Єдиний державний реєстр судових рішень
Унікальний номер справи 369/16696/20
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7243/2026
Головуючий у суді першої інстанції В. С. Мартиненко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
25 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026 року, ухвалену у складі судді В. С. Мартиненко, в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області,
в с т а н о в и в :
В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення грошових коштів.
Позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , подано заяву, в якій заявник просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, що належить ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вказаних вимог заявник посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просить ухвалу суду скасувати.
В обґрунтування скарги зазначає, що предметом спору по даній справі є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 84156,60 фунтів стерлінгів.
Апелянт зауважує, що забезпечення позову направлене на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер.
З матеріалів судової справи вбачається, що між сторонами по справі дійсно виник спір. Надані до суду документи дають підстави вважати, що існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідачка немає у власності іншого майна та не має доходів.
Такий спосіб забезпечення позову передбачений законом, є співмірним заявленим позовним вимогам і його невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що основним аргументом суду першої інстанції у залишенні заяви про забезпечення позову без розгляду є наявність вже існуючого арешту, накладеного Київським апеляційним судом постановою у справі №369/16297/20 від 24 березня 2021 року.
Однак, на думку апелянта, арешт майна, накладений у 2021 році, може бути скасований за заявою відповідача у будь-який момент без повідомлення позивача, оскільки процесуальна підстава для дії такого арешту як заходу забезпечення позову вже відсутня.
При цьому судом першої інстанції не враховано, що постанова Київського апеляційного суду у справі № 369/16297/20 від 24 березня 2021 року фактично втратила юридичну силу, а процесуальна підстава, визначена ч. 7-8 ст. 158 ЦПК України, для дії такого арешту як заходу забезпечення позову - відсутня. Отже, арешт може бути скасований відповідачкою у будь-який момент.
Окрім того, зауважує, що подання заяви про забезпечення позову у даній справі не підпадає під ознаки зловживання процесуальними правами, які передбачені статтею 44 ЦПК України, як це зазначено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді справи в режимі ВКЗ, та ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог закону. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від позивача та відповідача не надходило. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача - ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді справи за допомогою відеоконференцзвязку, ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Так, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, згідно якої позивач просив накласти арешт на нерухоме майно - квартиру, що належить ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , судом зазначено, що згідно з відповіддю №2226770 від 09.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт 28.04.2021. Отже, на думку суду, відсутні обставини щодо скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі постанови Київського апеляційного суду у справі № 369/16297/20 від 24 березня 2021 року. Водночас рішення у справі не прийнято, а від так заходи забезпечення позову зберегли свою дію і підстав для забезпечення позову у цій справі не існує. Суд дійшов висновку, що подання позивачем заяви про забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами так як ним подано заяву для вирішення питання, яке вже вирішено судом.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду погодитися не може, та зазначає наступне.
Положеннями частини першої статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Оцінюючи співмірність, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, відповідність заявленій вимозі, їхній меті, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Судом встановлено, що предметом спору по даній справі є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 84156,60 фунтів стерлінгів.
Так, як вбачається з матеріалів справи, подана позовна заява про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 84156,60 Фунтів стерлінгів розглядалась за номером № 369/16696/20.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі №369/16696/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позовні вимоги задоволені та стягнуто з ОСОБА_2 84 156 Фунтів стерлінгів 60 пенсів на користь ОСОБА_1 .
На підставі вищезазначеної постанови відкрите виконавче провадження №74708657 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації, отриманої виконавцем в рамках виконавчого провадження №74708657, ОСОБА_2 не має іншого нерухомого майна, окрім квартири за АДРЕСА_2 , не має у власності транспортних засобів та не мала доходів протягом 2024-2025 років.
29 жовтня 2025 року Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду справа у справі №369/16696/20 були скасовані рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року, постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, додаткова постанова Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року та передано справу №369/16696/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник виклав свої власні обґрунтування суті спору та ризиків, які можуть настати у разі невжиття заходів забезпечення позову, вказуючи на те, що у приватній власності відповідача є нерухоме майно, яке може бути відчужене нею на користь третіх осіб, що унеможливить у майбутньому виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не установлює прав та обов`язків сторін, а лише на підставі викладених обставин і наявних доказів, переконавшись, що поза розумним сумнівом дійсно є підстави уважати про наявність спору, застосовує заходи забезпечення позову. Під час розгляду справи по суті спору підлягатимуть оцінці надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень. Зазначені особливості при поданні заяви та її розгляду судом не дотримані.
В оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що оскільки заявником подано заяву для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, суд дійшов висновку про те, що подання даної заяви є зловживанням процесуальними правами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України зловживання процесуальними правами зокрема є - подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.
З зазначеного можна зробити висновок, що зловживання процесуальними правами може мати місце лише за одночасної наявності двох умов:
1. подання заяви (клопотання) для вирішення питання, яке вже вирішено судом;
2. відсутність інших підстав або нових обставин (які стали причиною для подання даного клопотання/заяви).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить про те, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
Верховний Суд, визнаючи певні дії учасників процесу зловживанням процесуальними правами, часто зазначає, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту.
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.
На думку колегії суддів, дійсність арешту квартири накладеного як захід забезпечення позову не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність процесуальних підстав для дії таких заходів забезпечення і як наслідок оцінити можливі ризики скасування такого арешту.
Слід зауважити, що зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Апеляційний суд зауважує, що в оскаржуваній ухвалі жодних ознак недобросовісності або спрямованості на затягування процесу судом не встановлено.
Окрім того, прийшовши до висновку про зловживання заявником процесуальним правом, судом не застосовано до нього заходи процесуального примусу.
Згідно ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.
На думку колегії суддів, судом при вирішенні заяви про забезпечення позову не проаналізував фактичну ситуацію, нові обставини, наявність чи відсутність ознак недобросовісності та умислу, і як наслідок помилково кваліфікував дії заявника як зловживання процесуальними правами.
Таким чином, подання заяви про забезпечення позову у даній справі не підпадає під ознаки зловживання процесуальними правами, які передбачені статтею 44 ЦПК України.
Звертаючись із даною заявою до суду заявник намагався підтвердити необхідність подальшого існування арешту та забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення у випадку задоволення позову.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про необхідність залишення заяви про забезпечення позову без розгляду з підстав, визначених ст. 44 ЦПК України, в зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.01.2026 про залишення заяви без ролзгляду постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 квітня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна
