Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/1028/25 Справа № 206/2727/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023041700000214 за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_11 , прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_9 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працює керівником департаменту з операційних систем ДТЕК « ІНФОРМАЦІЯ_4 », зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.28, ч.1 ст.122, ч.2 ст. 296 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки м. Дніпропетровськ, громадянки України, має вищу освіту, заміжня, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , офіційно не працевлаштована, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима.
обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України
В С Т А Н О В И Л А:
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком ІНФОРМАЦІЯ_7 від 17 грудня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст.28 ч.1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки; за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п. 1 і п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України, та призначено їй покарання: за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік; за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, з покладенням на неї обов`язків, передбачених п. 1 і п. 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 494,06 грн. та моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.
Крім того, судом вирішено питання про долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , кожного окремо, кваліфіковані за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, вчинене без попередньої змови групою осіб, та за ч. 2 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку 05.04.2023, приблизно о 17 годині 49 хвилин, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не вдалось за можливе, ОСОБА_8 разом із своєю дружиною ОСОБА_7 та малолітньою донькою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слідували вулицею Роторна у місті Дніпро, де біля магазину « ІНФОРМАЦІЯ_8 », розташованому поблизу будинку АДРЕСА_3 , на пішохідній доріжці зустріли раніше малознайомого їм ОСОБА_10 , який разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , слідували у напрямку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_10 » по АДРЕСА_4 .
У цей момент ОСОБА_7 , побачивши ОСОБА_10 , вказала на нього своєму чоловікові і вони одразу змінили напрямок руху, підійшли до ОСОБА_10 . В цей час у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, тобто з хуліганських мотивів, використовуючи нікчемний формальний привід, а саме зроблене ОСОБА_10 напередодні, того ж дня, зауваження ОСОБА_7 з приводу поведінки їх малолітньої доньки, ОСОБА_8 , стоячи обличчям до ОСОБА_10 , схопив його своїми обома руками за одягнуту на ньому куртки, рухаючись вперед, штовхав його від себе, а ОСОБА_10 відступавав назад. Таким чином, вони обоє опинилися біля магазину « ІНФОРМАЦІЯ_11 ». ОСОБА_8 , умисно, з силою штовхнув ОСОБА_10 у скляне вікна магазину « ІНФОРМАЦІЯ_11 »,внаслідок чого вікно розбилося. В цей же час ОСОБА_7 підійшла до ОСОБА_10 з лівого боку та, нанесла потерпілому своєю правою рукою, в якій вона тримала мобільний телефон, 2-3 удари в область лівого плеча та голови з лівого боку. Через розбиття скла у магазині внаслідок хуліганських дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , продавець магазину змушений був припинити роботу магазина та викликати службу охорони і власницю магазину.
Після цього ОСОБА_8 та ОСОБА_7 почали відходити від ОСОБА_10 , при цьому не припиняючи словесної суперечки з потерпілим. В цей час ОСОБА_8 швидко розвернувся та знову наблизився до ОСОБА_10 , розмахуючи руками та ногами, почав штовхати його, наступаючи на нього, а ОСОБА_10 відступав назад. Від поштовху в тулуб ОСОБА_10 зачепився ногою за бордюр та впав на землю. В цей час ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , не реагуючи на плач малолітнього ОСОБА_15 та крики перехожих, які вимагали припинити хуліганські дії, підійшли до потерпілого і ОСОБА_7 вдарила потерпілого рукою в верхню частину тулубу, а ОСОБА_8 своєю рукою наніс 2-3 удару потерпілому в голову, а потім один удар ногою в ліву частину обличчя. Від цього удару ОСОБА_10 знепритомнів.
Почувши крики з боку перехожих, які почали сходитися до місця сутички, та побачивши, що ОСОБА_10 втратив свідомість, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , вважаючи свої протиправні дії доведеними до кінця, покинули місце вчинення кримінального правопорушення.
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_10 , відповідно до висновку судово медичного експерта, заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому нижньої щелепи зліва на рівні 4-го зуба; 8-ми синців та крововиливу обличчя; саден обличчя та надплічної ділянки зліва; синців правого плеча. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що призвели до тривалого розладу здоров`я, понад 21 добу (на підставі: п. 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6).
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах обвинувачених просить вирок суду першої інстанції скасувати та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , на підставі п.п 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що в діях обвинувачених відсутній умисел на порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, з огляду на те, що дії обвинувачених були спровоковані потерпілим, а мотивом дій обвинуваченого ОСОБА_16 був захист своїх рідних. Також захисник звертає увагу на те, що з відеозапису видно, що відбулося не побиття беззахисної особи, а потерпілий активно приймав участь у сутичці, а саме хапав ОСОБА_17 за одяг та вживав нецензурну лайку. Крім того, захисник зауважує, що внаслідок цієї події не відбулося зриву будь якого заходу або перешкоджання руху транспорту, а так само і грубого порушення громадського порядку в частині забезпечення спокійних та безпечних умов пересування громадян, з огляду на те, що з переглянутих відеозаписів видно, що пересічні пішоходи проходять мимо не звертаючи уваги на подію.
Зазначає захисник і про те, що вся подія тривала трохи більше 3 хвилин й в матеріалах провадження відсутні докази того, що їх хтось намагався зупинити, а скло в магазині було не розбите, а тріснуло, що не перешкоджало цьому магазину продовжувати здійснювати свою діяльність, а припинення роботи закладу відбулося з ініціативи працівника.
Звертає захисник увагу і на неправдивість та непослідовність показів потерпілого, який вказував про алкогольне сп`яніння обвинуваченого, що нічим не підтверджено і судом було не прийнято, а також інші невідповідності в показах потерпілого, зокрема щодо того, хто першим підійшов до нього, незастосування ним прийомів захисту, ударів в пах, тривалості події, тощо. З цих же підстав захисник ставить під сумнів покази свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Разом з цим, на переконання захисника, зміст протоколу перегляду відеозапису свідчить про те, що досудове розслідування у цьому кримінальному проваджені було проведено однобічно, неповно, необ`єктивно та упереджено, оскільки в протоколі відображені лише дії обвинувачених та не зазначено про провокуючі дії потерпілого, при цьому, цю слідчу дію було проведено слідчою без понятих або без застосування безперервного відеозапису, а відтак сам протокол є недопустимим доказом.
Також захисник вказує на недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання, через їх невідповідність вимогам ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 228 КПК України, з огляду на те, що протоколи не містять відомостей про вік статистів, які до того ж мали різкі відмінності за особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.
До того ж захисник звертає увагу і на те, що потерпілий відразу після події не звертався за медичною допомогою, а пройшов обстеження лише на наступний день. В той же час згідно з висновком СМЕ від 06.04.2023 у ОСОБА_20 були виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних, а вже 07.04.2023 за медичними документами, які надав сам потерпілий у нього було виявлено відкритий перелом нижньої щелепи, що відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Проте за наявності у сторони захисту сумнівів у цьому ушкодженні суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до медичної документації потерпілого.
Зазначає захисник і про те, що неправомірна поведінка малолітньої доньки ОСОБА_21 , на що посилається сторона обвинувачення взагалі не доведена жодними доказами, а навпаки спростовується показами свідка ОСОБА_22 .
Що стосується обвинувачення ОСОБА_23 за ч. 1 ст. 122 КК України, то захисник зазначає, що жоден зі свідків, які викликають довіру, не повідомляли про те, що ОСОБА_24 наносила потерпілому удари в щелепу, в той час як стороною обвинувачення не було доведено змову змову між обвинуваченими, а відтак обвинувачення ОСОБА_25 у спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості групою осіб є безпідставним.
Разом з цим, захисник зазначає, що якщо суд дійде висновку про наявність в діях ОСОБА_17 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 КК України, то слід звернути увагу на те, що в його діях наявна необхідна оборона.
Відтак захисник вважає, що в діях обвинувачений відсутній склад інкримінованих їм кримінальних правопорушень та у будь-якому випадку відсутні належні докази на підтвердження тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому і вичерпані можливості їх отримання, а відтак кримінальне провадження стосовно обвинувачених слід закрити.
В апеляційній скарзі з доповненнями до неї прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнати винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України.
Призначити ОСОБА_8 покарання:
за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки;
за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки.
ОСОБА_7 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки;
за ч. 2 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 76 КК України:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
-попросити публічно вибачення у потерпілого;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задовольнити повністю.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на невідповідність призначеного покарання обвинуваченим ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та їх осіб, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Так, прокурор зазначає, що призначаючи обвинуваченим кожному окремо покарання наближене до мінімальної межі санкції з випробуванням, суд не зважив достатньою мірою те, що унаслідок скоєних ними кримінальних правопорушень, а саме зневажливого ставлення до загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві, до оточуючих, зокрема до малолітніх дітей, а також до особи потерпілого, йому спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості які призвели до погіршення стану здоров?я потерпілого на довготривалий строк, а також те, що обвинувачені після вчинення протиправних дій навіть не вибачились перед ним, завдану здоров?ю потерпілого шкоду не відшкодували, натомість до останнього судового засідання ігнорували вказаний факт, продовжуючи вперто перекручувати фактичні обставини вчинених ними кримінальних правопорушень, намагаючись уникнути передбаченої кримінальним Законом відповідальності за вчинене. В даному випадку потерпілий до теперішнього часу відчуває зверхнє і зневажливе ставлення до себе, обвинувачені жодним чином не виказали свого жалкування у зв`язку з тим, що на очах у спільноти і малолітніх дітей, перебуваючи у громадському місці, спричинили йому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
3 урахуванням вказаних обставин, а саме відкрито зухвалої, байдужої посткримінальної поведінки обвинувачених, навіть з урахуванням даних про особу кожного з них (раніше не судимі, ОСОБА_8 офіційно працевлаштований, разом з ОСОБА_7 виховують двох малолітніх дітей), рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а також призначення ОСОБА_7 наближеного до мінімальної межі терміну іспитового строку, є необґрунтованим та, у зв?язку з цим, призначене ОСОБА_26 та ОСОБА_27 покарання є занадто м?яким. Більш того, застосувавши положення ст. 75 КК України, суд не зобов?язав ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , зважаючи на обстановку та обставини вчинених ними кримінальних правопорушень, у відповідності з положеннями ст. 76 КК України, попросити публічно вибачення у потерпілого.
Також, у порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України, суд застосував до ОСОБА_27 покарання у виді обмеження волі, при тому, що вона має двох дітей у віці до 14 років, тобто суд неправильно визначився з видом покарання, застосувавши покарання, яке не підлягає застосуванню, що безумовно тягне за собою скасування
Крім того, прокурор вважає, що рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого безпідставним, з огляду на те, що часткове задоволення позову потерпілого не є співмірним з матеріальними збитками та спричиненими йому моральними стражданнями.
В апеляційній скарзі представник потерпілого просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обгрутовуючи заявлені вимоги адвокат посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Адвокат вважає, що суддя ОСОБА_1 під час судового розгляду була явно упередженою стосовно потерпілого та нею були спотворені докази щодо механізму їх отримання.
Разом з цим, адвокат звертає увагу на те, що суд у вироку залишаючи без змін кваліфікацію скоєних обвинуваченими кримінальних правопорушень, безпідставно змінив їх об`єктивну сторону та значно зменшив фактичні обставини, що є порушенням ст. 338 КПК України, а також у тексті вироку спотворив позицію як сторони обвинувачення так і потерпілого стосовно покарання обвинуваченим та цивільного позову потерпілого, а позицію представника потерпілого взагалі проігноровано. Також на переконання представника потерпілого, суд безпідставно визнав покази свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 допустимими доказами, з огляду на те, що вказані свідки не були допитані під час досудового розслідування та не були відкриті стороні обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України.
На переконання представника потерпілого суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченим, безпідставно визнав обставину що пом`якшує покарання щире каяття обвинувачених, з огляду на те, що обвинувачені провину не визнали, не вибачилися перед потерпілим, а навпаки постійно погрожували йому розправою, шкоду не відшкодували, вчинили кримінальне правопорушення в присутності малолітньої дити, що є обтяжуючою обставиною, у громадському місці. При цьому, захисник звертає увагу на те, що потерпілий є годувальником великої родини та опікуном тяжко хворої людини.
Не погоджується представник потерпілого і з рішенням суду в частині вирішення цивільного позову, зокрема в частині стягнення з обвинувачених морального збитку у розмірі 30000 грн., без врахування того, що в потерпілого є довідка згідно з якої він потребує хірургічного втручання на суму 268 600 грн та знущання над потерпілим з боку обвинувачених, які під час судових засідань вели себе зухвало, самовпевнено і байдуже, демонстративно граючись в телефонах.
Також представник потерпілого адвокат ОСОБА_11 подав до апеляційного суду заяву, в якій просить стягнути сумісно з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн.
Вказану заяву адвокат обгрунтовує тим, що кримінальне провадження має для потерпілого велике значення, є складним. Розглядається тривалий час та адвокатом було здійснено великий обсяг робіт, зокрема прийнято участь в судових засіданнях, проведено допит свідків, експерта.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачені та їх захисник підтримали вимоги апеляційної скарги захисника, просили вирок суду першої інстанції скасувати, й закрити кримінальне провадження. Проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, а також заяви про стягнення процесуальних витрат на правову допомоги заперечували.
Прокурор, потерпілий та його представник підтримали свої апеляційні скарги, просили вирок вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову. Проти задоволення апеляційної скарги захисника заперечували.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах поданих апеляційних скарг.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожного окремо, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показів самих обвинувачених, потерпілого ОСОБА_10 свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_15 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , та експерта ОСОБА_39 , а також письмовими доказами, зокрема протоколу огляду місця події від 05.05.2023 із фототаблицею до нього, протоколів проведення слідчого експерименту від 18.04.2023, 01.05.2023, 02.05.2023 та фототаблицями до них, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.05.2023, 02.05.2023, протоколів огляду відеозаписів від 20.04.2023 та 05.05.2023, й відеозапису з камери відеоспостереження з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_12 », у тому числі і копією цього відеозапису із збільшеним форматом зображення, наданою стороною захисту, відеозапису з камери відеоспостереження з магазину та « ІНФОРМАЦІЯ_13 », консультативного висновку спеціаліста КНП « ІНФОРМАЦІЯ_14 » хірурга-стоматолога ОСОБА_40 від 07.04.2023, висновку спеціаліста судово-медичного експерта ОСОБА_39 №919 від 06.04.2023 із фототаблицею до нього, висновку спеціаліста судово-медичного експерта ОСОБА_39 №933 від 07.04.2023, виписки з медичної карти стаціонарного хворого №12175 від 02.05.2023, висновків експерта ОСОБА_39 №1292е від 09.05.2023, №1298е від 09.05.2023 та №1297е від 09.05.2023, зміст яких детально викладений у вироку суду.
Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що показання потерпілого та свідків є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою та з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, а тому можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. В ході перевірки матеріалів провадження колегією суддів встановлено, що допит потерпілого, свідків та експерта було проведено з дотриманням положень статей 352, 353, 354 та 356 КПК України.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про належність, допустимість та достовірність зазначених доказів, які як кожен окремо так і в своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів та вважає, що доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинувачених складу інкримінованих їм кримінальних правопорушень є безпідставними, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 296 КК України передбачено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Об`єктивна сторона хуліганства характеризується вчиненням винною особою такого діяння, яке грубо порушує громадський порядок, тобто встановлені правила поведінки, у тому числі і в громадських місцях. При цьому діянню, що вчиняється особою, обов`язково притаманні або особлива зухвалість, або винятковий цинізм.
Суб`єктивну сторону хуліганства становлять умисна форма вини та мотив явної неповаги до суспільства, якому властива очевидна зневага до існуючих норм і правил поведінки у суспільному житті, протиставлення себе іншим членам суспільства тощо.
Так, суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явноїнеповаги до суспільства. Неповага до суспільстваце прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Кваліфікованими видами хуліганства є його вчинення, зокрема групою осіб (ч. 2 ст. 296КК).
Для надання правильної правової оцінки діянням особи в кожному випадку необхідно з`ясовувати чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими, як для винного, так і для оточуючих, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.
При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях.
Також необхідно звертати увагу і на обставини вчинення хуліганства, зокрема, обстановку, місце та час його вчинення, кількість присутніх при цьому інших осіб, поведінку винного під час хуліганських дій, тривалості порушення тощо.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством.
Разом із тим, надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об`єктом злочину і такою ознакою суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.
Тому наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, зокрема з дослідженого судом відеозапису з камери відеоспостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_12 », а також показань допитаних в судовому засіданні потерпілого, свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_41 , ОСОБА_34 та малолітнього свідка ОСОБА_42 , які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою та іншими доказами у кримінальному провадженні, саме обвинувачені, побачивши потерпілого, змінили напрямок свого руху і підійшли до нього. Одразу після цього, обвинувачений ОСОБА_8 перший замахується своєю лівою рукою в бік голови потерпілого, а потерпілий ухиляється від удару і відступає назад, триваючи в руці парасольку. Обвинувачена ОСОБА_7 також нападає на потерпілого і б`є його по голові відкритою парасолькою.
Покази цих свідків узгоджуються з фактичними даними відображеними в протоколах проведення слідчих експериментів від 18.04.2023, 01.05.2023, 02.05.2023 проведеними з потерпілим ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_31 та ОСОБА_43 кожним окремо, в ході яких вони показали місце де стався конфлікт між ОСОБА_10 та обвинуваченими та механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .
При цьому, з висновків експерта ОСОБА_39 №1292е від 09.05.2023, №1298е від 09.05.2023, №1297е від 09.05.2023 видно, що встановлені тілесні ушкодження не відображають на собі конструктивних властивостей травмуючого предмету, тому конкретизувати його неможливо, таким могла бути й рука, стиснена в кулак, або інший тупий предмет, що має аналогічні травмуючі властивості, характер та локалізація тілесних ушкоджень, їх кількість виключає можливість їх спричинення власноруч, й виключає можливість їх виникнення внаслідок самостійного падіння з висоти власного росту, що не суперечить поясненням свідків ОСОБА_41 та ОСОБА_44 . При цьому, механізм виникнення встановлених тілесних ушкоджень відповідає механізму їх спричинення, на який вказано в протоколах слідчих експериментів, проведених за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_45 .
Як правильно встановлено судом про вчинення обвинуваченими саме хуліганських дій свідчить, зокрема незначний привід для конфлікту, а саме те, що незадовго до цього конфлікту ОСОБА_46 просив ОСОБА_7 поговорити з донькою з приводу її поведінки, й жодних неприязливих стосунків між потерпілим і обвинуваченим до цього ніколи не було.
При цьому, обвинувачені перебуваючи в громадському місці, в присутності малолітніх дітей, а також перехожих, які перебували в цей час на вулиці, демонструючи явну неповагу до суспільства, зухвало напали на потерпілого, й внаслідок їх дій на деякий час було порушено роботу магазину, а саме було розбито віконне скло. Тобто дії обвинувачених вплинули на функціонування роботи магазину, а їх активна форма призвела до подальшого розвитку конфлікту і спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Крім того, колегія суддів не погоджується з позицією захисника з приводу того, що тріщина на склі вікна закладу жодним чином не перешкоджала роботі цього закладу, а зупинка його роботи була обумовлена виключно ініціативою працівника цього закладу, оскільки така позиція захисника не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону України Про охорону праці та правил пожежної безпеки, й навіть якщо пошкодження скла закладу були незначні й він технічно міг продовжувати працювати, адміністрація закладу була зобов`язана забезпечити безпеку відвідувачів та персоналу, зафіксувати обставини події, оцінити завдані пошкодження та викликати працівників правоохоронних органів, що в даному випадку й було зроблено, а тому зупинення роботи закладу у цьому випадку було не безпідставною ініціативою працівника закладу, як про це стверджує захисник, а необхідним заходом реагування.
Відтак той факт, що через зазначені події відбулася зупинка роботи закладу є підставою для ствердження про особливу зухвалість дій обвинувачених та грубе порушення ними громадського порядку, яке мало вплив на невизначене коло осіб. До того ж, колегія суддів додатково звертає увагу і на те, що обвинувачені розуміючи, що внаслідок їх дій було пошкоджено скло закладу, покинули місце вчинення злочину й не вжили жодних дій для відшкодування збитків.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що обвинувачені вчинили інкриміновані їм дії в присутності малолітніх дітей, як сина потерпілого, який був безпосереднім свідком зазначених подій, через що зазнав травмуючого впливу, адже дитина бачила як б`ють його батька, але не могла допомогти, про, що зазначала і свідок ОСОБА_47 , яка вказувала про те, що після зазначених подій їх син перебував у стресовому стані, плакав, через що вони звернулися до психолога, а так само і доньки обвинувачених, яка стала свідком насильства з боку батьків, що може в подальшому вплинути на її уявлення про моральність і правильність поведінки, тобто вказана подія була гостро травмуючою для дітей. До того ж, очевидцями подій також стали і інші діти та перехожі, які намагалися зупинити конфлікт та заспокоїти обвинувачених, однак вони на їх зауваження не реагували та продовжували протиправні дій, що дає підстави для висновку про наявність у діях обвинувачених мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про те, що встановлені обставини, поза розумним сумнівом, дозволяють зробити висновок про те, що в діях обвинувачених є склад кримінального правопорушення - хуліганства, адже вони грубо порушували громадський порядок, тобто ті правила поведінки, які є загальноприйнятими нормами поведінки у громадських місцях та їЇх дії були поєднані із особливою зухвалістю, вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства.
Також не заслуговують на увагу і доводи сторони захисту з приводу недоведеності ступеню тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень та того, що таких тілесних ушкоджень він міг отримати в будь-який інший час після конфлікту, з огляду на те, що потерпілий звернувся за медичною допомогою лише на наступний день після події, й до того ж 06.04.2023 року експерт ОСОБА_48 встановив у потерпілого легкі тілесні ушкодження, а вже 07.04.2023 інші тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому нижньої щелепи, що були віднесені до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, оскільки як видно з висновків експерта №933 від 07.04.2023, №1292е від 09.05.2023, №1298е від 09.05.2023, №1297е від 09.05.2023 виявлені у потерпілого тілесні ушкодження, на підставі п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6, відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що призвели до тривалого розладу здоров`я понад 21 добу, спричинені від дії тупого (тупих) предмету (предметів), в термін, на який вказує обстежений, тобто 05.04.2023 року. Встановлені тілесні ушкодження за своїм характером спричинені в короткий термін часу, одне за одним, послідовність їх спричинення встановити неможливо.
При цьому, тій обставини що висновком спеціаліста судово-медичного експерта ОСОБА_39 №919 від 06.04.2023 із фототаблицею до нього, у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: синців, крововиливу, саден обличчя, наплічної ділянки зліва, синців правого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, а згідно з висновком спеціаліста судово-медичного експерта ОСОБА_39 №933 від 07.04.2023 у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому нижньої щелепи зліва на рівні 4-го зуба, синців, крововиливу обличчя, саден обличчя, наплічної ділянки зліва, синців правого плеча, які відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що призвели до тривалого розладу здоров`я понад 21 добу, були детально досліджені та з`ясовані судом.
Так, як встановлено судом визначення експертом середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого відбулося тільки після того, як потерпілому було здійснено рентгенологічне дослідження і виявлено відкритий перелом нижньої щелепи, про що вказував як сам потерпілий так і підтвердив експерт ОСОБА_49 , який був допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції та пояснив, що визначення різного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_10 , було обумовлено тим, що після обстеження зовнішніх ушкоджень, які були виявлені на тілі ОСОБА_10 , та встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, він рекомендував йому звернутися до лікаря і зробити рентген, й наступного дня ОСОБА_10 прийшов до нього повторно і приніс рентегенологічне дослідження, згідно із яким у ОСОБА_10 був виявлений відкритий перелом нижньої щелепи зліва, рекомендовано бімаксилярне шунування та видалення 4 зуба нижньої щелепи, а відповідно до «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6, такі тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
Що стосується посилань сторони захисту на те, що висновки експерта були зроблені без дослідження медичної картки стаціонарного хворого, а лише на підставі виписки з медичної картки стаціонарного хворого та рентгенологічного дослідження, і судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про отримання тимчасового доступу до медичної карти потерпілого, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказані обставини, а саме не наданні медичної картки потерпілого не спростовують факту наявності у потерпілого вказаних тілесних ушкоджень, зокрема враховуючи те, що судом був досліджений оригінал виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_10 , засвідчений печаткою медичного закладу.
Стосовно відмови місцевого суду в задоволенні клопотання сторони захисту про надання тимчасового доступу до документів, то суд вирішив це клопотання в порядку, встановленому ст. 350 КПК України, та, відмовивши в його задоволенні, навів докладні мотиви свого рішення в ухвалі від 31.10.2024. Жодних конкретних аргументів, як саме це позначилося на законності й обґрунтованості оскарженого вироку, сторона захисту в апеляцій скарзі не навела.
Що стосується доводів сторони захисту про відсутність в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 захищав своїх близьких і рідних та себе особисто, тобто в даному випадку мало місце необхідна оборона, то колегія суддів також вважає такі доводи безпідставними, а така позиція сторони захисту не узгоджується з матеріалами кримінального провадження та чинним законодавством.
Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
В той же час, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), а його кінцевим моментом є припинення таких дій і усвідомлення (реальна можливість усвідомлення) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка здійснює посягання, суспільно небезпечних дій.
Як було встановлено судом першої інстанції, ініціаторами цього конфлікту були саме обвинувачені, які самі підійшли до потерпілого, а саме як видно з відеозапису з камери відеоспостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_12 » саме обвинувачені, побачивши потерпілого, змінили напрямок свого руху і підійшли до нього. При цьому між обвинуваченими та потерпілим відбувається розмова декілька секунд і майже відразу, обвинувачений ОСОБА_8 перший замахується своєю лівою рукою в бік голови потерпілого, а потерпілий ухиляється від удару і відступає назад, а обвинувачена ОСОБА_7 в цей час б`є потерпілого відкритою парасолькою. В той же час, як видно з відеозаписів з камер спостереження та показів свідків, які були безпосередніми очевидцями події, саме потерпілий весь час сутички перебував в позиції захисту від протиправного нападу на нього з боку обвинувачених та активних дій в їх сторону не вчиняв.
Твердження обвинувачених, що друга фаза конфлікту відбулася через те, що потерпілий почав йти за ними та погрожував ОСОБА_7 предметом схожим на газовий балончик, і тому ОСОБА_8 знову повернувся до потерпілого щоб захистити дружину і вибити з руки потерпілого своєю ногою балончик також не знайшли свого підтвердження й спростовуються відеозаписом з камери відеоспостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_12 », з якого видно, ще на першій хвилині конфлікту дійсно з карману потерпілого випав невеликий чорний предмет, який підібрав хлопчик та віддав його сину потерпілого.
Після того, як обвинувачені нанесли ударів потерпілому та почали відходити, хлопчик віддав вказаний предмет потерпілому, при цьому, ОСОБА_46 в момент передачі йому цього предмету майже відразу перекладає його у праву руку, в якій також тримає парасольку чорного кольору, не демонструючи його та не погрожуючи застосувати цей предмет. В той же час, обвинувачені знову ж таки використовуючи малозначний привід розвертаються та починають наносити потерпілому удари, внаслідок, чого потерпілий впав.
Тому твердження обох обвинувачених про те, що потерпілий погрожував ОСОБА_7 предметом, схожим на газовий балончик, а обвинувачений ОСОБА_8 захищав дружину, суд обґрунтовано розцінив як спосіб уникнення відповідальності за вчинені діяння.
Відтак матеріали кримінального провадження не містять й стороною захисту не надано жодних доказів на підтвердження того, що з боку ОСОБА_10 мало місце суспільно небезпечне посягання, яке б за своїми об`єктивними ознаками могло створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди Корнієнкам, що у свою чергу могло викликати невідкладну необхідність заподіяння останніми шкоди потерпілому. З огляду на зазначене відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , завдаючи ударів потерпілому, перебували у стані необхідної оборони.
Суд першої інстанції також належним чином перевірив та спростував доводи сторони захисту з приводу недопустимості, як доказів протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.05.2023, проведений зі свідком ОСОБА_31 і від 02.05.2023, проведений зі свідком ОСОБА_41 , та обгрунтовано відхилив їх, з огляду на те, що вказані слідчі дії було проведено з дотриманням вимог ст. 228 КПК України, а складені за їх результатами протоколи відповідають вимогам ст. 110 КПК України, а саме надані на впізнання фотокартки обвинуваченого ОСОБА_8 і статистів не мали між собою різких відмінностей, особи, які зображені не фотокартках були приблизно одного віку, мали схожі риси обличчя і зачіску.
До того ж, сторона захисту як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі не зазначила конкретно які ж різкі відмінності мали особи, зображені на фотокартках.
Також в апеляційній скарзі захисник посилається на наявність інших недоліків в процесуальних документах, складених за результатами проведення слідчих розшукових дій, зокрема послання в протоколі огляду відеозапису на ст. 234 КПК України, та інше, однак не вказує яким чином вказане недоліки впливають на доказове значення чи документів у кримінальному провадженні та яким чином вони вплинули на права та свободи обвинувачених, перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або вплинули на законність висновків суду, таких обставин не було встановлено і апеляційним судом, а відтак колегія суддів відхиляє зазначені доводи сторони захисту як безпідставні.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дослідженні всі обставини кримінального провадження, кожен перелічений доказ оцінено з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, що є підставою для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого який посилаючись на упередженність судді ОСОБА_1 та безпідставну відмову в задоволенні відводу їй, а так само на неповноту судового розгляду, порушення вимог ст. 338 КПК України, то колегія суддів вважає такі доводи надуманими, з огляду на те, що під час вирішення відводу головуючому, який заявив представник потерпілого, зокрема із цих же підстав, суд не встановив жодних обставин, які б виключали участь судді в кримінальному провадженні, про що обґрунтовано зазначено в ухвалі від 19.10.2023.
Отже, враховуючи, що порушень вимог кримінального процесуального закону під час вирішення клопотань сторвн не вбачається, а переконливих доводів, які б могли викликати сумнів у неупередженості суду представник потерпілого не навів, сама собою незгода з результатами вирішення клопотань, заявлених під час судового розгляду, не свідчить про те, що вирок ухвалено незаконним складом суду через його упередженість.
Крім того, як видно з матеріалів провадження судом було створено для сторін всі умови для забезпечення змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та суд здійснював розгляд кримінального провадження виключно в межах обвинувачення, пред`явленого обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 337 КПК України, а не згода представника потерпілого з встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами, у цьому випадку не є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні не встановлено.
Крі того, апеляційний суд звертає увагу на те, що 07 лютого 2025 рок від представника потерпілого адвоката ОСОБА_11 , надійшла змінена апеляційна скарга, в якій він, не змінюючи мотивів первинної апеляційної скарги, вважав за необхідне змінити прохальну частину своєї скарги, та просить вирок суду першої інстанції скасувати, у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного обвинуваченим покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та їх особам, внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнати винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень та призначити покарання, кожному окремо: за ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки: за ч. 2 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, призначити обвинуваченим остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Заявлений цивільний позов ОСОБА_10 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10815 грн. та моральної шкоди у розмірі 400000 грн. солідарно з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задовольнити повністю.
Згідно з ч. 3 ст. 403 КПК України до початку апеляційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її.
Разом із тим, положення ч. 4 ст. 403 КПК України містять застереження щодо внесення змін до апеляційної скарги і визначають, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.
Між тим, зміни до апеляційної скарги подані представником потерпілого після закінчення встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України 30-денного строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, погіршують правове становище обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а тому з огляду на застереження, що містяться в положеннях ч. 4 ст. 403 КПК України, такі зміни до апеляційної скарги не можуть бути прийняті апеляційним судом.
Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 25 січня 2023 року (справа №283/1399/15-к, провадження №51-627км17).
Враховуючи викладене, такі зміни до апеляційної скарги представником потерпілого подані до початку апеляційного розгляду, однак поза межами строків на апеляційне оскарження, колегія суддів позбавлена процесуальних підстав для їх розгляду.
Перевіряючи доводи прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та їх особам, внаслідок м`якості, а також неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно дозмісту ст.ст.50,65КК Українипокарання маєна метіне тількикару,а йвиправлення засуджених,а такожзапобігання вчиненнюнових кримінальнихправопорушень якзасудженими,так ііншими особами.Суд призначаєпокарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У відповідності з вимогами ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Призначаючи обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожному окремо, покарання суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжкими, особливості й обставини їх вчинення,ступінь тяжкості наслідків, що настали, особи обвинувачених, які раніше не судимі, за місцем проживання скарги на них не надходили, обвинувачений ОСОБА_8 офіційно працевлаштований, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, мають на утриманні двох малолітніх дітей віком 10 і 11 років, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, відсутність обставин, що пом`якшують покарання або обтяжують покарання, а також досудову доповідь органу пробації, згідно із якою орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 можливе без позбавлення чи обмеження волі, так як обвинувачені не становлять високої загрози для суспільства (у тому числі для окремих осіб), застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи, з метою виправлення цієї особи та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень, можливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю за поведінкою в умовах ізоляції від суспільства.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченим, кожному окремо покарання в межах санкції інкримінованих їм кримінальних правопорушень, у виді обмеження волі, без його реального позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Між тим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції доходячи до таких висновків, належним чином не врахував, визначені ст. 75 КК України, умови та підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, які б об`єктивно вказували на можливість його виправлення без відбування покарання.
Колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є не тяжким злочином, проти громадського порядку та моральності, обставини його вчинення, а саме зневажливо ставлення до загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві, до оточуючих, зокрема до малолітніх дітей, а також до потерпілого, який внаслідок протиправних дій обвинувачених, отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, які призвели до тривалого лікування потерпілого, а обвинувачені в свою чергу не виказали жалю з приводу вчиненого та не намагалися вибачитися перед потерпілим та будь-яким чином відшкодувати завдану йому шкоду, а навпаки намагалися перекласти вину на нього та уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.
Крім того, суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, не надав належної оцінки тому, що вона є матір`ю малолітніх дітей ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, суд, приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , не дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність, не врахував у повній мірі і не надав об`єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мають значення для призначення покарання, а саме: ступеню тяжкості кримінального правопорушення, конкретним обставинам провадження та особі обвинувачених, й не навів належних і достатніх мотивів для його звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст. 75 КК України, як про це вказує прокурор в апеляційній скарзі, а також всупереч положенням ч. 3 ст. 61 КК України безпідставно призначив обвинуваченій ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі, яке до неї не може бути застосовано.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає в застосуванні закону, який не підлягає застосуванню та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
З огляду на те, що ухвалюючи вирок, суд першої інстанції в повній мірі не дотримався вказаних вимог закону, безпідставно застосував при призначенні обвинуваченому покарання положення ст.ст. 75, 76 КК України та звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробування, що не сприятиме досягненню мети покарання та запобіганню в подальшому вчиненню нових кримінальних правопорушень, а також безпідставно призначив обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, яке не до неї не може бути застосоване, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, у зв`язку з чим вирок суду підлягає скасуванню в частині призначення покарання обвинуваченим, з ухваленням нового вироку в цій частині.
В той же час, колегія суддів вважає доводи прокурора в частині необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_8 остаточного покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, із застосуванням принципу частокового складення, а не поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, належним чином не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалюючи новий вирок та призначаючи обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожному окремо, покарання, апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст. 12 КК України, які, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжкими злочинами проти громадського порядку та моральності, обставини його вчинення, а саме зневажливо ставлення до загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві, до оточуючих, зокрема до малолітніх дітей, а також до потерпілого, ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме завдання потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, внаслідок чого у нього погіршився стан здоровя та він вимушений був перебувати на тривалому лікуванні, особи обвинувачених, які раніше не судимі, за місцем проживання скарги на них не надходили, обвинувачений ОСОБА_8 офіційно працевлаштований, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, мають на утриманні двох малолітніх дітей віком 10 і 11 років, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, вину не визнали, щиро не розкаялися, не попросили вибачення у потерпілого та не намагалися будь-яким чином відшкодувати завдану йому шкоду, а навпаки намагалися перекласти провину за вчинене на потерпілого та уникнути кримінальної відповідальності, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання або обтяжують покарання, досудову доповідь органу пробації, згідно із якою орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 можливе без позбавлення чи обмеження волі, так як обвинувачені не становлять високої загрози для суспільства (у тому числі для окремих осіб), застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи, з метою виправлення цієї особи та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень, можливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю за поведінкою в умовах ізоляції від суспільства та думку потерпілого з приводу призначення їм покарання.
За таких обставин, колегія суддів, вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі, в межах санкції ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України, й остаточне покарання, із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання менш суворим пркаранням, у виді обмеження волі строком на 3 роки, з його реальним відбуванням, яке відповідатиме його особі, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення кримінальних правопорушень.
Разом з цим, враховуючи неможливість призначення обвинуваченій ОСОБА_7 , яка є матір`ю малолітніх дітей покарання у виді обмеження волі, колегія суддів ввжає, що у цьому конкретному випадку їй необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України, й остаточне покарання, із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання менш суворим покаранням, у виді позбавлення волі строком на 2 роки, без його реального відбуванням, із застосування положень ст. 75 КК України, яке відповідатиме її особі, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення кримінальних правопорушень
Також, враховуючи обставини та обстановку вчинення обвинуваченою інкримінованих їм злочинів, а також звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, колегія суддів вважає за необхідне покласти на обвинувачену додатковий обов`язок, визначений ч. 3 ст. 76 КК України, а саме попросити публічного вибачення у потерпілого.
Щодо доводів прокурора та представника потерпілого про неправильне вирішення цивільного позову, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог закону в цій частині з огляду на таке.
Так, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, внаслідок яких ними було заподіяно потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, у зв`язку з чим потерпілий ОСОБА_10 беззаперечно зазнав душевних переживань та страждань, при цьому, перебував певний період часу у стресовому стані, оскільки переніс операцію, зокрема, він змушений був докладати додаткових зусиль для подальшої реабілітації, організації свого життя та своєї сім`ї, та дійшов висновку, що стягнення з обох обвинувачених, спільними діями яких така шкода була завдана, на користь потерпілого моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинувачених, з одного боку, та інтересами потерпілго - з іншого.
Разом цим, вирішуючи питання про стягнення з обвинувачених матеріальної шкоди на користь потерпілого у розмірі 10815,22 грн., суд першої інстанції дослідивши та врахувавши надані потерпілим квитанції про оплату послуг в ІНФОРМАЦІЯ_15 від 06.04.23 на суму 229,20 грн., від 07.04.23 на суму 264,86 грн., фіскальні чеки з аптек на придбання різних медичних препаратів: 10.04.23, 17.04.23, 19.04.23, 25.04.23, 03.06.23, 06.06.23, 19.08.23, 13.07.23; на придбання пального : 30.06.23, 19.08.23, 25.08.23, 13.07.23, 14.07.23, 12.07.23,08.07.23, 10.07.23, 28.07.23, 08.08.23, 29.07.23, 18.08.23, 13.08.23, 14.08.23, 22.07.23, 20.07.23, 23.07.23, 24.07.23, також дійшов обгрунтованих висновків про часткове задоволення цих вимог, зокрема враховуючи те, що потерпілим не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що куплені ним в аптеках медичні препарати були призначені йому саме під час проходження лікування, пов`язаного із спричиненими обвинуваченими тілесними ушкодженнями та необхідності придбання ним пального у вказані у чеках дні, і яким чином придбання пального пов`язано із спричиненням йому шкоди, з чим погоджується і апеляційних суд та прокурором і представником потерпілого протилежне в апеляційних скаргах доведено не було.
З огляду на вищевказане, апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції і вважає, що розмір моральної шкоди та матеріальної шкоди вказаним судом було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого і конкретних обставин справи, а тому вважати його необґрунтованим підстав немає, у зв`язку з чим апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого в цій частині не підлягають задоволенню.
Стосовно процесуальних витрат на правову допомогу слід зазначити таке.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ч. 1 ст.118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги, зокрема представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №598/1781/17 (провадження №13-47кс20) вказано, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови ВП ВС від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
Крім того, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Апеляційним судом установлено, що між потерпілим ОСОБА_10 та адвокатом ОСОБА_11 був укладений Договір про надання правничої допомоги від 14 квітня 2023 року.
Згідно з актом виконаних робіт та наданих послуг від 17.02.2025 загальна вартість наданої правової допомоги при розгляді цього кримінального провадження склала 50000 грн., яка складається з консультації, аналізу законодавства та судової практикиз пританннь кримінального провадження, підготовки до вступу до кримінального провадження та склададння ореду й договору, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, участі адвоката при проведенні слідчих дій, веденні кримінального провадження на досудовому розслідуванні та у суді, складанні цивільного позову, відводу судді, участі в судових засіданнях як суду першої інстанції так і апеляційної інстанції, а також підготовці та складенні апеляційної скарги та пересилення всієї кореспонденції.
Згідно прибутковими касовими ордерами №1193301-1, від 14.04.2023, №1193301-2 від 15.09.2024 та №1193301-3 від 17.02.2025 потерпілим було сплачено адвокату за надання правничої допомоги у цьому кримінальному провадженні 20000 грн., 20000 грн. та 1000 грн, відповідно, що в загальній суму становить 50000 грн.
Стала судова практика до витрат, пов`язаних із розглядом справи, відносить і витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Колегія суддів апеляційного суду при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, апеляційний суд пересвідчився, чи заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат.
Відтак, з огляду на викладене та врахуванням розумності розміру витрат на професійну правову допомогу потерпілому в судах першої та апеляційної інстанції, складності кримінального провадження, яке тривало більше 2х років, обсягу виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, кількості проведених судових засідань за участі адвокат, колегія суддів убачає підстави для задоволення заяви представника потерпілих адвоката ОСОБА_11 про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу й вважає, що, стягнення з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 процесуальних витрат на правову допомогу на користь потерпілого ОСОБА_10 в сумі 50 000 грн. не буде становити надмірний тягар для іншої сторони.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованість апеляційних скарг захисника та представника потерпілого й обгрунтованість апеляційної скарги прокурора та необхідність скасування вироку щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, з ухваленням нового вироку в цій частині, у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України, а також задоволення заяви представника потерпілого про стягнення з обвинувачених на користь потерпілого процесуальних витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та представника потерпілого ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок ІНФОРМАЦІЯ_7 від 17 грудня 2024 року, ухвалений стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки;
за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня приведення вироку до виконання.
ОСОБА_7 призначити покарання:
за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) роки;
за ч. 2 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 76 КК України:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
-попросити публічно вибачення у потерпілого;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Заяву представника потерпілого адвоката ОСОБА_11 про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу задовольнити.
Стягнути з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі по 25000 (двадцять п`ять тисяч) з кожного.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його оголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
