ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - ПФУ, управління ПФУ відповідно) про зобов`язання вчинити певні дії
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, у якому просила зобов`язати провести поновлення та виплату пенсії за віком починаючи із 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
2. Вимоги мотивувала тим, що вона є громадянкою України, якій із січня 1979 року була призначена пенсія за віком. У грудні 1999 року через переїзд на постійне місце проживання за кордон - до Ізраїлю їй було припинено виплату пенсії. 26 липня 2017 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до управління ПФУ з проханням поновити виплату призначеної їй пенсії. Рішенням від 02 серпня 2017 року № 4929 відповідач відмовив їй через відсутність міжнародної угоди між Україною та Ізраїлем про виплату пенсій. Управління ПФУ повідомило також, що умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон, потребують прийняття спеціального нормативно-правового акта. Послалася також на те, що не встановлено підстав для поновлення виплати пенсії, оскільки до заяви не долучено документів про фактичне місце проживання позивачки в Україні.
Для посилення правильності своєї позиції ОСОБА_1 покликалася на те, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 09 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо неконституційності положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-VІ (далі - Рішення № 25-рп/2009) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії ОСОБА_1 , яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.
Посилалася також на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року, в якому застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. У цій справі Суд зауважив, що особа, яка багато років працювала на території України, сплачувала внески до системи пенсійного забезпечення та через проживання в іншій країні неправомірно була позбавлена права на отримання пенсії.
ОСОБА_1 теж апелювала до позиції, висловленої за аналогічних фактичних обставин Верховним Судом України в постанові від 19 травня 2015 року у справі № 21-168а15, на підставі якої з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена згідно положень Закону № 1058-IV.
На підставі наведених доводів позивачка просила зобов`язати управління ПФУ поновити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і втрати частини доходів починаючи з 07 жовтня 2009 року.
3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, позовні вимоги задовольнив частково.
Зобов`язав управління ПФУ провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26 липня 2017 року шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону № 1058-IV у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
5. ОСОБА_1 не примирилася з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. Просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року та змінити рішення суду першої інстанції. Вважає, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням вимог процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 08 листопада 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Таке рішення мотивував тим, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
7. 20 травня 2020 року за наслідками касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 08 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а стосовно необхідності застосування до спорів, які виникають у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Велика Палата Верховного Суду визнала, що аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують усім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган ПФУ діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи ПФУ діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
Оскільки нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган ПФУ, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі Рішення № 25-рп/2009.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, без обмеження її виплати жодними строками.
8. З постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року не погоджуємося по суті спору, тож, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
Передусім для цілей цієї окремої думки викладемо фактичні обставини, які у цій справі встановили суди попередніх інстанцій, та зумовлене цими обставинами відповідне нормативне регулювання.
ОСОБА_1 є громадянкою України, перебувала на обліку в органах ПФУ та отримувала пенсію за віком з 18 січня 1979 року.
09 грудня 1999 року позивачка виїхала за кордон на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України. Пенсія ОСОБА_1 була виплачена за шість місяців наперед.
З моменту виїзду за кордон виплату пенсії позивачці було припинено на підставі статей 49, 51 Закону № 1058-IV.
26 липня 2017 року представником ОСОБА_1 було подано до управління ПФУ заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Рішенням управління ПФУ від 02 серпня 2017 року № 4929 їй було відмовлено в поновленні пенсії за віком.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
9. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема: коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
За пунктом 16 розділу XV«Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із положеннями абзацу двадцять другого статті 1 Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім`ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.
За статтею 58 цього Закону ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, ПФУ є центральним органом виконавчої влади <…>, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. ПФУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.Основними завданнями ПФУ є:реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
9. Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії за віком, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У мотивувальній частині (абзац п`ятий пункту 3.3) з посиланням на статтю 152 Основного Закону України констатується про право фізичних або юридичних осіб вимагати від держави відшкодування у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої їм актами і діями, що визнані неконституційними; про позитивний обов`язок держави прийняти відповідний закон, який має визначати порядок та умови такого відшкодування, а в пункті 3 резолютивної частини цього Рішення, серед іншого, звертається увага Верховної Ради України на необхідність прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України застеріг також, що визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.
10. Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 відпала одна з підстав, за якої в розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV припиняється виплата пенсії - йдеться про пункт 2 частини першої цієї статті, а також у взаємозв`язку з положеннями цього пункту про друге речення статті 51 цього Закону. За цим Рішенням Конституційного Суду України в особи, яка мала право на пенсію, отримувала її, але виплата була припинена на підставі закону у зв`язку з подією виїздом пенсіонера за кордон на постійне місце проживання, поновлюється право на отримання пенсії. Інакше кажучи, в особи на підставі негативного нормотворення знову виникає право на виплату щомісячних платежів, якими є пенсія, реалізація якого, однак, відбувається не автоматично, а в порядку, встановленому законом.
11. За положеннями частини другої статті 49 Закону № 1058-ІV, яка була і є чинною й такою, що не суперечить Конституції України, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу ПФУ протягом 10 днів після з`ясування обставини та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У статті 46 Закону № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина третя статті 35 цього Закону містить положення про день відновлення виплати пенсії по інвалідності, проміжок часу за який вона виплачується, залежність поновлення виплати цієї пенсії від поважності причин пропуску строку повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю. За абзацом другим цієї частини якщо виплату пенсії особі з інвалідністю було припинено у зв`язку з відновленням здоров`я або якщо вона не отримувала пенсії внаслідок нез`явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. Якщо минуло більше п`яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.
За частиною першою статті 44 Закону №1058-ІV для призначення (перерахунку) пенсії подаються заява особи та необхідні документи до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
12. З наведеного нормативного регулювання випливає, що для поновлення виплати пенсії особі, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання, потрібні активні процедурні дії останньої, яка має право на поновлену виплату пенсії. Така особа має звернутися до територіального органу ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії та з`ясування, чи немає обставин та/або умов, які і за Основним Законом України, і за Законом № 1058-ІV, і за Рішенням № 25-рп/2009 підлягають з`ясуванню, перед тим як поновити виплату пенсії.
На наше переконання, за відсутності такої заяви та ненадання документів, які підтверджують право на поновлення виплати пенсії, та за браком передумов (наприклад, особа проживає (перебуває) у державах, з якими Україною укладені відповідні міжнародні договори та проводиться виплата пенсії у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами), що унеможливлюють поновлення виплати пенсії, немає підстав вважати, що ПФУ протиправно й умисно не виплачує нарахованих пенсій від дати постановлення Рішення № 25-рп/2009 і до дня, коли особа, яка має право на виплату поновленої пенсії, зі спливом кількох років подає до територіального управління ПФУ заяву про її виплату.
13. Хочемо наголосити, що за Законом № 1058-ІV, у редакції до набрання законної сили Рішенням № 25-рп/2009 органи ПФУ припиняли виплату пенсій особам, які виїжджали на постійне місце проживання за кордон, на підставі положень цього Закону, а після визнання неконституційними згаданих вище положень не виплачували пенсій, оскільки не мали для цього законних підстав.
14. Якщо виходити з правового статусу ПФУ та його структурних органів, повноважень, функцій та завдань, які перед ними стоять, то цей центральний орган виконавчої влади у системі правовідносин, які виникають у зв`язку із припиненням/поновленням виплати пенсії, не має правоможностей на вчинення активних, пошукових і цілеспрямованих дій з поновлення виплати пенсії. За цим Законом ПФУ є розпорядником коштів ПФУ, здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ, інших джерел, визначених законодавством; призначає (перераховує) і виплачує пенсії на підставах і в порядку, встановленому законом.
Незаконними дії ПФУ можна визнати тоді, коли він діє не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
У справі № 815/1226/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про поновлення та виплату пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову відповідно до Закону № 1058-IV у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів, - таких обставин не було встановлено.
15. На жаль, ми не можемо погодитися з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, оскільки виконання відповідачем вимог закону, його діяльність на підставі та відповідно до вимог базового закону, який регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, визначає, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, за визначенням не можуть кваліфікуватися як «триваюча протиправна бездіяльність», що сталася з вини держави в особі ПФУ, який протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов`язань або допускав протиправну поведінку стосовно пенсіонера, чим порушив його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
На наше переконання, на сформовані в постанові Великої Палати Верховного Суду передумови у цій справі мають поширюватися положення статті 152 Конституції України та правові висновки Рішення № 25-рп/2009 про право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди особи, яка мала право на пенсійні виплати, але тривалий час їх не отримувала і не могла поновити їх виплату з поважних причин, оскільки держава прийняла неконституційний закон, на підставі якого були обмежені її право, можливість поновлення її права на отримання невиплачених періодичних коштів у виді пенсії через відшкодування цих коштів у судовому чи позасудовому порядку, встановленому законом і гарантованому Конституцією України.
16. Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
У цих правовідносинах строки мають важливе значення для захисту порушених прав та адміністративного судочинства, позаяк вони є тим юридичним фактом (соціальною обставиною), що викликає відповідно до норм права настання певних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення правових відносин, та набувають особливої актуальності для оцінки правомірності поведінки суб`єктів пенсійних правовідносин з погляду на їх своєчасність.
Відповідно до частини другої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Аналогічні положення містяться у статтях 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Аналіз цих норм права в поєднанні з положеннями статей, які регулюють підстави та порядок припинення/поновл ення виплати пенсії, дає підстави для висновку про те, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються суми пенсії, нараховані пенсіонеру, проте не отримані ним з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Отже, існують дві умови за яких не виплачені пенсіонерові суми пенсії виплачуються без обмеження будь-яким строком: 1) ці суми повинні бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини цього пенсійного органу.
17. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у зв`язку з тим, що пенсійний орган не поновив виплату призначеної пенсії за віком від названої нею дати (починаючи з 07 жовтня 2009 року) шляхом призначення її знову відповідно до Закону № 1058-IV у названому неї розмірі на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
До відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 звернулася 27 липня 2017 року, у відповідь на яку відповідач рішенням від 02 серпня того самого року відмовив їй у цьому через відсутність міжнародної угоди між Україною та Ізраїлем про виплату пенсій. Відповідач повідомив також, як зазначено вище, що умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон, потребують прийняття спеціального нормативно-правового акта. Позаяк до заяви не долучені документи про фактичне місце проживання в Україні, відповідач визначив, що немає підстав для поновлення виплати пенсії .
Право на поновлення виплати пенсії позивачка мотивувала в основному покликанням на Рішення № 25-рп/2009, у зв`язку із яким через визнання неконституційними окремих норм Закону № 1058-IV виникли законні підстави для поновлення виплати пенсії.
ОСОБА_1 не заперечує, що з 1979 по 1999 роки отримувала нараховану їй пенсію за віком, тобто до того часу, поки у грудні 1999 року вона не виїхала на постійне проживання за кордон. Після виїзду за кордон їй припинили виплачувати пенсію на підставі закону, але визнання неконституційними згаданих вище норм закону, на її переконання, є тією подією, від дати настання якої має бути поновлена виплата пенсії.
Зі змісту позовної заяви видно, що позивачка не оспорює того, що пенсійний орган не нарахував їй пенсії чи що з вини останнього їй не виплачували нараховану пенсію. У зверненні до суду вона в основному доводить своє право на поновлення виплати пенсії з дати визнання неконституційними положень закону, які обмежили право на пенсію з відомих причин.
ОСОБА_1 не заперечує й того, що із заявою про поновлення виплати пенсії звернулася до територіального управління ПФУ лише у липні 2017 року, не повідомляє, що зверталася до цього органу раніше, але їй відмовили в поновленні виплати пенсії.
18. Законодавство, яке регулює пенсійні відносини, зокрема й відносини з поновлення виплати пенсії, встановлює для суб`єктів цих відносин певний алгоритм, послідовність дій, визначає умови, порядок і черговість дій як для особи, яка стверджує про порушення її пенсійних прав, так і для суб`єкта, який за законом покликаний забезпечувати реалізацію права пенсіонера на пенсію, зокрема й на поновлення її виплати; визначає обставини та умови, за яких для кожного із суб`єктів цих відносин залежно від обсягу, змісту, часу та здійснення дій, прописаних для них законом, настають відповідні юридичні наслідки.
Суб`єкти пенсійних правовідносин повинні зважати й на таку складову цих відносин, як процесуальна можливість захисту порушеного права на пенсію в суді, який відбувається в межах, порядку та строки, встановлені законами, серед них і КАС України.
Застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті. Сторони спірних правовідносин не можуть ігнорувати встановлені законом строки звернення до суду та вправі очікувати, що в разі недотримання цих строків обов`язково настануть відповідні наслідки, встановлені законом за їх порушення чи недотримання.
19. Отож, підсумовуючи наведені в окремій думці міркування, в контексті фактичних обставин цього спору та відповідного нормативного регулювання вважаємо, що: для відносин з поновлення виплати пенсії за обставин, що виникли в цій справі, мають застосовуватися строки, передбачені статтями 99, 100 та 122, 123 КАС України у редакціях, актуальних на час їх застосування; порушення цих строків зумовлює застосування наслідків, зокрема й тих, які були застосовані у справі за позовом ОСОБА_1 ; територіальні органи ПФУ не можуть діяти незаконно, коли на підставі закону припиняють виплату пенсії і не поновлюють її виплату, коли знову-таки на підставі закону немає приводів (підстав) для поновлення її виплати.
Вважаємо також, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення процесуального закону про строки звернення до суду й правильно визначили дату, з якої має бути поновлена виплата пенсії за віком позивачці.
Ще раз повторюємося, що в межах спірних пенсійних правовідносин не було жодних фактичних та правових підстав для розширеного тлумачення положень статті 46 Закону № 1058-ІV, відповідно до якого (тлумачення) «в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів»; для незастосовування строків у відносинах, які виникають у спорах про захист соціальних прав, а також для фактичної заміни відповідача та способу захисту порушеного права через ставлення за провину пенсійному органу скоєння триваючогопорушення права позивачки, до якого, як видно з постанови Великої Палати Верховного Суду у цій справі, вдалася держава тим, що прийняла неконституційні норми права.
В аспекті викладеного дотримуємося тієї думки, що не було законних підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 08 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а, натомість були підстави для застосування до спорів, які виникають у зв`язку з поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Судді Великої Палати Верховного Суду
В. В. Британчук
М. І. Гриців
О. С. Золотніков
Н. П. Лященко
О. Б. Прокопенко
