Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 22-ц/813/4620/26
Справа № 2/1522/11652/11
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2026 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Турик А.Ф.к.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язання вчинити певні дії, стягувач Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Домусчі Л.В. 17 грудня 2025 року у м. Одеса, -
встановила:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій скаржник просила:
визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О.О. щодо не зняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 38116071;
зобов`язати начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О.О. вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з її нерухомого майна згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № 38116071, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/343; згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Вимоги скарги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) [на сьогодні Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)] перебував виконавчий лист № 2/1522/11652/11, виданий Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї та ОСОБА_3 , в солідарному порядку, на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми заборгованості за кредитом, що в гривневому еквіваленті складає 1692657,38 грн.
Постановою державного виконавця від 23 травня 2013 року накладено арешт на все її рухоме, нерухоме майно та транспортні засоби. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 червня 2020 року скаржнику повідомлено, що матеріали виконавчого провадження ВП № 38116071 знищено за закінченням терміну зберігання. Однак до цього часу її майно обтяжено арештом та забороною на його відчуження згідно з постановами від 23 травня 2013 року, від 03 червня 2015 року, від 19 жовтня 2015 року. З метою зняття арешту з майна, 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася із відповідною заявою до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), проте листом у знятті арешту їй відмовлено.
Заявник вважала, що немає підстав для збереження арештів, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено, а вказані арешти перешкоджають їй вільно користуватися своєю власністю.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року скасовано. Справу № 2/1522/11652/11 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: із наданих виконавчою службою відновлених виконавчих проваджень неможливо встановити суму боргу скаржника, жодних документів щодо наявного боргу та його розміру не надано, а отже, відсутні докази наявності заборгованості; листом від 26 квітня 2023 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило, що ОСОБА_1 , станом на 25 квітня 2023 року, не має діючих кредитів в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; на даний час не існує вже як десять років виконавчих проваджень щодо виконання судового рішення у справі №2/1522/11652/11.
Сторони про розгляд справи на 28 квітня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.
28 квітня 2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі апелянта та її представника.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 було стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитом, що у гривневому еквіваленті складала 1692657,38 грн.
26 квітня 2013 року, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11, судом першої інстанції видано виконавчий лист № 2/1522/11652/11.
23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 38116071 з виконання виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1692657,38 грн.
23 травня 2013 року державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення, та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу.
Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 23 червня 2020 року № 35869 повідомлено ОСОБА_1 , що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22 травня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Надати матеріали виконавчих проваджень неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року, згідно з якими передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчено, підлягають знищенню.
24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арештів, накладених згідно з постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № 38116071, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року № 59358 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1692657,38 грн. Вимоги виконавчих документів боржником не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження знищено, проте можуть бути відновлені відповідно до абзацу другого п. 15 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року. Арешт може бути знятий у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби суми коштів, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Листом від 26 квітня 2023 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило, що ОСОБА_1 станом на 25 квітня 2023 року не має діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
На виконання вимог ВП ВС, ухвалами суду першої інстанції від 16 вересня 2025 року та від 23 жовтня 2025 року було зобов`язано Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити матеріали виконавчого провадження, № 38116071 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, а також в рамках якого було видано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, видана 03 червня 2015 року, видавник Волкунович А.Ю., та серія та номер: б/н, видана 19 жовтня 2015 року, видавник Волкунович А.Ю., Перший Приморський відділ ДВС ОМУЮ, де боржником була ОСОБА_1 .
З матеріалів відновленого виконавчого провадження ВП № 38116071 вбачається наступне:
Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ від 23 травня 2013 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/1522/11652/11, виданим 26 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, стягувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», боржник - ОСОБА_1 про стягнення 1692657,38 грн.
Постановою від 23 травня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать боржнику ОСОБА_1 .
Постановою від 16 травня 2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу, згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу (в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з`ясувати місце знаходження боржника і здійснені заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними).
З матеріалів відновленого виконавчого провадження ВП № 47629599 вбачається наступне:
Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ від 25 травня 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/1522/11652/11, виданим 26 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, стягувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», боржник - ОСОБА_1 про стягнення 1692657,38 грн.
Постановою від 03 червня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на все майно боржника що належать боржнику ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження лише в межах суми боргу.
Постановою від 22 червня 2015 року про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу. При цьому також зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено до виконання в строк до 22 червня 2016 року.
З матеріалів відновленого виконавчого провадження ВП № 48202886 вбачається наступне:
Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ від 22 липня 2015 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/1522/11652/11, виданим 26.04.2013 року Приморським районним судом м. Одеси, стягувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», боржник - ОСОБА_1 про стягнення 856,00 грн.
Постановою від 01 жовтня 2015 року матеріали виконавчого провадження зобов`язано передати до Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ.
Постановою Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ Одеської обл. від 13 жовтня 2015 року прийнято матеріали виконавчого провадження.
Постановою від 19 жовтня 2015 року Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на все майно боржника, що належить боржнику ОСОБА_1 , та заборонено здійснювати його відчуження лише в межах суми боргу.
Постановою від 04 грудня 2015 року про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі положень п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ було повернуто стягувачу.
Зазначено, що згідно з актом державного виконавця за адресою, яка вказана у виконавчому документі, належне майно боржника, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено. В результаті вжитих державним виконавцем заходів щодо розшуку майна боржника, виявились безрезультатними, що підтверджується відповідними довідками. При цьому також зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено до виконання в строк до 04 грудня 2016 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виконавчі провадження були повернуті стягувачу без виконання.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у ст. 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі ст. 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з ст. 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) відсутня норма, аналогічна нормі ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у ст. 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в ст. 37.
Частина 1 ст. 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених п. 1-6, 8, 9, 11-13 ч. 1 цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 1 та 2 ст. 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII.
Велика Палата Верховного Суду у даній справі зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV (ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом із цим, повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Аналіз п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), свідчить про те, що в ньому відсутня вказівка на обов`язок державного виконавця щодо зняття арешту, оскільки в ньому зазначається про обов`язок останнього вказати на наслідки відповідної виконавчої дії (закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого провадження), якщо законом такі наслідки передбачені.
Положеннями ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Оскільки ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок.
З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові за результатами касаційного перегляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, процитовані у п. 136 цієї постанови, сформулювавши висновок про те, що як ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV, так і п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.
Крім того, з наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону № 606-XIV, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить ч. 3 ст. 59 Закону № 1404-VIII).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 60 Закону № 606-XIV; ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII).
Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № 38116071 було винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення, та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.
08 грудня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладеного Договір факторингу, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитними договорами перейшло до ПАТ «Вектор Банк», в тому числі за вказаним Договором були передані права вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
У подальшому, 08 грудня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ ФК «Форінт» було укладено Договір факторингу, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитними договорами перейшло до ТОВ ФК «Форінт», в тому числі за вказаним Договором були передані права вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21.06.2007 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишено без змін ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року про відмову в заміні сторони виконавчого провадження, якою у задоволенні заяви представника ТОВ ФК «Форінт» про заміну стягувача (сторони у виконавчому документі, у виконавчому провадженні) було відмовлено.
Зі вказаного судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 зазначала, що 28 січня 2014 року виконавчою службою було реалізоване заставне майно, а саме офісне приміщення площею 92 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за 409734 грн. приватною фірмою з торгів, про оцінку та проведення яких її не було повідомлено. Також ОСОБА_1 вказувала, що з пенсії її чоловіка утримували 20% за виплатою боргу за виконавчим листом, а до неї з 2015 року ніхто більше ніяких претензій не мав та виконавчих листів зі стягнення заборгованості після реалізації заставного майна вона ніколи не отримувала. ОСОБА_3 на момент смерті не мав ніякого рухомого та нерухомого майна, а тому він не мав спадкоємців.
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть, наданої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 20 листопада 2020 року вбачається, що за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі стосовно ОСОБА_3 інформація відсутня.
У поданій скарзі ОСОБА_1 стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_3 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявник вважала, що вона уже не є боржником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.
Зазначені в скарзі арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника, проте відсутні відкрити виконавчі провадження щодо скаржниці.
Будь-які належні докази щодо погашення заборгованості в матеріалах справи відсутні та не надані учасниками справи.
З матеріалів відновлених виконавчих проваджень ВП № 38116071, ВП № 47629599, ВП № 48202886 встановлено, що виконавчі провадження були повернуті стягувачу без виконання на підставі ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV.
Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.
Таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а отже, правові підстави для задоволення вимог скарги - відсутні.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що: з наданих виконавчою службою відновлених виконавчих проваджень неможливо встановити суму боргу скаржника, жодних документів щодо наявного боргу та його розміру не надано, а отже, відсутні докази наявності заборгованості; листом від 26 квітня 2023 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило, що ОСОБА_1 , станом на 25 квітня 2023 року, не має діючих кредитів в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; на даний час не існує вже як десять років виконавчих проваджень щодо виконання судового рішення у справі №2/1522/11652/11, - є такими, що не мають правового значення для вирішення справи оскільки, як вже вказувалось вище, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а доказів погашення, у повному обсязі, заборгованості за кредитом, апелянтом не надано.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам поданої скарги, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 08 червня 2026 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе
