ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: [email protected] Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18 квітня 2018 р.
Справа № 903/568/17
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Якушевої І.О., суддів Костюк С.В., Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Хомич О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу №903/568/17
за позовом ОСОБА_1, м. Львів
до товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ", м. Луцьк
третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,
1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
3. державного реєстратора-приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ростової Людмили Олександрівни, м. Львів
про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів учасників господарського товариства
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_5 - адвокат (ордер серії ЛВ №094235),
від відповідача: Сеньків А.І. (дов. б/н від 11.09.2017р.),
від третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2: ОСОБА_7 (дов. б/н від 30.01.2017р.),
ОСОБА_3: н/з,
державного реєстратора-приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ростової Людмили Олександрівни: н/з,
в с т а н о в и в:
ОСОБА _1 звернувся з позовною заявою до господарського суду Волинської області, в якій просив визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Львівський автоцентр КАМАЗ», які оформлені протоколами №01-22/02/17 від 22.02.2017р., №02-22/02/17 від 24.02.2017р., № 02-03/17 від 01.03.2017р., №04-03/03/17 від 03.03.2017р., та зобов'язати приватного нотаріуса скасувати реєстраційні дії, вчинені за наслідками таких рішень зборів. Як на підставу позову позивач посилається на те, що він є учасником ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" (надалі - товариство або відповідач) з часткою 84,5% статутного капіталу, а тому проведенням згаданих зборів учасників товариства без його повідомлення про них є порушенням його корпоративних прав як учасника.
Позивач вважає, що згадані загальні збори учасників ТОВ "Львівський автоцентр "Камаз", рішення яких оформлено протоколами №01-22/02/17 від 22.02.2017р., №02-22/02/17 від 24.02.2017р., № 02-03/17 від 01.03.2017р., №04-03/03/17 від 03.03.2017р., проведено незаконно, а відтак, на думку позивача, державним реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ростовою Л. О. неправомірно було вчинено реєстраційні дії, оскільки вони вчинені на підставі цих рішень зборів.
Ухвалою суду від 20.07.2017р. ( суддя Кравчук А.М.) було порушено провадження по справі; розгляд справи призначено на 02.08.2017р.
Ухвалою суду від 30.08.2017р. справу №903/568/17 прийнято до розгляду в колегіальному складі суду - головуюча суддя Кравчук А.М., судді Якушева І.О., Пахолюк В.А., залучено до участі у справі третьою особою на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2.
Ухвалою суду від 23.10.2017р. справу №903/568/17 прийнято до розгляду в колегіальному складі суду: головуюча суддя Кравчук А.М., судді Якушева І.О., Слободян О.Г.; залучено до участі у справі третьою особою на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3.
Ухвалою суду від 07.11.2017р. справу №903/568/17 прийнято до розгляду в колегіальному складі суду: головуюча суддя Кравчук А.М., судді Слободян О.Г., Костюк С.В.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 07.11.2017 року розгляд справи було відкладено на 23.11.2017 року.
Згідно з довідкою про неможливість проведення судового засідання від 20.11.2017р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Кравчук А.М. судове засідання по справі № 903/568/17, призначене на 23.11.2017 року на 11 год., не відбулося.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2017р. визначено головуючою суддею у справі № 903/568/17 суддю Якушеву І.О.
Відповідно до відомостей, що містяться в табелі обліку робочого часу програмного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду", суддя Слободян О.Г. з 16.12.2017р. по 29.12.2017р. перебувала у відпустці.
У відповідності до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017р. автоматичний розподіл не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Відповідно до відомостей, що містяться в табелі обліку робочого часу програмного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду", суддя Костюк С.В. з 02.01.2018р. по 16.01.2018р. перебувала у відпустці.
Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2018р. автоматичний розподіл не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.
15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
Ухвалою суду від 19.01.2018р. справу № 903/568/17 прийнято до провадження в колегіальному складі суду: головуюча суддя Якушева І.О., судді Костюк С. В., Слободян О.Г., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2018 року.
12.02.2018р. позивач подав клопотання про приєднання доказів.
13.02.2018р. від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо позовної заяви. В поясненнях від 09.02.2018р. ОСОБА_2 зазначає, що позовні вимоги безпідставні і просить суд в задоволенні позову відмовити.
13.02.2018р. від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 надійшло клопотання про надання позовної заяви для ознайомлення та відкладення розгляду справи у зв'язку із раніше запланованою поїздкою в м. Київ. Також третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 просила суд зобов'язати позивача надіслати на його адресу копію позовної заяви з додатками.
14.02.2018р. відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр Камаз" подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю участі в судовому засіданні в Львівському апеляційному адміністративному суді, просив суд відкласти розгляд справи та без участі представника відповідача справу не розглядати; зазначав, що не отримав пояснень від третіх осіб.
Державний реєстратор-приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ростова Л. О. в судове засідання 14.02.2018р. не з'явилась. Ухвала суду від 19.01.2018р. повернулась з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання".
В судовому засіданні 14.02.2018р. позивач не заперечив проти проведення підготовчого засідання без участі відповідачів та третіх сторін.
В судовому засіданні 14.02.2018р. представник позивача подав клопотання про продовження строку проведення підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 14.02.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів - до 18.04.2018р. включно; відкладено підготовче засідання на 21.03.2018р.
05.03.2018р. позивач на виконання ухвали суду від 14.02.2018р. подав клопотання про приєднання доказів.
Ухвалою суду від 21.03.2018р. на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України закрито провадження у справі в частині вимог до державного реєстратора-приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ростової Л.О.; на підставі ч. 1 ст. 50 ГПК України залучено державного реєстратора-приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ростову Л.О. третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2018р.
В судове засідання 18.04.2018р. треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, державний реєстратор-приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ростова Л.О., не з'явились.
Рекомендованими повідомленнями підтверджується, що треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, державний реєстратор-приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ростова Л.О. ухвалу суду від 21.03.2018р. отримали 29.03.2018р.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на наведену норму, зважаючи на те, що треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, державний реєстратор-приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ростова Л.О. належним чином повідомлені про судовий розгляд справу розглянуто за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
В процесі розгляду справи судом на підставі пояснень представників сторін, представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, встановлено, що первинно учасниками ТОВ "Львівський автоценр "КАМАЗ" були РВ ФДМУ у Львівській області з часткою 15,5% статутного капіталу та 26 фізичних осіб, які в сукупності володіли рештою 84,5% статутного капіталу, а саме: 1.ОСОБА_4. - 2,87%; 2.ОСОБА_5 - 3,79%; ОСОБА_9 - 2,56%; ОСОБА_10 - 2,87%; ОСОБА_11 - 2,71%; ОСОБА_12 - 5,34%; 7.ОСОБА_6. - 4,34%; ОСОБА_13 - 5,04%; 9.ОСОБА_7. - 2,14%; 10.ОСОБА_8. - 2,58%; 11.ОСОБА_31 - 2,46%; 12.ОСОБА_9. - 2,60%; 13.ОСОБА_42 - 1,43%; 14.ОСОБА_10. - 1,35%; 15.ОСОБА_11. - 1,5%; ОСОБА_14 - 2,46%; 17.ОСОБА_12. - 2,83%; 18.ОСОБА_13 - 4,29%; 19.ОСОБА_34 - 4,18%; 20.ОСОБА_38 - 2,54%; 21.ОСОБА_14. - 3,0%; 22.ОСОБА_15. - 3,1%; ОСОБА_15 - 3,43; 24.ОСОБА_30 - 1,96%; ОСОБА_16 - 3,2%; ОСОБА_17 - 1,4%; 27.ОСОБА_16. - 2,68%; ОСОБА_18 - 4,5%; 29.ОСОБА_17. - 1,35%.
06.06.2008 року особи 1.ОСОБА_4. - 2,87%; 2.ОСОБА_5 - 3,79%; ОСОБА_9 - 2,56%; ОСОБА_10 - 2,87%; ОСОБА_11 - 2,71%; ОСОБА_12 - 5,34%; 7.ОСОБА_6. - 4,34%; ОСОБА_13 - 5,04%; 9.ОСОБА_7. - 2,14%; 10.ОСОБА_8. - 2,58%; 11.ОСОБА_31 - 2,46%; 12.ОСОБА_9. - 2,60%; 13.ОСОБА_42 - 1,43%; 14.ОСОБА_10. - 1,35%; 15.ОСОБА_11. - 1,5%; ОСОБА_14 - 2,46%; 17.ОСОБА_12. - 2,83%; 18.ОСОБА_13 - 4,29%; 19.ОСОБА_34 - 4,18%; 20.ОСОБА_38 - 2,54%; 21.ОСОБА_14. - 3,0%; 22.ОСОБА_15. - 3,1%; ОСОБА_15 - 3,43; 24.ОСОБА_30 - 1,96%; ОСОБА_16 - 3,2%; ОСОБА_17 - 1,4% уклали із ОСОБА_2 26 нотаріально засвідчених договорів купівлі-продажу часток у товаристві, за якими ОСОБА_2 набув в сукупності право власності на 75,97% статутного капіталу товариства. Зі змісту договорів вбачається, що кожен з учасників станом на дату укладення цих договорів був згідно даних ЄДР власником відповідної частки у статутному капіталі товариства згідно із статутом, зареєстрованим 19.03.1998р., № запису 320-3.
Згідно з п.4.1 кожного з цих договорів право власності на частку переходить до ОСОБА_2 в момент набрання чинності цими договорами, а згідно з п.4.2 - одночасно із переходом права власності на частку до покупця переходять усі права та обов'язки учасника товариства відповідно до Статуту та чинного законодавства України.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 р. у справі № 6-457цс1б продаж частки у статутному капіталі товариства означає відчуження сукупності корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких, зокрема, право на управління товариством, на отримання частини прибутку від діяльності товариства. Особа, яка придбала частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у встановленому порядку, одночасно отримує право на участь у вказаному товаристві.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію чинності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згадані договори предметом судового розгляду не були, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.
Згідно з поясненнями відповідача після подання заяв про вихід ці ж учасники товариства у 2008 році відмовилися реєструвати зміни до статуту у зв'язку із виходом та подали товариству заяви про відмову від заяв про вихід, а також уклали нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу своїх часток на користь ОСОБА_2 На протоколі № 2 зборів учасників товариства від 30.06..2007р. вказано, що товариство здійснило розрахунок з учасниками за їх частки, на підтвердження цього учасники розписалися на протоколі.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п.4.16. постанови № 4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (надалі - постанова №4 від 25.02.2016р. ) відкликання заяви про вихід після її отримання товариством допускається лише за згодою самого товариства та у разі, якщо відповідні зміни у складі учасників товариства не пройшли державної реєстрації.
Реалізувавши своє право на відмову від виходу з товариства,, зареєстровані в ЄДР учасники 06.06.2008р. уклали з ОСОБА_2 26 договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства, за якими ОСОБА_2 в сукупності набув право власності на 75,97% часток у статутному капіталі товариства.
Будучи учасником ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" з часткою 75,97% статутного капіталу, ОСОБА_2 провів за своєю участю позачергові збори учасників ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" 22.02.2017 року та 24.02.2017 року.
Після цього ОСОБА_2 відчужив свою частку в повному обсязі на користь ОСОБА_3
За участю учасника товариства ОСОБА_3 були проведені збори учасників 01.03.2017 року та 03.03.2017 року.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає себе учасником ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" з розміром частки 84,5% статутного капіталу та просить захистити своє корпоративне право, яке полягає в праві на участь в товаристві.
У відповідності із ч.1 ст.74, ст.73, ч.1 ст.76,ч.1 ст.77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилаючись на набуття прав на частки в статутному капіталі товариства, позивач у справі - ОСОБА_1 не подав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що він у встановленому законом порядку набув прав на частки у статутному капіталі товариства, оскільки він не подав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізуючи передбачене ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Як визначено ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст.74 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п.п.1.1., 1.2. постанови №4 від 25.02.2016р. господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Згідно із пунктом 3 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
Відповідно до ст. 167 ГК України сторонами у корпоративному спорі є: юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув; учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.
Як роз'яснено в п.2.1. постанови № 4 від 25.02.2016р., господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України (на час розгляди справи судом - аналогічна за змістом стаття 4 ГПК України) та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
Поняття особистого немайнового права наведено у ст. 269 ЦК України. Істотними його ознаками є відсутність економічного змісту, неможливість утрати цих прав через відмову або позбавлення, довічність володіння, невідчужуваність.
Відповідно до ЦК України право участі у товаристві і право на частку в статутному капіталі того самого товариства є самостійними відносно одне одного правами.
Таким чином, з позиції цивільного законодавства права учасників товариств складаються з двох самостійних прав:1) права на частку в статутному капіталі товариства (майнове право); 2) права участі в товаристві (особисте право).
Із системного аналізу законодавства вбачається, що набуття кожного з цих прав можливе в різний час та з різних підстав, водночас, виникнення права участі в підприємницькому товаристві без набуття права власності на частку в його статутному капіталі є неможливим.
Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України в п.2. постанови № 4 від 25.02.2016р. , право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 ЦК України).
На обґрунтування права участі в товаристві позивач посилається на те, що 25 фізичних осіб - учасників товариства подали заяви про вихід з товариства з проханням передати частку ОСОБА_1, а саме: заяви 1. ОСОБА_19 1,4%, 2. ОСОБА_20 2,87%, 3. ОСОБА_21 3,43%, 4. ОСОБА_22 2,71%, 5. ОСОБА_23 2,87%, б. ОСОБА_24 3,79%, 7. ОСОБА_25 3,1%, 8. ОСОБА_26 4,34%, 9. ОСОБА_27 1,5%, 10. ОСОБА_8 2,83%, 11. ОСОБА_28 2,58%, 12^. ОСОБА_29 2,14%, 13. ОСОБА_30 1,96%, 14. ОСОБА_31 2,46%, 15. ОСОБА_32 1,35%, 16. ОСОБА_33 5,04%, 17. ОСОБА_34 4,18%, 18. ОСОБА_35 4,29%, 19. ОСОБА_36 3,20%, 20. ОСОБА_37 3,00%, 21. ОСОБА_38 2,54%, 22. ОСОБА_39 2,46%, 23. ОСОБА_40 2,56%, 24. ОСОБА_41 2,6%, 25. ОСОБА_42 1,43%. Разом 25 учасників з часткою 70,63%.
Потім, як зазначає позивач, збори учасників ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" у 2007-2008р.р. за участю позивача прийняли рішення, яким ОСОБА_1 на підставі вищенаведених заяв прийняли до складу учасників товариства, а в подальшому - рішеннями цих же зборів йому передали частки двох учасників, яких виключили зі складу учасників, а також частки двох померлих осіб. Це стосується набуття часток ОСОБА_43, ОСОБА_44, та у двох спадкоємців померлого учасника ОСОБА_45 та у спадкоємця померлого учасника ОСОБА_46
Окрім цього, позивач посилається також на судові рішення у справах №№24/123, 14/103, 4/115 , вважаючи, що рішеннями цих судів встановлено преюдиційний факт участі позивача в товаристві з часткою 84,5% статутного капіталу.
Доводи позивача про набуття ним права власності на частку в товаристві та відповідного права участі в ньому на підставі 25 заяв первинних учасників про вихід з товариства є безпідставними, оскільки заяви про вихід з товариства свідчать лише про намір вчинити учасником правочин щодо виходу з товариства, але внаслідок подачі таких заяв і виходу учасників не відбувається автоматичної набуття часток іншою особою.
Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено право учасників товариства здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано статтею 147 Цивільного кодексу України, відповідно до якої учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Пунктом 3.7. Статуту товариства, затвердженого зборами учасників, протокол №1 від 17.02.1998р., зареєстрованого 19.03.1998р., № запису 320-З, встановлено, що відступлення учасником свого паю (або його частини) у статутному фонді підприємства іншому учасникові або третій особі, а також настання відповідних майнових наслідків у зв'язку із виключенням учасника підприємства відбуваються на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством і установчим договором.
Таким чином, вихід учасника із товариства та продаж частки іншій особі мають різну правову природу та відповідно різні юридичні наслідки.
Реалізація передбаченого ст. 147 Цивільного кодексу України, ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" права учасника товариства з обмеженою відповідальністю продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства, здійснити відчуження своєї частки (її частини) третім особам, якщо інше не встановлено статутом товариства, пов'язана з укладенням відповідного правочину (купівлі-продажу, міни, дарування тощо). Особа, яка придбала частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, здійснює права і виконує обов'язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі.
Доказів, які б підтверджували укладення між первісними 25 учасниками та ОСОБА_1 того чи іншого виду правочину щодо переходу права власності на частку в товаристві, позивачем суду не подано.
Згідно із ч.1 статті 201, ч.ч. 1, 3, 5 статті 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, одним із основоположних елементів правочину є воля його сторін чи сторони на настання бажаних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору, 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
У відповідності із ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
При цьому, дотримання сторонами в момент вчинення всіх вимог законодавства, в тому числі й щодо вираження волі на вчинення того чи іншого виду правочину, доводиться належними та допустимими доказами при їх аналізі в сукупності.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ним у встановлений законом спосіб та формі правочину щодо придбання ним у власність часток 25 первісних учасників в загальному розмірі 70,63% статутного капіталу, а також доказів, які б підтверджували факт передачі у власність цих часток йому у власність на підставі реального волевиявлення цих осіб.
Окрім цього, позивач стверджує, що він набув права власності на частки, які належали спадкоємцям трьох померлих осіб, а також ОСОБА_43 Згідно з витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 13888135 від 31.03.2008р., № 13887926 від 31.03.2008р. спадкоємцями ОСОБА_45 є ОСОБА_47 та ОСОБА_48,згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 13.09.2007р. спадкоємцем ОСОБА_46 є ОСОБА_49, згідно із заявою ОСОБА_50 від 03.06.2008р. спадкоємцем ОСОБА_51 став ОСОБА_50
Із заяви про прийняття спадщини ОСОБА_50 від 03.06.2008р. - спадкоємця ОСОБА_51, вбачається, що учасник ОСОБА_51 був у судовому порядку визнаний померлим 16.05.2008р.
Із свідоцтва про право на спадщину учасника ОСОБА_46 від 28.03.2008р., спадкоємцем якого стала ОСОБА_49, вбачається, що учасник ОСОБА_46 помер 22.03.2001р.
Із двох свідоцтв про право на спадщину учасника ОСОБА_45 від 31.03.2008р., спадкоємцем якого є ОСОБА_48 та ОСОБА_47, вбачається, що учасник ОСОБА_45 помер 0б.04.2006р.
Вищенаведені документи свідчать про те, що спадкоємці померлих учасників оформили спадщину на частки у статутному капіталі у встановленому законом порядку лише в середині 2008 року і лише з цього часу як власники мали право відчужити свої частки іншим особам.
Однак, позивач як на підставу набуття права на частки від спадкоємців померлих ОСОБА_45 та ОСОБА_46 посилається на рішення зборів учасників від 30.06.2007р., яке приймалося ще до оформлення спадщини спадкоємцями.
Позивач не подав суду жодних належних доказів придбання цих часток у спадкоємців - договорів купівлі-продажу, міни тощо, які б свідчили про набуття ним права на частки у встановленому законом порядку.
Разом з цим, оскільки рішенням, оформленим протоколом № 2 від 30.06.2007р., первісні 25 учасників були виключені зі складу учасників у зв'язку із поданими ними заявами про вихід, вони не мали права приймати інші рішення, які оформлені протоколом № 2/1 від 30.06.2007р.
Окрім цього, померлого учасника ОСОБА_51 і учасника ОСОБА_43 було виключено зі складу учасників товариства рішенням, оформленим протоколом зборів учасників № 3 від 05.05.2008р., з передачею їх часток ОСОБА_1 Проте, учасник ОСОБА_51 був визнаний померлим 16.05.2008р., після чого його частку у встановленому порядку успадкував ОСОБА_50
Законодавством України не передбачено таких повноважень зборів учасників товариства як передача часток померлих осіб іншому учаснику.
Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів набуття у власність 84,5% часток у статутному капіталі ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ", а відтак він не набув права участі у цьому товаристві. Окрім цього, з витягів з ЄДР, наявних в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 не був зареєстрований як учасник ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ".
Посилання позивача на судові рішення у справах №№24/123, 14/103, 4/115 про визнання недійсними рішень зборів учасників товариства у 2008-2009 роках як на встановлений судами преюдиційний факт участі ОСОБА_1 в товаристві не приймаються судом до уваги з огляду на таке,
За змістом ч.4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційне значення мають лише обставини, тобто факти об'єктивної реальності.
В той же час, частиною 7 статті 75 ГПК України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, а частина ч. 5 статті 75 ГПК України надає право особі спростувати преюдиційні факти в разі необхідності.
На думку суду, у справі №903/568/17 позивач посилається не на факти, а на правову оцінку цих фактів, надану судами в інших справах - № 4/115, 24/123, 14/103.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наданими в п.19 постанови №13 від 24.10.2008р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого
порушення не встановлено, господарський суд немає підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, вимога позивача про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Львівський автоцентр КАМАЗ», які оформлені протоколами №01-22/02/17 від 22.02.2017р., №02-22/02/17 від 24.02.2017р., № 02-03/17 від 01.03.2017р., №04-03/03/17 від 03.03.2017р., не підлягає до задоволення, оскільки за наведених обставин судом не встановлено факту порушення цими рішеннями прав та законних інтересів позивача у справі.
В частині вимог позивача про скасування реєстраційних дій ухвалою суду від 21.03.2018р. провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України закрито, а тому судом не розглядалися ці вимоги по суті. Зазначена ухвала суду учасниками справи не оскаржувалась.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати по справі на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 15, 100, 147, 201, 203, 204, 638, 640 Цивільного кодексу України, ст.167 Господарського кодексу України, ст.ст.4, 20, 73, 74, 75, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
в и р і ш и в:
у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти дні з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 27.04.2018р.
Головуюча суддя І. О. Якушева
Судді С. В. Костюк
О.Г. Слободян
