Єдиний державний реєстр судових рішень
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження за №12015100090000022 від 02.01.2015 року відносно
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сміла Черкаської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2009 року народження, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року, за ч.1 ст. 185 КК України;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 03.02.2017 року ОСОБА_6 визнаний винуватими у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
__________________________
Справа: 11-кп/796/1159/2017
Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1 .
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_6 01.01.2015 року, приблизно о 22 год. 25хв, знаходячись за місцем свого проживання в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_3 , з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , який в цей час спав на ліжку у вказаній кімнаті, тримаючи в руці ніж, підійшов до лежачого на ліжку ОСОБА_9 та умисно наніс потерпілому один удар ножем в область шиї ззаду, тобто у життєво важливий орган людини.
Від отриманого удару в шию потерпілий ОСОБА_9 прокинувся, а ОСОБА_6 , виконавши всі дії, які вважав необхідним для доведення до кінця свого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя ОСОБА_9 , не зміг його завершити з причин, що не залежали від його волі, оскільки в цей час потерпілий прокинувся, а також у зв`язку із вчасно наданою медичною допомогою.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 , потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесне ушкодження, яке згідно висновку експерта №112/Е від 20.02.2015 року відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя), а також тілесне ушкодження, яке відповідно до вказаного висновку експерта відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (за критерієм тривалості розладу здоров`я).
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржуваний вирок суду від 03.02.2017 року відносно обвинуваченого ОСОБА_6 в частині кваліфікації вчиненого ним кримінального правопорушення за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України та кваліфікувати його дії за ч.1 ст. 121 КК України, призначивши мінімальне покарання передбачене у санкції цієї статті, а саме у виді позбавлення волі строком на 5 років та з урахуванням особи обвинуваченого, його щирого каяття та визнання вини, вчинення кримінального правопорушення вперше та наявності на утриманні малолітньої дитини, звільнити ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положення ст. 76 КК України.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції невірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_6 , як умисні, які безпосередньо були спрямованими на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, але не були доведеними до кінця з причин, що не залежали від його волі.
При цьому, посилаючись на п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» зазначає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, а відтак, для з`ясування змісту і спрямованості умислу особи необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, проте суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_6 перебував з потерпілим у дружніх стосунках, конфлікт між ними виник на побутовому грунті спонтанно, ніж у руці ОСОБА_6 опинився випадково і одразу після завдання удару обвинувачений вжив усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілого шкідливих наслідків, допоміг потерпілому дістатись до лікарні, а в подальшому зізнався та покаявся у вчиненому.
Також наголошує на тому, що наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на вчинення вбивства потерпілого, стороною обвинувачення не була доведена та не зазначено, які саме причини не дали обвинуваченому довести злочин до кінця, адже йому нічого не заважало це зробити, а отже ОСОБА_6 не мав прямого умислу на вбивство ОСОБА_9 , і його діяння в цій частині слід кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.
Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 03.02.2017 року, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок змінити та визнати його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням.
На обгрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що між ним та потерпілим ОСОБА_9 відбулась звичайна побутова бійка з обоюдним нанесенням ударів один одному, під час якої він не мав наміру позбавити життя потерпілого ОСОБА_9 , а після поранення останнього, вжив всіх заходів для надання останньому медичної допомоги, що вказує на відсутність у нього умислу на вчинення вбивства, однак суд першої інстанції, належним чином не дослідив вказані обставини, не перевірив наявні в матеріалах справи докази щодо їх належності та допустимості, не допитав потерпілого ОСОБА_9 , в результаті чого неправильно кваліфікував його дії як замах на вбивство особи та прийняв рішення, яке не відповідає дійсним обставинам вчинення кримінального правопорушення.
Крім того зазначає, що під час розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції була допущена неповнота судового розгляду, що призвело до винесення незаконного та несправедливого рішення, оскільки суд не допитав потерпілого та безпідставно не прийняв до уваги його ( ОСОБА_6 ) показання, а надав перевагу показанням свідка з чужих слід, що не є належним та допустимим доказом.
Вважає, що судом не доведена його вина у замаху на вбивство, що наведені у вироку докази не є переконливими, а висновки суду грунтуються на припущеннях, а тому, не заперечуючи своєї участі у скоєнні інкримінованого йому діяння, вважає кваліфікацію його дій судом помилковою та необгрунтованою.
Також вказує на відсутність в реєстрі матеріалів досудового розслідування даних на підтвердження факту надання йому та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи поданих апеляційних скарг, просили їх задовольнити, кваліфікувати дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України, призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі та з урахуванням вимог ч. 5 ст. 72 КК України звільнити ОСОБА_6 з під варти; думку прокурора, який заперечував проти поданих апеляційних скарг, посилаючись на законність і обґрунтованість вироку суду; перевіривши матеріали кримінального провадження №12015100090000022 та апеляційні доводи, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, відповідає матеріалам кримінального провадження і підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами.
Судом першої інстанції були повно та всебічно перевірені доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_6 прямого умислу на вчинення вбивства потерпілого та перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються сукупністю наведених у вироку об`єктивних доказів.
Так, судом встановлено, що 01.01.2015 року, приблизно о 22 год. 25хв, ОСОБА_6 , знаходячись за місцем свого проживання в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_3 , з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , який в цей час спав на ліжку, умисно наніс останньому один удар ножем в область шиї ззаду, тобто у життєво важливий орган людини. Виконавши всі дії, які ОСОБА_6 вважав необхідним для доведення до кінця свого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя ОСОБА_9 , не зміг його завершити з причин, що не залежали від його волі, оскільки в цей час, від отриманого удару в шию, потерпілий прокинувся, а також у зв`язку з тим, що потерпілому була вчасно надана медична допомога.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що ввечері 01.01.2015 року до нього зателефонував ОСОБА_9 та повідомив, що на нього напали і він потрапив до лікарні. Коли останній приїхав, то побачив на ОСОБА_9 кров і сліди поранення в області шиї, який повідомив, що його вдарив ножем сусід по квартирі ОСОБА_6 коли він спав. При цьому, ОСОБА_9 йому розповів, що з ОСОБА_6 не сварився, прийшов додому та ліг спати, що після удару ножем, він, рятуючи своє життя, заспокоював ОСОБА_6 обіцяв, що нікому про це не скаже. Також повідомив, що причиною цього, як він вважає, було незадоволення ОСОБА_6 , що він святкував Новий рік не з ним.
Також свідок зазначив, що потерпілий був дуже наляканий, боявся, що ОСОБА_6 його вб`є, а тому просив нікому нічого не розповідати, нікуди не повідомляти та прибрати дома всі сліди злочину, що він і зробив, коли з ОСОБА_11 вони пішли до них додому.
З показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що 01.01.2015 року о 22 год. до лікарні, де вона працює, каретою швидкої допомоги був доставлений чоловік не слов`янської зовнішності з ножовим пораненням в область шиї і з ним був чоловік, який просив у нього вибачення. Коли було зроблено рентген, на знімку було виявлено шматочок леза, який застряг у хребті. У подальшому потерпілий був переведений до лікарні № 17.
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.01.2015 року, ОСОБА_9 повідомив, що 01.01.2015 року, приблизно о 22 год. 15 хв. в АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 спричинив йому ножове поранення.
За висновком експерта № 112/Е від 21.01. 2015 року у потерпілого ОСОБА_9 на момент звернення за медичною допомогою 02.01.2015 року о 01 год. 15 хв. мали місце тілесні ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення шиї: рана на правій боковій поверхні шиї, від якої відходить рановий канал направлений ззовні досередини, по ходу якого ушкоджуються м`які тканини шиї, крайове поранення внутрішньої яремної вени, поранення заднє-бокової стінки глотки, крайовий дефект передньо-бокової поверхні тіла четвертого шийного хребця справа, з послідуючим проникненням в спинно-мозковий канал (на глибину 3-4 мм.) з наявністю на дні каналу стороннього тіла (уламок металевої щільності), яке утворилося від травматичної дії гострого предмету, якому притаманні колюче-ріжучі та ріжучі властивості ( по типу клинка та леза ножа), які відносяться до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя), а також різані рани 1 і 2 пальців лівої кісті, що утворилися від травматичної дії гострого предмету, якому притаманні колюче-ріжучі та ріжучі властивості ( по типу клинка та леза ножа), які відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу ( за критерієм тривалості розладу здоров`я).
На обґрунтування висновків про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_9 , суд у вироку також послався на інші письмові докази, зокрема на рапорт слідчого, згідно якого 01.01.2015 року складом СОГ було здійснено виїзд до КМКЛ № 4 по вул. Солом`янська, 17 в м. Києві, куди за допомогою звернувся ОСОБА_9 з колото-різаним пораненням шиї ( т. 1 а.с. 106); дані протоколів: огляду місця події від 02.01.2015 року, згідно якого під час огляду квартири за адресою: АДРЕСА_3 були виявлені сліди бурого кольору у вигляді плям ( т.1 а.с. 110-122); огляду речей потерпілого, на яких частково виявлено речовину бурого кольору ( т.1 а.с. 123-136); огляду металевого предмету, схожого на уламок леза ножа, який було видалено лікарями з шийного хребта потерпілого ОСОБА_9 під час операції (т. 1 а.с. 137-140); на висновок судово-психіатричного експерта № 98 від 10.02.2015 року, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 повідомляв експерту, що проживав разом з ОСОБА_6 в одній квартирі і коли 01.01.2015 року він повернувся додому, побачив ОСОБА_6 , який на його думку був у нетверезому стані. Приблизно о22 год. 25 хв. 01.01.2015 року він прокинувся від сильного болю в області шиї та лівої руки, після чого різко зістрибнув з ліжка та побачив перед собою ОСОБА_13 з ножем в руці, який був у крові, а кінчик зламаний. На його запитання навіщо він це зробив, ОСОБА_6 сказав, що хотів його вбити, після чого він почав заспокоювати ОСОБА_6 , сказав, що нікому про це не скаже, після чого останній поклав ніж на полицю.Оскільки у нього з шиї текла кров, він умовив останнього викликати швидку медичну допомогу, але швидка не приїхала і вони разом з ОСОБА_6 пішли до лікарні, де йому була надана медична допомога ( т.1 а.с. 157-160).
Досліджені в судовому засіданні докази суд обґрунтовано визнав належними та допустимими, оскільки отримані вони були з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та повністю узгоджуються з сукупністю інших доказів, зокрема показаннями свідків, а також обвинуваченого, який не заперечував сам факт нанесення ножового поранення, проте повідомив суду іншу версію події та заперечував наявність у нього умислу на позбавлення потерпілого ОСОБА_9 життя.
Відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17.02.2016 року, судом першої інстанції також були досліджені обставини відкриття матеріалів досудового розслідування обвинуваченому, його захиснику та потерпілому і обгрунтовано зазначено, що обвинуваченому ОСОБА_6 , його захиснику ОСОБА_7 матеріали досудового розслідування відкривалися шляхом надання доступу до них, що підтверджується протоколом надання доступу від 27.02.2015 року, про що зазначено у п. 46 Реєстру матеріалів досудового розслідування, долученого до справи і, що вказані особи жодних скарг щодо не відкриття їм цих матеріалів не висловлювали, а тому, всупереч тверджень обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність даних, які саме докази відкривались стороною обвинувачення стороні захисту, колегія суддів вважає безпідставними.
Потерпілий ОСОБА_9 судом не був допитаний, оскільки останній є громадянином Ірану і на даний час проживає на батьківщині, де проходить лікування, до України повертатися не збирається, надіслав до суду повідомлення про розгляд справи за його відсутності, а відтак, суд визнав ці обставини винятковим випадком та у відповідності з вимогами ст. 97 КПК України визнав показання з чужих слів, а саме показання свідка ОСОБА_14 допустимим доказом обставин, на доведення яких вони надані, які підтверджуються іншими наведеними у вироку допустимими доказами, а тому апеляційні посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що показання свідка з чужих слів є неналежним та недопустимим доказом, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника на ту обставину, що конфлікт з потерпілим ОСОБА_9 виник на побутовому грунті, спонтанно, і ніж у руці ОСОБА_6 опинився випадково є безпідставними, оскільки судом першої інстанції цій обставині була дана вірна оцінка, а тому висновки суду про вчинення ОСОБА_6 умисних дій, безпосередньо спрямованих на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, але не доведених до кінця з причин, що не залежали від його волі, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини справи і характер дій обвинуваченого свідчать про те, що ОСОБА_6 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки у виді смерті потерпілого і свідомо допускав їх настання.
Апеляційні твердження обвинуваченого і його захисника про відсутність у ОСОБА_6 умислу на позбавлення життя ОСОБА_9 , про що, на їх думку, свідчить поведінка останнього після вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що він поїхав з потерпілим до лікарні, купив ліки, просив вибачення за скоєне, є безпідставними, оскільки про наявність такого умислу свідчить небезпечність знаряддя вчинення кримінального правопорушення, яким є ніж, характер виявленого у ОСОБА_9 поранення, спрямованість та значна сила удару, з якою ОСОБА_6 наніс удар в шию потерпілого, коли той спав, в результаті чого у шийному хребті потерпілого застряг кінчик леза ножа та зламався, тобто обвинувачений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця - настання смерті, але не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, - внаслідок того, що потерпілий прокинувся та шляхом умовляння припинив злочинні дії обвинуваченого, а також потерпілому своєчасно була надана необхідна медична допомога.
Та обставина, що ОСОБА_6 допоміг потерпілому дістатися лікарні, купив за свої кошти ліки з метою запобігання смерті останнього, суд обгрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання.
На цих саме підставах не можна визнати обгрунтованими і доводи апеляційних скарг сторони захисту про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України щодо умисного заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, дав їм належну оцінку та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують ( форму вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків, особу винного, обставини, що пом`якшують покарання.
Так, судом враховано, що обвинувачений вчинив закінчений замах на умисне вбивство, що є особливо тяжким злочином, наслідком якого могла стати смерть людини; дані про особу винного, який на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має дитину 2009 року народження, судимий за корисливий злочин, його вік, стан здоров`я, сімейний та матеріальний стан, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, що суд обґрунтовано визнав обставиною, яка пом`якшує покарання та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в розмірі наближеному до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК України,
яке за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
За наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним та обгрунтованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 і підстав для задоволення як апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, так і клопотання обвинуваченого про зміну йому запобіжного заходу на більш м`який, не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року у кримінальному провадженні №12015100090000022 відносно ОСОБА_6 засудженого за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України - залишити без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
