Окрема думка
судді Данішевської В.І.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18)
Обставини справи
29 березня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») як кредитодавець та Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський птахокомбінат (далі - ВАТ «Івано- Франківський птахокомбінат») як позичальник уклали генеральний договір на здійснення кредитних операцій № ГД-08-02/2012 та кредитний договір № 08-02/2012/ГД-08-02/2012, на виконання умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 1 500 000 грн на строк з 29 березня 2012 року до 28 березня 2015 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 21 % річних.
3 метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (іпотекодавець) та ПАТ «Мегабанк» (іпотекодержатель) 29 березня 2012 року уклали іпотечний договір № ГД-08-02/2012-3, предметом якого є земельна ділянка та розташовані на ній адміністративно- виробничі приміщення.
13 березня 2015 року ПАТ «Мегабанк» і Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКІ» (далі - ТОВ «НІКІ») уклали договір про відступлення права вимоги до боржника - ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» - за зазначеними вище генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором. За умовами договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором від ПАТ «Мегабанк» (первісний кредитор) до TOB «НІКІ» (новий кредитор) переходять усі права первісного кредитора; за передачу права вимоги за кредитним договором новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору суму у розмірі 1693908.74 грн.
03 лютого 2016 року приватним нотаріусом було здійснено державну реєстрацію за ТОВ «НІКІ» права власності на земельну ділянку та розташовані на ній адміністративно- виробничі приміщення.
Історія справи
ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» про:
визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012;
визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року № ГД-08-02/2012-з;
скасування рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на земельну ділянку.
Рішенням суду 1-ї інстанції позовні вимоги задоволені.
Постановою суду 2-ї інстанції рішення суду 1-ї інстанції залишено без змін.
ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» оскаржили судові рішення, просили їх скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги залишені без задоволення, а судові рішення - без змін.
У мотивувальній частині постанови, зокрема, сказано, що укладений між ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. З укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «НІКІ», яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Виходячи з цього Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про недійсність договору про відступлення права вимоги. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду погодилась і з іншими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Вважаю, що правова природа договору, щодо якого виник спір, є іншою, а саме: він не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а є договором купівлі-продажу вимоги. Цей висновок випливає з наступного.
Як правильно сказано у пункті 71 постанови «… ПАТ «Мегабанк» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 693 908,74 грн, які TOB «НІКІ» (новий кредитор) зобов'язалося сплатити первісному кредитору …». Водночас відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч.1 ст. 655 ЦК, «За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму»; відповідно до ч.3 ст.656 ЦК «Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру». Спірний договір про відступлення права вимоги вочевидь містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги. Отже, спірний договір про відступлення права вимоги (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги.
Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.
У постанові не враховано, що відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1077 ЦК договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст.1084 ЦК - грошова вимога може відступатися у зв'язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. За змістом частини 2 ст.1084 ЦК фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст.572 ЦК передбачає заставу грошової вимоги до боржника.
Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.
Звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи. Отже, касаційну скаргу слід було би задовольнити, судові рішення скасувати, а у позові відмовити.
Суддя В.І.Данішевська
