Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 461/8106/23
провадження № 61-16138св24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Слюсаря Вадима Валерійовича на рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив: визнати, що у висловлюваннях відповідача стосовно адвоката ОСОБА_1: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати», міститься інформація, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної приниженням його честі, гідності та ділової репутації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку із здійсненням професійної діяльності, йому постійно доводиться спілкуватись із чиновниками з різноманітних сфер державного управління, місцевого самоврядування та інших структур. Не всі засідання узгоджувальних комісій, громадські обговорення, наради зустрічі та інші заходи відбуваються без емоцій, адже, на таких заходах, як правило, вирішуються дуже важливі питання. Водночас учасники таких заходів зобов`язані дотримуватись встановлених у суспільстві моральних норм та етичних правил поведінки, доводити свою позицію без взаємних образ і звинувачень, без переходу на особистості та інших подібних дій. Особливо вказане стосується посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, норми поведінки яких, на відміну від пересічних громадян, визначені законодавством.
Всупереч загальноприйнятим правилам соціальної поведінки у професійному спілкуванні, заступник міського голови з містобудування Львівської міської раді ОСОБА_2 порушив встановлені для посадових осіб органів місцевого самоврядування норми та стандарти поведінки і публічно висловив про ОСОБА_1 судження негативного характеру, які порушили його особисті немайнові права як людини та адвоката, принизили його честь, гідність та завдав шкоду діловій репутації, що зумовило необхідність звернення із позовною заявою до суду.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 10 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав висловлювання ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , висловлені ним публічно: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати.», такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1,00 грн компенсації моральної шкоди. Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 050,26 грн витрат на проведення експертного дослідження. Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 147,20 грн витрат на сплату судового збору.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Так, урахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача у її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку, що позивач довів факт поширення щодо нього негативної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, тобто у висловлюваннях ОСОБА_2 міститься інформація негативного характеру стосовно адвоката ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вказував, що єдиною метою подання позову є захист його порушених особистих немайнових прав шляхом встановлення протиправності дій відповідача та факту заподіяння йому внаслідок його дій моральної шкоди. Дотримуючись засад розумності та справедливості, суд вважав за можливе визначити розмір компенсації моральної шкоди у запропонованому позивачем розмірі.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року стягнено із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що під час ухвалення рішення по суті не вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2024 рокуапеляційну скаргу заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд врахував обставини справи, зокрема, те, що позивач, який є професійним адвокатом та керівником адвокатського об`єднання, вступив у дискусію із заступником міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 з приводу конфліктної ситуації, пов`язаної з демонтажем огорожі на вул. Старій у м. Львові. Вказана дискусія не була приватною, а відбувалась публічно у присутності великої кількості людей, що підтверджується відеозаписами, долученими до позовної заяви. При цьому, зміст вказаної розмови свідчить, що відповідач сказав позивачу «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати.» у відповідь на повідомлення позивача про факти насильства з сторони комунальних працівників, яке документально підтверджене матеріалами справи. Відповідно, у відповідача не було фактичного підґрунтя для публічного висловлення на адресу позивача судження про те, що він «може брехати», така реакція відповідача - посадової особи Львівської міської ради на інформацію про факти порушення прав громадян, враховуючи обставини справи, є явно надмірною, висловленою в принизливій для позивача формі та суперечить вимогам до етичної поведінки.
Апеляційний суд відхилив аргументи відповідача про порушення його прав на свободу самовираження поглядів з огляду на те, що у дискусії з позивачем він діяв як посадова особа - представник органу місцевого самоврядування, отже, крім моральних засад суспільства, повинен був дотримуватись вимог Закону України «Про запобігання корупції», Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженими наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року № 158, Кодексом етичної поведінки посадових осіб та працівників Львівської міської ради, її виконавчих органів, комунальних підприємств, установ та організацій, затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 вересня 2019 року № 879.
Матеріалами спростовуються твердження відповідача про перебільшення позивачем обставин конфлікту між підприємцями та працівниками ЛКП «Муніципальна варта», оскільки вони спростовуються долученими до матеріалів справи відеозаписами. Тому наведене у рішенні суду публічне висловлювання заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 «може брехати» містить негативну для позивача, який є професійним адвокатом, інформацію, виражене в принизливій формі, а отже порушує право позивача на повагу до його гідності та честі та завдає шкоду його діловій репутації.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно керувався тим, що внаслідок поширення відповідачем висловлювання негативного, принизливого характеру, ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі та гідності, а також ділової репутації, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі 1,00 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Слюсаря В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року і ухватити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову; скасувати додаткове рішення Галицького районного суду від 30 квітня 2024 року як похідне від основного рішення суду та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/15638/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 742/512/17, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21, від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 481/1728/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 418/6010/19.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що з огляду зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, а також належність позивача до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, слід прийти до однозначного висновку, що спірна інформація щодо позивача є не фактичним твердженням, а оціночним судженням відповідача. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень. Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Суди встановили, що конфлікт, на врегулювання якого прибув позивач (діяв в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Австрійське підприємство «Галінвест» (далі - ТОВ СУАП «Галінвест»)), а також відповідач, виник щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 02 вересня 2022 року № 781 «Про облаштування укриття (бомбосховища) у Галицькому районі м. Львова та забезпечення функціональної тимчасової автостоянки». Таким чином ОСОБА_2 перебував у зазначеному місці як посадова особа Львівської міської ради, а тому належним відповідачем у цій справі має бути саме Львівська міська рада.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - Мехеда Н. В. подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Зазначила, що наведені у касаційній скарзі аргументи відповідача стосуються правовідносин, що виникають у зв`язку із визнанням поширеної інформації недостовірною та її спростуванням - стаття 277 ЦК України. Однак позивач не заявляв у цій справі позовних вимог про визнання недостовірною та спростування інформації, поширеної відповідачем, а суди вказану норму для кваліфікації спірних правовідносин не застосовували. Судову практику, яка є релевантною до спірних правовідносин у цій справі - у справах про відшкодування моральної шкоди за висловлення особистих суджень у формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію - абзац 2 частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», стаття 280 ЦК України, у касаційній скарзі не зазначено. Аргументи представника відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позову у цій справі з мотивів висловлення відповідачем суб`єктивних оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, не мають жодного відношення до справи, оскільки предмет спору у ній не стосується спростування поширеної інформації.
Висновки про те, що позивач є громадським діячем та медійною особою є лише власною інтерпретацією представника відповідача загальнодоступної інформації багаторічної давності, яка по своєї суті не має нічого спільного з статусом публічності у розумінні спірних правовідносин.
Оскільки позовна вимога про визнання інформації недостовірною, а тим більше про її спростування, позивачем не заявлялась, підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 277 ЦК України, так само як і інших частин цієї статті, відсутні, а позивач правильно визначив склад учасників спору у цій справі.
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - Мехеда Н. В. подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Зазначила, що наведені у касаційній скарзі аргументи, висновки, які з них слідують, та судова практика стосуються правовідносин, що виникають у зв`язку із визнанням недостовірною та спростуванням поширеної інформації у формі: фактичних тверджень, підстави спростування яких визначені статтею 277 ЦК України, та суб`єктивних суджень, які не можуть бути спростовані - абзац 1 частина друга статті 30 Закону України «Про інформацію». Отже, правова позиція представника відповідача у справі ґрунтується на запереченні неіснуючих аргументів та позовних вимог, які не заявлялись, а наведена судова практика не має жодного стосунку до цієї справи.
Поза увагою суду не може залишитись те, що внаслідок описаних обставин, суд касаційної інстанції прийняв рішення про відкриття провадження ґрунтуючись на доводах касаційної скарги про подібність висновків Верховного Суду у справах, правовідносини у яких, як виявилось, не є подібними до правовідносин у цій справі, що є підставою для закриття касаційного провадження (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мехеди Н. В. про відвід судді Краснощокова Є. В. визнано необґрунтованою. Заяву передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка подана представником Мехедою Н. В., про відвід судді-доповідача Краснощокова Є. В. від участі у розгляді справи відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 рокузаяву про самовідвід судді Верховного Суду Гудими Д. А. задоволено, відведено суддю Верховного Суду Гудиму Д. А. від участі у розгляді справи, справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 вересня 2022 року між працівниками Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» (далі - ЛКП «Муніципальна варта») та громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку «Добробут», виник конфлікт щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з приводу відкриття для руху пішоходів вулиці Старої у м. Львові.
14 вересня 2022 року на місце конфлікту прибув позивач, який представляв інтереси ТОВ «СУАП «Галінвест» - власника будівлі, де функціонує промислово-продовольчий ринок «Добробут», а також заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 В ході спілкування з підприємцями ринку «Добробут» позивачу стало відомо про факти застосування до них працівниками ЛКП «Муніципальна варта» насильства.
У розмові з позивачем відповідач заперечив факти застосування насильства та спецзасобів до громадян, висловлюючи припущення про те, що інформація, яку надає позивач є неправдивою. Зокрема, відповідач публічно, у присутності посадових осіб Львівської міської ради, підпорядкованих йому підрозділів та комунальних підприємств, підприємців, працівників ринку «Добробут», у тому числі клієнтів Адвокатського об`єднання «ОСОБА_1 та партнери», діючи як представник органу місцевого самоврядування, сказав позивачу: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати».
Вказані фактичні обставини справи, зокрема обставини спілкування позивача та відповідача, місце, час та дата вказаних у позовній заяві подій, зміст розмови, присутність під час неї великої кількості людей, а також те, що відповідач був знайомий з позивачем до подій 14 вересня 2022 року, наведених у позовній заяві, та йому було відомо те, що позивач є професійним адвокатом, сторони не заперечували.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що для відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в контексті можливості вирішення по суті позовів про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, пред`явлених до посадової особи органу місцевого самоврядування, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), і зробити висновок: «у справах про захист гідності, честі та ділової репутаціїу випадку поширення інформації посадовою чи службовою особою при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків,пов`язаних з цим вимог про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права поширенням такої інформації, належним відповідачем є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов`язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 53 ЦПК України.
Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.
Разом з цим, учасниками цивільних відносин є фізичні і юридичні особи, а не суб`єкти владних повноважень. Положення частини другої статті 31 Закону України «Про інформацію», в якій йдеться про «суб`єктів владних повноважень як позивачів у справах про захист честі, гідності та ділової репутації», «права на захист честі, гідності та ділової репутації посадових і службових осіб в суді» слід тлумачити виключно в контексті особливостей визначення способів захисту порушених прав фізичних і юридичних осіб, якщо поширена інформація стосується діяльності позивача як службової (посадової) особи або юридичної особи як органу влади (місцевого самоврядування). Тому безпосередньо службова (посадова) особа як суб`єкт владних повноважень не може бути стороною в цивільному процесі».
При цьому колегія суддів зазначила, що ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2, який обґрунтований тим, що всупереч загальноприйнятим правилам соціальної поведінки у професійному спілкуванні, відповідач порушив встановлені для посадових осіб органів місцевого самоврядування норми та стандарти поведінки і публічно висловив про ОСОБА_1 судження негативного характеру, які порушили особисті немайнові права останнього як людини та адвоката, принизили його честь, гідність та завдав шкоду діловій репутації. Суди встановили, що вказані висловлювання заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 стосовно адвоката ОСОБА_1 зроблені під час конфлікту між працівниками ЛКП «Муніципальна варта» та громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку «Добробут», щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з приводу відкриття для руху пішоходів вулиці Старої у м. Львові. Позивач діяв як представник органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.
Оскільки ОСОБА_2 виступав у спірних відносинах як посадова особа Львівської міської ради, колегія суддів вважала, що належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди є Львівська міська рада. Заступник міського голови є посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, від імені якого він діє, тому взагалі не може бути відповідачем в цивільному процесі. У зв`язку з цим оскаржені судові рішення належить скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу № 428/3780/20-ц за позовом до виконуючого обов`язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про захист честі, гідності та ділової репутації та постановою від 24 березня 2021 року постанову Луганського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишив без змін.
В зазначеній справі суди розглянули по суті вимоги позивача, у тому числі які були пред`явлені до виконуючого обов`язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, з чим погодився касаційний суд та не закрив провадження у справі у відповідній частині на підставі імперативної норми пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв`язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (стаття 2 ЦК України).
Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом. Територіальні громади беруть участь у діяльності створених ними юридичних осіб приватного права на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (стаття 169 ЦК України).
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).
За змістом частини другої статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (абзац другий частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»).
У статті 31 Закону України «Про інформацію» передбачено, що у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду. Суб`єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює (абзац другий частини четвертої статті 277 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц міститься висновок про те, що тлумачення частини четвертої статті 277 ЦК України свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зазначено, що «розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 вказано, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами. … Директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_7 і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5 не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем. … Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З урахування викладеного, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзнікова В. В., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 761/28797/19 вказано, що «ОСОБА_1 також визначив співвідповідачем у справі т. в. о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_6; однак, т. в. о. начальника департаменту ОСОБА_6 не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у відносинах з позивачем діяв як посадова особа юридичної особи та від її імені. Тому спір у нього виник саме з Департаментом контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, який є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та має відповідати за цим позовом; суди на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації до т. в. о. начальника департаменту ОСОБА_6 Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог до т. в. о. начальника департаменту ОСОБА_6 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
Отже, у справах про захист гідності, честі та ділової репутації у випадку поширення інформації посадовою чи службовою особою при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, пов`язаних з цим вимог про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права поширенням такої інформації, належним відповідачем є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов`язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 53 ЦПК України.
Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.
Разом з цим, учасниками цивільних відносин є фізичні і юридичні особи, а не суб`єкти владних повноважень. Положення частини другої статті 31 Закону України «Про інформацію», в якій йдеться про «суб`єктів владних повноважень як позивачів у справах про захист честі, гідності та ділової репутації», «права на захист честі, гідності та ділової репутації посадових і службових осіб в суді» слід тлумачити виключно в контексті особливостей визначення способів захисту порушених прав фізичних і юридичних осіб, якщо поширена інформація стосується діяльності позивача як службової (посадової) особи або юридичної особи як органу влади (місцевого самоврядування). Тому безпосередньо службова (посадова) особа як суб`єкт владних повноважень не може бути стороною в цивільному процесі.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що вирішення правового питання щодо наслідків пред`явлення позову до посадових (службових) осіб (з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах), потребує формування єдиної правозастосовчої практики, що підлягає вирішенню Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу № 461/8106/23 за позовом ОСОБА_1 до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради ОСОБА_2 про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Слюсаря Вадима Валерійовича на рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев Судді:А. І. Грушицький В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська
