УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/10217/15-ц Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М.
Категорія 20 Доповідач Талько О. Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Талько О.Б.,
суддів: Гансецької І.А., Микитюк О.Ю.,
за участю секретаря Кравчук О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 9 квітня 2012 року уклала з ОСОБА_2 попередній договір, за умовами якого остання зобов'язувалась продати їй до 1 липня 2012 року житловий будинок та земельну ділянку, площею 500 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1, за ціною 440000 грн., що становить 55000 дол. США.
Позивачка вказує, що на виконання цього договору вона передала ОСОБА_2 завдаток у розмірі 64000 грн. , що є еквівалентним 8000 дол. США.
9 червня 2012 року вони уклали договір про внесення змін та доповнень до даного договору, відповідно до якого погодили порядок та строки внесення коштів. Окрім того, сторони доповнили попередній договір п.3.5, за умовами якого відповідачка взяла на себе зобов'язання щодо будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 та оформлення документів на земельну ділянку.
В подальшому, 24 жовтня 2012 року вони також уклали договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, відповідно до якого погодили строк укладення основного договору та засвідчили факт передачі ОСОБА_2 авансу в сумі 40000 дол. США, узгодивши порядок сплати коштів за дане нерухоме майно.
ОСОБА_1 вказує, що в порушення умов даних угод, ОСОБА_2 ухиляється від обов'язку укладати основний договір та не повертає отримані нею кошти. Не будучи власником вказаного нерухомого майна, відповідачка ввела її в оману, оскільки не мала права укладати попередній договір та додаткові угоди до нього, що, в свою чергу, є підставою для визнання цих угод недійсними та відшкодування збитків у подвійному розмірі, а також відшкодування спричиненої моральної шкоди згідно з положеннями ч.2 ст.230 ЦК України.
З огляду на вищезазначене, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсними попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між нею та відповідачкою 9 квітня 2012 року, а також договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору, укладені між ними 9 червня 2012 року та 24 жовтня 2012 року.
Окрім того, просила стягнути із ОСОБА_2 отримані останньою кошти за попереднім договором у розмірі 48000 дол. США, збитки у сумі 48000 дол. США, 3 % річних у розмірі 82744 грн. 95 коп., а також 2806641 грн. 79 коп. інфляційних нарахувань.
Також просила відшкодувати спричинену їй моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивачки 1048722 грн. 24 коп. авансу, що є еквівалентним 40000 дол. США, а також 4628 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зокрема, зазначає, що зміст попереднього договору містить умову про належність вказаного нерухомого майна на праві приватної власності ОСОБА_2 Нотаріус при посвідченні даної угоди повинен був перевірити документи, які підтверджують цю обставину, однак не зробив цього. Доказів про те, що ОСОБА_2 діяла за дорученням від імені власника спірного майна, матеріали справи не містять.
Окрім того, поза увагою суду залишилась й та обставина, що вона передала відповідачці аванс у розмірі 48000 дол. США, які підлягають поверненню у подвійному розмірі з урахуванням сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 також звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог й розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
При цьому, вказує, що позивачка передавала їй кошти за попереднім договором у гривнях, а саме у розмірі 320000 грн., а відтак відсутні підстави для застосування курсу долара США до національної валюти.
Окрім того, основний договір не був укладений внаслідок того, що ОСОБА_1 не виконала грошові зобов'язання, передбачені попередньою угодою.
Дана справа переглядалась в апеляційному порядку та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року скасоване, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 9 квітня 2012 року сторони уклали попередній договір, за умовами якого ОСОБА_2 до 1 липня 2012 року зобов'язувалась передати у власність ( у майбутньому продати) , а ОСОБА_1. зобов'язувалась прийняти у власність ( у майбутньому купити) належні ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку, площею 500 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1.
Ціна вказаного нерухомого майна визначена сторонами у розмірі 440000 грн., що на день укладення цього договору є еквівалентним 55000 дол. США.
На виконання цього договору позивачка передала ОСОБА_2 завдаток у сумі 64000 грн., що становить еквівалент 8000 дол. США.
Кошти в сумі 320000 грн., що становить еквівалент 40000 дол. США, ОСОБА_1 зобов'язувалась передати відповідачці до 1 липня 2012 року, а також 56000 грн., що є еквівалентним 7000 дол. США, - до 1 вересня 2012 року.
Вказаний попередній договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. 9 квітня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за №1850.
9 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, відповідно до якого погодили строки сплати позивачкою коштів за даною угодою, а також доповнили розділ 3 попереднього договору п.3.5 про те, що продавець зобов'язується на момент укладення основного договору передати покупцю документи на земельну ділянку та проектну документацію на будівництво, а також на електро-, газо-, водопостачання будинку, а також будинок з виконаними будівельними роботами, перелік яких погоджений сторонами.
Окрім того, 24 жовтня 2012 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до попередньої угоди, згідно з яким зобов'язувались укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року включно.
Також даним договором викладено в новій редакції п.2.1 попередньої угоди, відповідно до якого позивачка передала ОСОБА_2 аванс в сумі 320000 грн., що становить еквівалент 40000 дол. США.
Сторони погодили, що на виконання попереднього договору покупець зобов'язується передати продавцю грошові кошти в розмірі 80000 грн., що становить еквівалент 10000 дол. США, до 20 листопада 2012 року, та грошові кошти у розмірі 40000 грн., що є еквівалентним 5000 дол. США, до 10 грудня 2012 року.
Окрім того, сторони виклали в новій редакції п.3.5 попереднього договору, відповідно до якого продавець зобов'язується на момент укладення основного договору передати покупцю документи на земельну ділянку, проектну документацію на будівництво, електро-, газо-, водопостачання будинку, довідку про передачу документів до ДБК для введення житла в експлуатацію, а також житловий будинок з переліком передбачених сторонами виконаних будівельних робіт.
Зазначені договори про внесення змін та доповнень до попередньої угоди посвідчені приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л.
Матеріали справи свідчать, що на час укладення спірних договорів власниками житлового будинку АДРЕСА_1 в рівних частках були ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Судом також встановлено, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.
В подальшому незакінчений будівництвом житловий будинок та земельна ділянка, розташовані в АДРЕСА_1, були продані іншим особам.
За правилами ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку ( у певний термін) укласти договір в майбутньому ( основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 230 ЦК України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.
Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачка умисно ввела ОСОБА_1 в оману, повідомивши про те, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1.
Допитані судом першої інстанції свідки підтвердили ту обставину, що до укладення попереднього договору ОСОБА_2 не приховувала факт належності спірного житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Оскільки будинок був фактично зруйнований, відповідачка взяла не себе зобов'язання збудувати нове житло та оформити документи на земельну ділянку.
Зобов'язання ОСОБА_2 передати позивачці на момент укладення основного договору документи на земельну ділянку та проектну документацію на будівництво вказаного житлового будинку, а також документацію щодо введення його в експлуатацію передбачені попередньою угодою з урахуванням змін, внесених спірними договорами.
Відомості про правовстановлюючі документи на вказаний житловий будинок, у попередньому договорі відсутні. Зазначений договір не породжує прав та обов'язків, які виникають у сторін при відчуженні чи передачі в користування нерухомого майна, він має лише організаційний (немайновий) характер. Отже, нотаріальне посвідчення попереднього договору не вимагає від сторін, які мають намір в майбутньому укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, надавати нотаріусу документи, які підтверджують право власності на це майно. Продавець несе відповідні обов'язки перед покупцем щодо майбутнього продажу майна, незалежно від того, чи оформлене на час укладення попереднього договору його право власності на майно, яке є предметом цього договору, чи ні.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведений факт обману та сторони при укладенні спірних договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлювали значення своїх дій на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.
Таким чином, рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними, відшкодування збитків та моральної шкоди слід залишити без змін.
Судом також встановлено, що за попереднім договором позивачка передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 320000 грн., що є еквівалентним 40000 дол. США.
Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За правилами ч.ч. 1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Колегія суддів, врахувавши висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, які в силу положень ч.4 ст.338 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції, вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати положення ч.2 ст.533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_2 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився та сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40000 дол. США, становила 1016899 грн. 20 коп.
За таких обставин, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1016899 грн. 20 коп. авансу.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи ту обставину, що у передбачений попередньою угодою строк договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна не був укладений, то, починаючи з 11 грудня 2012 року, у ОСОБА_2 виник обов'язок повернути позивачці отримані за даним договором кошти. Невиконання цього обов'язку є підставою для застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню три відсотки річних у розмірі 1336 грн. 46 коп. (1016899 грн. 20 коп. х 3% х 1599 дн. прострочення /365 дн.), а також 1119130 грн. 31 коп. інфляційних нарахувань (1016899 грн. 20 коп. х 210,05 % /100% - 1016899 грн. 20 коп.)
З огляду на вищезазначене, рішення в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат слід скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1016899 грн. 20 коп. авансу, 1119130 грн. 31 коп. інфляційних нарахувань, а також три відсотки річних у розмірі 1336 грн. 45 коп., а всього стягнути 2137365 грн. 96 коп.
Окрім того, із ОСОБА_2 на користь позивачки підлягає стягненню 1990 грн. 21 коп. судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.
В решті рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 209,303,307,309,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1016899 грн. 20 коп. авансу, 1119130 грн. 31 коп. інфляційних нарахувань, а також три відсотки річних у розмірі 1336 грн. 45 коп., а всього стягнути 2137365 грн. 96 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1990 грн. 21 коп. судових витрат.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча Судді
