Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 369/16696/20
Провадження № 2/369/8598/26
УХВАЛА
01.05.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мартиненко В. С.,
за участі секретаря судового засідання Алілуйко Н.О.,
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,
В С Т А Н О В И В:
29 грудня 2020 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом звернувся ОСОБА_4 , в якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом повернення йому грошових коштів, отриманих ОСОБА_5 на виконання нікчемного правочину та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 84 156,60 фунтів стерлінгів.
Позов мотивований тим, що 03 грудня 2019 року між ОСОБА_4 , громадянином Великобританії та ОСОБА_5 , був укладений усно договір доручення, на виконання якого позивач видав письмову довіреність, якою уповноважив відповідача за належні йому грошові кошти організувати бізнес, а саме: салон краси в місті Києві з розподілом прибутку навпіл між ним та ОСОБА_5 та придбати квартиру на ім`я позивача для його проживання під час візитів до м. Києва.
На виконання договору доручення, він здійснив 39 платежів зі свого рахунку у Великобританії на рахунок ОСОБА_5 у АТ «Перший Український міжнародний банк» на загальну суму 84 156,60 фунтів стерлінгів, що відповідно до офіційного курсу гривні до фунта стерлінга станом на 24 грудня 2020 року становить 3 210 793,10 грн.
Відповідач запевнила його, що для більш швидкого проходження фінансового моніторингу з боку банку краще вказати, що ці кошти є подарунком.
При проходженні фінансового моніторингу перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_5 в серпні 2020 року у банку виникли питання щодо призначення цих коштів, а тому він надав банку свої пояснення від 17 серпня 2020 року, в яких зазначив, що на ці кошти він планує купити собі квартиру в місті Києві та започаткувати бізнес (відкрити салон краси).
ОСОБА_5 отримала грошові кошти та прийняла їх, чим підтвердила свою згоду на виконання доручення позивача. Конклюдентні дії ОСОБА_5 свідчать про підтвердження нею угоди.
17 грудня 2019 року ОСОБА_5 зареєструвалась як фізична особа-підприємець з видом діяльності «надання послуг перукарнями та салонами краси» (КВЕД 96.02).
За словами відповідача, вона орендувала салон краси для здійснення підприємницької діяльності та купила обладнання для салону краси.
Після започаткування бізнесу позивач постійно питав у ОСОБА_5 про прибуток, який вони домовились розподілити навпіл, на що остання казала, що для отримання прибутку треба час.
В травні 2020 року ОСОБА_5 повідомила позивачу, що бізнес збитковий, тому вона продала обладнання, клієнтську базу та право оренди салону іншій особі за 2 500 дол. США. Вказані грошові кошти відповідач не повернула, а запевнила, що вони підуть на купівлю квартири на його ім`я.
Після отримання грошових коштів ОСОБА_5 придбала квартиру та зареєструвала її на своє ім`я, що підтверджується витягом з реєстру нерухомого майна.
Позивач припускав, що ОСОБА_5 була обізнана про неможливість купівлі квартири за довіреністю, яка не посвідчена нотаріально, та з самого початку планувала привласнити собі грошові кошти та не виконувати доручення позивача.
Шевченківським УП ГУ НП у місті Києві відкрито кримінальне провадження № 12020105100002696 за статтею 190 КК України за його заявою щодо шахрайства з боку ОСОБА_5 .
Відповідач надала відзив, в якому позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що між сторонами скалися близькі стосунки та вказані кошти позивач надав відповідачу в дар.
Так, з листопада 2019 року між сторонами склалися близькі особисті відносини, вони почали планувати спільне майбутнє. Позивач вмовив ОСОБА_5 піти з роботи, та пообіцяв, що забезпечить її та дасть гроші на відкриття власного бізнесу, надасть поради з реклами та просування такого бізнесу на ринку, а до того часу як бізнес почне давати дохід він буде її забезпечувати та її малолітнього сина. Тож, в силу існування між сторонами близьких відносин та дотримуючись своїх обіцянок, позивач почав перераховувати ОСОБА_5 в дар кошти. На подаровані кошти ОСОБА_5 спробувала відкрити бізнес, винаймаючи приміщення для салону краси, де організовувала надання послуг манікюру та перукарських послуг. Однак внаслідок карантинних обмежень такий бізнес став збитковим і ОСОБА_5 була вимушена продати його. Також, позивач подарував ОСОБА_5 кошти на придбання квартири у місті Києві, яка за його переконанням, призначалася для неї та її сина, та для того, щоб вони могли жити там разом у той час, коли позивач приїздить до Києва. Перебуваючи довгий період часу у себе на батьківщині, у зв`язку з введенням на міжнародному рівні проти епідеміологічних заходів, позивач почав ревнувати ОСОБА_5 , що в подальшому, спричинило розрив стосунків між ними. Жодного договору доручення між сторонами ніколи не укладалося, сторони ніколи не були бізнес партнерами, а були близькими друзями та мали романтичні стосунки, відтак, правова природа грошових переказів позивача ОСОБА_5 є дарунком. Докази подані позивачем на підтвердження існування договору доручення є неналежними та недопустимими.
Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року у вказаній справі було скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вказаній постанові вказано, що суди не з`ясували чи була згода сторін про вибір права України, не визначили, право, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом (України чи Великої Британії) та зробили передчасний висновок про застосування права України до спірних правовідносин.
Під час повторного розгляду справи позивач надав до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
Відповідач надав до суду клопотання, в якому просив для встановлення судом у справі №369/16696/20 змісту норм Англії та Уельсу, які регулюють питання дарування грошових коштів, направити офіційний запит суду у відповідність до вимог Європейської Конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року до приймаючого органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Legal Directorate, Foreign, Commonwealth and Development Office; адреса: King Charles Street, SW1A 2AH, London, United Kingdom; ел.пошта: [email protected]; тел.: +44 20 7008 5000; про надання інформації щодо встановлення змісту норм права Англії та Уельсу, які регулюють питання дарування грошових коштів. Сформувати питання для даного запиту суду, відповіді на які, потрібні для вирішення справи №369/16696/20.
В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначив, що з обставин справи слідує, що правом, яке підлягає застосуванню до змісту правовідносин між сторонами щодо дарування валютних цінностей є право Великої Британії (Англії).
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги клопотання.
Представники позивача проти вимог клопотання заперечили, посилаючись на те, що, на думку самого позивача, ОСОБА_4 , подання стороною відповідачки такого клопотання є затягуванням судового процесу, який вже триває більше п`яти років. Позивач вважає, що до їх правовідносин з відповідачкою має застосовуватися право України, саме тому він звернувся до суду на території України. У матеріалах справи, що розглядається, міститься два офіційних джерела інформації про іноземне право: висновок експерта та з`ясування змісту іноземного права суддею Верховного Суду, у провадженні якого перебувала справа.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 31 вказаного Закону якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 32 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Згідно з п.п. 2, 13, 14 ч. 1 ст. 44 Закону у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: дарувальник - за договором дарування; повірений - за договором доручення; комісіонер - за договором комісії.
Оскільки сторонами не визнаються обставини щодо природи договору, який було укладено між сторонами, форми правочину, його змісту, обставини щодо дійсності правочину, його тлумачення та правових наслідків недійсності правочину, як і не визнаються обставини щодо видачі довіреності, та між сторонами договору відсутня згода про вибір права, суд дійшов висновку про те, що під час вирішення справи та відповідно ухвалення рішення суд самостійно має вирішити такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити та інші.
А отже, на теперішній час суд позбавлений можливості за відсутності визнання сторонами обставин щодо змісту правочину визначити, яке право: України чи іноземної держави підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас зі змісту заяв сторін по суті справи слідує, що у вказаній справі підлягатимуть з`ясуванню обставини щодо того, чи укладено між сторонами договір дарування, агентський договір ( договір доручення чи комісії ) та на яких умовах.
Від того, який договір було укладено, залежитиме і вибір права, що підлягає застосуванню: право України чи право іноземної держави.
А отже, суд має з`ясувати зміст норм права Великобританії щодо таких питань:
Чи є норми права, відповідно до яких обов`язковою вимогою для здійснення дарування грошей є письмове оформлення волевиявлення дарувальника та /або додаткове засвідчення іншими особами чи органом влади? Якщо так, то для якої суми грошей? Чи впливає на вирішення цього питання громадянство дарувальника та обдарованого, а також їх місцезнаходження на території інших держав на час здійснення дарування?
Чи є недотримання форми посвідчення волевиявлення дарувальника підставою для визнання дарування недійсним?
Якими є наслідки визнання дарування недійсним через недотримання форми посвідчення волевиявлення дарувальника?
Чи є норми права, в яких передбачені обставини, за яких таке дарування може бути визнане дійсним?
Чи існують відмінності в регулюванні питань оформлення агентського договору (письмова форма, усна форма, додаткове засвідчення іншими особами чи органом влади) в залежності від змісту такого договору, а саме: для агентського договору, за умовами якого, агент від імені та за рахунок принципала має в іншій державі придбати нерухоме та (або) дороговартісне рухоме майно, здійснити інвестування в спільну господарську діяльність та для агентського договору, за умовами якого, агент від свого імені проте за рахунок принципала та в його інтересах має в іншій державі придбати нерухоме та (або) дороговартісне рухоме майно, здійснити інвестування в спільну господарську діяльність?
Чи є ці вимоги щодо форми таких агентських договорів обов`язковими для їх дійсності?
Чи є недотримання форми укладення (посвідчення) таких агентських договорів підставою для визнання їх недійсними?
Якими є наслідки визнання таких агентських договорів недійсними через недотримання форми їх укладення (посвідчення)?
Чи є норми права, в яких передбачені обставини, за яких такі агентські договори можуть бути визнані дійсними?
Чи є норми права, відповідно до яких агент залишається титульним (формальним) власником (legal title), а принципал своєю чергою стає бенефіціарним власником (beneficial (equitable) title)), у випадку, коли агент як довірчий власник (constructive trustee) формально володіє майном, але утримує його не для себе, а в інтересах принципала, який є справжнім (beneficial) власником?
В такому випадку чи може суд зобов`язати агента повернути кошти, витрачені на придбання такого нерухомого майна, або лише зобов`язати агента передати придбане майно принципалу (переоформити майно на його ім`я)?
Відповідно до ч. ч. 2 - 4 ст. 8 ЗУ «Про міжнародне приватне право» з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Проте, у поданому позивачем правовому висновку експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права відсутні детальні відповіді на такі запитання.
Відповідно до статтей 498, 499 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.
У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:
1) назва суду, що розглядає справу;
2) за наявності міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;
3) найменування справи, що розглядається;
4) прізвище, ім`я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;
5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;
6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;
7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.
Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необхідність звернутися до компетентного органу Великобританії з відповідним судовим дорученням щодо отримання доказів, вказаних в клопотанні.
Відповідно до ч. 4 ст. 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.
В зв`язку з необхідністю на виконання вимог, передбачених ч. 3 ст. 499 ЦПК України, долучити до судового доручення засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача сплатити послуги з перекладу вищевказаних документів.
Питання щодо зупинення провадження у зв`язку із зверненням суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави вирішити після надання відповідачем засвідченого перекладу доручення та долучених до нього документів офіційною мовою відповідної держави.
Згідно з ч. 4 ст. 259 ЦПК України для постановлення ухвал, що оформлюються окремим документом, суд оголошує перерву. Відповідно до ч.ч. 4, 5, 9 ст. 268 ЦПК України ухвали суду проголошуються негайно після їх постановлення за правилами проголошення рішень суду. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 251, 253, 260, 261, 353 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , про звернення до компетентного органу іноземної держави щодо встановлення змісту норм права іноземної держави.
Звернутися до компетентного органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії з судовим дорученням щодо встановлення змісту норм права Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в таких питаннях:
Чи є норми права, відповідно до яких обов`язковою вимогою для здійснення дарування грошей є письмове оформлення волевиявлення дарувальника та /або додаткове засвідчення іншими особами чи органом влади? Якщо так, то для якої суми грошей? Чи впливає на вирішення цього питання громадянство дарувальника та обдарованого, а також їх місцезнаходження на території інших держав на час здійснення дарування?
Чи є недотримання форми посвідчення волевиявлення дарувальника підставою для визнання дарування недійсним?
Якими є наслідки визнання дарування недійсним через недотримання форми посвідчення волевиявлення дарувальника?
Чи є норми права, в яких передбачені обставини, за яких таке дарування може бути визнане дійсним?
Чи існують відмінності в регулюванні питань оформлення агентського договору (письмова форма, усна форма, додаткове засвідчення іншими особами чи органом влади) в залежності від змісту такого договору, а саме: для агентського договору, за умовами якого, агент від імені та за рахунок принципала має в іншій державі придбати нерухоме та (або) дороговартісне рухоме майно, здійснити інвестування в спільну господарську діяльність та для агентського договору, за умовами якого, агент від свого імені проте за рахунок принципала та в його інтересах має в іншій державі придбати нерухоме та (або) дороговартісне рухоме майно, здійснити інвестування в спільну господарську діяльність?
Чи є ці вимоги щодо форми таких агентських договорів обов`язковими для їх дійсності?
Чи є недотримання форми укладення (посвідчення) таких агентських договорів підставою для визнання їх недійсними?
Якими є наслідки визнання таких агентських договорів недійсними через недотримання форми їх укладення (посвідчення)?
Чи є норми права, в яких передбачені обставини, за яких такі агентські договори можуть бути визнані дійсними?
Чи є норми права, відповідно до яких агент залишається титульним (формальним) власником (legal title), а принципал своєю чергою стає бенефіціарним власником (beneficial (equitable) title)), у випадку, коли агент як довірчий власник (constructive trustee) формально володіє майном, але утримує його не для себе, а в інтересах принципала, який є справжнім (beneficial) власником?
В такому випадку чи може суд зобов`язати агента повернути кошти, витрачені на придбання такого нерухомого майна, або лише зобов`язати агента передати придбане майно принципалу (переоформити майно на його ім`я)?
Зобов`язати відповідача ОСОБА_5 сплатити послуги з перекладу судового доручення та у строк до 22 травня 2026 року надати до суду засвідчений переклад судового доручення офіційною мовою Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Доручення суду надіслати Міністерству юстиції України для подальшого надсилання компетентному органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Мартиненко В.С.
