ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: [email protected], тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2019
м. Дніпро
Справа № 904/4567/18
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Кандиби Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес", с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжиніринг", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про визнання недійсним договору поруки від 10.08.2018 № 10/08
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, дов. №188/81 від 24.12.2018, адвокат;
від відповідача -1: ОСОБА_2, наказ б/н від 05.02.2019, заступник директора;
від відповідача - 2: не з'явився;
вільний слухач: ОСОБА_3 , НОМЕР_1 від 18.12.2007.
СУТЬ СПОРУ:
Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 08.10.2018 № 5332/12, в якому просить визнати недійсним договір поруки від 10.08.2018 № 10/08, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор), відповідно до умов якого поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов’язань ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", що виникли з договору підряду на капітальний ремонт від 08.05.2014 № 511.
В обґрунтування позовних вимог посилається на недійсність оспорюваного правочину, оскільки він не містить істотних умов, необхідних для його укладання; на нікчемність спірного договору, так як останній не направлений на настання правових наслідків, обумовлених таким договором, а також його фіктивність, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 16.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 13.11.2018.
13.11.2018 на адресу суду надійшов відзив відповідача - 1 на позовну заяву від 12.11.2018, в якому зазначив, що поданий позов є завідомо безпідставним та таким, у якому відсутній предмет спору, а його подання відповідач-1 вважає зловживанням позивачем процесуальними правами. В обґрунтування заперечень стверджує, що подаючи позов про визнання недійсним договору поруки від 10.08.2018р. №10/08 позивач намагається як найдовше відстрочити оплату заборгованості за договором підряду на виконання робіт з капітального ремонту тепловоза від 08.05.2014 № 511, у забезпечення якого укладено спірний договір поруки, та за яким ТОВ "Техно-Бізнес" у судовому порядку намагається стягнути з позивача борг. Вважає, що всі наміри позивача зводяться до того, що він прагне щоб спір про стягнення боргу розглядався Постійно діючим Регіональним Третейським судом України при Асоціації “Регіональна правова група”. Дана умова є третейським застереженням вказаного договору підряду №511 від 08.05.2014 і на цей третейський суд позивач має беззаперечний вплив, отже спір про стягнення боргу може розглядатись таким судом дуже довго. Проте, умови договору поруки №10/08 від 10.08.2018 не містять третейського застереження і така обставина не влаштовує позивача, оскільки відсутність взаємної згоди всіх сторін спору на його вирішення третейським судом, оформленої відповідним третейським застереженням, виключає можливість розгляду спору таким судом. Стверджує, що оспорюваний договір поруки повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку із чим підстави для визнання його недійсним відсутні. Просив у позові відмовити.
Ухвалою господарського суду від 13.11.2018 підготовче засідання відкладено на 04.12.2018, у зв'язку із неявкою представника відповідача-2 та необхідністю надання витребуваних судом документів.
21.11.2018 відповідач-1 подав до суду відзив на позов від 13.11.2018 № 13/11, в якому додатково зазначив, що поручитель ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" звертався до позивача з повідомленням №08/3 від 27.08.2018 про укладення з ТОВ “Техно-Бізнес” договору поруки №10/08 від 10.08.2018 та про отримання від останнього вимог про сплату 10 120 000 грн. 00 коп. Дане повідомлення було отримане позивачем 30.08.2018. Проте, ПрАТ “Північний ГЗК”, отримавши вказане повідомлення, не зверталось ані до ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг", ані до ТОВ “Техно-Бізнес” з будь-якими побажаннями, запереченнями, спростуваннями або з будь-чимось іншим щодо укладеного договору поруки та дій, які відбулися (пред'явлення вимог, надіслання повідомлення). І лише після звернення відповідача-1 до господарського суду із позовом до ПрАТ “Північний ГЗК” та поручителя про примусове стягнення заборгованості за договором підряду №511 від 08.05.2014, позивач вирішив оспорювати договір поруки у судовому порядку.
30.11.2018 до суду надійшли письмові пояснення відповідача-1 від 28.11.2018, в яких останній додатково зазначив, що оспорюваний правочин відповідає вимогам чинного законодавства, а твердження позивача щодо його фіктивності, недійсності, нікчемності та відсутності наміру сторін договору на створення правових наслідків його укладання не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Крім того, зауважує, що позивач помилково ототожнює відмову відповідача-1 від позову в третейському суді із прощенням боргу. Вважає, що договір поруки №10/08 від 10.08.2018 жодним чином не порушує права та інтереси ПрАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”. Звертає увагу суду на п. 3.40 Регламенту Постійно діючого Регіонального Третейського суду України при Асоціації “Регіональна правова група”, де вказано: “у разі припинення третейського розгляду повторне звернення в Третейський суд з приводу спору між тими ж сторонами, з того ж предмету та за тих самих підстав не допускається.”. Також відповідач - 1 надав до матеріалів справи матеріали третейської справи у копіях.
04.12.2018 до суду надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву від 19.11.2018 № 1911/1, в якому ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" підтвердило факт укладення із ТОВ “Техно-Бізнес” оспорюваного договору поруки та отримання від останнього вимог від 14.08.2018 № 14/08, від 27.08.2018 № 27/08 про виконання п. 4.1.1 вказаного договору поруки. У свою чергу, відповідач-2 звернувся до ПрАТ “Північний ГЗК” з повідомленням від 27.08.2018 про укладення з ТОВ “Техно-Бізнес” договору поруки №10/08 від 10.08.2018 та отримання вимог по сплаті 10 120 000,00 грн. Таким чином, ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” цілком визнає дані обставини, які мали місце у дійсності. Вказує, що невиконання зобов'язань за договором поруки №10/08 від 10.08.2018 з боку відповідача-2 сталося через об'єктивні чинники, які фактично унеможливлюють вжиття ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” комплексу відповідних заходів щодо сплати 10 120 000,00 грн., а саме: дестабілізація економіки України, постійна девальвація гривні спричинили постійне зростання цін на енергоносії, паливні матеріали та інше, що в свою чергу негативно вплинуло на фінансово-господарську діяльність ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг”, склавши її негативний баланс і, як вказано вище, унеможливило сплату зазначених коштів на теперішній час.
04.12.2018 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача від 28.11.2018 № 6342/18, відповідно до яких, з метою підтвердження фіктивності оспорюваного правочину, комбінат надав до суду судові рішення, на які наявні посилання у позові.
Ухвалою господарського суду від 04.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 19.12.2018.
17.12.2018 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-1 від 11.12.2018 № 6542/12, в якій комбінат зазначив про необґрунтованість заперечень ТОВ "Техно-Бізнес". Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
18.12.2018 до суду надійшли заперечення відповідача-1 на відповідь позивача на відзив ТОВ "Техно-Бізнес" від 18.12.2018, в яких останній зазначив про затягування позивачем судового процесу у даній справі. Крім того, вказує, що позивач не наводить доказів наявності у сторін спірного договору умислу на укладання фіктивного правочину. Більш того, відповідачем-1 під час розгляду справи надані належні докази вчинення сторонами договору дій, направлених на його виконання.
У засідання 19.12.2018 відповідач-2 явку повноважного представника не забезпечив, надав заяву від 17.12.2018 № 1920/1 про розгляд справи без його участі.
У засіданні 19.12.2018 позивач надав для долучення до матеріалів справи письмові пояснення від 18.12.2018 № 6809/12 та судову практику щодо визнання правочину фіктивним.
У засіданні 19.12.2018 представник позивача надав клопотання про витребування доказів від 19.12.2018 № 6834/12, в якому просив витребувати у відповідача 2 - ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг”:
- інформацію про фінансовий стан підприємства станом на 2015, 2016, 2017 роки та результати його діяльності за 2015, 2016, 2017 роки у формі фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, звіту про управління, звіту про платежі на користь держави, балансу (звіту про фінансовий стан) чи у формі іншого документа за відсутності інформації у зазначених вище формах;
- у разі відсутності будь-яких документів, які містять інформацію інформація про фінансовий стан ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” станом на 2015, 2016, 2017 рік та результати його діяльності за 2015, 2016, 2017 роки, надати таку інформацію у довільній формі.
Крім того, позивач подав клопотання про витребування доказів у Головного управління статистики у Дніпропетровській області, а саме: річну фінансову звітність у формі балансу (звіту про фінансовий стан) ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” станом за 2015, 2016, 2017 рік та квартальну фінансову звітність у формі балансу за І, II, III квартал 2018 року
Також позивачем у засіданні подане клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 904/4567/18. Клопотання мотивоване складністю справи та значним розміром зобов'язання, яке забезпечене порукою, що оспорюється.
Представник відповідача-1 проти задоволення вищезазначених клопотань заперечував та заявив про необхідність ознайомлення із поданими позивачем клопотаннями та доказами.
22.12.2018 до суду надійшла заява позивача, в якій просить відмовити у задоволенні раніше поданих позивачем клопотань, а саме: про витребування від Головного управління статистики у Дніпропетровській області річної та квартальної звітності ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг”, про витребування від ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” річної фінансової звітності ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг”, про розгляд справи колегією суддів.
26.12.2018 до суду надійшли заперечення від відповідача - 1 на вищевказані клопотання позивача.
26.12.2018 на адресу суду надійшла заява відповідача - 2 про розгляд справи без участі представника відповідача - 2.
У засіданні 26.12.2018 представник позивача повторно повідомив суд про відмову від раніше поданих клопотань щодо витребування доказів та про колегіальний розгляд справи.
Ухвалою господарського суду від 26.12.2018 за згодою представників позивача та відповідача-1 закрито підготовче провадження; справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 23.01.2019.
У судовому засіданні 23.01.2019 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання позивачу строку для підготовки до судових дебатів.
З урахуванням закінчення визначеного Господарським процесуальним кодексом України строку для розгляду справи по суті, клопотання позивача відхилене господарським судом.
У судовому засіданні 23.01.2019 представником позивача подано заяву про відвід судді від 23.01.2019.
Ухвалою господарського суду від 23.01.2019 заяву ПрАТ “Північний ГЗК” про відвід судді визнано необґрунтованою, провадження у справі №904/4567/18 зупинено для вирішення питання щодо розгляду заяви про відвід, складом суду, який визначається у порядку ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2019 № 106 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи для розгляду заяви про відвід судді Рудь І.А. та відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 24.01.2019 справу № 904/4567/18 передано судді Соловйовій А.Є. для вирішення питання про відвід.
Ухвалою господарського суду від 24.01.2019 (суддя Соловйова А.Є.) відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ “Північний ГЗК” про відвід судді Рудь І.А.
Ухвалою господарського суду від 25.01.2019 провадження у справі № 904/4567/18 поновлено зі стадії розгляду справи по суті (судові дебати), у зв'язку із усуненням обставин, що зумовили його зупинення; справу призначено до розгляду у судовому засіданні 05.02.2019.
Відповідач-2 явку повноважного представника у судове засідання 05.02.2019 не забезпечив.
Як вбачається з матеріалів справи, на адресу суду повернулися конверти з ухвалами, що направлялися на адресу ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг”, з відмітками відділення поштового зв’язку: «Повернуто за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Господарський суд зазначає, що ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 10.10.2018).
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.
Господарський суд зазначає, що з урахуванням поданих ТОВ “Спецкомплект-Інжинірінг” під час розгляду даної справи клопотань про розгляд справи без його участі, останній був повідомлений про час та місце судового розгляду справи, проте не скористався своїм правом на участь представника у призначених засіданнях суду.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, оскільки за вказаних вище підстав, він вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи належним чином.
У судовому засіданні 05.02.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; представник відповідача-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
08.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (підрядник) та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (замовник) було укладено договір підряду № 511 (далі – договір підряду), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати в порядку і на умовах цього договору роботи з капітального ремонту тепловоза 2ТЕ10М згідно специфікації (додаток № 1 до цього договору) і дефектної відомості (додаток № 2 до цього договору), (далі - «роботи »). Роботи виконуються на території підрядника (п. 1.1. договору підряду).
Терміни виконання робіт за цим договором, а також їх окремих обсягів (об'єктів, етапів, видів), визначаються у відповідних додатках (специфікаціях) на капітальний ремонт (далі - «специфікація»), які є невід'ємною частиною цього договору. В межах термінів виконання робіт, зазначених в специфікаціях, роботи виконуються на загальних умовах, без урахування вихідних, святкових і неробочих днів, якщо інше не зазначено в специфікації. Особливі умови виконання Робіт можуть бути визначені в додатках (специфікаціях) (п. 2.1. договору підряду).
Фактичний термін закінчення робіт по окремих об'єктах (обсягами, етапам, видам робіт) визначається датою підписання замовником ОСОБА_4 прийому-передачі виконаних робіт. На підставі згоди сторін в письмовій формі може бути визначено інший склад документів, які засвідчують фактичний термін закінчення робіт (п. 2.3. договору підряду).
Ціна робіт відповідає рівню звичайних цін і способу виконання робіт, визначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору підряду).
Ціна робіт може бути змінена сторонами, виключно шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, яким затверджуються зміни до Специфікаціям, нові редакції Специфікацій або додаткові специфікації (п. 3.4. договору підряду).
Оплата замовником виконаних робіт здійснюється протягом 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів прийому-передачі виконані робіт, або інших документів, узгоджених сторонами відповідно до п.2.3 цього договору, на підставі наданих підрядником рахунків і податкових накладних в облік (п. 4.1. договору підряду).
Приймання виконаних робіт проводиться на території замовника. В окремих випадках, за попередньою домовленістю сторін (в письмовій формі), приймання виконаних робіт можлива на території підрядника або Субпідрядника (п. 8.3. договору підряду).
Зобов'язання щодо складання, оформлення і надання замовнику ОСОБА_4 прийому-передачі виконаних робіт (або інших документів, узгоджених сторонами відповідно. С. п.2.3 цього договору) покладається на підрядника (п. 8.4. договору підряду).
ОСОБА_4 прийому-передачі виконаних робіт (або інших документів, узгоджених сторонами відповідно до п.2.3 цього договору), передаються замовнику в трьох примірниках, після підписання та скріплення печаткою кожного їх примірника підрядником із зазначенням в адресній частині реквізитів цього договору (п. 8.5. договору підряду).
Замовник зобов'язаний після отримання ОСОБА_4 прийому-передачі виконаних робіт (або інших документів, узгоджених сторонами відповідно до п. 2.3 цього договору), провести огляд результатів виконання робіт підрядником і при відсутності недоліків прийняти їх, підписавши надані підрядником ОСОБА_4 прийому-передачі виконаних робіт ( або інші документи, узгоджені сторонами відповідно до п. 2.3 цього договору якщо при прийманні результатів виконання робіт будуть виявлені недоліки, сторони керуються п.4.5 даного договору (п. 8.6. договору підряду).
Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами (п. 15.4. договору підряду).
Цей договір діє до 31.12.2014 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим договором (п. 15.6. договору підряду).
За всіма видами зобов'язань і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності тривалістю три роки (за винятком термінів позовної давності, що перевищують трирічний період відповідно до чинного законодавства України) (п. 15.7. договору підряду).
02.10.2014 сторонами було підписано Специфікацію № 5 до договору підряду (а.с. 30), в якій сторони визначили роботи, що підлягатимуть виконанню на суму 20 640 000 грн. 00 коп.
06.10.2014 сторони підписали Специфікацію № 6 до договору підряду (а.с. 31), якою визначено роботи, що підлягатимуть виконанню на суму 8 280 000 грн. 00 коп.
10.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор) укладено договір поруки № 10/08 (далі – договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання всіх зобов'язань Боржником: Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191023, зареєстроване за адресою: 50079, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг), що виникли з Договору підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014р. (далі - Основний договір), який був укладений між кредитором та боржником (п. 1.1. договору поруки).
Порукою забезпечуються грошові зобов'язання боржника в сумі 10 120 000,00 грн. з оплати виконаних робіт за основним договором (п. 2.1. договору поруки) .
Поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором, за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання в повному обсязі (п. 3.1. договору поруки).
Поручитель зобов'язується при порушенні боржником зобов'язання перед кредитором за основним договором, виконати за боржника зобов'язання у три денний строк з дня отримання поручителем від кредитора відповідної вимоги про таке виконання (п. 4.1.1. договору поруки).
Кредитор зобов'язується після виконання поручителем зобов'язання забезпеченого порукою передати йому документи, які підтверджують зобов'язання боржника та підписати з поручителем договір про відступлення права вимоги до боржника на користь поручителя (п. 4.2.1. договору поруки).
Кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, має право у три денний строк звернутися до поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань (п. 4.4.1. договору поруки).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 5.1. договору поруки).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року (п. 6.1. договору поруки).
Строк поруки за цим договором - з моменту підписання даного договору до 31 грудня 2018 року (п. 6.2. договору поруки).
Як зазначає позивач, в пункті 1.1. договору поруки встановлено, що ТОВ «Спецкомплект-Інжинірінг» зобов'язується відповідати перед ТОВ «Техно-Бізнес» за виконання всіх зобов'язань ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», що виникли з договору підряду № 511. В свою чергу, в пункті 2.1. оспорюваного договору вказано, що порукою забезпечуються грошові зобов'язання ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» лише в сумі 10 120 000 грн. з оплати виконаних робіт. Таким чином, вказане свідчить про забезпечення виконання основного зобов'язання лише у частковому обсязі. Крім того, не вказано виконання якого саме обов'язку ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» в сумі 10 120 000 грн. підлягає забезпеченню. Тобто, договір поруки № 10/08 містить суперечливі положення в частині визначення його істотних умов. На думку позивача, внаслідок існування таких суперечностей неможливо дійти висновку, яке саме зобов'язання та в якому саме обсязі забезпечується порукою, що вказує на відсутність згоди щодо істотної умови договору поруки.
Позивач наголошує, що договір поруки відноситься до правочинів, які містять відкладальну обставину - порушення боржником основного зобов'язання, виконання якого забезпечене порукою.
Відкладальна обставина у договорі поруки міститься у пункті 4.4.1, за змістом якого, у разі невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором підряду, кредитор (відповідача-1) має право у триденний строк звернутися до поручителя (відповідача-2) з вимогою про виконання таких зобов'язань. Отже, обов'язок ТОВ «Спецкомплект-Інжинірінг» щодо виконання зобов'язання позивача виникає лише за наявності двох обставин:
1) невиконання позивачем зобов'язання за договором підряду;
2) звернення відповідача-1 з вимогою про виконання зобов'язання у триденний строк після невиконання зобов'язання боржником.
Так, строк виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором підряду, забезпеченого порукою, виник з 01.12.2014. Договір поруки, в свою чергу, укладений 10.08.2018 - після спливу 3 років, 8 місяців і 4 днів з дня закінчення строку виконання зобов'язання, забезпеченого порукою. ТОВ «Спецкомплект-Інжинірінг» фактично поручилося за зобов'язання, яке може бути оцінене як «прострочене».
Тобто, враховуючи що строк виконання зобов'язання ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» настав до укладення договору поруки, відповідач-1 не може об'єктивно звернутися у встановлений пунктом 4.1.1. договору поруки строк з вимогою до поручителя. Отже, передбачена договором поруки №10/08 відкладальна обставина на момент укладення оспорюваного договору поруки вже настала та не могла настати повторно.
Таким чином, за твердженнями позивача, на момент укладення оспорюваного договору поруки реальні правові наслідки за вказаним договором настати не могли, що свідчить про відсутність спрямованості спірного договору поруки на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, позивач вважає, що укладення договору поруки не переслідує будь-якої цілі, окрім штучної зміни підсудності. Така ціль, у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, суперечить завданню господарського судочинства, а отже є протизаконною.
Також, позивач зазначає у позові, що з огляду на забезпечення виконання простроченого зобов'язання за договором підряду №511, договір поруки №10/08 за своєю суттю є договором заміни боржника у зобов'язанні. Оскільки за змістом ч. 1 ст. 528 ЦК України заміна боржника у зобов'язанні дозволяється лише за згодою самого боржника, ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» стверджує, що не надавало згоди на заміну його ТОВ «Спецкомплект-Інжинірінг» у будь-якому зобов'язанні за договором підряду №511. Таким чином, договір поруки №10/08 не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а тому є недійсним.
За вказаних обставин, позивач просить суд визнати недійсним договір поруки від 10.08.2018 № 10/08, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор) в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України, проти чого заперечують відповідачі, що і є причиною спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умова договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).
Порука як вид забезпечення зобов'язання спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні приписів наведених вище норм оспорювати правочин може в тому числі особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. п. 1, 2, 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
У даній справі ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" оспорює договір поруки № 10/08 як заінтересована особа в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки не містить істотних умов, необхідних для його укладання; є фіктивним та нікчемним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним (ч. 5 ст. 203 та ст. 234 Цивільного кодексу України).
Так , згідно з частиною 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За приписами п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, після укладання оспорюваного договору поруки поручитель ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" 28.08.2018 направив позивачу повідомлення № 08/3 від 27.08.2018 про укладення з ТОВ “Техно-Бізнес” договору поруки №10/08 від 10.08.2018 та про отримання від останнього вимог про сплату 10 120 000 грн. 00 коп. (т.4, а.с. 62-64). Відповідно до інформації, що міститься на сайті Укрпошти, поштове відправлення із трек-номером 5000020825144 отримане адресатом 29.08.2018, проте відповіді позивача на повідомлення відповідача-2 матеріали справи не містять.
Крім того, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/4105/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Бізнес» до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомплект-Інжиніринг», відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про солідарне стягнення 22 331 173 грн. 14 коп., з яких 10 120 000 грн. 00 коп. основний борг, 10 868 120 грн. 00 коп. інфляційні нарахування, 1 343 053 грн. 14 коп. 3% річних; позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору підряду № 511 від 08.05.2014 та договору поруки від 10.08.2018 № 10/08.
Отже, вказані вище факти свідчать про вчинення сторонами оспорюваного правочину дій, спрямованих на належне виконання договору поруки.
Таким чином, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки, спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача-2 наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням.
За вказаних обставин, суд доходить висновку, що спірний договір виконувався сторонами, та твердження позивача про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
Щодо тверджень позивача про невідповідність договору поруки від 10.08.2018 № 10/08 вимогам Цивільного кодексу України через відсутність згоди позивача на заміну його ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" у будь-якому зобов’язанні за договором підряду № 511 суду зазначає наступне.
Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512-520 Цивільного кодексу України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).
Таким чином посилання позивача на приписи ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України в контексті правовідносин поруки є помилковим.
Також суд не погоджується з доводами позивача про те, що договір поруки створює обов'язки для боржника, оскільки безпосередньо на права та обов'язки боржника порука як вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає. Зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).
Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним. Наведене узгоджується з роз’ясненнями Вищого господарського суду України, викладеними у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.052013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Щодо тверджень позивача про суперечливість таких істотних умов спірного договору, як обсяг зобов’язань поручителя (пункти 1.1, 2.1 договору поруки), господарський суд зазначає, що обсяг зобов’язань поручителя повинен бути визначений не лише змістом договору поруки, але й узгоджуватися з умовами основного договору.
При цьому, як роз’яснено у п. 4.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.
Разом з тим, не ґрунтуються на законі твердження позивача, що укладання договору поруки щодо зобов'язання, строк виконання якого минув, свідчить про відсутність спрямованості спірного договору поруки на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, адже жодних заборон на укладання договорів поруки після настання строку виконання основного зобов'язання норми чинного законодавства не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
У статті 212 Цивільного кодексу України визначаються особливості правочинів, які в цивілістичній науці отримали назву "умовні угоди", а нині - "умовні правочини". Під умовними правочинами необхідно розуміти всі звичайні правочини, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто вони не є певним самостійним видом правочину. Їх визначальна особливість полягає в тому, що настання перерахованих правових наслідків ставиться в залежність від настання (ненастання) після укладення правочину в майбутньому певних обставин, щодо яких у сторін у момент укладення угоди існує лише відповідна вірогідність появи незалежно від їх волі тієї чи іншої передбачуваної обставини. Від умовних правочинів необхідно відмежовувати правочини, що призводять до настання відповідних правових наслідків лише після їх державної реєстрації, передбаченої для цих правочинів законом.
Під дію цієї статті мають підпадати лише ті правочини, за якими є невідомою на даний момент можливість настання обумовленої обставини в майбутньому. Обставинами, з настанням яких пов'язуються певні правові наслідки, за умовним правочином можуть бути соціальні, природні та інші події, явища, юридичні факти, які можуть бути як позитивними, так і негативними (народження дитини, вступ в шлюб, смерть чи втрата працездатності фізичної особи, банкрутство юридичної особи тощо). Сам по собі факт введення до умовного правочину негативної обставини не дає підстав для визнання такого правочину неправомірним, якщо в цілому він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Умовними правочинами фактично є усі договори страхування, довічного утримання.
Стаття 212 Цивільного кодексу України передбачає такий вид умовного правочину як правочин, укладений під відкладальною умовою. Під відкладальною умовою (обставиною) укладається правочин, за яким його сторони обумовлюють настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.
Проте, укладання забезпечувального правочину після настання строку виконання основного договору, не суперечить нормам чинного законодавства.
Вищий господарський суд України у постанові від 31.05.2011 у справі №33/303-10 зазначив, що помилковими слід визнати доводи позивача про те, що підставою для визнання недійсним договору поруки є його укладення після настання строку виконання зобов'язань за договором підряду, оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (статті 548 Цивільного кодексу України). Тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.
Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі № 912/2185/16, зазначаючи із посиланням на судову практику ВГС, що порука за вимогу, строк виконання якого настав, свідчить про її реальність.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, господарський суд доходить висновку, що:
- позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання договору поруки від 10.08.2018 № 10/08 недійсним, а також порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів, у зв'язку з укладенням та виконанням договору поруки;
- позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів умислу відповідачів на укладення фіктивного правочину, а також того, що сторони спірного договору поруки не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки; презумпція дійсності правочину матеріалами справи не спростована;
- жодних аргументованих підстав, які б свідчили про вчинення неправомірних дій сторонами договору поруки в момент його укладення, позивачем не наведено; обставин, які б свідчили про те, що в момент укладення договору поруки його зміст суперечив Цивільному кодексу України або іншим актам законодавства судом не встановлено.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» є недоведеними, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Суддя І.А. Рудь
Повне рішення складено 15.02.2019
