ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1213/25
провадження № 2/753/4214/25
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Заставенко М.О.,
з секретарем судового засідання Долею М.А.,
за участю
представника позивача Шаройкіної М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, яка діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
У січні 2025 року Салтівська окружна прокуратура м. Харкова, діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернулася в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просила суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 14.11.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М. за № 700
- зобов`язати ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти квартиру загальною площею 28,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Позовна заява обґрунтована наступним. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023 у справі № 643/5547/19 повністю задоволено позовну заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення з останньої безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 111 190 грн. Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25.04.2024 у справі № 643/15208/21 повністю задоволено позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 346 779,94 грн на користь Харківської міської ради. На виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави № 643/5547/19 від 14.11.2023 постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управлінняМіністерства юстиції (м. Київ) від 09.05.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 111 190 грн. На виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25.04.2024 у справі № 643/15208/21 про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 346779,94 грн. на користь ХМР 31.07.2024 державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. У межах даних виконавчих проваджень державними виконавцями вжито заходів щодо перевірки майнового стану та рахунків боржника. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що у період з 21.02.2022 по 14.11.2023 у ОСОБА_1 на праві власності перебувало нерухоме майно, а саме квартира загальною площею 28,3 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2427039580000, ціна нерухомого майна, встановлена у договорі: 661 740,00 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що 14.11.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який зареєстровано 14.11.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М. за № 700. Таким чином, у день ухвалення вищевказаного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023 у справі № 643/5547/19 та у період судового розгляду Окрябрським районним судом м. Полтави справи № 643/15208/21 ОСОБА_1 здійснено відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на праві власності ОСОБА_1 належить також нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 04.07.2023 вказана нежитлова будівля обтяжена забороною відчуження, встановленою ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14.06.2023 у справі № 643/4158/23, якою забезпечено виконання рішення суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 514 050,26 грн, у межах цієї справи. Шляхом ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 встановлено, що рішення не може бути виконане, оскільки відсутнє у боржника будь-яке майно чи кошти, на яке може бути здійснено стягнення відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням вищенаведеного, у ОСОБА_1 відсутні достатні кошти чи майно, за рахунок яких можуть бути виконані рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023 та 25.04.2024. Отже, вказані дії ОСОБА_1 , пов`язані з даруванням свого нерухомого майна у період розгляду однієї цивільної справи за позовом прокуратури до неї в інтересах міської ради та у день ухвалення рішення судом в іншій цивільній справі за позовом прокурора до неї про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, прямо свідчать про те, що остання вчинила правочин із вказаною нерухомістю з метою унеможливлення виконання рішень суду про стягнення з неї коштів та уникнення цивільно-правової відповідальності. Враховуючи викладене, договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований 14.11.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М. за № 700, є фраудаторним правочином та підлягає визнанню недійсним. У ОСОБА_1 відсутнє будь-якє рухоме майно та доходи, на яке могло б бути звернуто стягнення для погашення боргу перед Харківською міською радою.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 17.02.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання.
24.03.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну, в якому відповідачка не визнає пред`явленні позовні вимоги, заперечує проти позову та вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено, з наступних міркувань.Зазначила, що нею 26 лютого 2025 через Полтавський апеляційний суд подана апеляційна скарга на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року по справі №643/15208/21, та у справі відкрите апеляційне провадження. Вважає безпідставним та помилковим твердження позивача про відсутність майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, оскільки у ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якогоможуть бути виконані судові рішення про стягнення коштів, оскільки їй на праві власності належить нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_3 . Твердження позивача, що встановлена ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14.06.2023р. по справі №643/4158/23 заборона відчуження нежитлової будівлі начебто унеможливлює виконання рішень Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023р. по справі №643/5547/19 та від 25.04.2024р. по справі №643/15208/21, є помилковим та не узгоджується із положеннями Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5. Згідно ч.1 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник. Отже, навіть якби оспорюваний позивачем договір дарування квартири не був укладений, а квартира би залишалась у власності відповідача ОСОБА_1 , це жодним чином не змінило би черговості виконавчих дій. В силу приписів ч.1 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", в першу чергу стягнення звертається саме на інше (нежитлове) приміщення, а не на житлову квартиру. Тому припущення позивача стосовно, як він помилково вважає, фраудоторності договору дарування є надуманими та спростовуються в тому числі положеннями Закону України "Про виконавче провадження" в контексті дійсних обставин даної справи.
28.03.2025 Салтівською окружною прокуратурою м. Харкова до Дарницького районного суду м. Києва подано відповідь на відзив, де позивач зазначив, вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не можуть бути враховані судом під час ухвалення рішення як безпідставні. Правочин у вигляді дарування нерухомого майна ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 можна вважати фіктивним, адже юридично таким договором вона позбувається майна, проте, фактично залишає його у розпорядженні своєї родини, оскільки ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 ОСОБА_1 як боржник у провадженнях з примусового виконання рішень судів у справах № 643/5547/19, 643/15208/21 та 643/4158/23 повинна виконати ці рішення у повному обсязі, однак, за відсутності факту добровільної сплати сум заборгованостей перед Харківською міською радою державними виконавцями та прокурором вживаються всі належні заходи правового характеру для забезпечення примусового виконання рішень судів, у зв?язку з чим і виникла необхідність, зокрема, у визнанні недійсним судом фраудаторного правочину, вчиненого ОСОБА_1 у вигляді договору дарування своєї квартири її матері.
09.04.2025 відповідач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив. Зазначила, що при доведенні фраудаторності правочину вирішальною обставиною є відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення у зв`язку із виконанням судового рішення про стягнення коштів, та за рахунок якого боржник може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Ознак фраудаторності набуває саме той правочин, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним. Однак в даному спорі наявність у Відповідачки ОСОБА_1 іншого нерухомого майна (при цьому саме нежитлової будівлі, на яку не тільки може, але й повинно в першу чергу звертатись стягнення), повністю виключає фраудаторність оспорюваного позивачем договору дарування житлової квартири. Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_1 не перестала бути платоспроможною та може відповідати за своїми зобов`язаннями за рахунок іншого нерухомого майна, яке залишилось у її власності. На момент укладення договору дарування 14.11.2023 стосовно відповідачки ОСОБА_1 ще не було відкрито жодного виконавчого провадження, вона іще не являлась стороною (боржником) у відкритих пізніше виконавчих провадженнях.
10.04.2025 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому вона заявлені позовні вимоги не визнала, повністю підтримала заперечення відповідача ОСОБА_1 .
Разом з відзивом подала клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.
13.04.2025 ОСОБА_1 подала до суду пояснення і заперечення щодо клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи у справі.
15.04.2025 Салтівська окружна прокуратура подала до суду письмові пояснення щодо заперечень ОСОБА_1 на відповідь на відзив на позовну заяву, де зазначила, що оспорюваний договір дарування квартири є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 234 ЦК України, виходячи з того, що відповідач ОСОБА_1 відчужила наявне у неї майно, на яке б могло бути звернуто стягнення після ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023 у справі № 643/5547/19 та під час судового розгляду справи № 643/15208/21 про стягнення з неї безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати; безоплатність правочину, яка свідчить про наявність ознак фраудаторності. Внаслідок укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 не отримала жодної вигоди, зокрема, у вигляді грошової компенсації, що свідчить лише про наявність її інтересу у навмисному відчуженні свого майна, на яке може бути звернуто стягнення. Нерухоме майно відчужено фізичній особі, яка є близьким родичем, а саме матір`ю для ОСОБА_1 . Оціночна вартість об`єкта нерухомості, що відчужена відповідачем, умисно і свідомо занижена (з фактичної вартості у 2 044 261,91 грн на оцінену вартість у розмірі 661 740 грн). Таким чином, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника.
Протокольними ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про призначення експертизи та витребування доказів.
Також ухвалою суду від 16.04.2025 закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті.
22.04.2025 до суду надійшла відповідь Салтівської окружної прокуратури на відзив ОСОБА_2
01.05.2025 від ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив Салтівської окружної прокуратури.
У судовому засіданні прокурор підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Відповідачі у судове засідання не прибули, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у їхню відсутність.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М., та зареєстрований у реєстрі за № 700.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2023 у справі № 643/5547/19 повністю задоволено позовну заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення з останньої безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 111 190 грн.
Із вказаного рішення вбачається, що розгляд справи здійснювався у відсутність відповідача ОСОБА_1 , копії позовної заяви з додатками вона не отримала, так як конверт повернуто до суду з відміткою поштового відділення, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25.04.2024 у справі № 643/15208/21 повністю задоволено позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 346 779,94 грн на користь Харківської міської ради.
09.05.2024 постановою державного виконавця Печерського ВДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 643/5547/19, виданого 19.04.2024.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний правочини з відчуження нерухомого майна було укладено відповідачем на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника, що являється зловживанням своїми правами відповідно до діючого законодавства України. Вважає, що дії ОСОБА_1 щодо відчуження квартири є неправомірними та недобросовісними, використані для уникнення сплати своїх зобов`язань за рішеннями судів, оскільки у відповідачки ОСОБА_1 відсутнє інше майно за рахунок якого можуть бути виконані судові рішення про стягнення коштів.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільного кодексу України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №369/11268/16-ц, не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.
Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №185/11584/19, 30 вересня 2021 року у справі №381/2296/18, від 15 грудня 2021 року у справі №187/795/19, від 08 березня 2023 року у справі №127/13995/21.
З постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18 вбачається, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.
Суд вважає, що у даній справі не встановлено обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорюваний правочин як фраудаторний.
На час укладення оспорюваного договору були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним їй майном, договором не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, у відповідача ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якого можливе виконання судових рішень.
Позивач не надав доказів вчинення фіктивного правочину за умислом обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.
Крім того, при оспорюванні фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення: 1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України).
Тобто одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.
Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22 (провадження № 61-12123св24) та від 02 квітня 2025 року у справі № 752/9502/22 (провадження № 61-272св25).
Позивач не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом, крім того, під час розгляду справи встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 наявне інше нерухоме майно, а саме нежитлова будівля літ. «Б-1» по АДРЕСА_3 .
З огляду на вищевикладене суд вважає, що оспорюваним договором права позивача не порушені, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання договору недійсним та похідних від нього вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, яка діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.01.2025 у цивільній справі №753/1213/25, а саме скасувати заборону ОСОБА_2 , державним реєстраторам та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладати будь-які правочини щодо нерухомого майна - квартири за адресою АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя М.О. Заставенко
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
