ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 905/169/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026
та ухвали Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 та від 30.03.2026 (попереднього засідання) в частинах відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 547 802,66 грн
у справі № 905/169/25
за заявою ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське"
про визнання банкрутом, -
представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином
ВСТАНОВИВ:
На розгляді Господарського суду Донецької області на стадії розпорядження майном перебуває справа № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (далі - ТОВ "Краснолиманське", боржник, роботодавець), провадження у якій було відкрито ухвалою цього суду від 26.03.2025.
26.03.2025 на офіційному веб-порталі Судової влади України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ТОВ "Краснолиманське" за № 75623.
Короткий зміст заявлених вимог у справі про банкрутство
ОСОБА_1 (заявник / скаржник), інтереси якого представляє адвокат Трун Ольга Валентинівна, подав до господарського суду заяву (вх.№2898/25 від 28.04.2025) про грошові вимоги до боржника у розмірі 547 802,66 грн, що складаються із заборгованості з заробітної плати в сумі 245 334,92 грн та компенсації невикористаної відпустки у розмірі 302 467,74 грн, а також заяву (вх.№2613/25 від 22.04.2025) про грошові вимоги до боржника у розмірі 49 580,63 грн, що є компенсацією втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати. Загальна сума заявлених вимог складає 597 383,29 грн.
В обґрунтування заявлених грошових вимог заявник зазначав, що у період з 13.03.2018 по 06.11.2020 працював у ТОВ "Краснолиманське", однак після звільнення роботодавець з ним не розрахувався, про розмір заборгованості не повідомив, адвокатський запит про розмір заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 проігнорував.
Також стверджував, що за рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2024 у справі № 235/1373/24 було стягнуто з ТОВ "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року в сумі 88 578,22 грн (сума визначена після утримання податків і обов`язкових платежів), вказане судове рішення виконано лише 18.07.2024 в примусовому порядку, що дає заявнику право на отримання від роботодавця компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
За розрахунком ОСОБА_1 розмір компенсації, розрахований за період з листопада 2020 року по червень 2024 року, становить 49 580,63 грн.
У заяві (вх.№ 2898/25 від 28.04.2025) (т.с. 174, а.с. 3) міститься клопотання про витребування у "відповідача" (за змістом заяви - ТОВ "Краснолиманське") відомостей про розмір заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 (в тому числі розмір компенсації за дні невикористаної відпустки).
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 у період з 13.03.2018 по 06.11.2020 та з 14.02.2022 по 31.10.2024 працював у ТОВ "Краснолиманське", був звільнений згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .
У заяві (вх.№ 2898/25 від 28.04.2025) з грошовими вимогами ОСОБА_1 стверджував, що роботодавець має перед ним невиконане грошове зобов`язання із виплати заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 у сумі 245 334,92 грн та компенсації невикористаної відпустки у розмірі 302 467,74 грн, а загалом - на суму 547 802,66 грн.
У іншій заяві (вх.№ 2613/25 від 22.04.2025) ОСОБА_1 зазначав, що боржник як роботодавець також має заборгованість перед заявником на загальну суму 49 580,63 грн, що є компенсацією втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати.
З наданих заявником доказів господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2024 у справі № 235/1373/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Краснолиманське" про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені у повному обсязі; стягнуто з ТОВ "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року в сумі 88 578,22 грн (сума визначена після утримання податків і обов`язкових платежів); стягнуто з ТОВ "Краснолиманське" на користь держави судовий збір в сумі 885,78 грн.
Цим судовим рішенням встановлено факт порушення роботодавцем вимог законодавства про повну та своєчасну виплату заробітної плати, у тому числі невиплату працівнику належних сум при звільненні. Вказане рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 09.07.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-порталу Судова влада України.
З наданих до матеріалів справи доказів судами встановлено, що згідно платіжної інструкції № 1099 від 18.07.2024 заборгованість у сумі 88 578,22 грн сплачена ОСОБА_1 під час примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Водночас щодо здійсненого заявником розрахунку компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати суд першої інстанції встановив, що до такого розрахунку ОСОБА_1 , всупереч частини першої статті 4 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", включені місяці, коли величина індексу споживчих цін не перевищила установлений у розмірі 103 відсотка поріг індексації, а також безпідставно включено індексацію за 2023 рік, тому розрахунок є необґрунтованим.
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції перевірив наведений заявником розрахунок компенсації та встановив, що сума 49 580,63 грн відповідає результату множення суми невиплаченої заробітної плати 88 578,22 грн на приріст індексу споживчих цін за період з листопада 2020 по червень 2024. Місяць фактичної виплати заборгованості - липень 2024 до розрахунку не включено, що відповідає порядку обчислення компенсації. Отже, заявлений розмір компенсації є арифметично обґрунтованим.
Щодо вимог заявника із заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, та з компенсації невикористаної відпустки суди встановили таке.
Відомості довідки, сформованої заявником засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 25.04.2025, про індивідуальні відомості про застраховану особу "Дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення)", підтверджують лише страховий стаж заявника та не є належним доказом щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.
При цьому згідно зазначеної довідки страхувальником застрахованої особи - ОСОБА_1 у 2022 році є дві самостійні юридичні особи: ТОВ "Краснолиманське" (код ЄДРПОУ 32281519) та ТДВ "Шахта "Білозерська" (код ЄДРПОУ 36028628); у 2023 році та у 2024 році страхувальник один - ТОВ "Краснолиманське" .
Згідно даних цієї довідки ОСОБА_1 від ТОВ "Краснолиманське" нараховано заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) у 2022 році (з лютого по грудень) - 516 468,63 грн; у 2023 році (січень-грудень) - 706 479,04 грн; у 2024 році (з січня по червень) - 393 853,56 грн.
Проте суди встановили, що заявник не надав до матеріалів справи розрахункові листки підприємства (табулеграми) про заробітну плату, що надаються працівнику щомісяця, а також доказів на підтвердження виникнення у ТОВ "Краснолиманське" заборгованості з заробітної плати, зокрема за період роботи ОСОБА_1 з 01.07.2024 по 31.10.2024, її склад і розмір помісячно. Також ні в заяві з грошовими вимогами, ані окремим документом не наведено обґрунтованого розрахунку заборгованості із визначенням у ньому вихідних даних та періоду.
Відомість нарахування заробітної плати, як один із основних внутрішніх бухгалтерських документів, який необхідний для детального розрахунку та обліку всіх видів нарахувань, утримань та кінцевої суми до виплати кожному працівнику підприємства, в матеріалах справи відсутній.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, ТОВ "Краснолиманське" нараховано у період липень-жовтень 2024 року заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) щомісячно 0,00 грн.
Відсутність у довідці Пенсійного фонду України (форми ОК-5, ОК-7) відомостей про нараховану заробітну плату може свідчити саме про її ненарахування працівнику роботодавцем, а не про заборгованість за такий період..
Заявник зазначав про наявність заборгованості з компенсації за невикористану відпустку, однак у заяві з грошовими вимогами не зазначив та не обґрунтував, а також не надав будь-яких доказів про те, що у конкретний період ОСОБА_1 дійсно не використав дні щорічної відпустки (основної чи додаткової), перебував на роботі і виконував покладені на нього посадові обов`язки.
Відтак сукупність долучених до заяви (вх.№ 2898/25 від 28.04.2025) з грошовими вимогами документів не підтверджує обґрунтованість та розмір заявлених вимог.
Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (про стягнення заборгованості із заробітної плати) у матеріалах справи також відсутнє.
При цьому до матеріалів справи не надано доказів виконання роботодавцем свого обов`язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений частиною першою статті 116 КЗпП України строк.
Разом з тим суди з`ясували, що згідно з поясненнями ТОВ "Краснолиманське" (вх.№ 01-41/10518/25 від 10.11.2025) боржник не визнав вимоги ОСОБА_1 у сумі 49 580,63 грн з компенсації втрати частини заробітку у зв`язку із їх безпідставністю, а щодо вимог на суму 547 802,66 грн - не висловився.
Розпорядником майна боржника подано до суду письмове повідомлення про результати розгляду грошових вимог кредитора до боржника (вх.№ 01-41/4961/25), в якому зазначено, що заявлені кредиторські вимоги частково визнано на загальну суму 49 580,63 грн (заборгованість по заробітній платі). Щодо вимог на суму 547 802,66 грн заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку - результати розгляду розпорядником майна не наведені.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 у справі №905/169/25 відмовлено повністю у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Краснолиманське" в загальному розмірі 597 383,29 грн.
Ухвалу суд першої інстанції мотивував недоведеністю кредиторських вимог у виді компенсації втрати частини заробітку (у сумі 49 580,63 грн) та відсутністю підстав для їх включення до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки до розрахунку компенсації ОСОБА_1 , всупереч вимог закону, включені місяці, коли величина індексу споживчих цін не перевищила установлюється у розмірі 103 відсотка поріг індексації, та безпідставно включено індексацію за 2023 рік, що свідчить про необґрунтованість такого розрахунку.
Відмовляючи у визнанні решти вимог заявника у сумі 547 802,66 грн із заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, та з компенсації невикористаної відпустки, місцевий господарський суд виснував про відсутність документального підтвердження відповідної заборгованості боржника перед кредитором у заявленому розмірі, а також відсутністю обґрунтованого розрахунку заборгованості із визначенням у ньому вихідних даних та періоду.
Ухвалою попереднього засідання від 30.03.2026 Господарський суд Донецької області постановив серед іншого визнати кредиторами у справі № 905/169/25 по відношенню до боржника - ТОВ "Краснолиманське" осіб, що мають право вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів боржника, згідно з наведеним у резолютивній частині ухвали переліком.
Не погодившись із зазначеними ухвалами в частині відмови у визнанні заявлених грошових вимог, ОСОБА_1 оскаржив такі ухвали (у відповідній частині) в апеляційному порядку.
Короткий постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 18.05.2026 у справі № 905/169/25 Східний апеляційний господарський суд ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково;
ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 у справі 905/169/25 скасувати в частині відмови у задоволенні грошових вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати 49 580,63 грн;
ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Краснолиманське" у сумі 49 580,63 грн;
в решті ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 у справі № 905/169/25 залишити без змін;
внести зміни в описову частину ухвали попереднього засідання Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 у справі № 905/169/25 шляхом доповнення тексту у наступній редакції: «Визнано у встановленому порядку доведені грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) у наступній черговості: 49 580, 63 грн. як вимоги першої черги»;
внести зміни в резолютивну частину ухвали попереднього засідання Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 у справі № 905/169/25 шляхом доповнення тексту у наступній редакції: «Визнати у встановленому порядку доведені грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) у сумі 49 580, 63 грн.»;
в решті ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 у справі № 905/169/25 залишити без змін.
Скасовуючи ухвали місцевого господарського суду в частинах відхилення грошових вимог заявника з компенсації втрати частини заробітної плати у сумі 49 580, 63 грн та ухвалюючи в цій частині нове рішення про визнання таких вимог, суд апеляційної інстанції керувався загалом тим, що: факт порушення боржником строків виплати заробітної плати заявнику підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили; використання індексу споживчих цін при обчисленні компенсації не змінює правової природи такої виплати та не перетворює її на індексацію, а є лише способом визначення її розміру, прямо передбаченим чинним законодавством; заявлений розмір компенсації є арифметично обґрунтованим.
Водночас залишаючи без змін ухвали суду першої інстанції у частині відмови у визнанні та включенні до реєстру решти вимог заявника (у сумі 547 802,66 грн) із заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та з компенсації невикористаної відпустки, апеляційний господарський суд погодився з висновками про те, що заявник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявленої ним заборгованості у цій частині, зокрема обґрунтованого розрахунку та вихідних даних, які б давали можливість перевірити склад і розмір таких вимог.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що сам по собі факт ненадання боржником окремих витребуваних доказів не є безумовною підставою для визнання доведеними усіх заявлених вимог.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Скаржник - ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 (в частині відмовлених грошових вимог скаржника), а також постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким грошові вимоги заявника задовольнити у повному обсязі.
Касаційну скаргу заявник мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду про застосування таких норм у подібних правовідносинах, який викладено у постановах від 20.02.2019 у справі № 296/4465/16ц, від 06.03.2019 у справі № 450/1886/14, від 05.06.2024 у справі № 752/17283/22 та згідно з яким: "у визначенні розподілу тягаря доказування у подібних справах, саме відповідач як роботодавець зобов`язаний надати суду докази дотримання процедури звільнення і проведення повного розрахунку, оскільки вони знаходяться у його розпорядженні".
Також посилався на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц правовий висновок, за змістом якого: "працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, водночас працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця".
Додатково скаржник зазначив про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо покладання тягаря доказування відсутності заборгованості із заробітної плати на роботодавця саме у провадженні про банкрутство при звернені зі заявою про грошові вимоги до боржника.
У контексті допущених процесуальних порушень скаржник стверджував про залишення судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження та належної правової оцінки, зокрема, таких обставин:
- за змістом статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, однак ТОВ "Краснолиманське" проігнорувало як адвокатський запит щодо надання розміру заборгованості із заробітної плати перед заявником, так і ухвалу Красноармійського районного суду Донецької області від 13.08.2024 у справі №235/6154/24, якою, зокрема, витребувано від боржника довідку про заборгованість із заробітної плати;
- заявник не зміг надати суду докази заборгованості по заробітній платі виключно через протиправні дії боржника (ТОВ "Краснолиманське"), який, як встановлено судами, не провів розрахунок із заробітної плати і не повідомив про розмір заборгованості позивача;
- у своїх поясненнях ТОВ "Краснолиманське" зазначило, що розрахунок заборгованості проведено на підставі первинних бухгалтерських документів, особових рахунків працівників та відомостей нарахувань заробітної плати. Однак до пояснень таких документів не надано, тому суди безпідставно прийняли такі пояснення до уваги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
Водночас боржником подано заяву б/н від 12.10.2026, якою повідомлено про направлення доданих до заяви документів у цій справі № 905/169/25, з додатками, серед яких копія Довідки щодо заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 . У додатках до довідки надано розрахункові листки, банківські виписки та відомості.
Касаційне провадження
09.06.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.06.2026 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Васьковський О. В., Погребняк В. Я.
Ухвалою від 26.06.2026 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.11.2025, ухвалу попереднього засідання Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 (в частині відмовлених грошових вимог скаржника) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 905/169/25, призначив касаційну скаргу до розгляду на 23.07.2026 о 10:10.
Ухвалами від 23.07.2025 та від 07.09.2026 Верховний Суд відкладав розгляд касаційної скарги заявника, востаннє - на 19.10.2026 о 11:15.
У судових засіданнях 23.07.2026, 07.09.2026 та 19.10.2026 представниця скаржника адвокат Трун О. В. участі не взяла, решта учасників справи явку представників також не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті у судовому засіданні 19.10.2026 за відсутності учасників судового процесу чи їх повноважних представників.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом судового розгляду є заява фізичної особи-кредитора про визнання грошових вимог до боржника-роботодавця у справі про банкрутство.
Водночас з огляду на вимоги скаржника та приписи статей 14, 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення є предметом касаційного перегляду виключно в частинах відмови у визнанні вимог заявника у сумі 547 802,66 грн із заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, та з компенсації невикористаної відпустки.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу: грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; боржником серед іншого є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; кредитором серед іншого є фізична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).
Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, керуючись наведеними вище нормами, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Верховний Суд зазначає, що покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (подібний висновок, врахований попередніми судовими інстанціями, наведено у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанови Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22).
Також Верховний Суд зауважує, що питання необхідного обсягу правового аналізу грошових вимог кредитора та достатності доказів на їх підтвердження має вирішуватися господарським судом з урахуванням сукупності обставин конкретної справи, зокрема правової природи зобов`язання, юридичних фактів, з якими пов`язується його дійсність та обґрунтованість, позиції боржника та розпорядника його майна, наявності та обґрунтованості заперечень інших кредиторів.
У справі, що розглядається, правомірність розгляду поданої заяви (вх.№2898/25 від 28.04.2025) з грошовими вимогами залежить від урахування правової природи грошових зобов`язань боржника-роботодавця перед звільненим кредитором-працівником із виплати заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки.
Статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Колегія суддів зазначає, що законодавцем не здійснено приведення положень Закону України "Про оплату праці" у відповідність з нормами КУзПБ, який введено в дію 21.10.2019.
Водночас з огляду на приписи абзацу другого частини першої статті 2 КУзПБ та пунктів 2, 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу з 21.10.2019 (за винятком справ про банкрутство, що на день введення в дію КУзПБ перебували на стадії санації та в яких не було переходу до наступної судової процедури) норми статті 28 Закону України "Про оплату праці", які містять посилання на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мають застосовуватися судом під час розгляду справ про банкрутство із урахуванням приписів означеного Кодексу.
Провадження у цій справі відкрито ухвалою суду від 26.03.2025 та здійснюється в порядку, передбаченому КУзПБ. З урахуванням наведеного та приписів статті 28 Закону України "Про оплату праці", зобов`язання щодо заробітної плати перед працівниками боржника, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, виконуються відповідно до КУзПБ.
Абзацом шостим частини другої статті 45 КУзПБ серед іншого унормовано, що кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положення цієї статті КЗпП України кореспондують частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці".
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини).
Частиною п`ятою статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 15 Закону України "Про оплату праці".
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оплату праці" при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП).
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Разом з тим виходячи з положень КЗпП України та Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Верховний Суд у справах позовного провадження неодноразово зазначав, що у визначенні розподілу тягаря доказування у подібних справах (за позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати), саме відповідач як роботодавець зобов`язаний надати суду докази дотримання процедури звільнення і проведення повного розрахунку, оскільки вони знаходяться у його розпорядженні (постанови Верховного суду від 20.02.2019 у справі №296/4465/16ц, від 06.03.2019 у справі № 450/1886/14, від 05.06.2024 у справі № 752/17283/22, на які покликається скаржник).
Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній скаржником постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зауважила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, водночас працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Водночас розгляд заяв кредиторів з грошовими вимогами, у тому рахунку із зобов`язань щодо заробітної плати перед працівниками боржника, у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.
Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає серед іншого в особливостях процедури, адже під час розгляду грошових вимог господарський суд не вирішує спір по суті, а встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження поданих кредитором доказів.
У цьому зв`язку колегія суддів констатує про безпідставність доводів скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права через неврахування наведених вище правових висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.02.2019 у справі №296/4465/16ц, від 06.03.2019 у справі № 450/1886/14, від 05.06.2024 у справі № 752/17283/22, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та які, однак, є нерелевантними до спірних правовідносин у цій справі про банкрутство, зокрема у питанні розгляду грошових вимог кредитора до боржника.
Між тим, зважаючи на правову природу заявлених грошових вимог та необхідність формування правового висновку у спірних правовідносинах (про відсутність якого обґрунтовано стверджує скаржник), Верховний Суд зазначає, що у провадженні у справі про банкрутство при звернені кредитора-працівника із заявою з грошовими вимогами до боржника-роботодавця у разі, якщо працівник стверджує про недотримання роботодавцем процедури звільнення та про неотримання відповідних документів для підтвердження заявлених вимог, тягар спростування зазначених доводів та доказування відсутності заборгованості зі заробітної плати, зокрема шляхом надання суду документів з первинного обліку праці та заробітної плати, покладається на боржника, оскільки такі документи знаходяться у його розпорядженні.
При цьому покладення на боржника-роботодавця тягаря спростування відповідних доводів кредитора-працівника не звільняє останнього від обов`язку зазначити фактичні підстави та розмір заявлених грошових вимог із обґрунтуванням здійсненого розрахунку.
У свою чергу, положення КУзПБ не виключають застосування передбачених ГПК України процесуальних механізмів подання та витребування доказів під час розгляду кредиторських вимог. Тому кредитор, який об`єктивно не може самостійно отримати необхідні документи, вправі звернутися до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, із відповідним клопотанням у порядку статті 81 ГПК України.
У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно із заявою (вх.№2898/25 від 28.04.2025) заявник звернувся із грошовими вимогами із зобов`язань, що виникли із виплати заробітної плати у сумі 245334,92 грн та компенсації невикористаної відпустки у розмірі 302 467,74 грн, а сукупно - 547 802,66 грн.
Заявник стверджував, що після звільнення роботодавець з ним не розрахувався, про розмір заборгованості не повідомив, адвокатський запит про розмір заборгованості зі заробітної плати проігнорував.
Боржник, у свою чергу, жодних пояснень стосовно вимог на суму 547 802,66 грн суду не надав, як і не надав доказів виконання ним як роботодавцем свого обов`язку з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, чи документів на підтвердження фактичної виплати такому працівнику всіх сум.
З іншого боку, заявник, на якого як на кредитора покладено обов`язок доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника, у поданій заяві не навів обґрунтованого детального розрахунку заявлених грошових вимог у цій частині із зазначенням вихідних даних для розрахунку. Тобто наведений у заяві про грошові вимоги розрахунок (заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 та компенсації невикористаної відпустки) не містив достатніх вихідних даних для перевірки господарськими судами заявлених кредитором сум.
Керуючись критеріями оцінки доказів та доказування у справі, суди попередніх інстанцій з`ясували, що сукупність долучених до заяви з грошовими вимогами документів не підтверджувала обґрунтованість та розмір заявлених вимог, тоді як рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення спору щодо стягнення заборгованості з заробітної плати (у зазначеній частині) у матеріалах справи також відсутнє.
За таких обставин, відхиляючи грошові вимоги заявника у цій справі на суму 547 802,66 грн заборгованості зі заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 та компенсації невикористаної відпустки, господарські суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що заявник грошових вимог не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявленої ним заборгованості у цій частині, зокрема обґрунтованого розрахунку та вихідних даних, які б давали можливість перевірити склад і розмір заявлених вимог.
При цьому у господарських судів попередніх інстанцій були достатні підстави вважати, що обставина невиконання боржником ухвали Красноармійського районного суду Донецької області від 13.08.2024 у справі №235/6154/24 (в частині витребування доказів), не може породжувати у цій справі про банкрутство (в частині розгляду грошових вимог заявника) наслідків, передбачених приписами частини десятої статті 81 ГПК України, адже відповідна ухвала була постановлена в іншому судовому провадженні та наслідки її невиконання могли оцінюватися судом саме у тому провадженні.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було залишено без будь-якого процесуального реагування викладене у заяві про грошові вимоги клопотання ОСОБА_1 про витребування у "відповідача" (за змістом заяви - ТОВ "Краснолиманське") відомостей про розмір заборгованості з заробітної плати заявника.
Проте жодних доводів стосовно того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в цій частині, зокрема з посиланням на приписи пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, касаційна скарга заявника не містить, тоді як відповідно до вимог статей 14, 300 ГПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права виключно в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення підстав касаційного оскарження саме на скаржника, тоді як суд касаційної інстанції здійснює касаційний перегляд виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та не може доповнювати її, позаяк інакше це б було порушенням принципу диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що скаржником не було заявлено доводу про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через нерозгляд клопотання про витребування доказів у цій господарській справі й під час апеляційного оскарження, тож оскільки такий довід не був предметом апеляційного розгляду за апеляційною скаргою скаржника, він не може бути й предметом оцінки за касаційною скаргою.
У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що обставина ненадання відповіді на адвокатський запит сама по собі не є підставою для визнання заявленої заборгованості доведеною та не прирівнюється до невиконання ухвали господарського суду про витребування доказів.
Наведеним спростовуються доводи скаржника у контексті залишення судом апеляційної інстанції без належної правової оцінки обставин того, що боржник проігнорував адвокатський запит щодо надання розміру заборгованості з заробітної плати перед заявником.
Керуючись викладеним вище, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку доказів, поданих кредитором в обґрунтування заявлених ним грошових вимог у сумі 547 802,66 грн із заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, та з компенсації невикористаної відпустки, дійшли вмотивованого висновку про недоведеність таких вимог.
Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
На підставі викладеного, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів та намагання здійснити їх переоцінку відповідно до вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Аргументи скаржника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у перелічених у скарзі постановах Верховного Суду, які сформульовані у справах позовного провадження (спори про стягнення заборгованості із заробітної плати) та на які посилається заявник касаційної скарги в обґрунтування підстав касаційного оскарження, відхиляються колегією суддів, як зазначено вище, з підстав нерелевантності наведеної практики до спірних правовідносин у цій справі.
Решта доводів касаційної скарги визначеними скаржником підставами касаційного оскарження не охоплюються та підставами відкриття касаційного провадження у цій справі не слугували, а тому і не можуть бути оцінені та враховані Верховним Судом.
Таким чином, в межах підстав касаційного оскарження скаржник не навів змістовних доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тож підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень в частині розгляду заяви (вх.№2898/25 від 28.04.2025) відсутні.
Додатково Верховний Суд звертає увагу, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У цій справі, відхиляючи вимоги кредитора ОСОБА_1 в частині заборгованості з заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 та з компенсації невикористаної відпустки, суди попередніх інстанцій керувалися не зазначенням заявником вихідних даних для розрахунку (зокрема помісячно періодів, за які невиплачено заробітну плату), а, головне, відсутністю документального підтвердження таких вимог, встановивши при цьому обставину ненадання доказів виконання боржником як роботодавцем свого обов`язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений частиною першою статті 116 КЗпП України строк.
Водночас до суду касаційної інстанції боржником було подано заяву про направлення документів, зокрема копії Довідки щодо заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 , за змістом якої боржник вказує про підтвердження заборгованості з виплати заробітної плати (після утримань всіх обов`язкових податків і зборів) на дату складання довідки за серпень-жовтень 2024 року складає 297 181,39 грн (за серпень 2024 року - 46 893,46 грн, вересень 2024 року - 30 917,58 грн, жовтень 2024 року - 219 370,35 грн), до складу якої входить компенсація за невикористану відпустку за 141 календарний день. У додатках до довідки надано розрахункові листки за табельним номером 25105 за період липень 2024 року - жовтень 2024 року, банківські виписки, зведені відомості.
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що ключовим у аспекті забезпечення конституційної гарантії права на заробітну плату та права кредитора ОСОБА_1 (який є колишнім працівником боржника) на доступ до суду є те, що заявник не позбавлений права дозаявити до місцевого господарського суду грошові вимоги до ТОВ "Краснолиманське" в частині заборгованості з заробітної плати у сумі 297 181,39 грн, обґрунтовуючи такі вимоги наявними у справі доказами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі (в частині відмови у визнанні грошових вимог заявника) без змін.
Розподіл судових витрат
З огляду на звільнення скаржника від сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до закону, підстави для вирішення питання щодо розподілу судового збору за її подання і розгляд Верховним Судом відсутні.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026, ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 (в частинах відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 547 802,66 грн) у справі № 905/169/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді О. В. Васьковський
В. Я. Погребняк