Постанова
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 498/164/15-ц
провадження № 61-4025св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другоїпалати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Коротун В. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року у складі судді: Теренчук Н. С. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року у складі суддів: Громіка Р. Д., Панасенкова В. О., Парапана В. Ф.,
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 грудня 2016 року справу № 498/164/15-ц призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 498/164/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2015 року ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення та заборони вчинення дій, які можуть порушити право. Позовна заява мотивована тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. У спірному будинку після реєстрації шлюбу, 29 червня 1989 року з ОСОБА_3 проживала її дочка ОСОБА_4 та двоє їх синів: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24 травня 2011 року у справі № 2-286/11, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано. У будинку проживає тільки відповідач. Вона проживає окремо в іншому будинку, відповідач ніколи не був членом її сім'ї, не проживав разом з нею та не вів спільне господарство.
У січні 2015 року вона направила відповідачу письмову вимогу про звільнення будинку, яку він отримав 20 січня 2015 року, але будинок не звільнив. Тому відповідач перешкоджає їй здійсненні права власності на будинок, що порушує її права. Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року ОСОБА_2 просила усунути їй перешкоди у здійсненні права власності зазначеним житловим будинком шляхом виселення із нього відповідача та заборонити відповідачеві перебування у цьому будинку та на присадибній ділянці.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди в здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення. Заборонено ОСОБА_3 перебувати у вказаному будинку та на присадибній ділянці, на якій він розташований.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та у ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року залишено без змін. Суди зробили висновок, що ОСОБА_3 не набув права постійного користування спірним будинку, незважаючи на тривалий час проживання в ньому та реєстарції за цією адресою і є тимчасовим мешканцем.
У червні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди не визначились із колом правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню.
Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу 29 червня 1989 року з дочкою позивача - ОСОБА_4 вселився у будинок АДРЕСА_1 та 9 квітня 1990 року був прописаний у ньому. Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24 травня 2011 року у справі № 2-286/11, шлюб між ними був розірваний. Цим рішенням встановлено, що шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинилися з 2009 року.
ОСОБА_2 з 1976 року проживала у АДРЕСА_2 Відповідач ніколи не був членом сім'ї позивача, не проживав з нею разом та не вів спільне господарство. У січні 2015 року позивачка направила відповідачу письмову вимогу про звільнення будинку, яку останній отримав 20 січня 2015 року, але будинок не звільнив.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач вселився в будинок і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Оскільки суди встановили, що позивач є власником житлового будинку, у якому не проживає, оскільки проживає в іншому будинку; її дочка перебувала у шлюбі з відповідачем, у зв'язку із чим він був вселена до належного позивачу житлового будинку, яка як власник цього майна надала право відповідачу користуватись ним. Відповідач спільним побутом із позивачем не був пов'язана. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча суди й не застосовували частину другу статті 406 ЦК України, але правильно вирішили спір, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
На підставі статті 406 ЦК України, керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 6 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат
В.М. Коротун
