Єдиний державний реєстр судових рішень
08 квітня 2026 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.
справа № 607/10858/22
провадження № 14-138цс24
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Спір у цій справі виник щодо поділу спільного майна подружжя, шлюб між яким розірвано, а саме: об`єкта незавершеного будівництва, в якому сторони впродовж тривалого часу фактично проживали, і транспортних засобів.
2. У пред`явленому позові ОСОБА_1 (позивачка) зазначила, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 (відповідачем) вони набули у власність три автомобілі (ВАЗ 2106, Mercedes-Benz 210 та Volkswagen LT 28) та побудували житловий будинок, у якому, попри відсутність введення об`єкта в експлуатацію, сторони продовжували проживати й після розірвання шлюбу.Проте на цей час відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні зазначеним нерухомим майном.
3. З огляду на викладене ОСОБА_1 просила виділити у власність відповідача зазначені автомобілі зі стягненням на її користь грошової компенсації у розмірі 1/2 частини їх вартості, а також визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, незавершений будівництвом, визнавши за нею в порядку поділу майна право власності на 1/2 його частину.
4. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявлених вимог позову через недоведеність, а апеляційний суд - з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту, зазначивши про наявність у неї права на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку на час припинення шлюбу, або на присудження компенсації за належну їй частку майна, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.
5. Позивачка у поданій касаційній скарзі висловила незгоду з ухваленими судами рішеннями судів попередніх інстанцій та просила їх скасувати й ухвалити нове - про задоволення вимог її позову, стверджуючи, з-поміж іншого, що спірний об`єкт будівництва має 100 % готовність, сторони вже тривалий час проживають у ньому, а юридичний факт незавершеності будівництва пов`язаний виключно з небажанням відповідача ввести об`єкт в експлуатацію.
6. Перед Великою Палатою Верховного Суду у цій справі постало питання щодо можливості поділу між колишнім подружжям об`єкта незавершеного будівництва, який фактично використовується сторонами для проживання без його введення в експлуатацію та державної реєстрації права власності.
7. За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва та ухвалила в цій частині нове рішення - про задоволення позову. В решті вимог позову оскаржувані судові рішення залишила без змін.
8. Поділяю загалом висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що об`єкт незавершеного будівництва є річчю особливого роду (sui generis), щодо якої можуть існувати цивільні права й обов`язки та яка може перебувати в цивільному обороті, а також з її висновками щодо розгляду справи по суті.
9. Водночас не можу погодитися з висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо диференціації способів захисту прав одного з подружжя на об`єкт незавершеного будівництва залежно від ознак самочинності, а також щодо конкретизації (замість відступу) висновку, сформульованого нею у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про можливість визнання за сторонами права на будівельні матеріали та конструктивні елементи будинку.
10. З огляду на викладене висловлюю окрему думку виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави позову та заперечень відповідача
11. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила:
- у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_2 : транспортний засіб ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1984 року випуску, та стягнути з відповідача на свою користь 31 760,00 грн компенсації вартості 1/2 частини цього транспортного засобу; транспортний засіб Mercedes-Benz 210, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1991 року випуску, та стягнути з відповідача на свою користь 49 462,50 грн компенсації вартості 1/2 частини цього транспортного засобу; транспортний засіб Volkswagen LT 28, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2001 року випуску, та стягнути з відповідача на свою користь 182 022,00 грн компенсації вартості 1/2 частини цього транспортного засобу;
- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 м2, житловою площею 69,2 м2, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину цього будинку.
12. Позов мотивований тим, що сторони з 14 вересня 1990 року перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого набули у спільну власність зазначені транспортні засоби, а також збудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
13. ОСОБА_1 зауважила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2011 року шлюб між сторонами розірвано, проте після розлучення вони продовжили проживати в цьому будинку. Однак із січня 2022 року відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірним будинком, що підтверджується постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у справі № 607/3216/22, чим порушує її право користування спільною власністю.
14. Позивачка наголошувала, що спірний будинок є повністю готовим до експлуатації, будівництво його фактично закінчено, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, забезпечений електрикою, газом, водою, каналізацією, проте відповідач умисно не вводить його в експлуатацію і не реєструє право власності на нього, що позбавляє її можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
15. Також позивачка зазначила про неподільність спірних транспортних засобів та неможливість користування ними разом з відповідачем, тому наполягала на компенсації половини їх вартості за рахунок відповідача.
16. Відповідач щодо заявлених позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.
17. Щодо вимоги про поділ транспортних засобів відповідач зазначив, що на момент звернення з позовом зазначені ОСОБА_1 транспортні засоби йому не належать (автомобілі ВАЗ 2106 та Mercedes-Benz 210 зняті з обліку ще під час перебування сторін у шлюбі). Також зауважив, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження ринкової вартості спірних автомобілів.
18. Щодо вимоги про поділ спірного будинку відповідач стверджував про недоведення позивачкою факту проведення будівельних робіт під час перебування сторін у шлюбі, а також того, що позивачка своєю працею або коштами брала участь у такому будівництві.
19. Також відповідач звернув увагу на те, що всі позовні вимоги позивачка заявила після спливу позовної давності, оскільки шлюб між сторонами розірвано у вересні 2011 року, що є окремою підставою для відмови у позові.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
20. Рішенням від 16 листопада 2023 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
21. Суд першої інстанції щодо стягнення компенсації вартості часток відчужених автомобілів ВАЗ 2106 та Mercedes-Benz 210, які були спільною сумісною власністю подружжя, зазначив, що ці автомобілі відчужені відповідачем під час перебування у шлюбі, а тому презюмується, що він діяв з відома та за згодою іншого з подружжя і відповідно немає правових підстав для поділу такого майна.
22. Щодо вимоги позову про поділ транспортного засобу Volkswagen LT 28, який був спільною сумісною власністю подружжя, місцевий суд зауважив, що позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості цього автомобіля, який відчужив відповідач без її згоди у 2016 році після розірвання шлюбу, проте відмовив у задоволенні цієї вимоги через сплив позовної давності.
23. Відмовляючи в задоволенні вимоги позову про визнання незавершеного будівництвом будинку спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність того, що зазначений будинок набутий (нажитий) подружжям чи одним із них за час шлюбу, а отже, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Із цих підстав місцевий суд також відмовив у задоволенні вимоги про поділ зазначеного будинку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
24. Постановою від 08 квітня 2024 року Тернопільський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року змінив у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку та його поділу, виклав його мотивувальну частину в редакції своєї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
25. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірним майном є незавершений будівництвом будинок, побудований у 2005 році, тобто під час перебування сторін у шлюбі, який не введений в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому законом порядку, тому неможливо визнати його спільною сумісною власністю подружжя. Водночас у позивачки є право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво спірного житлового будинку на час припинення шлюбу, або на присудження компенсації за належну їй частку майна, однак вона таких вимог у цій справі не заявила, тобто обрала неналежний спосіб захисту своїх прав.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненідоводи скаржника
26. 25 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
27. Підставою касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини другої статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
28. Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що суди помилково вважали, що, звернувшись до суду з позовом у серпні 2022 року про поділ спільного майна подружжя, в частині компенсації за проданий 02 березня 2016 року автомобіль Volkswagen LT 28, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вона пропустила позовну давність без поважних причин, оскільки про продаж автомобіля вона не знала і дізналася про це лише з відзиву відповідача в цій справі.
29. Щодо спірного об`єкта нерухомості позивачка наголосила, що він має 100 % готовність та експлуатується за призначенням, однак відповідач умисно не вводить його в експлуатацію і не реєструє право власності на нього, що позбавляє її можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.ОСОБА_1 звернула увагу на те, що оскільки спірний об`єкт нерухомості повністю готовий до експлуатації, то завершенням його будівництва є лише подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750). Однак суди попередніх інстанцій не дали оцінки цьому факту.
30. Також позивачка зазначила, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, та Верховного Суду - у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17, про те, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами, а також у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19, у якій Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який, встановивши, що відповідач відчужив придбаний під час шлюбу автомобіль без згоди позивачки (іншого з подружжя), стягнув на користь останньої компенсацію вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
( ОСОБА_2 )
31. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а подану касаційну скаргу позивачки - без задоволення.
32. Відповідач зауважив, що на час звернення позивачки із цим позовом транспортні засоби, які є предметом спору, йому вже не належали. З огляду на це позовна вимога про виділення їх йому у власність з одночасним стягненням на користь позивачки 1/2 частини їх вартості є необґрунтованою, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в її задоволенні.
33. Також ОСОБА_2 зазначив, що житловий будинок на АДРЕСА_1 є введеним в експлуатацію і право власності на нього зареєстроване в установленому законом порядку ще під час перебування сторін у шлюбі, однак за іншими особами.
34. Окрім того, відповідач наголосив на тому, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті цього майна. Однак позивачка не довела, що спірний будинок будували сторони чи хтось із них власною працею чи шляхом фінансування будівництва, а також що подружжя набуло його за час шлюбу. У зв`язку із цим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги позову про визнання будинку спільною сумісною власністю, а також про його поділ, оскільки ця вимога є похідною від попередньої вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
35. Ухвалою від 30 жовтня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду длявідступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, щодо належного способу захисту права одного з подружжя, який (яка) вважає себе співвласником об`єкта незавершеного будівництва, шляхом їх уточнення, надавши відповідь на питання, яке колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду кваліфікувала як виключну правову проблему, а саме: чи можна за позовом дружини (чоловіка), членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, у судовому порядку визнати спільним сумісним майно, здійснити поділ (виділ) незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами?
36. Обґрунтовуючи необхідність уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив таке:
- по-перше, будівельні матеріали, обладнання тощо, використані у процесі будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. Їхня оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива. Тому визнання судом права власності позивача на половину будівельних матеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у будівництві конкретного об`єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію;
- по-друге, немає жодного значення для цивільного обороту обов`язок суду перелічити в судовому рішенні всі використані у такому будівництві будівельні матеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна зі сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити це використане для будівництва майно третім особам;
- формування у судовому рішенні переліку відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності за позивачем потребуватиме спеціальних знань хоча б через те, що частина з них у спорудженому будинку прихована за іншими. До того ж точне встановлення всього переліку будівельних матеріалів, обладнання тощо, з яких побудований (реконструйований) об`єкт, неможливо встановити навіть експертним шляхом;
- отже, не є ефективним способом захисту права власності такий поділ в натурі «спожитих» для будівництва будівельних матеріалів, обладнання тощо в будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
37. 08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою скасувала рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва. Ухвалила в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила. У порядку поділу майна подружжя визнала за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом спірного житлового будинку. Оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації залишила без змін.
38. Постанова Великої Палати Верховного, з-поміж іншого, мотивована так.
Щодо правової природи об`єкта незавершеного будівництва
39. Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи. Такий об`єкт з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ «свого роду»).
40. Визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.
41. Велика Палата Верховного Суду розглядає об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї. Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.
42. Велика Палата Верховного Суду висновує, що нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. Будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність. Об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, у тому числі речових, однак лише як річ особливого роду.
43. Отже, у справі, що переглядається, предметом спору про поділ майна подружжя є саме об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) як об`єкт цивільних прав і річ sui generis, а не використані під час його спорудження будівельні матеріали, вироби та конструкції.
Щодо способів захисту прав одного з подружжя (співвласника) на об`єкт незавершеного будівництва
44. Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися.
45. Якщо особа прагне отримати грошовий еквівалент вкладеного подружжям у будівництво такого об`єкта майна, то її право може бути захищене шляхом пред`явлення вимоги про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості 1/2 частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг.Так само ця особа може просити залишити таке майно за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.
46. Водночас питання здійснення майнових прав учасниками сімейних відносин, якими є подружжя, що будує житло для потреб сім`ї, безпосередньо пов`язане з їх правомірними очікуваннями на отримання такого житла. Гарантування правомірних очікувань є складовою верховенства права, сутнісно пов`язане з принципами правової визначеності та справедливості.
47. Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.
48. Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - він може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.
49. Рішення суду в такій ситуації не створює істотно нової підстави для набуття такою особою права власності на недобудову, а лише підтверджує той правовий режим спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, який і так існує з огляду на презумпцію спільності набуття подружжям майна під час перебування в шлюбі.
50. Вирішуючи спір щодо поділу такого особливого об`єкта цивільного обороту, як об`єкт незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов`язок щодо прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію.
51. Хоча суди в цій справі встановили, що спірний об`єкт готовий на 100 %, проте не введений у встановленому законом порядку в експлуатацію, ступінь готовності цього об`єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для його ідентифікації як житлового будинку.
Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду
52. Об`єкти, які є предметом поділу у справі, яка переглядається, та у справі № 511/2303/19, мають суттєві відмінності.
53. У справі № 511/2303/19 висновки про те, що в разі неможливості поділу незавершеного будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, сформовані Великою Палатою Верховного Суду відповідно до конкретних обставин, зокрема обставин належності до складу спірного домоволодіння самочинно збудованих споруд.
54. Натомість у справі № 607/10858/22 обставину самочинного спорудження сторонами (без отримання необхідного дозволу або на земельній ділянці, не відведеній для цього) спірного житлового будинку суди не встановили.
55. Отже, обставини самочинного спорудження спірного об`єкта незавершеного будівництва судами в цій справі не встановлені. Навпаки, суди встановили факт отримання ОСОБА_2 паспорта земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку, погодження генерального плану забудови земельної ділянки, відведення земельної ділянки під забудову та отримання технічних умов на електро- та водопостачання за відповідною адресою.
56. Тому обставини, за яких Велика Палата Верховного Суду формулювала висновок у справі у справі № 511/2303/19, відрізняються від тих, які встановлені судами попередніх інстанцій у справі № 607/10858/22. Втім, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 511/2303/19 здійснила відступ від висновку, наведеного Верховним Судом України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, у якій обставини самочинного будівництва також не були встановлені, то сформований нею підхід сприймається судами як універсальний і застосовується в усіх випадках, коли предметом спору у справах про поділ майна подружжя є не введені в експлуатацію об`єкти нерухомості.
57. З огляду на викладене наявні підстави для конкретизації сфери застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, та зазначення, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предмет спору, не введено в експлуатацію. Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України.
58. По суті, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».
59. У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
60. З висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про те, що з урахуванням конкретних обставин справи [зокрема, волі сторін] суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, суд погоджується.
Щодо вирішення спору по суті
Щодо вимоги позову про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя
61. Заявлена в цій справі вимога позову про визнання не введеного в експлуатацію будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягає як така, що не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права позивачки. Така вимога складає підставу (а не предмет) позову про поділ майна подружжя і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві.
62. Отже, постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду в незміненій апеляційним судом частині підлягають залишенню без змін в питанні результатів розгляду окресленої в цьому розділі вимоги позову.
Щодо вимоги про визнання права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва
63. Оскільки за встановлених судами в цій справі обставин земельна ділянка під забудову виділена ОСОБА_2 в 1998 році, а будівництво спірного об`єкта завершено в 2005-2006 роках, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і презумпцію спільності права власності подружжя на таке майно відповідач не спростував, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивачки.
64. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не врахував заперечення відповідача про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті цього майна, чого позивачка, на його переконання, не довела, оскільки тягар доведення існування обставин, які спростовують презумпцію спільності майна подружжя, покладається на ту сторону, яка її спростовує. Водночас апеляційний суд уважав, що позивачка звернулася до суду з вимогою, яка не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права. Таку позицію суд апеляційної інстанції обґрунтував посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.
65. З огляду на здійснену Великою Палатою Верховного Суду конкретизацію сфери застосування зазначеного висновку вказівка апеляційного суду на ефективний, на його переконання, спосіб захисту у спірних правовідносинах не відповідає актуальному та належному правозастосуванню.
66. За таких обставин визначені позивачкою підстави касаційного оскарження в цій частині знайшли своє підтвердження в ході касаційного перегляду справи. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні вимоги позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення - про задоволення позову.
67. Таке судове рішення не замінює процедуру введення об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію та не звільняє сторін у справі (співвласників) від обов`язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.
68. Втім, це судове рішення закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток, є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва, а також захищає права та інтереси того з подружжя (співвласника), який не є формальним забудовником, підтверджуючи його право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, а після введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності - в об`єкті нерухомого майна.
Щодо вимоги позову про виплату грошової компенсації в порядку поділу транспортних засобів
69. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що автомобілі ВАЗ 2106, Mercedes-Benz 210 відчужені сторонами ще в період їх перебування у шлюбі, тому вважається, що кошти, отримані від їх продажу, використані в інтересах сім`ї.
70. Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.
71. Суди попередніх інстанцій зазначили, що автомобілі ВАЗ 2106 (знятий з обліку 05 лютого 2009 року) та Mercedes-Benz 210 (знятий з обліку 29 березня 2003 року) відповідач відчужив під час шлюбу, а встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про продаж цих автомобілів без згоди позивачки, яка протягом тривалого часу не пред`являла жодних вимог щодо цих транспортних засобів (зокрема, про визнання недійсними договорів, на підставі яких були відчужені автомобілі) і заявила про свої вимоги лише у липні 2022 року.
72. Тобто висновок судів про те, що позивачка не пред`являла вимог про оспорення укладених її чоловіком договорів, зроблений у контексті того, що під час перебування у шлюбі вона не висловлювала заперечень проти продажу спільного майна подружжя, зокрема, у спосіб звернення до суду з таким позовом. Висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивачки в такій ситуації є звернення до суду з позовом про визнання згаданих правочинів недійсними, оскаржувані в цій справі судові рішення не містять.
73. За таких обставин посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19, є нерелевантним.
74. На обставини неврахування судами інших висновків суду касаційної інстанції в частині відмови в задоволенні цих вимог позову ОСОБА_1 у касаційній скарзі не посилалася. Так само ОСОБА_1 не навела висновків Верховного Суду, не врахованих судами попередніх інстанцій, під час відмови в стягненні компенсації за продаж автомобіля Volkswagen LT 28 з підстав пропуску позовної давності.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
75. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаю за необхідне в окремій думці зосередити увагу на таких питаннях.
Щодо правової природи об`єкта незавершеного будівництва та ознак самочинності як критеріїв визначення способу захисту прав одного з подружжя на такий об`єкт
76. Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано виснувала, що об`єкт незавершеного будівництва є річчю особливого роду (річчю sui generis,), щодо якої можуть існувати цивільні права й обов`язки та яка може перебувати в цивільному обороті.
77. Утім висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності з`ясування судом у спорі про поділ майна подружжя наявності входження до складу об`єкта незавершеного будівництва самочинно збудованих споруд (елементів), на мою думку, є хибним.
78. Об`єкт незавершеного будівництва цілком відповідає ознакам об`єкта нерухомості, визначеним частиною першою статті 181 ЦК України.
79. У розумінні статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
80. Такий об`єкт є невід`ємним від земельної ділянки, якщо він нерозривно пов`язаний з нею.
81. Згідно зі статтею 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дозволяє використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Будівельні матеріали після їх інтеграції в об`єкт втрачають свою самостійність, утворюючи нову фізичну та юридичну цілісність.
82. Тож нерухомим майном є як введений в експлуатацію будинок, так і об`єкт розпочатого та незавершеного будівництва на будь-якому, навіть початковому, етапі, коли будівельні матеріали вже фактично використані в процесі будівництва, а отже, втратили свою автономність та статус рухомої речі і тепер їх відокремлення від земельної ділянки є неможливим без знецінення та зміни цільового призначення.
83. На моє переконання, не має значення, будівництво об`єкта незавершеного будівництва є самочинним чи ні, в будь-якому разі він є нерухомим майном (хоча і річчю особливого роду).
84. Факт самочинності будівництва є підставою для відповідальності або неможливості легалізації (введення в експлуатацію), проте він не впливає на статус цього об`єкта як нерухомої речі за її фізичними властивостями.
85. Сама державна реєстрація є лише юридичним актом, що дозволяє власнику розпорядитися об`єктом як нерухомістю (продати, передати в іпотеку), але вона не «створює» нерухомість там, де її немає фізично, і не скасовує її існування у разі відсутності запису в реєстрі.
86. Законність спорудження не є ознакою об`єкта будівництва (об`єкта незавершеного будівництва) як такого. Якщо під час його спорудження були допущені порушення, визначені статтею 376 ЦК як ознаки самочинного будівництва, то відповідний об`єкт незавершеного будівництва набуває одночасно ознак об`єкта самочинного будівництва.
87. Розмежовувати ці два поняття немає жодних підстав. Оскільки об`єкт самочинного будівництва не може бути прийнятий в експлуатацію поза межами процедур легалізації, він завжди залишатиметься об`єктом незавершеного будівництва незалежно від ступеня готовності його фізичної складової.
88. Натомість істотним є питання моменту виникнення об`єкта незавершеного будівництва як об`єкта цивільних прав - речі sui generis.
89. Такий об`єкт фізично виникає з моменту, коли в процесі спорудження нерухомої речі фактично застосовані будівельні матеріали, вироби та/або конструкції незалежно від їх кількості, складу і співвідношення.
90. Іншими словами, якщо в процесі спорудження виконано хоча б певний обсяг робіт зі встановлення конструктивних елементів, відмінних від земельної ділянки, об`єкт незавершеного будівництва вважається таким, що виник.
91. Відсутність у самочинного забудовника права власності на об`єкт самочинного будівництва за буквальним змістом приписів частини другої статті 376 ЦК України вказує на те, що забудовник не набуває право власності на такий об`єкт як на нерухому річ. Однак зазначене зовсім не означає, що право власності на нього не існує як на об`єкт цивільних прав зі спеціальним правовим режимом.
92. Закон прямо допускає легалізацію об`єктів самочинного будівництва в адміністративному або судовому порядку. Усі заходи щодо такої легалізації мають суто індивідуальний характер, однак у результаті їх здійснення у забудовника чи власника земельної ділянки виникає речове право на відповідний об`єкт, яке апріорі не може існувати без фізичного буття самої речі. Отже, така річ (об`єкт самочинного будівництва) фактично існує і до її правової легалізації.
93. Тому не можна заперечувати об`єктоздатність результатів самочинного будівництва взагалі. Останні є об`єктами цивільних прав, однак не є об`єктоздатними саме як об`єкти нерухомості.
94. Водночас, на моє переконання, сам факт самочинності об`єкта незавершеного будівництва не має жодного значення для визначення належного та ефективного способу захисту права одного з подружжя, який вважає себе співвласником відповідного об`єкта незавершеного будівництва.
95. Вважаю, що та обставина, чи споруджувався відповідний об`єкт з дотриманням встановленого порядку або ж становить об`єкт самочинного будівництва, має значення лише у двох аспектах:
1) у першому випадку право на нього може бути зареєстроване і він може стати таким чином повноцінним об`єктом нерухомості (хоча й специфічним незавершеним),
2) у другому випадку така реєстрація неможлива і до легалізації об`єкт самочинного будівництва залишатиметься незавершеним будівництвом як річчю sui generis.
96. У першому випадку не можуть бути застосовані визначені законом наслідки самочинного будівництва, а в другому - можуть, що, у свою чергу, робить привласнення такого об`єкта і володіння ним справою ризиковою й незручною, істотно зменшуючи до того ж його ринкову вартість. Проте жоден із цих факторів не зумовлює відсутність права власності подружжя на об`єкт незавершеного будівництва як на річ sui generis, хоч би такий об`єкт і був будівництвом самочинним.
97. Будь-який об`єкт незавершеного будівництва належить відповідним особам на праві власності як річ sui generis, а якщо право власності на нього зареєстроване - як нерухома річ. Такий об`єкт як відповідна річ може бути відчужений на користь третіх осіб.
98. У випадку введення забудовником відповідного об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію трансформується не право на такий об`єкт, яке належить відповідним особам, - це право і до цього було правом власності. Трансформується сам об`єкт такого права, перетворюючись з об`єкта незавершеного будівництва як речі sui generis на класичну нерухому річ.
99. З огляду на викладене вважаю, що наявність ознак самочинного будівництва не має змінювати правову кваліфікацію об`єкта з «нерухомої речі» на «сукупність будівельних матеріалів чи конструктивних елементів будинку».
Щодо неефективності та правової неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва як сукупності будівельних матеріалів та конструктивних елементів
100. Вважаю помилковим підхід більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо можливості захисту прав одного з подружжя шляхом визнання права на будівельні матеріали та конструктивні елементи.
101. На моє переконання, при вирішенні спору щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва немає підстав для диференціації його правового режиму залежно від наявності ознак самочинності, а отже - і для визнання права власності сторін (чи однієї з них) на використані будівельні матеріали та конструктивні елементи, які, будучи інтегрованими до складу цілісного об`єкта, втрачають автономність та припиняють власне субстанціональне буття як окремі речі (наприклад, цегла, пісок, цемент, бетонна суміш, арматура тощо).
102. Чи є в цьому випадку розумним та справедливим під час поділу майна подружжя, до складу якого входить об`єкт незавершеного будівництва, здійснення поділу не самого об`єкта, а безпосередньо сукупності будівельних матеріалів, з яких зведений цей об`єкт, та визначати розмір компенсації одному з подружжя виходячи із вартості лише таких матеріалів?
103. Вочевидь, ні, адже об`єкт незавершеного будівництва як майнова (економічна) цінність завжди є чимось більшим (а досить часто - набагато більшим), аніж просто сукупність будівельних матеріалів, виробів та конструкцій. Він включає в себе «додану вартість»: вартість робіт, логістику, архітектурне рішення, ринкову кон`юнктуру тощо. Такий об`єкт, утворюючи певну фізичну цілісність, не може бути свавільно зруйнований особою задля вилучення будівельних матеріалів та конструкцій, присуджених їй судом.
104. У цьому контексті така правова ситуація певною мірою нагадує відому ще з часів римського права «проблему колоди» (tignum iunctum): чи може власник колоди витребувати її від власника будівлі, частиною якої ця колода вже стала?
105. Із цього приводу ще Закони XII таблиць постановляли: «Хай- [власник] не чіпає і не відбирає [належні йому] колоди та жердини, використані [іншою людиною] для будівництва будівлі чи для посадки винограду»(Таблиця V).
106. Римські юристи класичного періоду розвинули це положення далеко за межі його первісного змісту, зазначаючи, що:
- чужа колода, що увійшла до складу будівлі, не може бути не тільки віндикована, а й не може бути заявлений позов про пред`явлення речі, хіба що позиваються до того, хто використав для будівництва завідомо чужу колоду (Павел D.6.1.23.6);
- причина такого рішення полягає в тому, що закон забороняє руйнувати чужу будівлю (Павел D. 10.4.6);
- при цьому словом «колода» у відповідних випадках позначається будь-яка матеріальна субстанція («tigni appellatione omnern materіат») (Ульпіан D. 10.4.7.рг, Гай D.41.1.7.10).
107. Отже, ще в римському праві вважалося несправедливим і нерозумним вимагати від власника речі, до складу якої увійшла інша річ (хоч би вона й не втратила фактично свого субстанційного існування), повернути останню власнику.
108. Тож очевидно, що будівельні елементи можуть бути поділені лише до того часу, як стали елементом конструкції. Після входження їх до конструкції вони втрачають свою ідентичність, а подекуди й буття, оскільки будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності, а їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.
109. Тому визнання права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об`єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію.
110. На мою думку, немає необхідності перелічувати матеріали, обладнання тощо, використані для зведення об`єкта незавершеного будівництва, адже незалежно від цього переліку (списку) матеріали, обладнання тощо сторони не зможуть надалі окремо одна від одної використовувати та відчужувати їх, не матимуть права користування та розпорядження, а отже, не можуть вважатися власниками цих речей в розумінні статей 316, 317 ЦК України. Для цивільного обороту жодної цінності такий перелік (список) матеріалів, обладнання тощо не матиме.
111. Більше того, для визначення повного переліку таких матеріалів знадобиться залучення фахівця з відповідними спеціальними знаннями. Однак навіть експертним шляхом часто неможливо точно встановити склад і кількість усіх використаних компонентів, особливо тих, що стали невидимими внаслідок змішування чи прихованих будівельних робіт, що робить формування об`єктивного переліку майна для його поділу практично нездійсненним.
112. Вважаю, що зазначення у судовому рішенні переліку (списку) відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності є не лише недоцільним, а й алогічним.
113. Такий підхід позбавлений правового сенсу, оскільки не забезпечує остаточного вирішення спору та не приводить до його вичерпності, що створює передумови для повторних звернень до суду. Об`єкт вже фактично збудований, а отже, не може розглядатися як проста сукупність матеріалів. Внаслідок іммобілізації (трансформації) ці матеріали були перероблені в нову форму, безповоротно втратили свій первісний стан і більше не можуть бути використані автономно за їхнім колишнім цільовим призначенням.
114. Звертаю увагу на те, що економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується сукупністю використаних в ньому будівельних матеріалів та конструкцій. Якщо суд визнає за сторонами спору права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будівлі, будівництво якої фактично закінчено, а сам об`єкт експлуатується за своїм функціональним призначенням, позивач не отримає бажаного захисту своїх прав, оскільки як таких будівельних матеріалів, придатних для використання за цим призначенням, вже не існує, також сумнівною є імовірність користування чи розпорядження позивачем цими матеріалами, які не можливо ні виокремити, ні навіть точно зазначити (назвати) в рішенні суду.
115. Усі матеріали, обладнання тощо, які використовувалися в процесі будівництва, є невіддільними від такого об`єкта та один від одного, а у випадку їх фактичного відділення один від одного та від об`єкта будівництва одна сторона не матиме права у їх реалізації без згоди іншої сторони. Будівельних матеріалів, які вважаються оборотоздатними, вже немає (використані, перетворені в іншу річ).
116. Тож очевидно, що особа не може одночасно мати у своїй власності будівельні матеріали, що використовувалися при створенні об`єкта, і сам об`єкт незавершеного будівництва, при створенні якого використовувалися такі будівельні матеріали, обладнання тощо. Наведене пояснюється тим, що за змістом статті 185 ЦК України, згідно з якою будівельні матеріали через їх фактичне використання за призначенням припиняють існувати у первісному вигляді, та положеннями статті 188 ЦК України, відповідно до яких такі матеріали утворюють єдине ціле - нову річ, що унеможливлює їх одночасне перебування у власності особи як окремих об`єктів.
117. Вважаю, що визнання за сторонами спору права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будівлі не створює для позивача реальних правових наслідків, оскільки він не стає повноправним власником індивідуально визначеного та оборотоздатного майна. Таке судове рішення є нереальним до виконання і не вирішує спір, а фактично може призвести або до руйнування об`єкта будування позивачем, який має намір володіти своїми «будівельними матеріалами», що може порушити права відповідача, або до фактичного володіння спірним майном відповідачем.
118. На моє переконання, Великій Палаті Верховного Суду під час формулювання висновку у цій справі належало врахувати неможливість зазначення в судовому рішенні цих матеріалів чи обладнання, навіть з урахуванням різного стану готовності об`єкта будівництва, оскільки оборотоздатність таких матеріалів, обладнання тощо без відділення від об`єкта будівництва, як правило, є неможливою. Адже майже всі матеріали, обладнання тощо, які вже використовувалися в процесі будівництва, є невіддільними один від одного та від об`єкта будівництва, одна сторона не матиме права їх реалізовувати без згоди іншої сторони.
Щодо логічної суперечливості сформульованих у цій справі висновків
119. Вважаю за потрібне звернути увагу на певну внутрішню логічну суперечність правових висновків, викладених у постанові.
120. З одного боку, Велика Палата Верховного Суду у ряді пунктів (див., зокрема, пункти 81-84, 90) обґрунтовано зауважує, що будівельні матеріали є речами споживними і після фізичного включення до конструкцій об`єкта втрачають свою ідентичність, припиняючи існування у первісному вигляді, а також зазначає, що кваліфікація незавершеного будівництва лише як сукупності матеріалів є неповним підходом, що не відповідає природі такого об`єкта.
121. Водночас, попри наведені висновки та обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду уточнила раніше сформульований нею висновок у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, зокрема, зазначивши, що у разі неможливості поділу самочинного об`єкта (зокрема такого, до складу якого входять самочинно збудовані споруди) суд має визнавати право саме на будівельні матеріали та конструктивні елементи.
122. Такий підхід, з моєї точки зору, містить внутрішню логічну суперечність, адже суд фактично пропонує здійснювати захист прав особи шляхом визнання за нею права на об`єкти, які, за визнанням самого ж суду, вже втратили свою ідентичність, припинили існування як окремі речі та стали невід`ємною частиною нової фізичної та юридичної цілісності.
123. Зазначена суперечність, на мою думку, не сприятиме єдності судової практики, а навпаки - змушуватиме суди ухвалювати рішення щодо поділу «юридичних фікцій» (будівельних матеріалів та конструкцій, яких фізично вже немає в натурі) замість реального поділу об`єкта цивільних прав - нерухомої речі sui generis.
Щодо дуальності підходу, можливих зловживань та необхідності повного відступу від попереднього висновку Великої Палати Верховного Суду
124. Вважаю, що запропонована більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду «конкретизація» раніше сформульованого нею висновку у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 створює небезпечний дуальний підхід до розмежування способу захисту прав одного з подружжя на об`єкт незавершеного будівництва. Зокрема, (1) для об`єктів, які не мають ознак самочинних, - визнання права на частку в об`єкті, (2) для «самочинних» - на будівельні матеріали та конструктивні елементи.
125. На мою думку, такий юридично хибний підхід позбавляє судове рішення ознаки ефективності, оскільки у справах щодо об`єктів (будинків) з певним ступенем готовності, наприклад 100 %, поділ «будівельних матеріалів та конструкцій» вочевидь є нездійсненним без фізичного знищення самої споруди (будинку). З моменту фізичної інтеграції будівельних матеріалів (цегли, бетону, металоконструкцій тощо) у фундамент та стіни будівлі вони втрачають свою юридичну та фізичну самостійність як рухомі речі (res mobiles).
126. До того ж економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва полягає у його конструктивній єдності, архітектурній формі та витрачених трудових ресурсах. Саме тому цей об`єкт має сприйматися як єдина нерухома річ, а не сукупність будівельних матеріалів, конструкцій та відходів, на які він перетвориться у разі демонтажу.
127. Безумовно, вартість об`єкта як цілісної речі є значно вищою за суму вартості окремих будівельних матеріалів. Встановлення компенсації особі лише за матеріали фактично позбавляє її частини вартості «доданої вартості», створеної спільною працею (наприклад, вартості самих робіт, архітектурного рішення, ринкової кон`юнктури тощо). Таке визнання права на «матеріали», які не мають реальної вартості поза будівлею, є ілюзорним, а не реальним захистом права на майно.
128. Окрім того, відмова у визнанні права на частку в об`єкті виключно через його «самочинність» створює передумови для зловживання правом з боку того з подружжя, на ім`я якого оформлено земельну ділянку або дозвільну документацію. Така особа може роками свідомо не вводити об`єкт в експлуатацію з метою ухилення від його поділу як нерухомого майна. Кваліфікація фактично готового будинку як самочинного та відповідно лише як «сукупності будівельних матеріалів» фактично легітимізує таку недобросовісну поведінку, оскільки за такого підходу призводитиме до виплати іншому з подружжя мізерної компенсації вартості матеріалів замість реальної ринкової вартості частки в об`єкті незавершеного будівництва.
129. На моє переконання, Велика Палата Верховного Суду мала б не конкретизувати (уточнювати), а повністю відступити від раніше сформульованого нею висновку у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.
130. У будь-якому випадку, навіть за умови підтримання висновку у справі № 511/2303/19 справедливим способом захисту має бути саме грошова компенсація вартості частки виходячи з реальної цінності об`єкта незавершеного будівництва як нерухомої споруди, а не вартості будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких він складається. Основою для розрахунку цієї компенсації має бути ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва як цілісної споруди, а не кошторисна вартість використаних матеріалів. Тільки такий підхід відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
ВИСНОВКИ
131. Поділяючи загалом висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що об`єкт незавершеного будівництва є річчю особливого роду (sui generis), щодо якої можуть існувати цивільні права й обов`язки та яка може перебувати в цивільному обороті, а також з її висновками щодо розгляду справи по суті, не погоджуюсь із диференціацією способу захисту прав одного з подружжя на об`єкт незавершеного будівництва залежно від наявності ознак самочинності будівництва.
132. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала повністю відступити від сформульованого висновку у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, зазначивши, що належним та ефективним способом захисту права одного з подружжя, який (яка) вважає себе (і дійсно є) співвласником об`єкта незавершеного будівництва (незалежно від ознак самочинності) є поділ такого об`єкта між сторонами спору в натурі або ж стягнення грошової компенсації вартості частки виходячи з реальної (ринкової) цінності об`єкта незавершеного будівництва як цілісної споруди (з урахуванням вартості будівельних робіт, логістики, архітектурного рішення, ринкової кон`юнктури тощо), а не вартості будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких він складається.
133. На моє переконання, не є доцільним зазначення в резолютивній частині рішення суду переліку будівельних матеріалів, конструкцій та обладнання, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва. Так само не має значення для вирішення питання про поділ об`єкта незавершеного будівництва між колишнім подружжям відсоток готовності такого об`єкта.
Суддя О. О. Банасько
