У Х В А Л А
20 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 296/10217/15-ц
Провадження № 14-727цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. М., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Талько О. Б., Гансецької І. А., Микитюк О. Ю.),
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_1 зазначала, що 09 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 500 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 завдаток у розмірі 64 тис. грн, що є еквівалентом 8 тис. доларів США.
09 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким узгоджено порядок та строки оплати грошових коштів на виконання попереднього договору та доповнено розділ 3 попереднього договору пунктом 3.5, згідно з яким ОСОБА_2 фактично взяла на себе зобов`язання по будівництву будинку по АДРЕСА_1 , оформленню документів на земельну ділянку та проектної документації на будівництво, електро-, газо- та водопостачання будинку.
24 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким, встановлено строк, до якого ОСОБА_2 зобов`язана передати ОСОБА_1 у власність житловий будинок та земельну ділянку, а саме - 10 грудня 2012 року. Крім того, сторони засвідчили факт передачі та отримання авансу у розмірі 40 тис. доларів США, які враховані як частина платежу, передбаченого пунктом 1.2 попереднього договору.
Залишок коштів у розмірі 10 тис. доларів США позивачка повинна була сплатити до 20 листопада 2012 року та 5 тис. доларів США до 10 грудня 2012 року. Договори було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Демецькою С. Л.
У порушення умов попереднього договору зі змінами та доповненнями ОСОБА_2 ухиляється від обов`язку укласти договір купівлі-продажу, а отримані за договором грошові кошти не повертає.
ОСОБА_1 вважає, що договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не була власником майна та не мала права укладати ні попередній договір, ні додаткові договори до нього, а стверджуючи, що вона є власником майна, ввела її в оману.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсними попередній договір про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу від 09 квітня 2012 року; договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу від 09 червня 2012 року та від 24 жовтня 2012 року; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 48 тис. доларів США; збитки у розмірі 48 тис. доларів США; 3 % річних у розмірі 82 тис. 744 грн 95 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 млн 806 тис. 641 грн 79 коп.; 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп. авансу, що еквівалентно 40 тис. доларів США. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони укладали оспорюванні правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів, що особисто було посвідчено сторонами у присутності нотаріуса, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними на підставі статті 230 ЦК України.
Враховуючи, що сторони не уклали основний договір купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив висновок, що всі сплачені позивачем кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом. Отриманий відповідачем за попереднім договором (пункт 2.1 договору у редакції від 24 жовтня 2012 року) аванс у розмірі 320 тис. грн, що становило еквівалент 40 тис. доларів США, підлягає поверненню позивачеві у розмірі 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп., що становить еквівалент 40 тис. доларів США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 31 березня 2016 року - 26,218056 грн за 1 долар США). При цьому підстави для стягнення збитків, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання умов договору сторонами відсутні.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволення позову, стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 320 тис. грн авансу, 284 тис. 800 грн інфляційних втрат, 346 грн 65 коп. 3 % річних, а всього - 605 тис. 146 грн 65 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що вона у момент укладення оспорюваних правочинів діяла під впливом обману, тому відсутні підстави для застосування до спірних відносин частини другої статті 230 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що всі сплачені позивачем грошові кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом. Разом із тим, сторони у зобов`язанні визначили грошову суму у національній валюті гривні, а не грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, і відповідач отримала аванс у розмірі 320 тис. грн як передбачено умовами договору, а тому положення частини другої статті 533 ЦК України у цьому випадку не застосовуються, а отже підлягають поверненню позивачу 320 тис. грн, переданих нею відповідачці як аванс.
Оскільки основний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року укладено не було, то 11 грудня 2012 року у відповідача виник обов`язок повернути позивачу суму авансу. Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, то позивач має право на отримання сум згідно частини другої статті 625 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання та фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки сторони у попередньому договорі визначили еквівалент в іноземній валюті, а саме у доларах США, тому до спірних відносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України. Проте апеляційний суд не врахував, що грошове зобов`язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився й станом на 31 серпня 2015 року дорівнював 21,1854 грн за 1 долар США, а сума боргу, еквівалентна 48 тис. доларів США становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. Апеляційному суду при новому розгляді справи слід обчислити суму боргу з урахуванням сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. авансу, 1 млн 119 тис. 130 грн 31 коп. інфляційних втрат, а також три відсотки річних у розмірі 1 млн 336 тис 45 грн, а всього стягнуто 2 млн 137 тис. 365 грн 96 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела факт обману і сторони при укладенні спірних договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлювали значення своїх дій на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.
Апеляційний суд зазначив, що за попереднім договором позивач передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 320 тис. грн, що є еквівалентним 40 тис. доларів США. З урахуванням висновків і мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, колегія суддів зробила висновок про застосування до спірних відносин частини другої статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_2 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився та сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп.
Оскільки у передбачений попередньою угодою строк договір купівлі-продажу нерухомого майна не було укладено, то, починаючи з 11 грудня 2012 року, у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути позивачу отримані за цим договором кошти. Невиконання цього обов`язку є підставою для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.
У травні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони не передбачили строку виконання зобов`язань за оспорюваними договорами. ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання щодо сплати грошових коштів. Вважає, що у договорі не встановлено еквівалент іноземної валюти. Крім того ОСОБА_1 не зверталася із вимогою, згідно частини другої статті 530 ЦК України, про повернення грошових коштів, тому відсутні підстави для застосування частини другої статі 625 ЦК України.
У червні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржене рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного договору надала неправдиву інформацію про те, що є власником майна, тим самим ввела ОСОБА_1 в оману. У зв`язку із цим апеляційний суд неправильно застосував статтю 230 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК Україниз огляду на те, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду (постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18.
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у практиці Верховного Суду існує декілька підходів щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 зроблено висновок, що:
«згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти».
Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, не був змінений і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема:
(а) у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду:
- від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18);
- від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18);
- від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18);
- від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц (провадження № 61-21851св18);
(б) у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.
Необхідно зауважити, що висновки аналогічні, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Верховний Суд України висловлював і раніше неодноразово:
(а) у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 вказано, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. З огляду на викладене вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими».
(б) у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16 вказано:
«відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. При ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення. Таким чином суди дійшли неправильного висновку про те, що індексації підлягає невиплачена сума страхового відшкодування згідно договору, визначена в іноземній валюті (15 000 доларів США за вирахуванням сплачених затрат за репарацію в розмірі 4 тис. 347 доларів США). Індексації лише підлягає 1 тис. грн. яка згідно договору визначена у гривні».
(в) у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 вказано:
«відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті - 32 тис. 900 доларів США, суди помилково застосували до таких грошових зобов`язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях. Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими. Відповідно до розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних, долученого до позовної заяви, сума інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення 32 тис. 900 доларів США складає 17 тисяч 940 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 143 тис. 340 грн 60 коп. Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення. За таких обставин ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року слід змінити, зменшивши розмір стягуваної з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу з 517 тис. 658 грн 10 коп. до 374 тис. 317 грн 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 3 тис. 50 доларів США та 3 тис. 554 грн, а також 17 тис. 108 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, визначеного у гривнях».
Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд України та Верховний Суд зробили висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні.
По суті протилежний підхід щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України висловлений:
(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18 вказано, що: «сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що за умовами договору сума платежу визначена у гривні в еквіваленті до іноземної валюти і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то відповідно до частини другої 625 ЦК України боржник зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов`язання. Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок заявлених ПСП «Оскар» до стягнення з ТзОВ «Агро Маркетинг Груп» 128237,55 грн інфляційних втрат, дійшли обґрунтованого висновку про правомірність заявлених вимог.
(2) у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) вказано, що: «При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним». Варто звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду не відступала ні від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, ні від раніше висловлених висновків Верховного Суду України у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16; від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16; від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.
(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18 вказано, що «норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 травня 2017 Товариство здійснило оплату 11 млн 516 тис. 366 грн 69 коп., що є еквівалентом 423 тис. 224 долара США за курсом, визначеним умовами договору. Відтак перерахунок еквіваленту до іноземної валюти на день фактичної сплати коштів не змінювався від того, який був зазначений на момент укладення договору. Отже, відмовляючи Підприємству у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат для правильного вирішення даного судового спору апеляційному суду необхідно було встановити: чи встановлений укладеною між сторонами редакцією Договору № 15 порядок застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобов`язання; чи визначені формули, які б регулювали визначення розміру грошових зобов`язань у випадку збільшення/зменшення курсу долара США; чи мало Товариство право на коригування грошового зобов`язання відповідно до курсу валюти встановленого на день оплати грошового зобов`язання; враховуючи ці наведені обставини визначити у якій валюті фактично укладений договір; та чи має у такому випадку Підприємство, право на застосування до Товариства відповідальності на підставі статті 625 ЦК України шляхом стягнення інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання за договором. Проте апеляційним господарським судом цього зроблено не було. Отже висновок апеляційного господарського суду про те, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти є передчасним».
Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд зробив висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати підлягають стягненню, якщо не застосований грошовий еквівалент іноземної валюти.
Індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що подібна невизначеність в судовій практиці щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, тому вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 19 лютого 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов М. І. Гриців В. В. Пророк Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська
