ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
19 серпня 2014 року письмове провадження № 2а-7778/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Гарника К.Ю., Клименчук Н.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
За позовом до
Закритого акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»
за участю третіх осіб
Державної служби геології та надр України Міністерство екології та природних ресурсів України Кабінет Міністрів України
про
визнання дій протиправними
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (надалі - позивач або ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння») з позовом до Міністерства охорони навколишнього природного середовища (надалі - відповідач-1 або Мінприроди України) та Державної геологічної служби України (надалі - відповідач-2 або Держгеологслужби України), в якому просило суд:
- визнати протиправною дію (бездіяльність) відповідачів, що полягає у поверненні заяви та переліку документів ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння» на видобування нафти, газу, конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі;
- зобов'язати відповідачів надати ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння» протягом п'яти днів з моменту набрання рішенням у справі законної сили спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі, а також укласти із ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння» угоду про умови користування надрами, що є невід'ємною частиною спеціального дозволу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, у порушення діючих законодавчих норм у сфері регулювання відносин з видобування нафти та газу, незважаючи на його (позивача) пріоритетне право на користування надрами Сахалінського родовища, а саме, на видобування корисних копалин (промислову розробку) цього родовища та подання пакету належним чином оформлених документів (у тому числі - заяви) на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу, конденсату на Сахалінському родовищі, відповідачами було протиправно повернуто позивачу подані ним документи (у тому числі - заява), що призвело до порушення законного права позивача на отримання спеціального дозволу на користування надрами - видобування корисних копалин (промислову розробку) Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища.
Відповідачі проти позову заперечували, вважаючи оскаржувані дії (бездіяльність) законними, посилаючись на норми Постанови Кабінету Міністрів України № 608 від 17.06.2009 року «Про затвердження Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами», яка не містить положень щодо надання спеціальних дозволів у випадку, якщо користувач нафтогазоносними надрами здійснював їх геологічне вивчення з метою подальшої промислової розробки і отримав за наслідками державної експертизи та геолого-економічної оцінки позитивне рішення про затвердження запасів родовища або покладу нафтогазоносних надр, отже повернення заяви позивача, на їх думку, є обґрунтованим, а позовні вимоги безпідставними, у зв'язку з чим, відповідачі просили суд відмовити в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2009 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 року, адміністративний позов ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння» задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Як вбачається зі змісту Ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 року, підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, фактично, є необхідність визначення пріоритетності між Законами України «Про нафту і газ» та «Про Державний бюджет України на 2009 рік», які мали однакову юридичну силу, але по різному встановлювали порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами у 2009 році, а також необхідність звернення уваги на те, чи не порушуються у даному випадку інтереси Кабінету Міністрів України та вирішення питання щодо наявності підстав для вступу у справу Кабінету Міністрів України в якості третьої особи.
Окрім зазначеного, Вищим адміністративним судом України зауважено на тому, що в ході розгляду справи, не враховано право відповідачів самостійно визначати висновки по розгляду питання щодо надання відповідного дозволу, а також компетенцію суду відповідно до чинного законодавства лише дотримання відповідачами норм законодавства, без визначення судом певного його змісту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2014 року справу № 2а-7778/09/2670 прийнято до розгляду.
У судовому засіданні 06.08.2014 року, за правилами ст.ст.52, 53, 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом замінено первинних відповідачів - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державну геологічну службу України на належного відповідача - Державну службу геології та надр України, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача - Міністерство екології та природних ресурсів України та Кабінет Міністрів України.
Державна служба геології та надр України подала суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначила про те, що спеціальний дозвіл на користування надрами Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища міг бути наданий позивачу тільки після погодження з Кабінетом Міністрів України, при цьому, позивач не в праві вимагати дозвіл поза процедурою, яка є обов'язковою та має однакове юридичне значення для усіх надрокористувачів та просила суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.
Кабінет Міністрів України проти позову також заперечував та просив суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, вважаючи, що спеціальний дозвіл на користування надрами Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища міг бути наданий позивачу тільки після погодження з Кабінетом Міністрів України, при цьому стверджуючи, що у 2009 році позивач не мав права без аукціону отримати спеціальний дозвіл на користування корисними копалинами Сахалінського родовища.
У судове засідання, призначене на 14.08.2014 р., представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, у зв'язку з чим, на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі спеціального дозволу № 2714 від 29.12.2004 року (терміном дії на 5 років) позивач здійснював діяльність у сфері геологічного вивчення надр, у тому числі, дослідно-промислової розробки корисних копалин загальнодержавного значення (газ природний, нафта) Сахалінського родовища (Краснокутський район Харківської області).
29.12.2004 року між позивачем (Підприємство) та Державним комітетом природних ресурсів України (Комітет) укладена Угода № 2714 про умови користування надрами Сахалінського родовища, за умовами якого, Комітет надає Підприємству право на користування надрами з метою геологічного вивчення, у т.ч. дослідно-промислової розробки з подальшим видобуванням нафти і газу Сахалінського родовища, що підтверджується надання Спеціального дозволу.
Пунктом 5.2. зазначеної Угоди закріплено, що, якщо підприємство належним чином виконувало вимоги та умови, передбачені Спеціальним дозволом та цією угодою, і в установленому порядку надало обґрунтовану заяву на необхідність продовження строку дії Спеціального дозволу, строк дії цього Спеціального дозволу повинен бути продовжений відповідно до чинного законодавства. В цьому випадку Комітет зобов'язаний вчинити необхідні дії щодо продовження строку дії Спеціального дозволу в найкоротший термін.
При цьому, угодою закріплено поняття Спеціального дозволу на користування ділянкою надр - документ, який видається Комітетом та визначає право Підприємства на користування надрами в межах Сахалінського родовища з метою геологічного вивчення, у т.ч. дослідно-промислової розробки з подальшим видобуванням нафти і газу, на умовах передбачених Угодою.
Згідно додатку 1 «Характеристика ділянки» до вказаної Угоди визначено, що станом на 01.01.2004 року геологорозвідувальні роботи на Сахалінському родовищі тривають. Необхідно пробурити ще 2 свердловини та підготувати звіт з геолого-економічної оцінки родовища, затвердити запаси в ДКЗ України з метою передачі родовища в промислову розробку.
Роботи з геологічного вивчення надр Сахалінського родовища, що здійснювались позивачем, належним чином зареєстровані 30.01.2009 року в Державному інформаційному геологічному фонді України за номером № У-09-37/1.
Також, на виконання «Програми робіт з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка) по Сахалінському родовищу», яка є додатком 2 до Угоди № 2714 від 29.12.2004 року, позивачем 19.03.2009 року було затверджено запаси корисних копалин Сахалінського родовища в Державній комісії України по запасах корисних копалин (Протокол № 1722).
25.03.2009 року до ДНВП «Геоінформ України» позивачем зданий звіт «Детальна геолого-економічна оцінка Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища Харківської області», про що позивач отримав Повідомлення за № 61737.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що позивачем належним чином виконувалися вимоги та умови, передбачені Спеціальним дозволом та Угодою № 2714 від 29.12.2004 року. При цьому суд погоджується з доводами позивача про те, що він мав пріоритетне право на користування надрами Сахалінського родовища, а саме, на видобування корисних копалин (промислову розробку) цього родовища.
При цьому відповідач та треті особи не заявляли суду, що до Угоди № 2714 від 29.12.2004 року. були внесені положення, що не могли були бути виконанні в наступному без дотримання додаткових умов. Участь Кабінету Міністрів в Угоді не передбачалася.
02.06.2009 року позивач подав до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України заяву та пакет документів на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі.
При цьому, подані до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріали, зокрема, містили:
погодження Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду на оформлення позивачу спеціального дозволу на користування надрами Сахалінського родовища (від 01.06.2009 року № 01/04-07.12/3461);
рішення Харківської обласної ради від 29.04.2009 року № 1235-V, яким погоджено клопотання позивача щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування корисних копалин (промислової розробки) Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища на території Краснокутського району;
протокол № 1722 від 19.03.2009 року засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України, яким Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище визнано підготовленим до промислової розробки на базі розвіданих та попередньо розвіданих позивачем запасів вуглеводнів.
Не зважаючи на повноту та відповідність доданих позивачем до заяви документів вимогам законодавства України, а також бажання надрокористувача (позивача) здійснювати промислову розробку Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища, виражене у заяві, та обґрунтування правомочності такого права позивача на отримання спеціального дозволу на промислову розробку Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища, Державна геологічна служба листом від 18.06.2009 року № 25/08-2626 повернула позивачу заяву та пакет документів.
При цьому, підставою для повернення позивачу поданої ним заяви та пакету документів на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі, Державна геологічна служба визначила відсутність у п.8 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608, такої підстави для надання спеціального дозволу без проведення аукціону, як захист запасів родовища надрокористувачем в Державній комісії України по запасах корисних копалин.
Будь-яких посилань на необхідність погодження з Кабінетом Міністрів спеціального дозволу у супровідних документах не містилося.
Позивач вважав таке повернення йому заяви і матеріалів на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі необґрунтованим і протиправним та таким, що порушує його законне право на отримання відповідного спеціального дозволу, що і стало підставою для його звернення до адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, враховуючи вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в Ухвалі від 27.05.2014 року, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли у 2009 році (02.06.2009 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням діючих норм на момент їх виникнення.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Згідно ч.1 ст.19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Відповідно до ч.6 ст.16 зазначеного кодексу, спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому статтею 3-1 Кодексу України про надра встановлено, що, якщо законами щодо користування нафтогазоносними надрами встановлені інші норми, ніж ті, що встановлені у цьому Кодексі, то застосовуються норми цих законів.
Судом встановлено, що таким спеціальним законом є Закон України «Про нафту і газ» (далі-Закон), який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України та регулює відносини, пов'язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки з метою забезпечення енергетичної безпеки України, розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі.
Статтею 5 Закону закріплені принципи державна політика в нафтогазовій галузі, зокрема: створення умов для розвитку та підвищення ефективності діяльності нафтогазової галузі; забезпечення захисту прав та інтересів усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі; сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку газу, нафти та продуктів їх переробки; створення умов для перспективних наукових досліджень.
Згідно ст.11 Закону, користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством.
При цьому, статтею 1 Закону закріплене визначення поняття спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, а саме - це документ, що видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр, на умовах, передбачених у цьому документі.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону, угода про умови користування нафтогазоносними надрами є невід'ємним додатком до спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, який регулює і конкретизує передбачені законодавством України та спеціальним дозволом технічні, технологічні, організаційні, фінансові, економічні, соціальні, екологічні аспекти користування нафтогазоносними надрами на відповідній ділянці нафтогазоносних надр.
Частиною 1 статті 14 Закону встановлено, що спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами надаються на конкурсних засадах у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 15 цього Закону.
Згідно ч.5 ст.15 Закону, умови проведення конкурсів на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами розробляються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр і затверджуються Кабінетом Міністрів України, а конкурсний відбір здійснюється постійно діючою конкурсною комісією при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.
Також, статтею 5 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що у 2009 році продаж спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється на аукціонах, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до ст.15 Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2003 року № 1475 затверджено Порядок та загальні умови проведення конкурсів на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, а відповідно до ст.5 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 було затверджено Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами.
Відповідно до п.2,8 Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, дозволи надаються Мінприроди переможцям аукціонів з їх продажу, а також у випадках, передбачених у пункті 8 цього Порядку.
Без проведення аукціону дозвіл надається у разі:
1) видобування корисних копалин державними унітарними і казенними підприємствами та господарськими товариствами, у статутному (складеному) капіталі яких більш як 60 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, що провадять таку виробничу діяльність;
2) геологічного вивчення надр державними унітарними і казенними підприємствами та господарськими товариствами, у статутному (складеному) капіталі яких більш як 60 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, за рахунок коштів державного бюджету (якщо дозвіл надається суб'єктам господарювання на підставі укладеного договору про виконання робіт відповідно до законодавства щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти), а також за власні кошти;
3) геологічного вивчення і видобування природних лікувальних ресурсів державними лікувально-профілактичними та санаторно-курортними закладами, господарськими товариствами, у статутному (складеному) капіталі яких більш як 60 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, що спеціалізуються на їх використанні виключно для лікувальних цілей і мають лікувальну інфраструктуру;
4) видобування корисних копалин державними підприємствами та підприємствами, створеними у процесі приватизації державних підприємств, основним видом діяльності яких є видобування і переробка корисних копалин та які провадять таку виробничу діяльність, у разі вичерпання запасів корисних копалин родовища, що ними розробляється, з розширенням меж ділянки, раніше наданої у користування, за умови, що суміжну ділянку не надано іншому користувачу. Якщо до Мінприроди надійшли разом з документами, зазначеними у додатку 1, заяви на отримання дозволу на користування однією і тією самою ділянкою надр від кількох претендентів, проводиться аукціон;
5) геологічного вивчення та видобування підземних питних вод підприємствами державної та комунальної форм власності для централізованого і нецентралізованого водопостачання (крім виробництва фасованої питної води).
Надання дозволів без проведення аукціонів у випадках, передбачених цим пунктом, погоджується Кабінетом Міністрів України з прийняттям розпорядження.
Таким чином, погодження Кабінетом Міністрів України надання дозволів без проведення аукціонів є обов'язковим у випадках, передбачених пунктом 8 Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами.
В той же час, частиною 11 статті 15 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі, якщо користувач нафтогазоносними надрами здійснював їх геологічне вивчення з метою подальшої промислової розробки і отримав за наслідками державної експертизи та геолого-економічної оцінки позитивне рішення про затвердження запасів родовища або покладу нафтогазоносних надр, то нафтогазоносні надра передаються йому у користування поза конкурсом. При цьому, законодавчо не закріплено обов'язку погодження такої передачі надр у користування поза конкурсом з Кабінетом Міністрів України.
Отже, на момент звернення позивача із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами Сахалінського родовища, Законом була передбачена можливість Мінприроди видавати спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами поза конкурсом, та відповідно, без проведення аукціону і погодженням з Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно роз'яснення Міністерства юстиції України «щодо порядку застосування нормативно-правових актів» від 30.01.2009 року № Н-35267-18, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Згідно з ч.3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що під час розгляду заяви та пакету документів позивача на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі, а також вирішення питання щодо видачі такого дозволу (чи відмови у його видачі), відповідний уповноважений державний орган, повинен був застосовувати норми спеціального Закону України «Про нафту і газ» (в редакції, що діяла на момент звернення позивача з відповідною завою), а не норми Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами (зокрема, п.8 Порядку).
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що виходячи зі змісту текстів рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Отже, норми ст.5 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» мають загальний характер порівняно із спеціальними нормами Закону України «Про нафту і газ», які застосовуються до спірних правовідносин.
Таким чином, порядок видачі спеціального дозволу на користування надрами (промислову розробку) повинен був здійснюватися уповноваженим державним органом у відповідності до норм Закону України «Про нафту і газ», який регулює спірні правовідносини і є пріоритетним при застосуванні до цих правовідносин.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі на підставі ч.11 ст.15 спеціального Закону (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача до уповноваженого органу з відповідною заявою) поза конкурсом. При цьому, будь-які інтереси Кабінету Міністрів України не порушувались, оскільки законодавчо не закріплено обов'язку погодження такої передачі надр у користування поза конкурсом з Кабінетом Міністрів України.
Статтею 24 Закону, закріплений вичерпний перелік випадків не надання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, а саме:
не виконання вимог цього Закону та умов проведення конкурсу;
подано заявником документів з порушенням вимог проведення конкурсу на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами;
надання заявником недостовірних або неповних відомостей про себе.
В ході судового розгляду, судом не встановлено, а відповідачем не подано належних та допустимих доказів наявності підстав для ненадання позивачу спеціального дозволу, з наведеного вище, законодавчо закріпленого вичерпного переліку.
Крім того, під час первинного розгляду даної справи судом першої інстанції та перегляду її судом апеляційної інстанції було встановлено, що подані позивачем заява та пакет документів до неї на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі є повними, відповідають вимогам законодавства щодо їх оформлення та обґрунтовують правомочність права позивача на отримання спеціального дозволу на промислову розробку відповідного родовища. Зазначене не ставилося під сумнів й Вищим адміністративним судом України під час касаційного перегляду даної справи та не визначено ним як одну з підстав для направлення справи на новий розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність повернення позивачу заяви і матеріалів на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі та, відповідно, про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1,2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому, згідно з ч.1, 5 ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються
Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, здійснення правосуддя є виключною і невідчужуваною прерогативою судів і не може бути делеговане або привласнене іншими органами чи посадовими особами.
Згідно п.2 Рішення Конституційного Суду від 24.06.1999 року № 6-рп/99, метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України) є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.
Незалежність суду є загальновизнаною з позицій міжнародного права.
При цьому, згідно ст.ст.4,5,10 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом. Це є основним принципом верховенства права.
Судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
Лише самі судді повинні приймати рішення у конкретних справах, спираючись на власну компетенцію, як це визначено законом.
При цьому, пунктом 11 зазначених Рекомендацій, зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
Таким чином, суд розглядає справи відповідно до законодавства та власного розуміння фактів, з метою повного та об'єктивного з'ясування всіх значущих фактичних обставин для повного захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. При цьому, жоден державний орган, у тому числі, Кабінет Міністрів України, не має права на втручання у провадження судової діяльності.
З огляду на вищенаведене в сукупності, у том числі, на встановлену у судовому порядку протиправність повернення позивачу заяви і матеріалів на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування нафти, газу і конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі та відсутність законних підстав для не надання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, з урахуванням вимог ч.11 ст.15 Закону України «Про нафту і газ», суд дійшов висновку про те, що задоволення адміністративного позову у спосіб, заявлений позивачем в адміністративному позові є належним способом захисту його законного порушеного права на отримання відповідного спеціального дозволу, як добросовісного користувача нафтогазоносними надрами, який здійснював їх геологічне вивчення з метою подальшої промислової розробки і отримав за наслідками державної експертизи та геолого-економічної оцінки позитивне рішення про затвердження запасів родовища або покладу нафтогазоносних надр.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання по суті заявленого позову суд виходить з того, що під час розгляду справи попередніми судами, позивачу було видано (на підставі рішення суду) спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі, державна функція у сфері користування надрами (в тому числі і віднесені раніше до Міністерства охорони навколишнього природного середовища) перейшла до Державної служби геології та надр України, а скудом змінено склад сторін.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано обов'язку щодо доказування правомірності дій правопопередників з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких підстав позов підлягає задоволенню з урахуванням зміненого складу сторін та зобов'язального припису на видачу вже наявного у позивача припису, що має на меті уникнути безпідставного повороту виконання судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Закритого акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії (бездіяльність) Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державної геологічної служби, що полягає у поверненні заяви та переліку документів Закритому акціонерному товариству "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" на видобування нафти, газу, конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі.
Зобов'язати Державну службу геології та надр України надати Закритому акціонерному товариству "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, конденсату (промислову розробку) на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі, а також укласти із Закритим акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" угоду про умови користування надрами, що є невід'ємною частиною спеціального дозволу.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді К.Ю. Гарник
Н.М. Клименчук
