_________________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 520/3128/15-ц
Провадження № 2/520/3167/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2018 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
судді Пучкової І.М.
за участю секретаря судового засідання Бродецької Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач 06 березня 2015 року звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором за № 014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, посилаючись на невиконання відповідачами умов кредитного договору.
Відповідачі у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 25 грудня 2006 року між ВАТ «ОСОБА_1 банк Аваль» (на цей час – ПАТ «ОСОБА_1 банк Аваль») та ОСОБА_4, яка надалі змінила прізвище на ОСОБА_2, був укладений кредитний договір за № 014/0077/82/68699, за яким кредитор надав позичальникові кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 140000 доларів США, зі сплатою 14,00 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 25 грудня 2006 року між ВАТ «ОСОБА_1 банк Аваль» (на цей час – ПАТ «ОСОБА_1 банк Аваль») та ОСОБА_3 був укладений договір поруки за № 014/0077/82/68699/01, за яким поручитель зобов’язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором за № 014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Як зазначено в позовній заяві, банк виконав свої зобов’язання щодо надання позичальникові кредитних коштів, однак ОСОБА_2 свої зобов’язання з повернення кредиту в обумовлені кредитним договором строки не виконала, внаслідок чого, станом на 26 грудня 2014 року, у неї виникла заборгованість у загальній сумі 229877 доларів 98 центів США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2014 року еквівалентно 3624914 грн. 84 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 94855 доларів 73 цента США, що за курсом НБУ еквівалентно 1495767 грн. 20 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором – 32378 доларів 37 центів США, що за курсом НБУ еквівалентно 510570 грн. 15 коп.; пені за порушення графіку повернення кредитних коштів та сплати відсотків – 1618577 грн. 49 коп.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечив проти позову пояснив, що заборгованість відповідача є меншою, аніж заявлено у позовній заяві.
За клопотанням представника відповідача, враховуючи, що ним оспорюється розмір заборгованості за кредитним договором, і ці обставини входять до предмету доказування, однак потребують спеціальних знань, ухвалою суду від 16.06.2016 року призначено судово-економічну експертизу.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 5304/5305 від 16.02.2018 року, підтвердити документально розрахунок суми заборгованості за кредитом з розмірі 94 855,73 дол. США, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року позичальника ОСОБА_2 станом на 26.12.2014 або встановити розмір заборгованості ОСОБА_4 за кредитом (основним боргом) за кредитном договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, станом на 26 грудня 2014 року, за наданими матеріалами справи не надається за можливе, оскільки: на дослідження не надані первинні документи, які б підтверджували видачу "ОСОБА_1 Аваль" кредиту ОСОБА_4 в розмірі 140 000,00 дол. США; згідно з даними, наданими на дослідження первинних документів - квитанцій, загальна сума сплати кредиту (основного боргу) за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25.12.2006 складає 42 848,60дол.США, а не 49 901,79 дол.США., як вказано у розрахунку банка в матеріалах справи відсутні виписки по рахунку №2203620949, у тому числі, щодо відображення видачі кредиту, відповідно до п.п.1., 3.2., 4.1. кредитного договору №014/0077/82/68699 від 25.12.2006 р.; в матеріалах справи відсутні зміни від 14.04.2011 до кредитного договору №2014/0077/82/68699 від 25.12.2006 р. про реструктуризацію кредиту, яка відображена банком за рахунком №22035999130480 за 14.04.2011 р. в розмірі 1705,32дол.США за кредитом рахунку та 3964,79 дол.США за дебетом рахунку.
Підтвердити документально розрахунок суми заборгованості за відсотками в розмірі 32 378,37 дол.США, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року позичальника ОСОБА_2 станом на 26.12.2014 р., або встановити розмір заборгованості ОСОБА_4 за відсотками за кредитном договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, станом на 26 грудня 2014 року, за наданими матеріалами справи не надається за можливе, оскільки: в межах наданих на дослідження документів, не надається за можливе встановити суму заборгованості по кредиту (бази для нарахування відсотків) протягом періоду з 25.12.2006 р. по 26.12.2014 р.; на дослідження не надані первинні документи банку (меморіальні ордери) щодо нарахування відсотків за користування кредитом; згідно з даними наданими на дослідження первинних документів (квитанцій), загальна сума сплати відсотків за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25.12.2006 р. складає 59 569,03 дол.США, а не 84 830,34 дол.США, як вказано у розрахунку банка; на дослідження не надана виписка за рахунками: №2208244711 щодо обліку заборгованості за відсотками, зазначений банком у кредитному договорі №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, а також не надані виписки за рахунками №22086135593, №22096145131, №22098284896.
Підтвердити документально розрахунок суми заборгованості з пені в розмірі 102 643,88 дол. США, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року позичальника ОСОБА_2 станом на 26.12.2014р., або встановити заборгованість ОСОБА_4 з пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, станом на 26 грудня 2014 року, в межах наданих матеріалів справи не надається за можливе, оскільки: на дослідження не надані первинні документи банку з нарахування та сплати штрафних санкцій за кредитним договором, у тому числі, пені; на дослідження не надані виписки за рахунком №6397 щодо обліку штрафних санкцій за кредитним договором, у тому числі, з обліку пені; за наданими матеріалами справи не надається дослідити розмір простроченої заборгованості за кредитом та відсотками - бази для розрахунку суми нарахованої пені, протягом періоду з 25.12.2006 р. по 26.12.2014 р.
Встановити розмір заборгованості з пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року, з урахуванням позовної давності строком 1 рік, з 06 березня 2014 року, не надається за можливе, оскільки за наданими матеріалами справи не можливо дослідити розмір пені, у тому числі, протягом періоду з 16.03.2014 по 06.03.2015.
У межах наданих матеріалів справи та доказів встановити відповідність методів з нарахування AT «ОСОБА_1 Аваль» відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором №014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року вимогам «Погашення про кредитування», не надається за можливе, оскільки банком не надані внутрішні нормативні документи ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» (ВАТ «ОСОБА_1 Аваль»), у тому числі, "Положення про кредитування".
Згідно з умовами кредитного договору №014/0077/82/68699 від 25.12.2006, додатку №1 до цього кредитного договору, сплата кредиту відображена банком в розмірі 1 166,67 дол. США кожного місяця, а сума нарахованих процентів вказана орієнтовно. Тобто, використовується диференційована (класична) система сплати заборгованості за кредитом, коли основна заборгованість виплачується рівними частинами, а проценти нараховуються на решту боргу.
Додатковою угодою №014/0077/82/68699/01 від 25.12.2009 до кредитного договору №014/0077/82/68699 від 25.12.2006 р., встановлена ануїтетна форма розрахунку щомісячного платежу, тобто, рівні один одному грошові платежі, які сплачуються через рівні проміжки часу в рахунок погашення отриманого кредиту та процентів за ним, а саме: згідно з додатком №1 «Графік погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення» встановлена сума щомісячного погашення в розмірі 1500,00 дол.США протягом 1-12 місяця, та в розмірі 2039,71 протягом 13-84 місяця; згідно додатку №2 «Сукупна вартість кредиту» встановлена сума щомісячного платежу в розмірі 2 039,71 дол.США, при цьому, з 28.12.2009 р. по 27.12.2010 р. встановлений щомісячний платіж у розмірі 1500,00 дол. США.
Встановити відповідність розміру щомісячного платежу відсотковій ставці, яка була визначена у договорі у розмірі 14% річних, не надається за можливе, оскільки методика (формула) та/або порядок обчислення ануїтету (щорічного мінімально необхідного платежу за договором) умовами кредитного договору№014/0077/82/68699 від 25.12.2006 р., та додатковою угодою №014/0077/82/68699/01 від 25.12.2009 до цього кредитного договору, не визначена, а клопотання експерта про надання внутрішньобанківських нормативних документів - не задоволено.
Статтею 109 ЦПК України визначені наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до яких, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також, яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Враховуючи , що всі клопотання експерта позивачем були отримані, проте, на клопотання жодного документа експерту не надано, суд дійшов висновку, що у банку відсутні первинні документи, які би фіксували факт видачі відповідачці кредитних коштів.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір, умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів.
Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду жодні первинні документи (їхні засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову.
Позивачем не надано належним чином оформлених витягів про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій будь-які інші первинні документи.
Викладені в позові твердження щодо факту видачі кредиту та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.
Судом встановлено, що позивачем, в обґрунтування розміру заборгованості, надано суду розрахунок вимог банку до відповідача ОСОБА_2 станом на 26.12.2014 року (додаток до позову).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.1, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частинами 3 та 6 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що:
- відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів;
- керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку.
Враховуючи п.2.1.1. "Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України", затвердженого постановою Національного банку від 30.12.1998, №566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів, при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Первинні документи, як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).
Відповідно до п.5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Проте, суд критично ставиться до наданих позивачем довідки станом на 26.12.2014 року.
Як можна пересвідчитися з аналізу наданих позивачем розрахунку вимог банку, довідки станом на 26.12.2014 року та наведених правових норм, зазначена довідка-розрахунок не задовольняє вимоги до первинних документів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України", затвердженому постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 р. №566.
Надані представником позивача розрахунок вимог банку та довідка, надані до позову, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення, із зазначенням всіх зазначених реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення.
Таким чином, розрахунок вимог банку та довідка не можуть підтверджувати наявність кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до ст.95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Отже, довідка-розрахунок від 26.12.2014 року не може бути прийнята судом в якості належних та допустимих доказів по справі.
Таким чином, за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.
Правова позиція щодо необхідності дослідження саме первинних документів в справах про стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 р. у справі №161/16891/15-ц.
За вказаною постановою, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року без змін.
Отже, за результатами розгляду справи №161/16891/15-ц ПАТ КБ «Приватбанку» було відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності.
Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що:
-позивач, у порушення вимог частини першої статті 60ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»)наявність заборгованості у відповідача перед банком;
-виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача.
Також, в постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, Верховний Суд зауважив, що:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.».
У згаданій постанові Верховний Суд також вказував, що суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами.
Аналогічна позиція щодо первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачеві не є можливим, отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.
Відповідно до ст.ст.76-81ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду в якості доказу те, що не стосується предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів, суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст.83 ЦПК України - позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Отже, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо надання кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідачів заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку вимог банку станом на 26.12.2014 року.
У зв’язку із викладеним суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» відсутні.
Керуючись ст.ст.3-7,10,12,13,18,19,23,76-81,83,89,141,228,229,258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст. 256,266,267,525,526,625, 1054,1055 ЦК України, ст.ст.8,9 Закону України"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", -
В И Р І Ш И В:
У задоволені позовної заяви Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0077/82/68699 від 25 грудня 2006 року відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Пучкова І. М.
