Постанова
Іменем України
24 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 755/19631/21
Провадження № 61-924св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач),
відповідачі- ОСОБА_2 (далі - боржник, позичальник), ОСОБА_3 (далі - поручителька), інтереси якої представляє адвокат Спасібухов Нікіта Ілліч (далі - адвокат), ОСОБА_4 (далі - донька поручительки), яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (далі - діти доньки поручительки),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,
про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення
за касаційною скаргою позивача на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року, яку прийняла колегія суддів у складі Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Спір стосується вимоги нового власника квартири, яку він придбав на електронних торгах, про виселення її мешканців. У цій постанові Верховний Суд переглянув постанову апеляційного суду лише стосовно вимоги про виселення поручительки за кредитним договором.
2. Спершу банк на підставі виконавчого листа звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Надалі відступив право вимоги за цим договором і право іпотеки новому кредитору, який у позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру, іпотекодавцями якої були, зокрема, боржник і поручителька, - шляхом набуття права власності на цей об`єкт.
3. Згодом державний виконавець для виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з позичальника реалізував іншу належну поручительці квартиру. Позивач став переможцем електронних торгів і набув на цей об`єкт право власності. Як власник звернувся до суду та просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою та виселити відповідачів.
4. Суди першої й апеляційної інстанцій позов нового власника квартири задовольнили. Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи щодо вимоги до поручительки; не врахували, що у неї відсутнє інше житло; не з`ясували, чи проявив позивач розумну обачність, купуючи квартиру; не врахували преюдиційних висновків, які сформулювали суди у пов`язаних спорах; не оцінили пропорційність вручання у право поручительки на повагу до житла. Під час нового розгляду справи апеляційний суд відмовив у задоволенні позову до поручительки. Вважав, що обмеження її права на житло через виселення є непропорційним втручанням відносно мети, якої намагається досягнути позивач.
5. У касаційній скарзі він, зокрема, стверджував, що апеляційний суд помилково не звернув увагу на те, що у поручительки є інше житло; на час придбання квартири позивач проживав у місті, яке зараз тимчасово окуповане; поручителька мала передбачати наслідки невиконання божником зобов`язань за кредитним договором, однак не вчинила жодних дій на захист її власності.
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи сумісна з правом власності позивача відмова йому у задоволенні позову про виселення попередньої власниці з придбаної ним на публічних торгах квартири. Вирішив, що сумісна, оскільки втручання суду у це право позивача передбачене законом, переслідує мету контролю за використанням майна задля гарантування поваги до житла поручительки, а також є пропорційним цій меті з огляду на припинення зобов`язання боржника за кредитним договором на час придбання позивачем квартири та можливість останнього довідатися про її обтяження до укладення договору купівлі-продажу.
(2) Зміст позовної заяви
7. У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати боржника, поручительку, її доньку з двома малолітніми дітьми не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ) шляхом їхнього виселення. Обґрунтував так:
7.1. 13 лютого 2020 року в порядку примусового виконання виконавчого листа від 19 червня 2013 року № 2604/29397/12, який видав Дніпровський районний суд міста Києва, про стягнення з боржника та поручительки на користь ОСОБА_7 (далі - новий кредитор) 84 142,29 доларів США боргу за кредитним договором від 8 листопада 2007 року № 0426/07/01-СL (далі - кредитний договір), що еквівалентно 672 549,32 грн, і 3 306,66 грн пені, Державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам») провело електронні торги, під час яких реалізувало квартиру АДРЕСА_2 . Позивача визнали переможцем цих торгів.
7.2. 30 квітня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. видала позивачеві на квартиру АДРЕСА_2 свідоцтво про право власності. Останнє зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1078.
7.3. У квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі. Вони відмовляються добровільно звільнити належну позивачеві квартиру АДРЕСА_2 , що порушує його права як власника. Неповнолітні діти були зареєстровані у цій квартирі в 2019 році (після ухвалення рішення про стягнення боргу), що підтверджує судове рішення Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року.
7.4. Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно донька поручительки має право власності на 1/3 частину іншої квартири - АДРЕСА_3 .
7.5. Поручителька та боржник мають у власності іншу квартиру - АДРЕСА_4 (далі - квартира АДРЕСА_5 ).
(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанов апеляційного і Верховного Суду
8. 29 вересня 2022 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: зобов`язав відповідачів не чинити позивачеві перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом їхнього виселення; стягнув із боржника, поручительки та її доньки на користь позивача по 302,70 грн судового збору з кожного. Мотивував так:
8.1. Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , яку придбав на прилюдних торгах. Тому колишню власницю, поручительку й інших відповідачів слід виселити.
8.2. Донька поручительки й ОСОБА_6 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 з 11 липня 2019 року, а ОСОБА_5 - з 15 липня 2019 року, тобто у період, коли суд стягнув борг із боржника та поручительки і відбувалось примусове виконання судового рішення; виконавець 15 липня 2019 року передав документи до ДП «Сетам».
8.3. Донька поручительки є власницею 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 2 грудня 2011 року.
9. 6 квітня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу поручительки залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Обґрунтував постанову так само, як і суд першої інстанції. Вказав, що рішення суду першої інстанції оскаржила лише поручителька, інші відповідачі апеляційну скаргу не подали; у матеріалах справи немає доказів права поручительки представляти інтереси неповнолітніх відповідачів.
10. 4 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову апеляційного суду від 6 квітня 2023 року у частині вимоги позивача до поручительки про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, а справу в цій частині скерував на новий розгляд до апеляційного суду. Мотивував так:
10.1. Рішення суду першої інстанції оскаржила лише поручителька, інші відповідачі правом на оскарження цього рішення не скористались, тому стосовно них рішення суду першої інстанції апеляційний суд не переглядав.
10.2. Суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи міг позивач передбачити обтяження його майбутньої нерухомості, та чи проявив він належну обачність, купуючи квартиру АДРЕСА_2 .
10.3. Немає доказів наявності у поручительки іншого житла.
10.4. Виконання зобов`язань за кредитним договором № 0426/07/01-CL і обставини, пов`язані з виконанням рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2012 року у справі № 2604/29397/12, вплинули на відчуження квартири АДРЕСА_2 і «подальше виселення» поручительки, що «може призвести до порушення її права на приватне життя».
10.5. Обставини, які встановили суди у судових рішеннях, що набрали законної сили, у справах № 755/12052/19, № 755/5143/20 і № 369/12902/19, слід урахувати, оцінюючи пропорційність втручання у права поручительки з метою забезпечення їх ефективного захисту.
(4) Зміст постанови апеляційного суду (новий розгляд)
11. 27 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції у частині вимоги позивача до поручительки про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення з неї та у частині стягнення з цієї відповідачки на користь позивача 302,70 грн судового збору; ухвалив у вказаній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; стягнув із позивача на користь поручительки 454,00 грн судового збору. Мотивував так:
11.1. Встановлені у чинних судових рішеннях у справах № 755/12052/19, № 755/5143/20 і № 369/12902/19 обставини виконання зобов`язань за кредитним договором від 8 листопада 2007 року № 0426/07/01-CL і виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2012 року у справі № 2604/29397/12 вплинули на відчуження квартири АДРЕСА_2 і «подальше виселення» поручительки з квартири АДРЕСА_2 , що «призвело до порушення її права на приватне життя».
11.2. Право власності позивача на квартиру АДРЕСА_2 не можна захистити шляхом виселення поручительки, яка внаслідок відчуження вказаної квартири для погашення боргу за кредитним договором, «на що згоди не надавала», залишається фактично без житла. У похилому віці вона може стати безхатченком, втративши право користування житлом, яким користується з 2010 року. Це стане для неї надмірним тягарем і порушить її право на повагу до житла.
11.3. Позивач, набуваючи у власність квартиру АДРЕСА_2 на електронних торгах під час примусового виконання судового рішення, міг передбачити обтяження його майбутньої нерухомості, однак, укладаючи договір, не проявив належну обачність, не з`ясував, чи відмовляється поручителька від права користування жилим приміщенням.
11.4. Обмеження права цієї відповідачки на житло внаслідок її виселення є більшим, ніж необхідне для досягнення мети позивача усунути перешкоди в користуванні цим об`єктом.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції (новий розгляд)
12. 14 січня 2024 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати постанову апеляційного суду від 27 листопада 2023 року та передати справу до того суду на новий розгляд.
13. 7 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
14. 24 лютого 2024 року позивач подав до Верховного Суду (вх. № 6802/0/220-24 від 27 лютого 2024 року) заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
15. 18 березня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою продовжив позивачеві на п`ять днів із дня вручення тієї ухвали строк для усунення недоліків касаційної скарги.
16. 3 квітня 2024 року позивач подав до Верховного Суду заяву на виконання ухвали від 18 березня 2024 року про усунення недоліків і касаційну скаргу у новій редакції.
17. 27 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача.
18. 12 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
19.1. Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 9 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, про те, що власник у будь-який час має право вимагати усунення порушень права власності від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство.
19.2. Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, а за необхідності - зняття особи з реєстраційного обліку.
19.3. Придбаваючи квартиру АДРЕСА_2 , позивач був переконаний у відсутності будь-яких ризиків і повністю покладався на державні органи, які продали цей об`єкт. Про поручительку та про нового кредитора, як і про судові рішення у справах № 2604/29397/12, № 755/12052/19, № 755/5143/20 і № 369/12902/19, які згадав апеляційний суд, позивач на той час не знав.
19.4. Поручителька за кредитним договором була попереджена про солідарну відповідальність за невиконання боржником зобов`язання за тим договором. Із часу ухвалення судового рішення про стягнення боргу та до примусової реалізації квартири АДРЕСА_2 поручительки будь-яких дій щодо захисту її права власності не вчинила.
19.5. Апеляційний суд не з`ясував і не оцінив те, що на час придбання квартири АДРЕСА_2 позивач проживав у місті Пологи Запорізької області, яке окуповане з березня 2022 року; його квартира зайнята окупантами, все майно розграбоване, а сім`я два роки тиняється Україною.
19.6. Суд апеляційної інстанції, даючи поручительці статус «безхатченка», не оцінив належно те, що вона є власницею 1/12 частини квартири АДРЕСА_6 .
(2) Позиції інших учасників справи
20. 2 липня 2024 року поручителька сформувала в системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу позивача, згідно з яким просила поновити їй строк на подання відзиву; викликати її в засідання для надання пояснень; постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Мотивувала так:
20.1. Дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією квартири АДРЕСА_2 , визнала протиправними Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19.
20.2. Апеляційний суд у постанові від 30 травня 2023 року у справі № 369/12902/19 встановив, що зобов`язання за кредитним договором припинені з 27 березня 2018 року. Електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 відбулися після припинення зобов`язань. Тому позивач набув право власності не неї неправомірно.
20.3. Верховний Суд у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 755/19631/21 вказав, що виселення поручительки порушує її права.
20.4. 20 грудня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову у справі № 753/20258/20, згідно з якою відмовив у задоволенні вимоги про виселення з квартири АДРЕСА_2 . Вказав, що позивач, набуваючи право власності на квартиру АДРЕСА_2 , міг передбачити обтяження нерухомості.
20.5. 20 лютого 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва постановив ухвалу, згідно з якою визнав виконавчий лист від 19 червня 2013 року, виданий у справі № 2604/29397/12, таким, що не підлягає виконанню, через припинення зобов`язань за кредитним договором.
20.6. 13 червня 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 755/9681/23, згідно з яким визнав електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 недійсними.
20.7. Поручителька не має іншої нерухомості, а Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосується іншої особи. Оскільки позивач ініціював виселення її з квартири АДРЕСА_2 , яка є її єдиним житлом, без надання компенсації чи іншого житлового приміщення, вказана квартира не була предметом іпотеки, не була придбана за кредитні кошти, позбавлення житла становитиме непропорційне втручання у права поручительки.
20.8. Попередній власник квартири АДРЕСА_2 (кредитор за кредитним договором) і позивач є пов`язаними особами. Останній, проявивши розумну обачність, міг дізнатися про судові процеси щодо припинення зобов`язання за кредитним договором і визнання протиправними дій державного виконавця, про реєстрацію двох малолітніх дітей у квартирі АДРЕСА_2 , про наявність у матеріалах виконавчого провадження заяв поручительки та листів щодо зупинення реалізації вказаного об`єкта.
20.9. Потреба у поновленні строку на подання відзиву зумовлена тим, що вона як пенсіонерка, якій бракує коштів і здоров`я, певний час шукала адвоката. Прострочення на два дні було добросовісним. Таке поновлення буде справедливою мірою для забезпечення балансу прав та інтересів учасників справи.
21. 27 березня 2025 року поручителька подала додаткові пояснення, в яких просила відмовити позивачеві у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову апеляційного суду без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 27 травня 2024 року постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
24. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 4 жовтня 2023 року переглянув постанову апеляційного суду у частині вимоги позивача до поручительки про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення. Тому тільки у цій частині скерував справу на новий розгляд до апеляційного суду. Отже, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, яку він ухвалив під час нового розгляду справи за вимогою позивача до поручительки.
26. Остання просила, зокрема, поновити їй строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Колегія суддів вважає, що це клопотання слід задовольнити. Згідно з повідомлення про вручення поштового відправлення поручителька отримала копію ухвали про відкриття касаційного провадження 18 червня 2024 року, а її адвокат згідно з повідомленням про доставлення електронного листа - 2 липня 2024 року. У день отримання копії ухвали він невідкладно сформував у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу. Кількість днів прострочення з дня отримання копії ухвали поручителькою є незначною. Тому для забезпечення поручительці можливості надати відповіді на аргументи касаційної скарги у спорі, який стосується її виселення з житла, слід визнати поважними зазначені поручителькою причини пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу та поновити цей строк.
27. У відзиві на касаційну скаргу поручителька також просила викликати її на судове засідання для надання пояснень. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що 12 грудня 2024 року він призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. У тій ухвалі вказав, що з огляду на вказане повідомить учасників справи про результат її розгляду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Тобто для зазначеного розгляду суд не проводить судові засідання (частина тринадцятої статті 7 ЦПК України). З огляду на це слід відмовити у задоволенні клопотання поручительки про її виклик для надання пояснень у судовому засіданні.
28. Додаткові пояснення поручительки, які вона подала 27 березня 2025 року, слід залишити без розгляду.
28.1. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
28.2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
28.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що він не визнав необхідним і не надав дозволу поручительці подати додаткові пояснення щодо окремих питань справи після спливу строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Тому ці пояснення слід залишити без розгляду.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи сумісна з правом власності позивача відмова йому у задоволенні позову про виселення попередньої власниці з придбаної ним на публічних торгах квартири?
29. Позивач на електронних торгах набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Коли довідався, що у квартирі зареєстровані та проживають мешканці, звернувся до суду та просив усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом їхнього виселення. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду про задоволення позову та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав, зокрема, про те, що для оцінки пропорційності втручання у право поручительки на повагу до її житла слід звернути увагу на обставини, які встановили суди у справах № 755/12052/19, № 755/5143/20, № 369/12902/19; з`ясувати, чи проявив позивач належну обачність, купуючи квартиру АДРЕСА_2 ; врахувати виконання зобов`язань за кредитним договором. Під час нового розгляду справи апеляційний суд вважав, що виселення поручительки з квартири АДРЕСА_2 після погашення кредитної заборгованості становитиме для неї більший тягар, аніж перешкода для позивача у користуванні цим об`єктом.
30. Позивач у касаційній скарзі не погодився із висновками апеляційного суду. Зазначив, що його інше житло розташоване на тимчасово окупованій території, тоді як у поручительки є інше житло; вона мала би передбачати наслідки прострочення боржником виконання зобов`язання за кредитним договором; позивач повністю покладався на державні органи, тому йому не було відомо про наявність спорів, пов`язаних із квартирою АДРЕСА_2 .
31. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими. Звертає увагу на те, що виселення поручительки буде непропорційним втручанням у її право на повагу до житла. Відмова у задоволенні вимоги позивача допустима за законом, переслідує мету контролю за використанням придбаного ним майна задля гарантування поваги до житла поручительки, а також є пропорційною цій меті з огляду на припинення зобов`язання за кредитним договором на час придбання позивачем квартири АДРЕСА_2 і можливість останнього довідатися про її обтяження до укладення договору купівлі-продажу.
32. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (речення перше частини першої та частина третя статті 47 Конституції України).
33. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).
34. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша - друга статті 319 ЦК України).
35. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
36. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
37. Стаття 391 ЦК України визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати усунення порушень його прав будь-якими особами шляхом, який власник вважає прийнятним. Те, хто саме спричинив порушення права та з яких підстав, не має значення (див. постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).
38. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України)).
39. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які із ним постійно проживають і ведуть спільне господарство, усунення порушень права власності у будь-який час (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17).
40. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України).
41. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
42. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції).
43. ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Зокрема, зауважував, що що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла(див., наприклад, рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41).
44. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
45. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04), § 166-168).
46. Критеріями сумісності заходу втручання у права на повагу до житла та на мирне володіння майном із гарантіями статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції відповідно є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало правомірну мету, що випливає зі змісту вказаних статей, а також, чи є відповідний захід пропорційним правомірній меті втручання у право:
46.1. Втручання держави у права на повагу до житла та права власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування- передбачуваними. Інакше кажучи, оскаржений захід повинен не тільки мати підставу в національному законодавстві, але й відповідати вимогам до якості закону: положення останньогомають бути достатньо чіткими у термінах і передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis,зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43);
46.2. Якщо можливість втручання у вказані права передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення правомірної мети такого втручання: у право на повагу до житла - лише в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; у право на мирне володіння майном - або з метою контролю за користуванням ним відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
46.3. Втручання у право на повагу до житла та у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з правомірноюметою, буде розглядатися як порушення відповідно статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Втручання у право має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній правомірній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria», заява № 20082/02), § 56).
Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між правомірно. метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року («Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року («Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07)). Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти правомірної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Станкова проти Словаччини» від 9 жовтня 2007 року («Stankova v. Slovakia», заява № 7205/02), § 60-63).
Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, можна разом із іншими чинниками брати до уваги, вирішуючи питання про те, чи встановлений справедливий баланс оскарженим заходом (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy», заява № 33202/96), § 110).
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» від 14 грудня 2017 року («Dakus v. Ukraine», заява № 19957/07), «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03), «Садов`як проти України» від 17 травня 2018 року («Sadovyak v. Ukraine», заява № 17365/14)).
47. Порушення Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо недотриманий хоча б один із трьохзазначених критеріїв. Інавпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
48. У спірних правовідносинах є конкуренція прав на повагу до житла поручительки, яка не є власником квартири АДРЕСА_2 , і правом власності позивача на останню. Задоволення позову є втручанням у право на повагу до житла поручительки, а відмова у його задоволенні допускає втручання у право власності позивача.
49. Наведені вище приписи та практика їхнього застосування є достатньо чіткими та передбачуваними для сторін спору. Тому суду слід з`ясувати, чи була правомірна мета втручання у право власності позивача шляхом відмови у задоволенні його позову до поручительки, а за наявності такої мети - чи була пропорційною цій меті вказана відмова.
50. Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Повноту реалізації цього права обмежує проживання у цій квартирі поручительки. Її виселення з квартири АДРЕСА_2 може переслідувати легітимну мету захисту права власності позивача. Така мета передбачена у пункті 2 статті 8 Конвенції, а тому є правомірною. Проте відмова у задоволенні вимоги позивача про виселення поручительки спрямована на забезпечення контролю за використанням власності задля гарантування поваги до житла поручительки. Така мета теж є правомірною за змістом абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому ключовим для вирішення спору є балансування інтересів сторін спору - позивача як власника квартири АДРЕСА_2 і поручительки як користувачки цієї квартири.
51. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає у встановленні справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення між правомірною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використані для її досягнення. Справедливої рівноваги не буде досягнуто, якщо особа внаслідок втручання в її право понесе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність такого втручання, слід визначити, чи можливо досягнути правомірної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав цієї особи, оскільки їхнє обмеження не мають бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
52. Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 755/19631/21 та у справах № 755/12052/19, № 755/5143/20, № 369/12902/19, № 2604/29397/12 встановили такі факти:
52.1. 8 листопада 2007 року АКБ «Форум» і боржник уклали кредитний договір № 0426/07/01-CL, згідно яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 70 000,00 доларів США і строком до 8 листопада 2012 року під 13 % річних.
52.2. Того ж дня поручителька, боржник і АКБ «Форум» уклали договір іпотеки щодо забезпечення виконання боржником зобов`язання за кредитним договором. Предметом іпотеки за вказаним договором була квартира АДРЕСА_5 загальною площею 43,60 кв. м і житловою площею 27,90 кв. м.
52.3. 25 лютого 2010 року поручителька на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончарова С. В., придбала квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на неї зареєструвала у березні 2010 року. У квартирі АДРЕСА_2 поручителька постійно проживає з 2010 року.
52.4. 19 червня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист у справі № 2604/29397/12 про стягнення солідарно з боржника та поручительки на користь ПАТ «Банк Форум» 84 142,29 доларів США заборгованості за кредитним договором, що згідно з курсом Національного банку України станом на 28 листопада 2012 року становило 672 549,32 грн, і 3 306,66 грн пені.
52.5. 21 листопада 2013 року старший державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві Шеремет Ю. М. відкрив виконавче провадження № 40864753 з примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12 про солідарне стягнення з поручительки та боржника на користь ПАТ «Банк Форум» 675 855,98 грн заборгованості за кредитним договором. Того ж дня цей виконавець виніс постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження.
52.6. 22 січня 2018 року ПАТ «Банк Форум» і новий кредитор уклали договір № 954-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з яким банк передав останньому права вимоги до позичальників, іпотекодавців та поручителів за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-12-21-000292-b від 28 грудня 2017 року.
52.7. 27 березня 2018 року новий кредитор у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстрував за собою право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 (Інформаційна довідка № 175610743 від 30 липня 2019 року).
52.8. 16 квітня 2018 року Дніпровський районний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву нового кредитора про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні: замінив ПАТ «Банк Форум» на нового кредитора у виконавчих провадженнях № 51141805 і № 40864753 з виконання виконавчого листа № 2604/29397/12.
52.9. 10 вересня 2018 року новий кредитор уклав договір № 11-530 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 із ОСОБА_8 , яка набула право власності на цю квартиру (Інформаційна довідка № 175610743 від 30 липня 2019 року).
52.10. 27 листопада 2018 року державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - РВ ДВС міста Києва) виніс постанову, згідно з якою у виконавчому провадженні № 40864753 замінив стягувача з ПАТ «Банк Форум» на нового кредитора.
52.11. 8 липня 2019 року державний виконавець Дніпровського РВ ДВС міста Києва виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, на підставі якої наклав арешт на квартиру АДРЕСА_2 , а також постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба» - для участі у виконавчому провадженні № 40864753 про стягнення 675 855,98 грн боргу.
52.12. 9 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба» склало звіт про оцінку квартири АДРЕСА_2 , згідно з яким вартість об`єкта оцінки на цю дату становила 849 000,00 грн.
52.13. 15 липня 2019 року Дніпровський РВ ДВС міста Києва надіслав до Київської філії ДП «Сетам» разом із заявкою на реалізацію арештованого майна документи для проведення реалізації арештованого майна - квартири АДРЕСА_2 - за вартістю, визначеною у звіті від 9 липня 2019 року.
52.14. Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані малолітні діти доньки поручительки: ОСОБА_6 (народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 ), місце проживання якої зареєстроване 11 липня 2019 року; ОСОБА_5 (народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 ), місце проживання якої зареєстроване 15 липня 2019 року.
52.15. 13 лютого 2020 року в порядку примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12 від 19 червня 2013 року ДП «Сетам» провело електронні торги, під час яких реалізувало квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 465712 їхнім переможцем став позивач, який запропонував 594 300,00 грн.
52.16. 25 березня 2020 року державний виконавець склав акт про проведення електронних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки), згідно з яким на електронних торгах за 594 300,00 грн була реалізована квартира АДРЕСА_2 .
52.17. 30 квітня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. видала свідоцтво, зареєстроване за № 1078, згідно з яким посвідчила, що позивачеві належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
52.18. У матеріалах справи немає доказів того, що у поручительки є інше житло.
53. Колегія суддів бере до уваги те, що справа № 755/19631/21 вже перебувала на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. У постанові від 4 жовтня 2023 року той суд передав справу на новий апеляційний розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували виконання зобов`язань за кредитним договором, не звернули уваги на обставини, які встановили суди у справах № 755/12052/19, № 755/5143/20, № 369/12902/19, не з`ясували, чи проявив позивач належну обачність, купуючи квартиру АДРЕСА_2 . Зазначив, що якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення суд оцінив на предмет пропорційності у світлі принципів статті 8 Конвенції.
54. За обставинами справ № 755/12052/19, № 755/5143/20, № 369/12902/19 і № 2604/29397/12, на які вказав Верховний Суд у постанові від 4 жовтня 2023 року:
54.1. У липні 2019 року поручителька звернулася до суду у справі № 755/12052/19 зі скаргою, у якій просила визнати протиправними дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС міста Києва щодо передання квартири АДРЕСА_2 на реалізацію з прилюдних торгів і визнати незаконним висновок державного виконавця про вартість цього майна.
26 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду від 15 вересня 2020 року про відмову у задоволенні скарги та залишила в силі зі зміною мотивів ухвалу суду першої інстанції від 14 лютого 2020 року про задоволення скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця з передання квартири АДРЕСА_2 на реалізацію з прилюдних торгів; в іншій частині скарги відмовила. Мотивувала тим, що державний виконавець належно не виконав вимоги частини першої статті 18, частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII й абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5; квартиру АДРЕСА_2 продали без дозволу органу опіки та піклування; дії державного виконавця є неправомірними, оскільки руйнують визначений порядок дій, який має забезпечити дотримання прав сторін виконавчого провадження, зокрема щодо перегляду результатів оцінки вартості арештованого майна.
54.2. У квітні 2020 року поручителька звернулася до суду з позовом у справі № 755/5143/20 до позивача, Дніпровського районний відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за участі третіх осіб, які не заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору, - ДП «Сетам», боржника, ОСОБА_9 , нового кредитора - про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_2 , визнання недійсними та скасування свідоцтва й акта про проведені електронні торги.
21 квітня 2021 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 28 вересня 2020 року про відмову у задоволенні позову. Обґрунтував тим, що відсутні передбачені законом підстави для визнання проведених електронних торгів недійсними, оскільки ні поручителька, ні ОСОБА_9 , який подав апеляційну скаргу, не довели належними та допустимими доказами недійсність правочину, не надали доказів, що він не відповідає вимогам закону внаслідок невиконання вимог щодо порядку проведення торгів.
54.3. У жовтні 2019 року боржник, поручителька та ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом у справі № 369/12902/19 до нового кредитора за участю третіх осіб, які не заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору, - Дніпровського РВ ДВС міста Києва, ОСОБА_8 про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими.
30 травня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції від 14 червня 2022 року про відмову у задоволенні позову й ухвалив нове - про його задоволення (визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором з 27 березня 2018 року). Мотивував постанову тим, що використання новим кредитором позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири АДРЕСА_5 ) відповідно до умов іпотечного договору зумовило задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням і задоволення вимог іпотекодержателя.
22 вересня та 6 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвали, згідно з якими повернув новому кредитору його касаційні скарги на постанову апеляційного суду.
54.4. У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом у справі № 753/20258/20 до боржника, поручительки, її доньки, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, за участю третьої особи, яка не заявляла самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
20 грудня 2023 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції від 5 липня 2022 року про задоволення позову й ухвалив нове - про відмову у його задоволенні. Обґрунтував так: право позивача на квартиру АДРЕСА_2 не можна захистити шляхом визнання поручительки такою, що втратила право користування цією квартирою, адже внаслідок її відчуження для погашення боргу за кредитним договором без згоди поручительки вона залишається фактично без житла; це ставить під загрозу соціальний статус останньої, яка у похилому віці може стати безхатченком, втративши право користування житлом, яким користується з 2010 року, що стане для неї надмірним тягарем і порушуватиме її право на повагу до житла; позивач, набуваючи у власність квартиру АДРЕСА_2 на електронних торгах у ході примусового виконання рішення, міг передбачити обтяження його майбутньої нерухомості, однак не був достатньо обачним, не з`ясував, чи відмовляється поручителька від її права користування жилим приміщенням; тому обмеження права поручительки на житло є більшим, ніж необхідне для досягнення мети позивача усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням.
54.5. 20 лютого 2024 року Дніпровський районний суд міста Києва у справі № 2604/29397/12 постановив ухвалу, згідно з якою визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист у цій справі про стягнення солідарно з боржника та поручительки 84 142,29 доларів США заборгованості за кредитним договором, що за курсом Національного банку України станом на 28 листопада 2012 року становило 672 549,32 грн, і 3 306,66 грн пені.
55. Колегія суддів зауважує, що не є підставою для виселення поручительки з квартири АДРЕСА_2 лише факт переходу права власності на це майно до позивача без оцінки відповідності такого виселення вимогам статті 8 Конвенції (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц).
56. Задоволення вимоги позивача виселити поручительку з квартири АДРЕСА_2 , яку він набув у 2020 році під час примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом, зобов`язання за яким припинилися ще у 2018 році у зв`язку з використанням новим кредитором позасудового способу звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_5 як предмет іпотеки, хоч і переслідує правомірну мету захисту права власності позивача, але за вказаних обставин не є пропорційним цій меті. Такий висновок підтверджує також те, що суд у справі № 2604/29397/12 визнав виконавчий лист про стягнення солідарно з боржника та поручительки заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, а також роз`яснив поручительці її право згідно з частиною четвертою статті 432 ЦПК України звернутися до суду з вимогами про стягнення безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом.
57. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність нагальної суспільної необхідності для виселення поручительки з квартири АДРЕСА_2 , оскільки вона не вселилася у цю квартиру самоправно, апеляційний суд не встановив наявність у поручительки іншого житла, вона придбала ту квартиру не за рахунок кредиту та не передала її в іпотеку. За таких підстав, які відповідають закону, відмова у задоволенні вимоги до поручительки спрямована на гарантування її права на повагу до житла, яким вона користується з 2010 року, та є пропорційною цій меті з огляду на припинення зобов`язання за кредитним договором на час придбання позивачем квартири АДРЕСА_2 і можливість останнього до укладення договору купівлі-продажу довідатися, зокрема, про її обтяження правом поручительки на користування житлом. На цей висновок не впливає аргумент позивача про його проживання на час придбання тієї квартири у м. Пологах Запорізької області, яке зараз тимчасово окуповане російською федерацією.
58. Необґрунтованими є твердження позивача у касаційній скарзі щодо відсутності будь-яких ризиків під час придбання квартири АДРЕСА_2 на електронних торгах. Він як покупець до вчинення правочину міг дізнатися про судові рішення, які набрали законної сили, стосовно кредитних зобов`язань і квартири АДРЕСА_2 , а також про право поручительки на користування цим майном. Проте не виявив розумної обачності як критерію добросовісної поведінки (див. близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц; згідно з цим висновком набувач є добросовісним, якщо, вчиняючи правочин, він не знав і не міг знати про відсутність у продавця права на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність, обачність для з`ясування повноважень продавця стосовно такого відчуження; відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є доказом добросовісності набувача).
59. З огляду на наведену оцінку аргументів позивача та висновків судів Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
60. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанціїта апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
61. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
62. Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимоги до поручительки слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
у х в а л и в:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко
