УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/10217/15-ц Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М.
Категорія 20 Доповідач Заполовський В. Й.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Заполовського В.Й.,
суддів : Павицької Т.М., Шевчук А.М..
за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Зазначала, що 09 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та нею укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 500 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка, 119, відповідно до умов якого вона передала відповідачеві завдаток 8 000 доларів США.
09 червня 2012 року ними укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким узгоджено порядок і строки оплати коштів на виконання попереднього договору та доповнено розділ 3 попереднього договору п. 3.5, згідно якого відповідач фактично взяла на себе зобов’язання по будівництву будинку по вул. Саєнка, 119 в м. Житомирі, оформленню документів на земельну ділянку та проектної документації на будівництво, електро, газо та водопостачання на будинок.
Затим, 24 жовтня 2012 року ними укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким зокрема встановлено строк до 10.12.2012 року, до якого відповідач зобов’язана передати у власність позивачу житловий будинок та земельну ділянку.
Крім того, вказаним договором вони засвідчили факт передачі та отримання авансу в сумі 40 000 доларів США, які враховані як частина платежу, передбаченого п.1.2 попереднього договору. Залишок коштів в сумі 10 000 доларів США вона повинна була сплатити до 20.11.2012 року та 5 000 доларів США до 10.12.2012 року. Дані угоди були нотаріально посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_3
Проте в порушення умов попереднього договору зі змінами та доповненнями ОСОБА_2 ухиляється від обов’язку укласти договір купівлі-продажу та отримані кошти не повертає.
Вважає, що даний договір є недійсним, оскільки відповідач не була власником майна та не мала права укладати ні попередній договір, ні додаткові договори до нього, а стверджуючи, що вона є власником майна ввела її в оману. Тому відповідач має повернути 48 000 доларів США, які одержала на виконання правочину, з врахуванням положень ст. 533 ЦК України, а також збитки з урахуванням ст. 230 ЦК України.
Крім того, у зв’язку з відсутністю місця проживання вона змушена проживати з родиною у сторонніх людей, перебуваючи в стресовому стані народила хвору дитину, пережила значні душевні страждання, тобто їй заподіяна моральна шкода.
За наведених обставин та після уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати недійсним попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу, укладений 09.04.2012 року між нею та ОСОБА_2; визнати недійсними договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу, укладені між ними 09.06.2012 року та 24.10.2012 року; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь отриманні нею кошти у сумі 48 000 доларів США, збитки у сумі 48 000 доларів США, 3 % річних – 82744,95 грн., інфляційне збільшення суми боргу в сумі 2 806 641,79 грн., моральну шкоду в сумі 100 000 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 048 722,24 грн. авансу, що еквівалентно 40 000 доларів США.
Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зокрема вказує, що оскільки попередній договір та всі додаткові договори є недійсними, так як укладені внаслідок обману, то суд мав би застосувати ст. 230 ЦК України щодо відшкодування відповідачкою збитків у подвійному розмірі та стягнути моральну шкоду.
Також зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні штрафних санкцій, передбачених ст.625 ЦК України.
ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з неї 1 048 722,24 грн. авансу та стягнення судових витрат і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зокрема зазначає, що за договорами нею отримано від ОСОБА_1 320 000 грн., а не 40 000 доларів США. Однак судовим рішенням з неї стягнуто 1 048 722,24 грн. авансу, що на її думку є порушенням, оскільки ні попереднім договором, ні договорами про внесення змін та доповнень до попереднього договору не передбачено, що кошти мають бути повернуті в еквіваленті долара США.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Звертаючись до суду та обгрунтовуючи позов позивач посилалася на те, що оскаржуваний попередній договір та договори про внесення змін і доповнень до нього є недійсними, оскільки відповідач не була власником майна та не мала права укладати вказані договори, а стверджуючи, що є власником майна, ввела її в оману щодо цієї обставини. Тому має повернути 48 000 доларів США, які одержала на виконання правочину, з врахуванням положень ст.533 ЦК України, а також збитки з урахуванням ст.230 ЦК України.
Вирішуючи спір суд першої інстанції визнав про недоведеність позивачем обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. А саме визнав недоведеним, що позивач діяла під впливом обману, а тому відсутні підстави для визнання недійсними попереднього договору (про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу) та договорів про внесення змін та доповнень до попереднього договору, а також про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.230 ЦК України, зокрема відшкодування збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди.
Крім того суд визнав, що всі сплачені позивачем кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом та визнав про відсутність підстав для стягнення виплат, передбачених ст.625 ЦК України.
З доводами позивача та висновками суду колегія суддів погоджується частково з огляду на наступне.
Відповідно до ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно положень ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу). Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 09.04.2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу. Згідно умов договору (пункт 2.1) на виконання намірів укласти у майбутньому до 01.07.2012 року договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, площею 500 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Житомир, вул. Саєнка, 119 відповідач підтвердила отримання від позивача 64 000,00 грн., що становить еквівалент 8 000 доларів США (а.с.3).
09.06.2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору. А саме: пункт 2.2 викладено у новій редакції та детально розписано строки та порядок розрахунків. Крім того, розділ 3 „Права та обов'язки сторін” доповнено пунктом 3.5, відповідно до якого відповідач зобов’язалася на момент укладення основного договору купівлі-продажу передати позивачеві документи на земельну ділянку площею 0,5 га, проектну документацію на будівництво та на електро-, газо-, водопостачання, а також будинок з переліком виконаних робіт, зазначених у цьому пункті (а.с.4).
Затим, 24.10.2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, згідно яких пункти 1.1, 2.1, 2.2, 3.5 попереднього договору від 09.04.2012 року та договору про внесення змін та доповнень до попереднього договору, укладеного 09.06.2012 року, викладені в новій редакції (а.с.5).
Зокрема, згідно п.1.1 (у новій редакції) ОСОБА_2 зобов’язалася передати у власність (у майбутньому продати), а ОСОБА_1 зобов’язалася прийняти у власність (у майбутньому купити) належні ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку площею 500 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка, 119 до 10.12.2012 року, про що буде укладено та посвідчено нотаріально окремий договір купівлі-продажу.
Відповідно до п.2.1 (у новій редакції) на виконання цього попереднього договору покупець (позивач) передала, а продавець (відповідач) отримала аванс у сумі 320 000 грн., що становить еквівалент 40 000 доларів США. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Вказаний аванс врахований як частина платежу, передбаченого п.1.2 договору.
Згідно п.2.2 (у новій редакції) на виконання цього попереднього договору покупець зобов’язалася передати продавцю грошові кошти в розмірі 80 000 грн., що становить еквівалент 10 000 доларів США до 20.11.2012 року та грошові кошти в розмірі 40 000 грн., що становить еквівалент 5 000 доларів США до 10.12.2012 року.
Пунктом 3.5 (у новій редакції) передбачено, що продавець зобов’язалася на момент укладання основного договору купівлі-продажу передати покупцю документи на земельну ділянку площею 0,5 га, проектну документацію на будівництво та на електро-, газо-, водопостачання та водовідведення, довідку про передачу документів в ДБК на введення будинку в експлуатацію та будинок з переліком робіт, зазначених у цьому пункті.
Тобто, укладеним договором від 24.10.2012 року про внесення змін та доповнень до попереднього договору, підтверджено передачу позивачем відповідачу 320 000 грн. авансу (а.с.3, 5).
Крім того, матеріали справи свідчать, що укладаючи попередній договір та договори про внесення змін і доповнень, сторони діяли за власною волею, підтвердили своїми підписами, що договір не носить характеру удаваного та уявного правочину, вони розуміли зміст договору, який був прочитаний ними особисто та самостійно, усвідомлювали правові наслідки укладання цього договору, їх дії відповідали дійсним намірам створити юридичні наслідки.
Встановивши, що сторони укладали оспорюванні правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, котре відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів, що особисто було посвідчено сторонами у присутності нотаріуса, суд першої інстанції обгрунтовано вважав про недоведеність позивачем, що вона в момент укладення оспорюваних правочинів діяла під впливом обману.
Тому суд правильно відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними попереднього договору та договорів про внесення змін та доповнень до вказаного договору з підстав ст.230 ЦК України, тобто з підстав заявлених позивачем, а також обгрунтовано визнав про відсутність підстав для покладення на відповідача обов’язку відшкодувати збитки у подвійному розмірі та відшкодувати моральну шкоду, як – то передбачено ч.2 ст.230 ЦК України.
Відтак, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі про те, що суд необгрунтовано відмовив у задоволенні її позову про відшкодування відповідачкою збитків у подвійному розмірі та стягненні моральної шкоди є безпідставними.
Крім того, відповідно до положень ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правила ст.571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовуються в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов’язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання може мати місце лише у разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
Враховуючи, що завдаток це грошова сума, що мала б бути видана продавцю покупцем в рахунок належних з неї платежів за вже укладеним договором купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, на підтвердження купівлі і на забезпечення виконання покупцем або продавцем умов вже укладеного договору; договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, а відсутність зобов’язання (укладеного договору купівлі-продажу) виключає й завдаток як засіб його забезпечення, то суд обгрунтовано визнав, що всі сплачені позивачем кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом.
Разом з тим, про те, що сплачений позивачем платіж є авансом свідчить зміст попереднього договору та договорів про внесення змін і доповнень (пункт 2.1), яким підтверджено, що позивач передала, а відповідач отримала аванс у сумі 320 000 грн. Цим же спростовуються доводи позивача, що вона передала відповідачці 48 000 доларів США (а.3, 5).
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Частиною 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Оскільки у даному випадку сторони в зобов'язанні визначили грошову суму у національній валюті гривні, а не грошовий еквівалент в іноземній валюті – доларах США, то підстави для застосування судом ч.2 ст.533 ЦК України відсутні. Відтак підлягає поверненню позивачу 320 000 грн., внесених нею відповідачу як аванс.
Проте суд постановляючи рішення про стягнення переданого авансу помилково застосував ч.2 ст.533 ЦК України, яка не підлягала застосуванню, безпідставно стягнувши з відповідача 1 048 722,24 грн. авансу.
Відтак доводи, викладені відповідачкою в апеляційній скарзі про те, що суд стягуючи аванс безпідставно застосував ч.2 ст.533 ЦК України слід визнати обгрунтованими.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду про відмову у задоволенні позову про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, що передбачено ст.625 ЦК України, з огляду на наступне.
Так, за змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).
Зважаючи на те, що змістом ст.571 ЦК України передбачений обов’язок по поверненню авансу, який має бути повернутий в тому розмірі, в якому надавався, то у даному випадку зобов’язання, яке виникло у відповідача, є грошовим зобов’язанням, що виражене в грошовій одиниці України та становить розмір 320 000 грн.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов’язання.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).
Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Виходячи з того, що основний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки до 10.12.2012 року, як-то визначено умовами попереднього договору та договорами про внесення змін і доповнень до попереднього договору (а.с.3 – 5), укладений не був, то 11.12.2012 року у відповідача виник обов’язок про повернення позивачу всієї суми авансу (грошового зобов’язання), зокрема 320 000 грн., яке так і повернуто не було.
Тобто, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, а тому відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України він на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а саме з 11.12.2012 року по день ухвалення судового рішення.
При цьому, розмір інфляційних нарахувань визначається наступним чином:
загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період прострочення виконання грошового зобов'язання ( з 11.12.2012 року по 19.07.2016 року), що в даному випадку дорівнює 189%.
Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу (320 000 грн.) множиться на процент інфляції (189%) мінус сума боргу (320 000 грн.) = 284 800 грн.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою:
сума боргу (320 000 грн.) множиться на 3 % та на кількість днів прострочення (1318 днів) (з 11.12.2012 року по 19.07.2016 року), затим ділиться на 365 (кількість днів у році) та на 100 = 346,65 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу (аванс) 320 000 грн.; інфляційні нарахування у сумі 284 800 грн. та 3% річних у розмірі 346,65 грн., і разом 605 146 грн. 65 коп.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає присудженню понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 518 грн. (605 147 х 4628 : 5 406 507), де 5 406 507 грн. – ціна позову; 605 147 грн. - розмір задоволених вимог; 4628 грн. – сплачено судового збору.
З огляду на наведене, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року в частині задоволення позову, стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 320 000 грн. авансу, 284 800 грн. інфляційних нарахувань, 346,65 грн. трьох відсотків річних, а всього стягнути 605 146 грн. 65 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 518 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді
