Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 211/198/22
провадження № 61-12574св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі, відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року у складі судді Ткаченко С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що 06 червня 2018 року, приблизно о 20:14 годині у приміщенні магазину «АТБ-Маркет» продукти № 92», що розташований на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 наніс їм удари руками та ногами, завдавши легких тілесних ушкоджень згідно висновків експертів. Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 (провадження № 1-кп/211/98/21) звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв`язку із закінченням строків давності та кримінальне провадження № 12018040720000990, в якому вони були потерпілими, закрито.
Внаслідок отриманих позивачами тілесних ушкоджень, нанесених їм відповідачем ОСОБА_2 витратив кошти на лікування в сумі 2 941,20 грн, а ОСОБА_1 228,22 грн для отримання висновку спеціаліста Криворізького відділу судово-медичної експертизи.
Крім того, діями відповідача позивачам завдано моральної шкоди, яку вони розраховують виходячи з Методики встановлення заподіяння моральної шкоди та методу оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розробленої проф. Ерделевським О. М. , виходячи із спричинених страждань, що зазнані безпосередньо потерпілим під час заподіяння легкої шкоди його здоров`ю, що становить 24 мінімальні заробітні плати.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 941,20 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 150 000 грн - моральної шкоди та 4 000 грн - компенсації за втрачений заробіток, а на користь ОСОБА_1 228,22 грн - матеріальної шкоди, 150 000 грн - моральної шкоди та 3 000 грн - компенсації за втрачений заробіток.
В лютому 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними дій, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , пред`являючи до нього позов, посилаються на наявність кримінального провадження № 12018040720000990 відносно ОСОБА_3 у вчиненні нібито кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Однак ухвалою суду від 07 червня 2021 року вказане кримінальне провадження було закрито у зв`язку із закінченням строків давності за його клопотанням, в якому він чітко зазначив, що свою вину не визнає.
Тому ОСОБА_3 вважає, що поширення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформації за відсутності вироку відносно нього порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на його немайнові права.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, поширену ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію щодо вчинення ним кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною першою статті 125 КК України, стягнувши з відповідачів у рівних частках на його користь відшкодування моральної шкоди в сумі 153 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання незаконними дій, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що з огляду на обставини, встановлені ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 (провадження № 1-кп/211/98/21), в силу імперативних приписів, закріплених у частині шостій статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), доказуванню не підлягає те, що мало місце нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також те, що такі дії вчинені саме ОСОБА_3 , якого звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 125 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Обґрунтовуючи наявність майнової шкоди, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що в результаті завдання їм тілесних ушкоджень вони змушені були придбавати лікарські засоби, проходити лікування та реабілітацію, проходити медичне обстеженні для встановлення ступеня нанесених тілесних ушкоджень. Разом з тим, подані позивачами докази, зокрема чеки на придбання медичних препаратів, самі по собі не є належними доказами у справі з огляду на відсутність у них дати придбання ліків, що позбавляє суд установити зв`язок між придбаними ліками та нанесеними відповідачем тілесними ушкодженнями позивачам. Аналогічне стосується платіжних документів Криворізького міжрайонного відділу комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи».
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із власного переконання, враховуючи факт завдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме легких тілесних ушкоджень, ступінь вини ОСОБА_3 , характер та обсяг душевних страждань позивачів, поведінку відповідача та тривалість завданої моральної шкоди, внаслідок чого дійшов висновку про те, що сума у розмірі 25 000 грн кожному є достатньою для відшкодування моральної шкоди.
Стосовно доводів щодо пропуску позивачами за первісним позовом позовної давності, суди попередніх інстанцій зазначили, що ці строки продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наданими до суду доказами не доведено наявність факту поширення відносно нього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неправдивої інформації, оскільки мав місце факт наявності кримінального провадження відносно ОСОБА_3 , провадження у якому закрито на підставі статті 49 КК України, а позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без розгляду, роз`яснивши право на звернення з таким позовом в порядку цивільного судочинства, чим відповідачі за зустрічним позовом і скористалися.
Указане свідчить про недоведеність позовних вимог ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, що є підставою для відмови у задоволенні вимог.
Оскільки зустрічні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, спростування такої інформації, указані вимоги задоволенню теж не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 жовтня 2025 року ОСОБА_3 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 366/1400/15-к, від 28 серпня 2018 року у справі № 344/5091/13-к, від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, від 01 листопада 2021 року у справі № 161/7092/20, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 22 травня 2024 року у справі № 461/428/23, а також - не дослідили зібрані у справі докази, натомість встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
10 листопада 2025 року справа № 211/198/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 (провадження № 1-кп/211/98/21) не було встановлено його вину, тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічного позову зроблені з недотриманням презумпції невинуватості ОСОБА_3 , з істотним порушенням вимог статей 62, 63 Конституції України, ЦПК України, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Встановивши факт поширення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 , місцевий суд безпідставно відмовив у задоволені зустрічного позову, а суд апеляційної інстанції проігнорував доводи, викладені в апеляційній скарзі та не дав їм відповідну обґрунтовану оцінку.
Суд першої інстанції не звернув увагу на наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт перебування 06 червня 2018 року ОСОБА_3 у відрядженні в місті Києві, а також свідчать про неможливість вчинення ОСОБА_3 будь-яких протиправних дій щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цей день в місті Кривий Ріг.
Виходячи лише з власних переконань, а не на підставі доказів, суд першої інстанції стягнув занадто завищену суму відшкодування моральної шкоди, що призводить не до поновлення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а до їх збагачення за рахунок ОСОБА_3 .
Заявник також зазначив, що 10 грудня 2024 року у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 закінчилися повноваження на представництво інтересів ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 не подавав заяв про розгляд справи за його відсутності та не з`являвся в судові засідання понад два рази, зокрема 19 грудня 2024 року та 29 січня 2025 року, то згідно з приписами частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України його позовна заява підлягала залишенню без розгляду.
Крім того, стягнувши з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 211,20 грн, суд першої інстанції не навів розрахунок, не обґрунтував в мотивувальній частині рішення цю суму, а також не звернув увагу на те, що первісний позов був пред`явлений в 2022 році, тому за його подання підлягав сплаті судовий збір у розмірі 992,40 грн, виходячи зі ставки судового збору не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року у розмірі 2 481 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 (провадження № 1-кп/211/98/21) на підставі статті 49 КК України було звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12018040720000990 відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито. Цивільний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду, роз`яснивши право звернення з таким позовом в порядку цивільного судочинства (т.1 а.с.29-31).
У тексті ухвали зазначено, що відповідно до обвинувального акту, органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що 06 червня 2018 року, приблизно о 20-13 годині, він зайшов до приміщення магазину «АТБ-Маркет» Продукти № 92», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де побачив свою колишню дружину ОСОБА_8 , яка знаходилася в приміщенні зазначеною магазину разом з ОСОБА_2 . В цей час у ОСОБА_3 , на ґрунті ревнощів та неприязних відносин до колишньої дружини, раптово виник злочинний намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Реалізовуючи свій злочинний намір на спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, у вигляді легких тілесних ушкоджень, за мотивами ревнощів та раптово виниклих неприязних відносин, ОСОБА_3 06 червня 2018 року близько 20-14 години, підійшов до ОСОБА_2 , та знаходячись в положенні стоячи позаду останнього, умисно та цілеспрямовано наніс ОСОБА_2 один удар взутою ногою в область спини. Після чого, продовжуючи свій злочинний намір знаходячись попереду ОСОБА_2 , став наносити йому численні удари обома руками, зжатими в кулак, в область обличчя. Надалі, схопивши обома руками ОСОБА_2 за одяг, ОСОБА_3 повалив його на підлогу, сів зверху нього, та утримуючи однією рукою в такому положенні, продовжив наносити удари рукою, зжатою в кулак, в область обличчя ОСОБА_2 . В цей же час ОСОБА_2 стримуючи удари ОСОБА_3 , здійснюючі активний опір, підвівся на ноги, на що ОСОБА_3 наніс ще невстановлену кількість ударів обома руками зжатими в кулак, в область обличчя ОСОБА_2 в результаті чого потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодженні у вигляді синців на лобі ліворуч, на нижньому повіці правого ока, які виникли від ударної дії тупого твердого предмету (предметів) з обмежуючою травмуючою поверхнею, які за характером згідно висновку експерта № 1233 від 13 серпня 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів, згідно з підпунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6. Крім того, ОСОБА_3 , 06 червня 2018 року близько 20-14 години, знаходячись в приміщенні магазину «АТБ-Маркет» «Продукти № 92», розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побачив свою колишню дружину ОСОБА_8 , як знаходилася в приміщенні зазначеного магазину разом з ОСОБА_2 . В цей час у ОСОБА_3 , на ґрунті ревнощів та неприязних відносин до колишньої дружини, раптово виник злочинний намір, спрямований спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 . Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний намір, спрямований на умисне спричинення ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень за мотивами ревнощів та раптово виниклих неприязних відносин до останньої, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, у вигляді легких тілесних ушкоджень, наблизився до ОСОБА_8 та умисно, цілеспрямовано, зі значно силою, наніс останній один удар правою рукою зжатою в кулак в область обличчя, в результаті чого спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді крововиливу на слизовій оболонці нижньої і верхньої губи, подряпини по ходу носо-губної складки ліворуч, які виникли від ударної дії тупого твердого предмету (предметів) з обмежуючою травмуючою поверхнею та по типу протягнення, які за характером згідно висновку експерта № 1232 від 13 серпня 2018 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що мають незначні скороминучі наслідки тривалістю більше 66-ти днів, згідно з підпунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
Обґрунтовуючи наявність майнової шкоди, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на завдання їм тілесних ушкоджень в результаті яких вони змушені були придбавати лікарські засоби, проходити лікування та реабілітацію, проходити медичне обстеженні для встановлення ступеня нанесених тілесних ушкоджень
На підтвердження позовної вимоги про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди, позивачі надали копії чеків про придбання ліків та допоміжних засобів, чеки за сплату висновку спеціаліста.
Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що подані позивачами докази, зокрема чеки на придбання медичних препаратів, самі по собі не є належними доказами у справі з огляду на відсутність у них дати придбання ліків, що позбавляє суд установити зв`язок між придбаними ліками та нанесеними відповідачем тілесними ушкодженнями позивачам. Аналогічне стосується у платіжних документів Криворізького міжрайонного відділу комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи».
Звертаючись до суду із зустрічним позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, ОСОБА_3 посилався на те, що ухвалою суду про закриття провадження у кримінальній справі не встановлена його вина, однак ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за відсутності вироку відносно нього поширено інформацію про вчинення ним, кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною першою статті 125 КК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що належними та допустимими доказами не доведено наявність факту поширення відносно ОСОБА_3 саме неправдивої інформації, оскільки мав місце факт наявності кримінального провадження відносно ОСОБА_3 , провадження у якому закрито на підставі статті 49 КК України.
Допитаний судом першої інстанції у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що є колегою ОСОБА_3 , також знає його колишню дружину ОСОБА_1 . Так у червні 2021 року у соціальній мережі «Фейсбук» «Перший залізничний» ОСОБА_1 була поширена інформація щодо честі та гідності ОСОБА_3 , а саме «Як може ця людина займати таку посаду, він злочинець, побив чоловіка». Через поширення даної інформації ОСОБА_3 був у пригніченому стані про що йому повідомив, це також було видно по його обличчі. Також свідок додав, що чисельність групи, де поширена інформація, на той час становила близько 1 600 осіб. Крім того через «Італійський страйк», за власним бажанням, вони з ОСОБА_3 на його автомобілі, 05 червня 2018 року їздили до м. Київ для зустрічі із депутатом, щоб висловити свою позицію стосовно трудових поглядів, де перебували по 07 червня 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У справі, яка переглядається у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій було встановлено, що Довгинцівський районний суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 звільнив ОСОБА_3 на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Кримінальне провадження № 12018040720000990 відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрив. Цивільний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишив без розгляду, роз`яснивши право звернення з таким позовом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить, зокрема, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № № 930/497/23 (провадження № 51-4798км23).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позицію, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
Встановивши, що неправомірними діями ОСОБА_3 позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдано моральні страждання, врахувавши глибину та тривалість душевних страждань, яких зазнали позивачі внаслідок легких тілесних ушкодженнях, тяжкість вимушених змін у їх життєвих відносинах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, врахували глибину фізичних та душевних страждань позивачів.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір з мотивів незгоди відповідача з розміром відшкодування.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 02 червня 2023 року у справі № 144/1847/21 (провадження № 61-10953св22).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відмову у задоволенні його зустрічного позову, оскільки кримінальне провадження відносно нього закрито судом без встановлення його вини, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 739/1069/17 (провадження № 61-6101св18) зроблено висновок про те, що у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, у такому разі така постанова суду є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України, що й було здійснено судом апеляційної інстанції».
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 покладений обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачам (відповідачам за зустрічним позовом), однак під час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_3 не довів тих обставин, що він не вчиняв протиправних дій щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.
ОСОБА_3 , у разі незгоди з підставою закриття кримінального провадження щодо нього згідно з ухвалою суду від 07 червня 2021 року у справі № 211/4183/18 у зв`язку із закінченням строків давності, був вправі заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації). ОСОБА_3 не був позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку зазначену ухвалу суду з таких же підстав. Однак докази вчинення ним таких дій у матеріалах справи відсутні.
Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності, що не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення не була доведена у встановленому законом порядку, а тому він звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду, є безпідставними.
Відповідно до частин першої, четвертої, шостої та сьомої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
У справі, яка переглядається, на обґрунтування зустрічних позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, ОСОБА_3 посилався лише на те, що відповідачами поширено інформацію про вчинення ним кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною першою статті 125 КК України, однак вирок відносно нього відсутній та ухвалою суду про закриття провадження у кримінальній справі не встановлено його вина.
Встановивши, що належними та допустимими доказами не доведено наявність факту поширення відносно ОСОБА_3 саме неправдивої інформації, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 закрито з нереабілітуючих підстав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 366/1400/15-к, від 28 серпня 2018 року у справі № 344/5091/13-к, від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, від 01 листопада 2021 року у справі № 161/7092/20, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 22 травня 2024 року у справі № 461/428/23 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи по суті спору аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення в частині вирішення спору по суті відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий суд мав враховувати, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом) судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 481 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»).
Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Таким чином, з урахуванням задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в загальному розмірі 50 000 грн, оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_3 в дохід держави підлягав стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн (2 481 грн х 0,4), так як 50 000 грн х 1% = 500 грн, що є менше 0,4 розміру прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року.
В порушення наведених норм процесуального права суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, стягнув з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат слід змінити та стягнути з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 992,40 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 рокув частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.
В іншій частині рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович
