ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : [email protected]
___________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"24" вересня 2018 р. Cправа № 902/417/18
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", м.Київ
до: Приватного підприємства "Ольвія", с.Сопин, Погребищенський район, Вінницька область
про стягнення 316 141,12 грн
За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.08.2018 р. дійсна до 31.12.2018 р.; НОМЕР_1 виданий Маньківським РВ УМВС України в Черкаській області 04.02.2011 р.
відповідача: не з'явився.
В С Т А Н О В И В :
Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" подано позов до Приватного підприємства "Ольвія" про стягнення 316 141 грн 12 коп., з яких 124 246 грн 24 коп. боргу, 46 297 грн 09 коп. пені, 34 710 грн 49 коп. штрафу, 110 887 грн 30 коп. відсотків річних за договором поставки № АП-02-0110 від 01.06.2017 р.
Ухвалою суду від 24.07.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/417/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду по суті на 03.08.2018 р.
Відповідно до ухвали суду від 03.08.2018 р. відкладено розгляд справи до 12.09.2018 р.
10.08.2018 р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява вх. № 02.1-34/6173/18 від 10.08.2018 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд, в зв'язку з частковим погашенням заборгованості стягнути з відповідача 40 464 грн 52 коп. пені, 30 830 грн 83 коп. штрафу, 96 635 грн 71 коп. 3% відсотків річних. Також в заяві останній просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір в сумі 2 223 грн16 коп.
Ухвалою суду від 12.09.2018 р. відкладено розгляд справи до 24.09.2018 р. При цьому, в даному судовому засіданні судом не прийнято до розгляду заяву позивача вх. № 02.1-34/6173/18 від 10.08.2018 р. про зменшення розміру позовних вимог, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.
20.09.2018 р. на адресу суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі вх. № 02.-34/725/18 від 20.09.2018 р.
В судове засідання 26.09.2018 р. представник відповідача не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 12.09.2018 р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Факт належного повідомлення відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 2146700021868.
Окрім того ПП "Ольвія" повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи телефонограмою.
Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне
Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/417/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами від 24.07.2018 р., 03.08.2018 р. та 12.09.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75449367; http://reyestr.court.gov.ua/Review/75660389; http://reyestr.court.gov.ua/Review/76443303).
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ек рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів – організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Разом з тим ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.
Розгляд справи здійснюється в режимі відеоконфенції з Дніпровським районним судом м. Києва.
В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору поставки № АП-02-0110 від 01.06.2017 р. та додаткових угод до нього стосовно своєчасності та повноти оплати за отриманий товар у зв'язку з чим останній зобов'язаний сплатити борг, штрафні санкції та інші платежі.
Зокрема, за твердженням позивача, ним поставлено товар на загальну суму 231 403 грн 24 коп., який оплачено лише в сумі 107 157 грн 00 коп.
З огляду на вказане позивачем заявлено до стягнення з відповідача 316 141 грн 12 коп., з яких 124 246 грн 24 коп. боргу, 46 297 грн 09 коп. пені, 34 710 грн 49 коп. штрафу, 110 887 грн 30 коп. відсотків річних.
Матеріали справи не містять ні відзиву, ні письмового пояснення з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказав власну процесуальну позицію щодо поданого позову.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.06.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (Позивач, Продавець) та Фермерським господарством "Ольвія" (Відповідач, Покупець) укладено договір поставки № АП-02-0110 (Договір), відповідно до умов п.п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин (товар) (а.с. 13-15, т. 1).
Згідно із п.п. 1.2., 1.3., 1.5. Договору вартість товару на дату укладення договору, становить 44 352 грн 00 коп. Вартість товару в період дії Договору може змінюватись в порядку, передбаченому п.2.2., при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору. Кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункті 1.1 даного Договору. За бажанням покупця кількість та асортимент товару може бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати.
Відповідно до п.п. 1.6., 1.7. Договору якщо в період дії цього Договору між сторонами відбудеться поставка Товару, але не буде підписано додатковий Договір до нього, то накладна на такий товар підписана представником покупця і в який є посилання на даний договір, прирівнюється до додаткової угоди, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається покупцю, умови Договору розповсюджуються на таку поставку, а покупець зобов'язується оплатити такий товар в день його постачання. Загально вартість Товару (ціна Договору) визначається як сума поставленого товару на умовах цього Договору, Додаткових угод до нього та з урахуванням фактичного курсу купівлі долара США (USD), відповідно до п.2.2. цього Договору.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в пункті 1.2 даного договору в наступні строки: не пізніше 10.06.2017 р. - 8 870 грн 40 коп.; не пізніше 20.10.2017 р. - 35481 грн 60 коп. (п.2.1. Договору).
Згідно із п.п. 2.7., 2.8. Договору оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у пункті 2.1 даного Договору. Датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Поставка товару здійснюється в строки, які передбачені п. 3.3. Договору, або раніше за заявою покупця (п.3.1. Договору).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2018 р., а в частині розрахунків - для повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором (п. 7.1. Договору).
Також, сторонами підписано ряд Додаткових договорів до Договору поставки № АП-02-0110 від 01.06.2017 р. Зокрема, Додатковий договір № АП-02-0110ДС1 від 06.06.2017 р., № АП-022-0110ДС2 від 07.06.2017 р. та № АП-02-0110ДС4 від 10.08.2017 р. (а.с. 17, 20, 24, т. 1).
Вказаними Додатковими договорами узгоджено найменування товару, його кількість, загальну ціну та строк оплати, визначивши останній - не пізніше 20.10.2017 р.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205 538 грн 92 коп. на підтвердження чого у справі містяться обопільно підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні (а.с. 16, 18, 19, 21, 25, т. 1).
Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався частково в сумі 107 157 грн 00 коп., що стверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 07.11.2017 р. по 13.07.2018 р. (а.с. 30-55, т. 1).
З огляду на вказане у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним Договором в сумі 98 381 грн 92 коп., яку останнім не оплачено, що стало підставою звернення ПП "Хімагромаркетинг" з даним позовом до суду про стягнення з останнього заборгованості за поставлений товар, пені, штраф, відсотків річних.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі штемпелю вхідної кореспонденції канцелярії суду, позовна заява ПП "Хімагромаркетинг" надійшла на адресу суду 20.07.2018 р.
Ухвалою суду від 24.07.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у даній справі.
Разом з тим, згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 283 від 30.07.2018 р. слідує, що 30.07.2018 р. відповідачем було проведено погашення суми основного боргу в розмірі 98 381 грн 92 коп.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З моменту укладення сторонами Договору купівлі-продажу № 04/08-2017/02 від 04.08.2017 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами Додаткових договорів до Договору поставки № АП-02-0110 від 01.06.2017 р. сторонами погоджено строк оплати товару - не пізніше 20.10.2017 р.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи № 902/417/18 подана ПП "Хімагромаркетинг" позовна заява надійшла на адресу суду 20.07.2018 р., про що свідчить відбиток штемпеля вхідної кореспонденції канцелярії Господарського суду Вінницької області.
Ухвалою суду від 24.07.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у даній справі.
Разом з тим, як свідчить надане позивачем платіжне доручення № 283 від 30.07.2018 р. суму основного бору в розмірі 98 381 грн 92 коп. відповідачем погашено після відкриття провадження у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент прийняття судом позову до розгляду та відкриття провадження по справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням зазначеного, провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині вимог позивача.
Що стосується решти заявленої позивачем до стягнення суми боргу в розмірі 25 864 грн 32 коп. судом встановлено, що остання стосується правовідносин позивача з іншою юридичною особою (ФГ "Ольвія-С), яка не є стороною у даній справі, в зв'язку з чим вимоги ПП "Хімагромаркетинг" в цій частині є заявлені безпідставно.
Відтак, в задоволенні позову в частинні стягнення 25 864 грн 32 коп. боргу слід відмовити.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 297 грн 09 коп. пені нарахованої з урахуванням здійснених проплат за період з 21.10.2017 р. по 09.07.2018 р., 34 710 грн 49 коп. штрафу та 110 887 грн 30 коп. відсотків річних нарахованих з урахуванням здійснених проплат за період з 21.10.2017 р. по 09.07.2018 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Розділом 5 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.
Зокрема, п. 5.2. Договору сторонами визначено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного Договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.
Крім того, у п. 5.4. Договору сторони узгодили, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного Договору, більше ніж 10 (десяти) днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним Договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни Договору.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.
При цьому судом враховано, що п. 5.3. Договору сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною п.1. ч.2. ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання мало бути виконане
Такими чином, враховуючи буквальний зміст даного пункту Договору останнім фактично сторони визначили строк з моменту порушення зобов'язання щодо повернення суми позики за кожен день прострочення за весь період прострочення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015 р. по справі № 3-53гс15 та узгоджується з положенням вищевказаних правових норм.
Також судом враховується, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Окрім того, у справі, що розглядається, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору.
Зокрема, у пункті 5.2. Договору сторони погодили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного Договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, тоді як п. 5.4. Договору встановили, що у випадку прострочення виконання зобов'язань більше ніж 10 (десяти) днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним Договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни Договору.
Наведений пункт Договору відповідає вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК та не визнано недійсним, в зв'язку з чим одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 р. у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17.
В той же час, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені, суд встановлено наявність помилок при здійснені її нарахування.
Зокрема, позивачем при зазначенні періоду нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставленого товару помилково включено у період прострочення заборгованості останній день у який відбувалася оплата, а також невірно взято за основу суму заборгованості відповідача, включивши в останню борг в сумі 25 864 грн 32 коп., який стосується правовідносин позивача з іншою юридичною особою - ФГ "Ольвія-С).
Разом з тим, за змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а тому день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості.
Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум пені з врахуванням допущених позивачем помилок судом отримано її в розмірі 40 306 грн 19 коп., який є меншим ніж той, який заявлений позивачем (46 297 грн 09 коп.), в зв'язку з чим решта заявленої пені в розмірі 5 990 грн 90 коп. задоволенню судом не підлягає.
Поряд з цим перевіркою штрафу судом помилок не виявлено, в зв'язку з чим останні підлягають до стягнення з відповідача у заявленому позивачем розмірі - 30 830 грн 83 коп.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 110 887 грн 30 коп. відсотків річних нарахованих з урахуванням здійснених проплат за період з 21.10.2017 р. по 09.07.2018 р. згідно п. 5.5. Договору, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вже вказувалось вище судом, згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
У 5.5. Договору встановлено, що сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли Товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Як слідує з розрахунку відсотків річних останні нараховано позивачем за кожен день прострочення (а.с. 61, т.1).
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.
Водночас частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Давши оцінку Договору суд прийшов до висновку, що проценти, передбачені пунктом 5.5. Договору останні за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У свою чергу пунктом 6.2 Договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами Договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Дійшовши висновку, що відсотки передбачені п. 5.5 Договору за своєю правовою природою відносяться до пені суд врахував те, що вказаний пункт Договору міститься в розділі "Відповідальність сторін", а не в розділах "Ціна Товару та загальна вартість Договору", "Умови поставки" та "Оплата" і цим пунктом фактично сторони погодили відповідальність Покупця за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, а не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами.
З огляду на вказане вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 887 грн 30 коп. відсотків річних нарахованих з урахуванням здійснених проплат за період з 21.10.2017 р. по 09.07.2018 р. згідно п. 5.5. Договору задоволенню судом не підлягають.
Дійшовши такого висновку судом було враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 3-132/гс-11, від 24.12.2013 р. у справі № 3-37гс13, від 01.07.2014 р. у справі № 3-31гс14, від 01.07.2014 р. у справі № 3-32гс14, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі № 927/1091/17 тощо.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).
Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів на спростовування заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", в тому числі щодо проведення розрахунків, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За вказаних обставин у своїй сукупності, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" підлягає задоволенню судом частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо відмови у стягненні боргу, відсотків річних та пені.
Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу в зв'язку із відсутністю предмета спору позивачу підлягає поверненню 1 475 грн 73 коп. судового збору для повернення якого із врахуванням положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" необхідно подати до суду відповідне клопотання, оскільки за його відсутності у суду відсутнє повноваження на здійснення такої процесуальної дії.
24.09.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 226, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Ольвія", вул.Центральна, 13, с.Сопин, Погребищенський район, Вінницька область, 22247 (ідентифікаційний код - 32144281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", проспект Возз'єднання, 15, м.Київ, 02160 (ідентифікаційний код - 30262667) – 40 306 грн 19 коп. - пені, 30 830 грн 83 коп. - штрафу, 1 067 грн 06 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У стягненні 25 864 грн 32 коп. боргу, 110 887 грн 30 коп. відсотків річних, 5 990 грн 90 коп. пені відмовити.
4. Провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу закрити у зв'язку із відсутністю предмета спору в цій частині вимог.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 28 вересня 2018 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук . 4 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - пр-т Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160.
3, 4 - відповідачу - вул.Центральна, 13, с.Сопин, Погребищенський район, Вінницька область, 22247; ОСОБА_2 - вул.Центральна, 20, с.Мончин, Погребищенський район, Вінницька область, 22246
