Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2026 року
м. Київ
справа № 161/1641/25
провадження № 51-806 км 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12024030580004154 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, у невстановлений досудовим розслідуванням час, за невстановлених обставин придбав з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, відповідно до висновку експерта масою 0,1807 г, та психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, відповідно до висновку експерта масою 0,5755 г, поміщені в полімерні пакети, які обмотані в ізоляційну стрічку, переніс на ділянку місцевості, що у с. Підгайці Луцького району Волинської області, приховав у землі, тим самим зберігав з метою збуту до часу їх виявлення та вилучення працівниками поліції під час огляду місця події 03 грудня 2024 року.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, діючи умисно, повторно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, придбав з метою збуту наркотичну речовину канабіс, відповідно до висновку експерта масою 14,2777 г, яку отримав посилкою від невстановленої досудовим розслідуванням особи у відділенні № 1 ТОВ «Нова Пошта», що на вул. Дубнівській, 16-Г Луцького району Волинської області, яку переніс неподалік та продовжував незаконно зберігати до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції під час його затримання 02 грудня 2024 року.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задоволено частково, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінено.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення з 02 грудня 2024 року по 04 грудня 2024 року з розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд, призначаючи покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, не вказав у мотивувальній частині рішення, яким чином встановлені загально характеризуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину. Також прокурор ставить під сумнів щирість каяття ОСОБА_6 , а також наявність активного сприяння у розкритті злочину, враховуючи, що ОСОБА_6 свою вину визнав лише під тиском досліджених доказів, які підтверджують його винуватість.
Стверджує, що врахувавши обставини, які, на переконання суду, давали підстави для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК, посилаючись на ці ж обставини, суд обґрунтував своє рішення про можливість звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Крім того, наголошує, що судом без належного мотивування безпідставно не призначено ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим відповідно до санкції ч. 2 ст. 307 КК.
У порушення вимог статей 370, 419 КПК, апеляційний суд не взяв до уваги вказані обставини, доводи апеляційної скарги прокурора не перевірив, а свої висновки у цій частині не мотивував.
У письмових запереченнях засуджений ОСОБА_6 , вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги сторони обвинувачення, просив відмовити у її задоволенні.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просив оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор ставить під сумнів наявність у поведінці ОСОБА_6 щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставин, які пом`якшують покарання.
Перевіряючи судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Зі змісту обвинувального акта убачається, що щире каяття зазначене стороною обвинувачення як обставина, яка пом`якшує покарання (т. 1, а. п. 4).
Кримінальне провадження у суді першої інстанції розглядалося за правилами ч. 3 ст. 349 КПК. Щире каяття, як обставина, яка пом`якшує покарання, встановлена під час досудового розслідування і вказана в обвинувальному акті, сторонами, у тому числі прокурором, не оспорювалася.
Відповідно до зазначеної вище норми процесуального закону, це позбавляє сторону оскаржити обставини, які не оспорювалися під час судового розгляду, в апеляційному порядку. Не можуть ці обставини бути предметом й касаційного оскарження.
Щодо відсутності, на переконання прокурора, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, то такі твердження прокурора колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Як вбачається з матеріалів провадження, оскаржуючи вирок суду, ухвалений із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК, прокурор в апеляційній скарзі (т. 1, а. п. 181-186), не оспорюючи фактичних обставин та кваліфікації дій засудженого, вказував про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
При цьому прокурор у своїй апеляційній скарзі не ставив питання про неправильне встановлення місцевим судом такої пом`якшуючої покарання обставини, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
З огляду на процесуальні повноваження суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, та під час касаційного розгляду має спиратися на ті фактичні обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі прокурор також вказує про те, що судом безпідставно не призначено ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим відповідно до санкції ч. 2 ст. 307 КК.
Суди обох інстанцій, посилаючись на норми ст. 77 КК, не вбачали підстав для застосування стосовно засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Натомість, зі змісту обвинувального акта (т. 1, а. п. 2-5), ОСОБА_6 не ставилося у провину вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, з корисливого мотиву, що виключає застосування конфіскації майна як додаткового покарання.
Така позиція колегії суддів узгоджується з усталеною судовою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка знайшла своє відображення, до прикладу, в постановах від 12 січня 2026 року (справа № 643/12184/20, провадження № 51-2233 км 25), від 30 квітня 2026 року (справа № 712/1218/24, провадження № 51-3700 км 25).
Виходячи із наведеного, підстав для задоволення касаційних доводів прокурора у цій частині колегія суддів не вбачає.
Разом з цим слушними, на думку колегії суддів, є доводи прокурора про безпідставне призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.
Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 вид та розмір покарання, місцевий суд врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким, відсутність негативних наслідків від злочину, а також взяв до уваги особу засудженого.
Зокрема, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 є особою молодого віку, суворо засуджує свою поведінку, бажає виправити ситуацію, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, навчання та роботи, за якими позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки, займається суспільно-корисною працею, бере активну участь по збору коштів на підтримку ЗСУ, враховано його стан здоров`я, який добровільно звернувся до лікувального закладу та позбувся залежності від вживання наркотичних та психотропних речовин.
Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд визнав його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду встановлено не було.
Водночас, враховуючи наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, з огляду на особу ОСОБА_6 , місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення йому покарання нижчого від мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 307 КК, та, застосовуючи положення ст. 69 КК, призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Поряд з цим, суд першої інстанції, виходячи з дискреційних повноважень, дійшов висновку, що наведені вище обставини, а також дані про особу засудженого не перешкоджають застосовуванню до засудженого положень ст. 75 КК, а тому звільнив ОСОБА_6 від відбування такого покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Такий висновок суду, як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд обґрунтував тим, що сама по собі тяжкість кримінального правопорушення, кількість вилученої психотропної речовини та наркотичного засобу не може слугувати єдиною підставою для призначення засудженому реального покарання.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Постановляючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд вказав у вироку обставини, які в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також навів переконливі доводи про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, у зв`язку з чим відкинув доводи прокурора, як непереконливі.
Однак з такими висновками апеляційного осуду колегія суддів погодитися не може.
Так, застосування ст. 69 КК можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК, (2) хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
До того ж сукупність таких обставин має знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
Отже, під час призначення покарання на підставі ст. 69 КК, суд зобов`язаний не лише перерахувати обставини як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК, які із цих обставин є такими, що істотно знизили тяжкість вчиненого злочину, тобто мали вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Так, застосовуючи положення ст. 69 КК, та призначаючи основне покарання, нижче, ніж передбачене у санкції ч. 2 ст. 307 КК, місцевий суд не мотивував своєї позиції, яким чином наведені ним обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та чому з огляду на конкретні обставини справи у підсумку саме таке покарання буде необхідним та достатнім, справедливим та таким, що слугуватиме виправленню ОСОБА_6 та попередженню вчиненню ним нових злочинів.
Погодившись із рішенням місцевого суду про правильність призначення ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 2 ст. 307 КК, суд апеляційної інстанції взяв до уваги тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК належить до категорії тяжких, водночас послався на наявність двох обставин, які пом`якшують покарання, а також характеристики засудженого за місцем проживання, навчання та роботи, його ставлення до вчиненого злочину.
Проте мотивувальна частина ухвали суду апеляційної інстанції не містить жодного обґрунтування якими чином щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також дані, які характеризують особу ОСОБА_6 істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, та в чому це проявляється.
Таким чином, оскаржувана ухвала апеляційного суду не містить обґрунтованої оцінки доводів апеляційної скарги прокурора за вказаними критеріями, що свідчить про відсутність вмотивованого спростування доводів прокурора щодо необґрунтованого застосування положень ст. 69 КК.
Більше того, з ухвали апеляційного суду, на противагу доводам сторони обвинувачення, також не вбачається висновків або ж належного мотивування чому, на переконання суду апеляційної інстанції, призначення ОСОБА_6 мінімального покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК було би явно несправедливим, та що саме цей захід примусу не дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційний суд у повному обсязі не оцінив всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, не вмотивував свого рішення з наведенням обґрунтування своїх висновків та з посиланням на конкретні докази, а також на положення закону, якими він керувався.
Враховуючи наведене, доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого залишились без належної перевірки та вичерпної відповіді, а з ухвали апеляційного суду не вбачається ґрунтовних висновків на спростування таких доводів апеляційної скарги.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Колегія суддів вважає аргументованими доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженому судом покарання із застосуванням ст. 69 КК за обставин цього провадження, оскільки таке покарання не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК.
Таким чином, призначення ОСОБА_6 основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК за обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, слід вважати неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вимогами ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Оскільки апеляційний суд, постановляючи ухвалу, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, то таку ухвалу не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, як того передбачають положення ст. 370 КПК.
Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд, керуючись вимогами процесуального закону, повинен ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги прокурора, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
