Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 815/1226/18 (провадження № 11-1206 апп 19)
20 травня 2020 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року і постановою від 20 травня 2020 року касаційну скаргу задовольнила частково, змінила рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Частково задовольняючи касаційну скаргу Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25?рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року, виходячи з такого.
1.1. Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
1.2. Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
1.3. Рішенням від 07 жовтня 2009 року № 25?рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
1.4. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
1.5. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
1.6. З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
1.7. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.
1.8. Статті 99, 100 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
1.9. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
1.10. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25?рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
2. Дійсно, з дня набрання чинності рішення № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права осіб на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
3. Як правильно зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, чіткий законодавчий механізм щодо автоматичного відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України - відсутній.
4. Проте, згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
5. Разом із цим, пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі - Порядок № 22-1) поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
6. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
7. Цим же пунктом встановлено, що заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
8. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
9. Таким чином з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та на момент звернення позивачки до суду та розгляду справи судами існує лише один можливий механізм поновлення виплати пенсії, який передбачає звернення особи, яка має право на поновлення виплат пенсії до органу, що призначає пенсію з відповідною, окремою заявою, тобто передбачає обов`язок такої особи вчинити певні дії задля відновлення свого права на отримання пенсії.
10. Разом із цим частиною першою статті 46 Закону № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
11. Зазначене кореспондується з приписами статей 256, 257 ЦК України, якими встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), тривалістю у три роки.
12. Таким чином, враховуючи презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав та беручи до уваги те, що позивачка, усвідомлюючи своє конституційне право на отримання пенсії, мала в розумні інтервали часу цікавитися своїм майновим станом та відповідно, дізнавшись про відновлення Конституційним Судом України її порушеного права, вона мала звернутися із відповідною заявою до відповідача, оскільки, враховуючи постійний розвиток інформаційних технологій та зникнення технічних обмежень, які раніше перешкоджали оперативному та вчасному отриманню інформації, кожна особа має реальну можливість дізнатися про прийняття будь-якого нормативно-правового акта суб`єкта владних повноважень у день його опублікування.
13. Разом із цим позивачкою ніяким чином не доведено, що вона не могла дізнатися про відновлення свого конституційного права безпосередньо до моменту звернення із заявою до відповідача в липні 2017 року, що в свою чергу свідчить про бездіяльність та байдуже ставлення позивачки до своїх майнових прав, та обумовлює тривалість порушення права позивачки на відновлення виплати пенсії саме з її вини.
Таким чином вважаю, що Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла помилкового висновку про те, що нараховані суми пенсії не отримані позивачкою саме з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, а відтак такі суми мають виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тобто відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками, оскільки такі суми не отримані позивачкою саме у звзяку тривалою бездіяльністю останньої та відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV мають виплачуватися органом, що призначає і виплачує пенсію за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Суддя В. В. Пророк
Окрема думка складена 17 липня 2020 року
