Єдиний державний реєстр судових рішень
справа № 753/1213/25
провадження № 61-13849св25
Окрема думка
(розбіжна)
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Пархоменка П. І.
до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд) від 25 березня 2026 року
у цивільній справі
за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - прокурор, позивач)
до
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , (далі - відповідачі)
про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії,
I. Вступ
1. Відношусь з великою повагою до думки більшості суддів Верховного Суду у цій справі, але не можу погодитись із нею.
2. На підставі статті 35, частини п`ятої статті 404 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) висловлюю окрему думку на вказану ухвалу.
3. Моя незгода стосується висновку колегії суддів про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду та направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
ІІ. Короткий зміст постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року
4. У цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував:
- при поверненні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури суд апеляційної інстанції помилково ототожнив її подання з участю прокурора в судовому процесі в порядку самопредставництва органу прокуратури як юридичної особи, яке є відмінним від здійснення прокурором конституційної функції представництва інтересів держави. При цьому суд не врахував, що учасником справи за цим позовом є прокурор - заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А. Г., статус якого не можна ототожнювати зі статусом представника сторони;
- крім того, нормами ЦПК не передбачено надання заступником керівника обласної прокуратури копії службового посвідчення на підтвердження повноважень як прокурора або акта про призначення на посаду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для повернення апеляційної скарги. Тому ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
ІІІ. Мотиви незгоди з думкою більшості
5. У цій справі спірним є питання, чи повинен прокурор додавати до апеляційної скарги документи, що підтверджують його повноваження представляти інтереси.
6. На початку зверну увагу на особливості правової природи представництва прокурором в не кримінальних провадженнях.
7. Прокурорські служби більшості держав-учасниць Ради Європи мають, принаймні, певні завдання та функції за межами сфери кримінального права (див. Висновок № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів про «Роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прийнятий ССРЕ на 3-му пленарному засіданні (Страсбург, 15 - 17 жовтня 2008 р.)
8. У всіх європейських країнах прерогативою прокуратури є кримінальне правосуддя, однак у багатьох країнах компетенція прокурорів поширюється на цивільне та адміністративне право (див. European judicial systems. Efficiency and quality of justice/ CEPEJ STUDIES No. 23).
9. Загальним правилом підтримка прокурором однієї зі сторін в некримінальному проваджені може бути, безсумнівно, виправданою за певних обставин, зокрема коли потребують захисту інтереси держави (див., наприклад, пункт 35 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Менчинська проти рф» від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02).
10. У Рекомендаціях CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» рекомендовано державам-учасницям, при наявності у служби публічного обвинувачення повноважень поза системою кримінальної юстиції, вжити всіх необхідних і відповідних заходів для забезпечення того, щоб ця роль виконувалась з особливою увагою до захисту прав людини та основоположних свобод і в повній відповідності з принципом верховенства права, зокрема, щодо права на справедливий судовий розгляд.
11. Описуючи міжнародні стандарти участі прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ян Берназюк виклав таке узагальнення.
Уже усталеною є позиція, згідно з якою прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити позов або скаргу, стає опонентом або союзником сторін у справі, а тому його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, п. 27; «Кресс проти Франції» (Kress v. France [GC]), заява № 39594/98, п. 72).
У рішенні у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.
Крім того, важливе значення також мають наступні сформовані Судом підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості «активного» або «пасивного» учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (Martinie v. France [GC], заява № 58675/00, п. 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlinsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria, заява № 57785/00, п. 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора (Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, п. 24).
Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу (більш детально див. за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/952570).
12. Таким чином висловлю позицію про те, що участь прокурора в цивільних провадженнях є допустимою і важливою. В цій справі така участь прокурора не заперечується. Проте, вона не повинна створювати уявлення нерівності, а особливий статус прокурора не повинен вказувати сторонньому спостерігачу або учаснику справи, що він має певні привілеї.
13. Повертаючись до особливостей правового регулювання представництва прокурором в цивільному процесі зверну увагу на те, що прокурор по суті є представником держави в такому процесі.
14. Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (статті 2, 12 ЦПК).
15. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК).
16. Положення статті 58 ЦПК (частина четверта) вказують, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
17. Положеннями статті 56 ЦПК врегульовано питання участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема звернення прокурора до суду.
18. Межі повноважень прокурора передбачені як процесуальним законодавством, зокрема нормами ЦПК, так і нормами Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», наказом Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».
19. Не заперечуючи в даному випадку можливостей звернення до суду заступника керівника Харківської обласної прокуратури, наголошую на тому, що він, як рівний учасник змагального процесу, повинен був надати відповідний доказ, який підтверджує його статус (відповідний наказ, витяг, інший документ) і не перекладати на суд додаткових заходів по з`ясуванню відповідних повноважень.
20. Так само і практика Верховного Суду в різних видах судочинства з цього питання є різною. Є випадки, коли на рівні Верховного Суду поставало питання про необхідність підтвердження відповідних повноважень прокурором - див. ухвали:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/129148151;
https://reyestr.court.gov.ua/Review/134766190;
https://reyestr.court.gov.ua/Review/135515638;
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124314642.
21. Це може бути певним зразком для інших судів і апеляційний суд в цьому випадку діяв саме з врахуванням цього.
ІV. Висновки
22. Таким чином, вважаю, що прокурор зобов`язаний був надати документ, який підтверджує його повноваження.
23. З практичної точку зору це зробити абсолютно не складно. Це буде підтверджувати його рівний статус в змагальному цивільному процесі, що допомагає уникнути неупередженості та необ`єктивності цього органу. Такий підхід сприятиме реалізовувати принцип рівності сторін цивільного процесу.
24. Враховуючи різний підхід з цього питання і на рівні Верховного Суду необхідно було передати справу на розгляд Великої палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, які були застосовані колегією суддів, що сприяло б вирішенню спірного питання та єдності судової практики.
Суддя П І. Пархоменко
