У Х В А Л А
29 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 6 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з належного їй на праві власності приватного житлового будинку та зобов'язання в місячний строк переселитися до квартири,
в с т а н о в и л а:
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 6 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.
У заяві ОСОБА_4 порушується питання про скасування рішення Ірпінського міського суду Київської області від 6 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року та передачу справи на розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав:
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 64 та 156 Житлового кодексу Української РСР, статей 317, 319, 391 та 405 Цивільного кодексу України;
невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах указаних норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_4 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року, постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, 5 листопада 2014 року, 16 листопада 2016 року та 15 травня 2017 року.
Перевіривши доводи заявниці, викладені в заяві про перегляд судових рішень, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивач не довела, що відповідачі систематично руйнують чи псують житлове приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку. Також позивач не надала доказів вжиття до відповідачів заходів запобігання і громадського впливу. При цьому відповідачі вселилися до спірного житлового приміщення, належного позивачці, як члени її сім'ї.
У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року вказано, що права відповідачів на користування спірним житлом є похідними від прав власника квартири та припинилися внаслідок зміни власника. Правовий висновок суду касаційної інстанції в указаному рішенні та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.
Порівняння змісту вказаного судового рішення зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
З огляду на викладене підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У постанові від 16 січня 2012 року, що надана заявницею для порівняння, Верховний Суд України переглядав ухвалу суду касаційної інстанції в справі за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та дійшов висновку, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року вказано, що відповідачі були вселені та зареєстровані в спірному будинку за згодою колишньої власниці будинку як члени її сім'ї, після смерті якої відповідачі продовжували проживати у будинку як наймачі житла. Проте із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
У постанові від 16 листопада 2016 року, що надана заявницею для порівняння, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України переглядала ухвалу суду касаційної інстанції в справі за позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації й встановила, що відповідачка з вересня 2001 року, у тому числі на момент набуття права власності позивачем на будинок у вересні 2013 року, на момент свого повноліття у лютому 2013 року і на момент звернення до суду з цим позовом у січні 2015 року у спірному будинку як член сім'ї позивача не проживала.
У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року вказано, що відповідачка спільно з власником спірного житлового будинку не проживала, спільним побутом не була пов'язана; після розірвання шлюбу з сином позивачки вибула із спірного житлового будинку, має інше житло, у якому проживає.
З огляду на викладене правові висновки Верховного Суду України в указаних постановах та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.
Таким чином, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з його невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбачена пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.
Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.
Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з належного їй на праві власності приватного житлового будинку та зобов'язання в місячний строк переселитися до квартири за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 6 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк
