Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 753/1213/25
провадження № 61-13849св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року в справі № 643/5547/19 задоволено позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 111 190,00 грн. Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року в справі № 643/15208/21 задоволено позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 346 779,94 грн на користь Харківської міської ради.
На виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року № 643/5547/19 постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерського ВДВС) від 09 травня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 111 190,00 грн.
31 липня 2024 року, на виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року в справі № 643/15208/21 про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 346 779,94 грн на користь Харківської міської ради, державним виконавцем Печерського ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
У межах вказаних виконавчих проваджень державними виконавцями вжито заходів щодо перевірки майнового стану та рахунків боржника. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що у період з 21 лютого 2022 року до 14 листопада 2023 року в ОСОБА_1 на праві власності перебувало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 загальною площею 28,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2427039580000, ціна нерухомого майна, встановлена у договорі: 661 740,00 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
14 листопада 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_3 , який зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М. за номером 700. Таким чином, у день ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року в справі № 643/5547/19 та у період судового розгляду Октябрським районним судом м. Полтави справи № 643/15208/21 ОСОБА_1 здійснено відчуження квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на праві власності ОСОБА_1 належить також нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Проте відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 04 липня 2023 року вказана нежитлова будівля обтяжена забороною відчуження, встановленою ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2023 року в справі № 643/4158/23, якою забезпечено виконання рішення суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 514 050,26 грн.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 встановлено, що рішення суду не може бути виконане, адже відсутнє у боржника будь-яке майно чи кошти, на яке може бути здійснено стягнення відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, у ОСОБА_1 відсутні достатні кошти чи майно, за рахунок яких можуть бути виконані рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року та 25 квітня 2024 року.
Дії ОСОБА_1 , які пов`язані з даруванням свого нерухомого майна у період розгляду однієї цивільної справи за позовом прокуратури до неї в інтересах міської ради та у день ухвалення рішення судом в іншій цивільній справі за позовом прокурора до неї про стягнення грошових коштів, свідчать про те, що вона вчинила правочин з нерухомістю з метою унеможливлення виконання рішень суду про стягнення з неї коштів та уникнення цивільно-правової відповідальності. Тому договір дарування квартири АДРЕСА_3 , який зареєстрований 14 листопада 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М. за номером 700, є фраудаторним правочином та підлягає визнанню недійсним.
Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради просив:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 14 листопада 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М. за номером 700;
зобов`язати ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти квартиру АДРЕСА_5 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2025 року заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, про забезпечення позову задоволено; заборонено ОСОБА_2 , державним реєстраторам та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладати будь-які правочини щодо нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_6 , до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/1213/25.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22 січня 2025 року в цій справі.
Суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до суду позивач посилався на те, що оспорюваний правочин з відчуження нерухомого майна укладений відповідачем на шкоду правам інших осіб, адже відчуження майна відбулося із метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника, що є зловживанням своїми правами відповідно до норм законодавства України. Отже, дії ОСОБА_1 щодо відчуження квартири є неправомірними та недобросовісними, використані для уникнення сплати за своїми зобов`язаннями за рішеннями судів, оскільки у відповідачки ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого можуть бути виконані судові рішення про стягнення коштів.
Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.
Суд першої інстанції вважав, що у цій справі не встановлено обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорюваний правочин як фраудаторний.
На час укладення оспорюваного договору не існувало обмежень щодо розпорядження ОСОБА_1 належним їй майном, договором не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, а у відповідача ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якого можливе виконання судових рішень.
Позивач не надав доказів вчинення фіктивного правочину за умислом обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.
Крім того, при оспорюванні фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення: 1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України). Тобто одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.
Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Позивач не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом. Під час розгляду справи встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 наявне інше нерухоме майно, а саме будівля літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_4 .
Таким чином, суд зробив висновок, що оспорюваним договором права позивача не порушені, а підстав для задоволення позову немає.
Короткий зміст оскарженого судового рішення апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року апеляційну скаргу, яку від імені заступника керівника Харківської обласної прокуратури підписав Кравченко А. Г., на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року повернуто заявникові.
Суд апеляційної інстанції вказав, що 10 липня 2025 року Кравченко А. Г. від імені заступника керівника Харківської обласної прокуратури через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у цивільній справі № 753/1213/25.
Апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню.
Реалізація права на звернення з апеляційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником. Форма і зміст апеляційної скарги має відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частини перша, третя статті 58 ЦПК України).
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності) (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі № 740/2873/22 (провадження № 61-8685св23).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Прокурори мають службове посвідчення. Положення про службове посвідчення та його зразок затверджуються Генеральним прокурором (стаття 21 Закону України «Про прокуратуру»).
Згідно із Положенням про службове посвідчення прокурора, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 24 квітня 2020 року № 200, службове посвідчення прокурора є офіційним документом, який засвідчує належність посадової особи до системи органів прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.
Апеляційна скарга на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у цивільній справі № 753/1213/25 підписана заступником керівника Харківської обласної прокуратури Кравченком А. Г., але всупереч частині четвертій статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження того, що Кравченко А. Г. займає посаду заступника керівника Харківської обласної прокуратури. При цьому такі документи раніше не подавалися до матеріалів справи.
Оскільки до апеляційної скарги, підписаної Кравченком А. Г. у порушення вимог частини четвертої статті 356 ЦПК України не додано документів, що підтверджують його повноваження представляти інтереси Харківської обласної прокуратури у суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга не може бути прийнята апеляційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття апеляційного провадження, та відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України вона підлягає поверненню заявникові.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року скасувати, справу передати для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
при поверненні апеляційної скарги апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 131-1 Конституції України, статті 1, 5, 7, 8, 9, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», норми наказу Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді», та з порушенням норм процесуального права - статей 4, 42, 48, 56, 57, 58, 67, 357 ЦПК України;
апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року у цій справі підписано заступником керівника Харківської обласної прокуратури Кравченком А. Г.;
прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У такому разі прокурор виконує функцію представництва інтересів держави. Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного інтересу, якого боржник навмисно позбавив можливості задовольнити свої вимоги шляхом вчинення правочину, що призводить до його неплатоспроможності;
звернення прокурора з позовною заявою до суду було спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання щодо раціонального використання та охорони земель комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання всіх прав;
ЦПК України та Закон України «Про прокуратуру» розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави. Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва, або представництва. У цьому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 58 ЦПК України та відповідно частина третя статті 9, частини третя статті 11 та частина третя статті 13 Закону України «Про прокуратуру». У другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини третьої статті 56 ЦПК України та частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру»;
повертаючи апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції фактично ототожнив її подачу з участю прокурора в судовому процесі в порядку самопредставництва органу прокуратури як юридичної особи, яке суттєво відрізняється від здійснення прокурором конституційної функції представництва інтересів держави. До прокурора ці правила застосовуються у разі оскарження дій чи бездіяльності органів прокуратури та їх посадових осіб, коли прокурор в адміністративному судочинстві набуває статусу відповідача як суб`єкт владних повноважень, а також у разі звернення до суду із позовом у статусі юридичної особи на захист своїх прав. Проте в таких випадках прокурор не здійснює представництва інтересів держави;
у цій справі позов подано саме на виконання конституційної функції - представництва інтересів держави в суді. Процесуальне становище прокурора при здійсненні конституційної функції представництва в суді інтересів держави визначається його компетенцією. Прокурор є службовою особою державного органу - прокуратури - і діє без спеціальних доручень цього органу, на підставі закону, оскільки виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції щодо представництва в суді державних інтересів. Більше того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року в справі № 704/1233/17 зазначено, що прокурор, здійснюючи функцію представництва, діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави. Тому, повертаючи апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. Г., апеляційний суд не врахував, що учасником справи за цим позовом є прокурор, статус якого не можна ототожнювати зі статусом представника сторони. Прокурор здійснює представництво інтересів держави, а не Харківської обласної прокуратури. Повноваження прокурора у сфері представництва інтересів держави в суді обмежені лише територіальною юрисдикцією та вимогами законодавства, викладеними в Конституції України, Законі України «Про прокуратуру» та нормативно-правових актах Офісу Генерального прокурора;
з метою організації діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді Генеральним прокурором видано наказ від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» (далі - Наказ). У пункті 8 Наказу передбачено, що керівництво прокуратур усіх рівнів у межах компетенції забезпечує ініціювання перегляду судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних справах та якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Відповідно до пункту 8.4 Наказу апеляційні скарги на судові рішення, у справах, розглянутих за участі прокурора, якими вирішено спір по суті позовних вимог, подавати керівникам, першим заступникам, заступникам керівників обласних прокуратур за місцем розташування суду, що розглядав справу, у тому числі у справах за позовами окружних прокуратур та за позовами інших осіб, у які прокурором здійснено вступ;
нормами чинного законодавства не передбачено додання заступником керівника обласної прокуратури копії службового посвідчення на підтвердження повноважень як прокурора або акта про призначення на посаду;
керівник, перший заступник та заступники керівника Харківської обласної прокуратури є публічними особами, інформація про яких розміщена на офіційному вебсайті Харківської обласної прокуратури: https://khar.gp.gov.ua/ua/guidance.html та https://khar.gp.gov.ua/ua/info.html?_m=publications&_t=rec&id=280598&fp=110 та перебуває у вільному доступі.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
Верховним Судом неодноразово розглядались процесуальні питання щодо повернення апеляційних та касаційних скарг, підписаних заступниками керівників обласних прокуратур, зокрема в ухвалах Верховного Суду від 17 листопада 2025 року в справі № 734/4650/23, від 31 липня 2025 року в справі № 467/1562/24, якими касаційні скарги повертались особі, яка її подала, у зв`язку із не поданням належних доказів того, що заступник керівника обласної прокуратури діяв у порядку самопредставництва;
аналогічні ухвали неодноразово приймались Верховним Судом і стосовно процесуальних документів, поданих за підписом Кравченка А. Г. , який також є підписантом апеляційної скарги у цій справі. Так, ухвалами Верховного Суду від 28 липня 2025 року в справі № 552/2486/22, від 25 липня 2025 року в справі № 638/18311/24 та від 21 липня 2025 року в справі № 615/2256/23 касаційні скарги, які від імені Харківської обласної прокуратури підписав Кравченко А. Г. повернуто особі, яка її подала;
матеріали справи свідчать, що до апеляційної скарги, датованої 10 липня 2025 року, долучено лише три додатки: 1) докази відправки ОСОБА_2 , а саме: опис вкладення, поштова накладна та фіскальний чек до відправлення 6102410415967; 2) докази відправки ОСОБА_1 , а саме: опис вкладення, поштова накладна та фіскальний чек до відправлення 6102410415959; 3) платіжна інструкція від 09 липня 2025 року № 1877. Жодних інших додатків, в тому числі будь-яких матеріалів на підтвердження повноважень Кравченка А Г. до апеляційної скарги не долучено;
при підготовці відзиву ОСОБА_1 самостійно отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 09 липня 2025 року; ідентифікаційний код: 02910108; найменування юридичної особи: ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ПРОКУРАТУРА. Проте у вказаному витязі містяться відомості лише щодо чотирьох осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, а саме: керівник ОМАРОВ АМІЛ АЗАД ОГЛИ та представники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відповідні відомості щодо особи « Кравченко Андрій Григорович » у отриманому витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні;
таким чином, разом з апеляційною скаргою підписант Кравченко А. Г. не надав апеляційному суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження відповідних повноважень;
крім того, до поданої касаційної скарги від 05 листопада 2025 року також не долучено жодних матеріалів на підтвердження повноважень Кравченка А. Г. як підписанта апеляційної скарги станом на 09/10 липня 2025 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/1213/25 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2026 року матеріали справи № 753/1213/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотань керівника Харківської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора та щодо повідомлення про дату, час та місце розгляду касаційної скарги сторін у справі, Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 листопада 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
Положеннями статті 56 ЦПК України врегульовано питання участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема звернення прокурора до суду.
Межі повноважень прокурора передбачені як процесуальним законодавством, зокрема нормами ЦПК України, так і нормами Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», наказом Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокурора в цивільному судочинстві регламентовано частиною третьою статті 56 ЦПК України. Так, указаною нормою права передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У пункті 10 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурором органу прокуратури є, зокрема, заступник керівника обласної прокуратури.
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (частина друга статті 15 Закону України «Про прокуратуру»).
Частиною першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Під час здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи (пункт 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до частини третьою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
При цьому прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У такому випадку прокурор виконує функцію представництва інтересів держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Крім того, з метою організації діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді Генеральним прокурором прийнято наказ від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».
У пункті 8 вказаного наказу передбачено, що керівництво прокуратур усіх рівнів у межах компетенції забезпечує ініціювання перегляду судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних справах та якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами.
Апеляційні скарги на судові рішення, у справах, розглянутих за участі прокурора, якими вирішено спір по суті позовних вимог, подавати керівникам, першим заступникам, заступникам керівників обласних прокуратур за місцем розташування суду, що розглядав справу, у тому числі у справах за позовами окружних прокуратур та за позовами інших осіб, у які прокурором здійснено вступ (пункт 8.4 наказу).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в справі № 320/47282/23 (адміністративне провадження № К/990/9858/24) зазначено, що:
«статус прокурора визначено у статті 15 Закону № 1697-VII, частиною другою якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 1697-VII право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Окрім того, відповідно до положень пункту 8.4 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді», визначено повноваження подавати апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, прийняті не по суті вирішення спору, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (частина перша статті 294 КАС України), прокурору, який пред`явив позов, та керівникам прокуратур вищого рівня, їх першим заступникам та заступникам.
При цьому, як слушно указав скаржник у касаційній скарзі, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 17.03.2020 у справі № 704/1233/17, прокурор, здійснюючи функцію представництва, діє не від імені органу прокуратури, як юридичної особи, а виключно від імені держави.
Також, Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 у справі № 580/8729/21 дійшов висновку, що КАС України та Закон № 1697-VII розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави або громадянина. Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва або представництва. У цьому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 55 КАС України та відповідно частина третя статті 9, частина третя статті 11 та частина третя статті 13 Закону № 1697-VII. В другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини третьої статті 53 КАС України та частини третьої статті 24 Закону № 1697-VII.
Водночас у постанові від 13.06.2023 у справі № 580/8729/21 було сформульовано наступні висновки: 1. Забезпечуючи представництво інтересів держави заступник керівника обласної прокуратури наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення. 2. Таке право заступник керівника обласної прокуратури має або як прокурор, який брав участь у судовому розгляді або як прокурор вищого рівня незалежно від участі в розгляді справи.
Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга в межах цієї справи була подана на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 53 КАС України у взаємозв`язку із положеннями статті 23 Закону № 1697-VII, тому до спірних відносин належить застосовувати норму частини третьої статті 24 Закону № 1697-VII, якими передбачено право прокурора, який брав участь у судовому розгляді на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Таким чином, заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Дмитро Чобану у цій справі подав апеляційну скаргу, діючи у статусі прокурора, якому надані такі повноваження для здійснення участі у судовому процесі у формі представництва інтересів держави в особі позивача, а отже висновок суду апеляційної інстанції про те, що заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Дмитро Чобану не має повноважень діяти від імені скаржника в суді, у тому числі подавати та підписувати апеляційні скарги, є помилковим.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин приписи статей 55, 59 КАС України, внаслідок чого зробив необґрунтований висновок про те, що заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Дмитро Чобану не надав будь-яких доказів, що він має права діяти від імені Окружної прокуратури міста Миколаєва в порядку представництва чи самопредставництва.
Висновки, викладені у цій постанові відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 20.01.2021 у справі № 520/8895/19, від 21.01.2021 у справі № 580/1503/20 від 17.02.2021 у справі № 822/589/17, від 07.09.2022 у справі № 520/11630/19, від 28.11.2022 у справі № 120/1653/20-а, від 01.03.2023 у справі № 260/925/21, від 31.01.2024 у справі № 620/9759/23.
Отже, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що апеляційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суд від 31.01.2024, яку подав заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, підписала особа, що мала на це відповідні повноваження на підставі приписів частини третьої статті 24 Закону № 1697-VII.
Водночас суд апеляційної інстанції під час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва наведених обставин не урахував, що призвело до порушення норм процесуального права, неправильного застосування положень Закону № 1697-VII та, відповідно, ухвалення незаконного судового рішення про повернення апеляційної скарги заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, тому ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024 підлягає скасуванню».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року в справі № 260/1301/23 (адміністративне провадження № К/990/38621/23) вказано, що:
«за правилами статті 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури, зокрема, є перший заступник та заступник керівника обласної прокуратури.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1697-VII право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Згідно частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.
Ключовим питанням у межах доводів касаційної скарги є визначення того чи мав право заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури на подання апеляційної скарги у цій справі.
Подібна правова ситуація вже була предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 13.06.2023 у справі № 580/8729/21 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що КАС України та Закон №1697-VII розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави або громадянина. Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва або представництва. У першому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 55 КАС України та відповідно частина третя статті 9, частина третя статті 11 та частина третя статті 13 Закону №1697-VII. В другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини третьої статті 53 КАС України та частини третьої статті 24 Закону №1697-VII.
За результатами розгляду справи №580/8729/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала такі висновки:
"1. Забезпечуючи представництво інтересів держави заступник керівника обласної прокуратури наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення.
2 Таке право заступник керівника обласної прокуратури має або як прокурор, який брав участь у судовому розгляді або як прокурор вищого рівня незалежно від участі в розгляді справи."
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у цій справі апеляційна скарга була подана та підписана заступником керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави, що відповідає вимогам частини третьої статті 53 КАС України та частини 6 статті 23 Закону №1697-VII.
Суд апеляційної інстанції під час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги заступнику керівника Закарпатської обласної прокуратури наведених обставин не врахував, що призвело до порушення норм процесуального права, неправильного застосування положень Закону № 1697-VII та, відповідно, ухвалення незаконного судового рішення про повернення апеляційної скарги».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в справі № 380/853/24 (адміністративне провадження № К/990/13729/24) вказано, що:
«відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
За правилами частини третьої статті 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру" (Закон №1697-VII) прокурором органу прокуратури, серед інших, є перший заступник та заступник керівника обласної прокуратури.
Частиною першою статті 24 цього Закону передбачено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
За правилами частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.
Таким чином, Кодекс адміністративного судочинства України та Закон №1697-VII розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави або громадянина.
Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва або представництва. У цьому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 55 КАС України та відповідно частина третя статті 9, частина третя статті 11 та частина третя статті 13 Закону №1697-VII.
В другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частина третя статті 53 КАС України та частина третя статті 24 №1697-VII.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 580/8729/21».
У справі, що переглядається:
рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року в справі № 753/1213/25 відмовлено у задоволенні позовних вимог керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, який діяв в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії;
10 липня 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року. Вказану апеляційну скаргу підписано Кравченком А. Г. ;
апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підписана заступником керівника Харківської обласної прокуратури Кравченком А. Г., але всупереч частині четвертій статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження того, що Кравченко А. Г. займає посаду заступника керівника Харківської обласної прокуратури, а такі документи раніше не подавалися до матеріалів справи. Оскільки до апеляційної скарги, підписаної Кравченком А. Г. у порушення вимог частини четвертої статті 356 ЦПК України не додано документів, що підтверджують його повноваження представляти інтереси Харківської обласної прокуратури у суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга не може бути прийнята апеляційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття апеляційного провадження, та відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України вона підлягає поверненню заявникові;
проте апеляційний суд не врахував, що:
- норми ЦПК України та Закон України «Про прокуратуру» розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокурор діє як представник інтересів держави. Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва, або представництва. У цьому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 58 ЦПК України та відповідно частиною третьою статті 9, частиною третьою статті 11 та частиною третьою статті 13 Закону України «Про прокуратуру». У другому випадку прокурор діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини третьої статті 56 ЦПК України та частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру»;
- необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного інтересу, порушення якого пов`язане із навмисним позбавленням відповідачем (боржником) можливості виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів, які підлягають зарахуванню до місцевого бюджету, шляхом вчинення правочину, що призводить до його неплатоспроможності. Перешкоди у виконанні рішення суду про повернення безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушують визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади міста Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку. Крім того, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів. Крім того, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель;
при поверненні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури суд апеляційної інстанції помилково ототожнив її подання з участю прокурора в судовому процесі в порядку самопредставництва органу прокуратури як юридичної особи, яке є відмінним від здійснення прокурором конституційної функції представництва інтересів держави. При цьому суд не врахував, що учасником справи за цим позовом є прокурор - заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А. Г., статус якого не можна ототожнювати зі статусом представника сторони;
крім того, нормами ЦПК України не передбачено надання заступником керівника обласної прокуратури копії службового посвідчення на підтвердження повноважень як прокурора або акта про призначення на посаду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для повернення апеляційної скарги. Тому ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Оскільки справа за касаційною скаргою ОСОБА_7 направляється до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
