Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 лютого 2018 року
у справі № 498/164/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо правової природи сервітуту
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення та заборони вчинення дій, які можуть порушити право.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено.
Справа переглядалась судами неодноразово.
За результатами нового апеляційного розгляду, ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідач вселився в будинок і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Оскільки суди встановили, що позивач є власником житлового будинку, у якому не проживає, оскільки проживає в іншому будинку; її дочка перебувала у шлюбі з відповідачем, у зв'язку із чим він був вселена до належного позивачу житлового будинку, яка як власник цього майна надала право відповідачу користуватись ним. Відповідач спільним побутом із позивачем не був пов'язана. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
ВИСНОВКИ: аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: речові права, житлові спори, права на чуже майно
