липня 2024 року відсутня; робота камери відеоспостереження не залежить від відключення зовнішнього освітлення вул. Пирогова в району буд. № 150;
копію листа МКУП «Міськсвітло» від 14 січня 2025 року № 08-2/21, згідно якого в районі пішохідного переходу, розташованого біля електроопори № 68 по вул. Пирогова район будинку 150, в період часу з 23:15 до 23:50 год 07 липня 2024 року аварій в мережі зовнішнього освітлення не зафіксовано, зовнішнє освітлення міста було ввімкнене в частковому режимі (50% через 1 світильник), відключень зовнішнього освітлення не проводили.
Проаналізувавши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 2861, ч. 1 ст. 135 КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що указані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», заява № 16437/04).
Відтак доводи апеляційних скарг з доповненнями сторони захисту про невідповідність указаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожен окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, за обставин, встановлених судом.
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника щодо невідповідності протоколу огляду місця події вимогам КПК України з підстав відсутності у ньому посилання на ідентифікаційні ознаки та технічні характеристики технічних засобів фіксації, які були застосовані під час проведення цієї слідчої дії апеляційний суд визнає безпідставними з огляду на таке.
Частинами 1, 7 ст. 237 КПК України встановлено, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
З протоколу огляду місця події від 08 липня 2024 року слідує, що у ньому наявне посилання на здійснення фіксування огляду за допомогою фотоапарата марки Nicon.
За результатами судового розгляду суд установив, що усі дії та обставини проведення огляду зафіксовані у фототаблиці, протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії без зауважень.
У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 729/700/21 зроблено висновок, що:
«суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не зазначення у протоколі обшуку технічних характеристики засобу фіксації та технічного носія не спростовують самого факту застосування такого технічного засобу та змісту зафіксованої за допомогою цього технічного засобу інформації. Сторони кримінального провадження не висловлювали зауважень щодо невідповідності фіксації дійсному перебігу обшуку. Таким чином, ураховуючи, що при проведенні обшуку слідча під відеозапис оголошувала технічні засоби фіксації, які будуть використовуватися при проведенні даної процесуальної дії, ВС не може визнати те, що в протоколі обшуку відсутні відомості про проведення відеофіксації обшуку помешкання, істотним порушенням, що впливає на допустимість цього протоколу як доказу».
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/1596/18.
Не зазначення у протоколі огляду місця події технічних характеристик пристрою, на який велась відеофіксація указаної слідчої дії, само по собі не ставить під сумнів належність та допустимість як доказу указаного протоколу та фототаблиці (додатку до нього), оскільки не може вважатись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо визнання недопустимими доказами слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , свідком ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_8 через їх невідповідність ст. 240 КПК України з огляду на таке.
Мета, порядок та вимоги до проведення слідчого експерименту регулюються ст. 240 КПК України.
Приписами ст. 240 КПК України встановлено, що з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Вимоги до протоколу, який має бути складений під час проведення слідчих дій, визначені статтею 104 КПК України.
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/32908/14 зроблено висновок, що:
«відсутність у протоколі проведення слідчого експерименту відомостей про послідовність проведення слідчого експерименту та його результати не є підставою для його визнання недопустимим доказом. У цьому провадженні ВС зауважив, що послідовність проведення відповідних дій можна встановити шляхом дослідження додатку до протоколу проведення слідчого експерименту відеозапису його проведення».
У постанові Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі № 303/5115/15-к зроблено висновок, що:
«положення статті 240 КПК України не передбачає обов`язку відтворити всі умови, які існували на час події, а вимагає лише моделювання умов, наближених до тих, що існували на момент події і є важливими для мети експерименту».
Проведення експерименту вимагає моделювання умов, максимально наближених до тих, що існували на момент події і є важливими для мети експерименту (постанова Верховного суду від 04 жовтня 2023 року у справі 159/1506/20).
Отже, перевіряючи за апеляційними вимогами обвинуваченого та захисника протоколи слідчих експериментів від 08 та 09 липня 2024 року, складеними за результатами проведення цих слідчих дій із потерпілими ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , свідком ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_8 на предмет їх належності та допустимості, колегія суддів уважає ці докази належними та допустимими, оскільки слідчі дії проведені за правилами, встановленими ст. 240 КПК України, протоколи відповідаютьвимогам кримінальногопроцесуального закону,зокрема статті104КПК України,доводять обставини,які підлягаютьдоведенню укримінальному провадженнізгідно ст.91КПК України,та узгоджуютьсяз іншимидоказами посправі.
Ба більше, протокол слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_8 підписаний останнім без зауважень щодо його змісту.
Апеляційний суд відхиляє посилання обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника на те, що протокол слідчого експерименту обвинуваченим був підписаний в ІТТ без фактичного ознайомлення з огляду на те, що упродовж судового розгляду сторона захисту не повідомляла про указану обставину та не зверталась зі скаргами на дії органів досудового розслідування.
Указані доводи сторони захисту апеляційний суд оцінює критично, як такі, що спростовані наданими суду матеріалами провадження.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що висновок судово інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/102-24/15404-ІТ від 12 серпня 2024 року є недопустимим доказом у справі, оскільки базується на незаконно отриманих вихідних даних, а саме: протоколі огляду місця події 08 липня 2024 року та протоколах слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , свідком ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_8 , з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допустимість цих доказів.
Інших відомостей, які б свідчили про те, що указаний висновок експертизи отриманий з порушенням визначеного кримінально-процесуальним законом порядку, стороною захисту не надано.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо визнання недопустимими доказами висновків експерта № 2210 та № 2212 від 11 липня 2024 року у зв`язку з порушенням порядку отримання біологічних зразків з огляду на таке.
Статтею 245 КПК України встановлено, що у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.
Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу.
У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов`язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.
У постанові Верховного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 591/2823/19 зроблено висновок, що:
«зразки, отримані для експертизи, не є доказами у кримінальній справі, проте несуть в собі інформацію, що має доказове значення. Така інформація стає доступною і може бути застосована в доведенні по кримінальному провадженню лише в результаті проведення експертизи. Саме тому зразки для порівняльного дослідження мають особливий процесуальний статус, являють собою матеріал для отримання нового або перевірки вже наявного доказу. Зразки, отримані для проведення експертизи, самі по собі не встановлюють обставин, що входять до предмета доказування, вони потрібні для порівняльного дослідження під час експертизи.
Отримання зразків для експертизи повинно здійснюватися з дотриманням таких вимог: забезпечення прав і свобод людини; одержання зразків належною особою у передбаченому порядку; забезпечення безсумнівності походження зразків від конкретного об`єкта, їх достовірності; правильне документування ходу і результатів слідчої дії. Після отримання зразків слід скласти протокол».
У постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 470/27/21 зроблено висновок, що:
«відповідно до частин 2, 3 статті 245, частини 3 статті 241 КПК України відбирання біологічних зразків у особи здійснюється на підставі постанови прокурора, а у разі відмови особи добровільно надати зразки відібрання проводиться примусово за ухвалою слідчого судді або суду за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому статтями 160-166 КПК України.
Отже, хоча в частині 3 статті 245 КПК України і зазначено про те, що відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу, проте ця норма закону не містить обмежень щодо кола учасників кримінального провадження, а тому отримання біологічних зразків можливе від будь-якої особи, навіть такої, що не має жодного процесуального статусу.
Також, системний аналіз положень статті 245 КПК дає підстави вважати, що зразки для експертизи у кримінальному провадженні можуть бути відібрані у тієї особи, яка фактично володіє ними, незалежно від того, чи є ця особа стороною кримінального провадження».
Установлено, що згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08 липня 2024 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08 липня 2024 року слідчим СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_20 винесено постанову про отримання зразків для проведення експертизи.
Протоколом отримання зразків для експертизи від 08 липня 2024 року, в присутності понятих, зафіксовано отримання у ОСОБА_8 зразків венозної крові та сечі.
Відтак отримання указаних зразків здійснено в порядку, визначеному КПК України, а доводи сторони захисту у цій частині не ґрунтуються на нормах закону.
Постановами слідчого Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_19 від 08 липня 2024 року призначено у кримінальному провадженні судово-токсикологічні експертизи, проведення яких доручено експертам Вінницького обласного бюро СМЕ.
З висновку експерта № 2210 від 11 липня 2024 року слідує, що у крові ОСОБА_8 виявлений спирт етиловий у концентрації 2,3‰.
Згідно висновку експерта № 2212 від 11 липня 2024 року в сечі ОСОБА_8 виявлений спирт етиловий у концентрації 2,8‰.
Указані висновки є науково обґрунтованими та встановлюють факт перебування обвинуваченого ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння.
Підстави вважати їх недійсними та недопустимими доказами відсутні.
Ба більше, твердження обвинуваченого ОСОБА_8 про не перебування його у стані алкогольного сп`яніння спростоване показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , які в суді першої інстанції повідомили, що після розвантаження автомобіля вони пішли вечеряти, під час чого усім крім свідка ОСОБА_16 був налитий привезений ОСОБА_8 віскі.
Указані свідки в судовому засіданні зауважили, що обвинувачений ОСОБА_8 спробував віскі, однак указав, що напій йому не сподобався і він пити не буде.
Також свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні указала, що обвинувачений мотивував перебування за кермом автомобіля його товариша ОСОБА_16 тим, що вдень уживав пиво.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, усупереч безпідставним та неприйнятним твердженням сторони захисту, висновок суду першої інстанції про перебування обвинуваченого ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння на час здійснення наїзду на малолітнього пішохода поза розумним сумнівом підтверджується сукупністю доказів, що містяться в матеріалах кримінального провадження, тому підстави для задоволення апеляційних скарг сторони захисту в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України відсутні.
Колегія суддів критично оцінює позицію обвинуваченого ОСОБА_8 щодо не перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння, розцінює це як спосіб захисту та спробу уникнути від кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 135 КК України з огляду на таке.
Згідно зі ст. 135 КК України поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов`язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.
Бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов: а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку; б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.
Обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.
Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 711/798/18 зроблено висновок, що:
«дії водія, який вчинив ДТП, поставивши потерпілого у небезпечний для життя стан, після чого з місця події втік, підлягають кваліфікації за статтею 135 КК України незалежно від того, чи могла своєчасно надана допомога потерпілому відвернути настання шкоди для його життя чи здоров`я».
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 708/638/19 зроблено висновок, що:
«для кваліфікації злочину, передбаченого статтею 135 КК України, не має значення, чи відвернула б надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`ю особи. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ВС, навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК України, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані».
У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 742/1479/19 Верховний Суд указав, що:
«суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 135 КК України полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані».
Ураховуючи докази у їх сукупності апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт того, що обвинувачений ОСОБА_8 був обізнаний у причетності до ДТП та здійснення наїзду, однак, незважаючи на таку обізнаність, самовільно залишив місце події.
Відтак діяння обвинуваченого ОСОБА_8 за фатом залишення місця події та ненадання малолітньому ОСОБА_12 , необхідної допомоги охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України в матеріалах справи відсутня постанова про призначення прокурора чи групи прокурорів, які здійснювали повноваження у кримінальному провадженні.
Безпідставними є доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про відсутність повноважень прокурорів на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024020010001193 від 08 липня 2024 року за ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України з огляду на таке.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 зроблено висновок, що:
«постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо це питання в суді першої інстанції не ставилося, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах».
Установлено, що повноваження групи слідчих та прокурорів у цьому кримінальному провадженні сторона захисту в суді першої інстанції не оспорювала.
Водночас, під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_8 заявив про відсутність у прокурорів повноважень на участь у досудовому розслідуванні.
У зв`язку з цим, прокурор на стадії апеляційного розгляду надав для дослідження та долучення до матеріалів кримінального провадження оригінал постанови про визначення групи прокурорів від 08 липня 2024 року.
Також матеріали провадження містять копію постанови про заміну групи прокурорів від 30 липня 2024 року.
Колегія суддів, проаналізувавши указані постанови та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який містить відомості щодо визначених груп прокурорів, дійшла висновку, що вони відповідають вимогам КПК України, мають усі необхідні реквізити процесуальних документів, підписані службовою особою, яка їх приняла, тому не викликають сумніву у достовірності.
Відтак апеляційний суд немає підстав для сумніву, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проведено уповноваженими особами.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що невідкриття постанови про призначення групи прокурорів для здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні у порядку ст. 290 КПК України, з подальшим її долученням під час апеляційного розгляду, з урахуванням практики Верховного Суду, не свідчить про недопустимість отриманих органами досудового розслідування доказів.
На переконання апеляційного суду усі процесуальні дії та докази у кримінальному провадженні, які суд першої інстанції взяв до уваги під час ухвалення обвинувального вироку, зібрано слідчим, за процесуального керівництва прокурорів, призначених у встановленому законом порядку для розслідування цього кримінального провадження.
Ураховуючи викладене, наявність в матеріалах справи постанови про зміну групи прокурорів, яка на думку обвинуваченого, не відповідає її оригіналу, не свідчить, що у цьому провадженні допущено порушення фундаментальних прав і свобод обвинуваченого.
Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого у цій частині не можна вважати слушними.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що місцевий суд проголосив вирок без його участі, не роз`яснив зміст, строки та порядок оскарження вироку, право подати клопотання про помилування, ознайомитися з журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження, клопотати про доставку в засідання суду апеляційної інстанції є безпідставними є з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Водночас, в умовах дії воєнного стану, суд, склавши та підписавши повний текст вироку, має право проголосити лише його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення (ч. 15 ст. 615 КПК України).
З журналу та звукозапису судового засідання від 04 червня 2025 року слідує, що після виходу з нарадчої кімнати суд проголосив вступну та резолютивну частини вироку, роз`яснив його зміст, порядок і строк оскарження.
Обвинувачений ОСОБА_8 не був присутній під час проголошення вироку, однак цього ж дня отримав копію вироку, про що свідчить розписка наявна в матеріалах справи.
Апеляційний суд звертає увагу, що, коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має не тільки формально послатися на наявність такого порушення, а й обґрунтувати, що воно істотно позначилося на її можливостях відстоювати свою позицію у справі та/або реалізувати свої права або ж мало вплив на справедливість процесу в цілому.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого у цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення вимог ст. 376 КПК України, на які посилається обвинувачений, оскільки він не зазначає про те, як проголошення вступної та резолютивної частини вироку за участі захисника із врученням обвинуваченому ОСОБА_8 повного тексту у той же день, не роз`яснення процесуальних прав позбавило останнього можливості реалізувати належні йому права, зокрема на ознайомлення зі змістом рішення, на його оскарження, або ж вплинуло на справедливість процесу загалом.
Апеляційний суд ураховує, що обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 подали апеляційні скарги у передбачений законом строк, тобто були ознайомлені із мотивами прийнятого судового рішення та скористались правом на його оскарження.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про нероз`яснення йому судом першої інстанції права заявляти клопотання про його особисту участь в судових засіданнях апеляційного суду з огляду на те, що такий обов`язок місцевого суду не передбачений вимогами КПК України.
Водночас, обвинувачений заявив таке клопотання у своїй апеляційній скарзі, приймає особисту участь в судових засіданнях апеляційного суду та підтримує свою захисну позицію.
Доводи апеляційних скарг сторони захисту в частині призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого унаслідок суворості (є явно несправедливим) суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Частиною другою статті 52 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
З оскаржуваного вироку слідує, що призначаючи покарання ОСОБА_8 за вчиненні злочини у виді позбавлення волі, зокрема максимально дозволеного санкцією статті ч. 3 ст. 2861 КК України, суд урахував тяжкість злочинів (нетяжкий умисний злочин та тяжкий злочин з необережності), непоправимі наслідки у вигляді смерті малолітнього потерпілого, невизнання вини обвинуваченим та намагання перекласти провину за здійснення наїзду на малолітнього пішохода на його батьків, відсутність щирого каяття та жалю щодо вчиненого, відсутність судимостей, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, позитивну характеристику за місцем проживання та роботи, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей та статус учасника бойових дій.
Такі дані про особу винного у сукупності зі встановленими обставинами вчинення кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати, що призначене місцевим судом покарання у максимальному розмірі, установленому санкцією ч. 3 ст. 2861 КК України є справедливим та при цьому необхідним і достатнім для виправлення і перевиховання винного, попередження вчинення ним інших злочинів.
Щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 положень ч. 1 ст. 75 КК України апеляційний суд виходить з такого.
Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Ураховуючи, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 охоплюються, зокрема, складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, правові підстави для його звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ч. 1 ст. 75 КК України відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення може, зокрема, перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року (справа № 629/2739/18) зроблено висновок, що:
«частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи».
У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 552/2739/17 (провадження № 51-2673км19) зроблено висновок, що:
«застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, суд зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину».
Отже, при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Судом першої інстанції не встановлено обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Не вбачає таких підстав й апеляційний суд.
Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг сторони захисту та скасування вироку суду в частині призначеного обвинуваченому покарання з підстав наведених у них.
Інші доводи апеляційних скарг з доповненням обвинуваченого та захисника повторюють лінію захисту, обрану у суді першої інстанції, а наведені на їх обґрунтування аргументи були предметом обговорення у суді першої інстанції, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої стороною захисту не спростована.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінальних правопорушень.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не установлено.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу з доповненням обвинуваченого ОСОБА_8 та апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
