902/417/18
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2019 року Справа № 902/417/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 24 вересня 2018 року суддею Банаськом О.О. в справі № 902/417/18
час та місце ухвалення: 24 вересня 2018 року; м. Вінниця, вулиця Птрогова, 29; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:46 год; повний текст рішення складено 28 вересня 2018 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"
до Приватного підприємства "Ольвія"
про стягнення 316 141 грн 12 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - не з'явився.
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 Господарського процесуального кодексу України, не надходило.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (надалі - Позивач) звернувся в Господарський суд Вінницької області з позовом до Приватного підприємства «Ольвія» (надалі - Відповідач) про стягнення 124 246 грн 24 коп. основної суми боргу, 46 297 грн 09 коп. пені, 34 710 грн 49 коп. штрафу, 110 887 грн 30 коп. відсотків річних/
Позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідач неналежно виконував умов укладеного договору поставки № АП-02-0110 від 1 червня 2017 року та додаткових угод до нього, стосовно своєчасності та повноти оплати за отриманий товар у зв'язку з чим, у Відповідача виникло зобов'язання сплатити борг, штрафні санкції та інші платежі. Зокрема, за твердженням Позивача, ним поставлено товар на загальну суму 231 403 грн 24 коп., який оплачено лише в сумі 107 157 грн 00 коп..
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року позов було задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 40 306 грн 19 коп. пені, 30 830 грн 83 коп. штрафу, 1 067 грн 06 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору. У стягненні 25 864 грн 32 коп. боргу, 110 887 грн 30 коп. відсотків річних, 5 990 грн 90 коп. пені даним судовим рішенням відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу закрито у зв'язку із відсутністю предмета спору в цій частині вимог.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов Договору Позивачем поставлено Відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205 538 грн 92 коп. на підтвердження чого у справі містяться видаткові накладні. Відповідач, в свою чергу, за поставлений товар розрахувався частково в сумі 107 157 грн 00 коп., що стверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями. Як зазначає суд в своєму рішенні у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за вказаним Договором в сумі 98 381 грн 92 коп.. Разом з тим, згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення, 30 липня 2018 року Відповідачем було проведено погашення суми основного боргу в розмірі 98 381 грн 92 коп. З урахуванням зазначеного, провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу було закрито. Також, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що стосовно решти суми боргу в розмірі 25 864 грн 32 коп., то остання стосується правовідносин Позивача з іншою юридичною особою (ФГ "Ольвія-С), яка не є стороною у даній справі, в зв'язку з чим вимоги Позивача в цій частині є заявлені безпідставно. Відтак, в задоволенні позову в частинні стягнення 25 864 грн 32 коп. боргу було відмовлено.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (а.с. 115-120), в якій з підстав вказаних в даній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та прийняти нове.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що згідно з частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Також, апелянт зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов’язання, ані штрафною санкцією. Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що саме пунктом 5.5 Договору поставки сторони внесли зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, апелянт зазначає, що передбачені Договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п’ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно він наявності вини боржника, зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 листопада 2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 24 вересня 2018 року в справі (а.с. 114) та запропоновано Відповідачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, подати відзив на апеляційну скаргу Позивача.
Ухвалою суду від 29 листопада 2018 року було призначено справу № 902/417/18 до розгляду на 8 січня 2019 року об 15 год. 40 хв..
26 грудня 2018 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Позивача, згідно якого Позивач просив суд здійснити розгляд даної справи без участі його представника.
В судове засідання від 8 січня 2019 року представники Позивача та Відповідача не з’явилися.
Водночас, з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (а.с. 137-138).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 29 листопада 2018 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
У відповідності до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників Позивача та Відповідача, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України (та враховує вищеописану заяву Позивача про здійснення судового розгляду без представника Позивача).
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Позивачем була подана заява про зменшення позовних вимог (а.с. 59-60), котра як вказано місцевим господарським судом, не прийнята до розгляду місцевим господарським судом з огляду на процесуальні порушення її подання (про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання; а.с. 95). Водночас, зважаючи на суму штрафу задоволених позовних вимог колегія суддів констатує, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, зважаючи на доводи та вимоги апеляційної скарги (котру побудовано саме на безпідставності відмови в задоволенні стягнення 110 887 грн 30 коп. відсотків річних), апеляційний господарський суд констатує відсутність процесуальної можливості та в цілому правових підстав для виходу за межі вимог апеляційної скарги.
Відтак апеляційний господарський суд переглядає оспорюване судове рішення в межах доводів поданої апеляційної скарги.
Як встановлено апеляційним судом, 1 червня 2017 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки № АП-02-0110 (надалі – Договір; а.с. 13-15).
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався передати у власність, а Відповідач зобов'язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин (товар).
Згідно із пунктами 1.2 -1.3, 1.5 Договору: вартість товару на дату укладення Договору, становить 44 352 грн 00 коп; вартість товару в період дії Договору може змінюватись в порядку, передбаченому пунктом 2.2, при цьому, така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього Договору; кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1 даного Договору; за бажанням Відповідача кількість та асортимент товару може бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати.
Пунктами 1.6-1.7 Договору визначено, що: якщо в період дії цього Договору між сторонами відбудеться поставка Товару, але не буде підписано додатковий Договір до нього, то накладна на такий товар підписана представником Відповідача і в який є посилання на даний Договір, прирівнюється до додаткової угоди, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається Відповідачу, умови Договору розповсюджуються на таку поставку, а Відповідач зобов'язався оплатити такий товар в день його постачання; загально вартість Товару (ціна Договору) визначається як сума поставленого товару на умовах цього Договору, Додаткових угод до нього та з урахуванням фактичного курсу купівлі долара США (USD), відповідно до пункту 2.2 цього Договору.
В свою чергу пунктом 2.1 Договору визначено, що Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу вартість товару, зазначену в пункті 1.2 даного Договору в наступні строки: не пізніше 10 червня 2017 року - 8 870 грн 40 коп.; не пізніше 20 жовтня 2017 року - 35481 грн 60 коп..
Згідно із пунктами 2.7-2.8 Договору: оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у пункті 2.1 даного Договору; датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок Позивача.
В силу дії пункту 3.1 Договору, поставка товару здійснюється в строки, які передбачені пунктом 3.3 Договору, або раніше за заявою Відповідача.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 1 січня 2018 року, а в частині розрахунків - для повного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за цим Договором.
Окрім того, в матеріалах справи містяться підписані сторонами Додаткові угоди до Договору поставки, а саме: Додатковий договір № АП-02-0110ДС1 від 6 червня 2017 року на суму 62 805 грн; Додатковий договір № АП-02-0110ДС2 від 7 червня 2017 року на суму 41128 грн; Додатковий договір № АП-02-0110ДС3 від 29 червня 2017 року на суму 25 864 грн 32 коп; Додатковий договір № АП-02-0110ДС4 від 10 серпня 2017 року на суму 57253 грн 92 коп. (а.с. 17, 20, 22, 24).
Вказаними Додатковими договорами узгоджено найменування товару, його кількість, загальну ціну та строк оплати, визначивши останній - не пізніше 20 жовтня 2017 року.
Доказами долученими до матеріалів справи підтверджено, що на виконання умов Договору Позивачем поставлено Відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205 538 грн 92 коп., що підтверджено видатковими накладними, які є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність», котрі підписані та скріплені печатками сторін (а.с. 16, 18, 19, 21, 25).
Як вбачається з матеріалів справи, до подачі позовної заяви до суду, Відповідач за поставлений Товар розрахувався частково в сумі 107 157 грн, що стверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 7 листопада 2017 року по 13 липня 2018 року (а.с. 30-55).
Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача було невиконання Відповідачем зобов’язання щодо повної оплати Товару за Договором, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права з урахуванням стягнення суми пені, процентів річних та штрафу.
Як уже зазначалося вище в даній судовій постанові у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за вказаним Договором в сумі 98 381 грн 92 коп., яку останнім на момент подачі позову не оплачено.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі штемпелю вхідної кореспонденції канцелярії суду, позовна заява Позивача надійшла на адресу місцевого господарського суду 20 липня 2018 року (а.с. 4).
Ухвалою суду від 24 липня 2018 року за вказаним позовом було відкрито провадження у даній справі (а.с. 1).
Разом з тим, згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 283 від 30 липня 2018 року слідує, що 30 липня 2018 року Відповідачем було проведено погашення суми основного боргу в розмірі 98 381 грн 92 коп. (а.с. 88), тобто уже після відкриття провадження у справі.
Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент прийняття судом позову до розгляду та відкриття провадження по справі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
На підставі наведеного колегія суддів констатує, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.
При цьому, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів констатує, що провадження у справі в частині стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу підлягало закриттю, у зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що зважаючи на характер спірних правовідносин, суд першої інстанції, дотримуючись норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує що судове рішення місцевого господарського суду по даній справі не оспорено в даній частині.
Що ж стосується решти заявленої Позивачем до стягнення суми боргу в розмірі 25 864 грн 32 коп., то судом встановлено, що остання стосується правовідносин Позивача з іншою юридичною особою, а саме ФГ "Ольвія-С, яка не є стороною у даній справі (що підтверджується Додатковим договором № АП-02-0110ДС3 від 29 червня 2017 року та видатковою накладною на суму 25 864 грн 32 коп; а.с. 22-23), в зв'язку з чим вимоги Позивача в цій частині заявлені безпідставно.
Окрім того, судом враховано і додаткові письмові пояснення Позивача, в котрих він зазначає, що сума 25 964 грн 32 коп була ним помилково включена до суми основної заборгованості про стягнення котрої він звернувся з позовом до суду та просив суд відмовити в її стягненні (а.с. 86-87).
з огляду на вказане судом відмовлено в задоволенні позову в частинні стягнення 25 864 грн 32 коп. боргу.
Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує, що судове рішення від 24 вересня 2018 року не оскаржується і в частині, що стосується відмови в задоволенні позову щодо стягнення 25 864 грн 32 коп. боргу.
Згідно частини 4 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому апеляційний господарський суд констатує, що Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права в вищеописаних частинах (щодо закриття провадження у справі щодо вимоги про стягнення 98 381 грн 92 коп. боргу та частині щодо відмови в стягненні 25 864 грн. 32 коп.). Відтак, суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду в даній частині.
Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 46 297 грн 09 коп. пені 34 710 грн 49 коп. штрафу, то колегія суддів зазначає наступне.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільногго кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд констатує, що розділом 5 Договору сторонами погоджено відповідальність сторін.
Зокрема, пунктом 5.2 Договору сторонами визначено, що: Відповідач відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного Договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу; при розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.
Крім того, у пункті 5.4 Договору сторони узгодили, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного Договору, більше ніж 10 (десяти) днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним Договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни Договору.
Таким чином, розглядаючи дані позовні вимоги в площинні діючих умов Договору, колегія суддів констатує, що заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача пені та штрафу є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.
При цьому, судом враховано, що пунктом 5.3 Договору сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання мало бути виконане
Такими чином, враховуючи буквальний зміст даного пункту Договору, сторони фактично визначили строк з моменту порушення зобов'язання щодо повернення суми позики за кожен день прострочення за весь період прострочення.
Дане відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2015 року по справі № 3-53гс15 та узгоджується з положенням вищевказаних правових норм.
Також, колегія суддів звертає увагу, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Окрім того, у справі, що розглядається, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору.
Водночас, досліджуючи наданий Позивачем розрахунок пені (а.с. 9), колегією суддів встановлено наявність помилок при здійснені її нарахування.
Зокрема, Позивачем при зазначенні періоду нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставленого товару помилково включено у період прострочення заборгованості останній день у який відбувалася оплата, а також невірно взято за основу суму заборгованості Відповідача, включивши в останню борг в сумі 25 864 грн 32 коп., який, як встановлено вище в даній судові постанові та не заперечується Позивачем стосується правовідносин Позивача з іншою юридичною особою - ФГ "Ольвія-С".
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а тому день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості.
Суд першої інстанції здійснивши розрахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора визначив підставною та обгрунтованою до задоволення пеню в сумі 40 306 грн 19 коп., яка є меншою ніж та, яка заявлена Позивачем (46 297 грн 09 коп.), в зв'язку з чим в решті заявленої пені в розмірі 5 990 грн 90 коп. суд відмовив.
Поряд з цим перевіркою штрафу судом помилок не виявлено, в зв'язку з чим останні стягнуто з Відповідача у заявленому Позивачем розмірі - 30 830 грн 83 коп..
Водночас апеляційний господароський суд констатує, що дані суми задоволені місцевим господарським судом не оспорені в апеляційному порядку.
В той же час, суд апеляційної інстанції перевіривши дані перерахунки погоджується з їх вірністю.
Поряд з тим, враховуючи частину 4 статті 269 ГПК України, апеляційний господароський суд констатує що ним не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права у вищевказаних частинах (щодо стягнення пені та штрафу). Відтак, суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в даних частинах
Що ж стосується заявлених Позивачем вимог про стягнення 110 887 грн 30 коп. відсотків нарахованих з урахуванням здійснених оплат за період з 21 жовтня 2017 року по 9 липня 2018 року на підставі пункту 5.5 Договору, то колегія суддів зазначає наступне (дана частина є оскаржена за апеляційною скаргою).
Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
З огляду на вищезазначене колегія суддів констатує, що частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Із системного аналізу вищеописаних статей вбачається, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
У відповідності до пункту 5.5 Договору, встановлено, що сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли Товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Як слідує з розрахунку річних останні нараховано Позивачем за кожен день прострочення (а.с. 61).
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.
Водночас, колегія суддів констатує, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, колегія суддів акцентує увагу на тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Правовою підставою позовної вимоги про стягнення відсотків річних Позивачем в позовній заяві зазначено статтю 625 Цивільного кодексу (а.с.6), при цьому, в апеляційній скарзі, поданій Позивачем дану вимогу обґрунтовано вже норми статті 536, частини 3 статті 693, частиною п’ятою статті 694 Цивільного кодексу України (а.с. 116-117), дослідивши дані положення діючого законодавства саме в контексті умов, укладеного Договору, зокрема, пункту 5.5 Договору, судова колегія зазначає наступне.
Проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами.
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (в тому числі правовідносини, пов'язані з поставкою товару).
Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов'язок продавця (постачальника) сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із цим згідно з визначенням поняття неустойки, що закріплено в статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Статтею 694 Цивільного кодексу України передбачено продаж товару у кредит. При цьому, положення даної статті направлення на регулювання саме продажу товару у кредит з відстрочкою чи розстрочкою платежу та встановленими способами захисту прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару по графіку розстрочення або відстрочення платежу. Особливості продажу товару у кредит встановлюються окремими підзаконними актами (Правила торгівлі у розстрочку, затвердженні постановою КМУ від 1 липня 1998 року № 997).
Поряд з тим, судова колегія звертає увагу апелянта, що в даному випадку йде мова саме про Договір поставки, в якому чітко визначені дати поставки та оплати без будь-якого відтермінування чи розстрочки, а в цілому без продажу товару у кредит.
А відтак, зважаючи на диспозицію статті 694 Цивільного кодексу України в цілому, а не на конкретні її положення (саме на частину п’яту, що акцентує увагу апелянт), колегія суддів вважає безпідставним застосування її до даних правовідносин, які є зовсім різними за своїм змістовним наповненням та законодавчим регулюванням від відносин щодо продажу товару у кредит, котрі й регулюються статтею 694 Цивільного кодексу України, яку покладає апелянт (а.с. 116-117) в основу своєї апеляційної скарги, як правову підставу для своїх позовних вимог.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5.5 укладеного між сторонами у справі договору про закупівлю нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка також була нарахована Позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, у відповідності до пункту 6.2 Договору, за несплату поставленого Товару за кожен день прострочення, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/8, № 11/5026/1925/2012 та постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року № 927/1091/17.
З огляду на усе описане вище в даній судовій постанові, судова колегія приходить до висновку, що вказані вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 110 887 грн 30 коп. відсотків річних нарахованих з урахуванням здійснених проплат за період з 21 жовтня 2017 року по 9 липня 2018 року, є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Дане вчинено й місцевим господарським судом, відтак, рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін і в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі (щодо застування вимог статті 536, 693, 694 Цивільного кодексу України), безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 24 вересня 2018 року в справі № 902/417/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області 24 вересня 2018 року в справі № 902/417/18 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу № 902/417/18 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови виготовлено 11 січня 2019 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Мельник О.В.
