Єдиний державний реєстр судових рішень
Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 369/14735/24
провадження № 61-7983сво25
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна, залишив без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року в оскарженій частині залишив без змін.
При цьому Об`єднана палата зазначила, що:
«108. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за наявності достатньо обґрунтованого припущення можливості відчуження під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, відносно якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту, накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивач просить встановити такий сервітут, є співмірним заходом забезпечення у межах існуючого спору. Водночас, наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи.
115. У постанові від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення відповідних заборон у виді відчуження, зміни їх цільового призначення, здійснення їх перетворень шляхом об`єднання чи поділу не відповідає обсягу позовних вимог позивачів, які просять визнати право власності лише на частину земельних ділянок відповідачки, усунути їм перешкоди у користуванні належним їм майном та встановити земельний сервітут. Застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову були визнані неспівмірними з позовними вимогами та не такими, що впливають на можливість виконання в майбутньому рішення суду.
116. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у наведених вище справах Верховний Суд не формулював правових висновків щодо абсолютної неможливості забезпечення позову про встановлення земельного сервітуту шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої заявляються такі вимоги. Більш того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) наголошено на тому, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
118. З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалених за інших позовних вимог та інших фактичних обставин й поведінки сторін, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає».
Не можу погодитися із висновками зробленими в постанові з таких мотивів.
1. Ключовим в цій справі є питання про допустимість застосування конструкції забезпечення позову шляхом накладення арешту в справі за позовом про встановлення земельного сервітуту.
1.1. Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України). Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
1.2. Досить часто в спорі про встановлення земельного сервітуту відповідач за такою вимогою здійснює відчуження земельної ділянки пов`язаним чи афілійованим особам. Навряд чи така поведінка відповідача за вимогою про встановлення земельного сервітуту відповідає принципу процесуальної доброї совісті. Звісно, що в такому випадку позивач за вимогою про встановлення земельного сервітуту вимушений «наздоганяти» власника земельної ділянки, оскільки саме він є належним відповідачем за цією вимогою відповідача і позивач змушений або залучати співвідповідача чи навіть пред`являти новий позови. Очевидно, що це не відповідає принципу процесуальної доброї совісті. Тому позов про встановлення земельного сервітуту може бути забезпечений накладенням арешту.
2. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) зазначено, що:
«у цій справі апеляційний суд застосував такий захід забезпечення позову як арешт земельної ділянки за позовом про встановлення сервітуту. При задоволенні заяви про забезпечення позову апеляційний суд вважав, що даний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами і забезпечить їх виконання та ефективне поновлення прав позивача, але не звернув увагу на те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачкою вживаються будь-які заходи щодо відчуження зазначеної земельної ділянки, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідачки зазначеного наміру, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме, на переконання суду, надмірне втручання у право власності відповідачки, оскільки остання в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову буде позбавлена можливості розпоряджатись належним їй майном без відповідного правового обґрунтування. Позивачем заявлено вимоги про встановлення сервітуту на земельній ділянці, яка на праві власності належить відповідачці, з огляду на те, що позивач є замовником будівництва залізничної колії, яка проходитиме через земельні ділянки які перебувають у нього в оренді, а ефективне використання цих земельних ділянок неможливе без обтяження сервітутом частини земельної ділянки, яка належить відповідачці. Арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Земельний кодекс України право земельного сервітуту визначає як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Відповідно до статті 403 ЦК України сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у разі ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ Компанія «Техагро» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, відносно якої позивач просить встановити сервітут».
2.1. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21) зазначено, що:
«постановляючи ухвалу про забезпечення позову у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанцій, не дав оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не з`ясував співмірності видів забезпечення позову, які просила застосувати ОСОБА_1, позовним вимогам, не дослідив, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, належним чином не обґрунтували необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи позивачки. Водночас накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення відповідних заборон на відчуження, зміни їх цільового призначення, здійснення їх перетворень шляхом об`єднання чи поділу не відповідає обсягу позовних вимог позивачів, які просять визнати право власності лише на частину земельних ділянок відповідачки, усунути їм перешкоди у користуванні належним їм майном та встановити земельний сервітут.
Тому заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачами вимогами, оскільки накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки та встановлення значного обсягу заборон не відповідає обсягу позовних вимог позивачів та є недопустимим способом та обсягом забезпечення позову за заявленим предметом позову. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з доводами заявника про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_3 та не впливають на можливість виконання в майбутньому рішення суду. Верховний Суд також констатує, що необхідності у забезпеченні позову у цій справі у спосіб, який просить позивачка, немає».
2.2. Як свідчить аналіз вказаних постанов, в них міститься відмінний підхід до питання чи допускається застосування конструкції забезпечення позову шляхом накладення арешту в справі за позовом про встановлення земельного сервітуту:
(а) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21) - допускається, якщо є співмірним із заявленими позовними вимогами;
(б) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) - не допускається, бо сервітут зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут.
2.3. Об`єднана палата сприйняла підхід, що накладення арешту в справі за позовом про встановлення земельного сервітуту допускається, проте від протилежного висновку, зробленого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) не відступила.
3. Як наслідок, Об`єднаній палаті належало:
зробити висновок про те, що «досить часто в спорі про встановлення земельного сервітуту відповідач за такою вимогою здійснює відчуження земельної ділянки пов`язаним чи афілійованим особам. Навряд чи така поведінка відповідача за вимогою про встановлення земельного сервітуту відповідає принципу процесуальної доброї совісті. Звісно, що в такому випадку позивач за вимогою про встановлення земельного сервітуту вимушений «наздоганяти» власника земельної ділянки, оскільки саме він є належним відповідачем за цією вимогою відповідача і позивач змушений або залучати співвідповідача чи навіть пред`являти новий позови. Очевидно, що це не відповідає принципу процесуальної доброї совісті. Тому позов про встановлення земельного сервітуту може бути забезпечений накладенням арешту»;
відступити від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23).
Суддя В. І. Крат
