П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2018 р.
м.Одеса
Справа № 815/1226/18
Категорія: 10.2.4
Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.
П 'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Малиновського об'єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов'язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог, на ряду з іншим, зазначалось, що відповідачем необґрунтовано, протиправно та незаконно відмовлено у поновленні виплати пенсії, припинення якої пов'язано з виїздом за кордон. Відмова Малиновського об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м.Одесі (далі УПФУ) вмотивована відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, відсутністю місця реєстрації на території України та законодавчого механізму для виплати пенсії громадянам, які мешкають за кордоном. На думку позивача вищезазначені підстави не можуть слугувати відмовою у виплаті пенсії, адже виходячи з правової та соціальної природи пенсії, її виплата не повинна бути пов'язана з такою умовою як постійне місце проживання в Україні чи відсутність законодавчого механізму врегулювання спірних правовідносин. Крім іншого, позивач зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року положення пункту 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому право громадян України, які постійно проживають за кордоном відновлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року позовні вимоги було задоволено частково. Суд зобов'язав УПФУ провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 26 липня 2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації. В іншій частині в задоволенні позову було відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його змінити в частині початкового строку, з якого має бути поновлена пенсія.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Обставини справи.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон КС194436.
Позивачу, по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, призначено пенсію за віком, відповідно до копії пенсійного посвідчення наявного в матеріалах справи.
Судом встановлено, що позивач перебувала на обліку в УПФУ та отримувала пенсію за віком з 18 січня 1979 року.
09 грудня 1999 року позивач виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Пенсія ОСОБА_2 була виплачена за шість місяців наперед.
З моменту виїзду за кордон виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено на підставі статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представником позивача 26 липня 2017 року було подано до УПФУ заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
За наслідками розгляду заяви позивача 02 серпня 2017 року відповідачем було прийнято рішення №4929 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Водночас, було зазначено, що припинення виплати пенсії позивачу з 1999 року було здійснено на підставі її виїзду за кордон у відповідності до діючого на момент виїзду законодавства, тому пенсія належить до виплати саме з 26 липня 2017 року, тобто, з дати звернення за нею позивача.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині початкової дати проведення виплати пенсії, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, безумовно, позивач як громадянин України має право на виплату пенсії.
Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Представник позивача звернувся із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії саме 26 липня 2017 року, а тому з цієї дати суд зобов'язав відповідача провести поновлення та виплату пенсії.
Разом з тим, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Згідно з частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Частина 2 цієї статті передбачає, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Позовна заява відправлена до суду поштою 13 березня 2018 року, тому позивач, з урахуванням строку звернення до суду, мала право на виплату пенсії з 13 вересня 2017 року, а вимоги з 07 жовтня 2009 року до 12 вересня 2017 року повинні були бути залишені без розгляду.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт в апеляційній скарзі просила лише змінити рішення суду першої інстанції в частині початкового строку, з якого має бути поновлена пенсія.
Таким чином, враховуючи вимоги апеляційної скарги, положення частини 1 статті 308 КАС України та приймаючи до уваги ту обставину, що суд апеляційної інстанції не може погіршувати становище апелянта під час розгляду його апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що проведення поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 повинно відбутись починаючи з 26 липня 2017 року.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи , викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні до зазначених в позові, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішенні, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя
Шляхтицький О.І.
Судді
Потапчук В.О. Семенюк Г.В.
