Справа № 323/3359/17
Провадження № 2/323/56/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.02.2019 року м. Оріхів
Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючої
судді -
ОСОБА_1,
присекретарі - за участі: позивача за первісним позовом - представника позивача за первісним позовом – представника відповідача за первісним позовом –
ОСОБА_2, ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_6, третя особа – приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, про тлумачення заповіту,
та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи – Щасливська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _3 звернулась до суду з позовом до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області та ОСОБА_6 про тлумачення заповіту ОСОБА_8, посвідченого 14.05.2015 року секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_9, яким ОСОБА_8 заповідав позивачу, зокрема, квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що ОСОБА_8 був власником вказаного об’єкта нерухомості та заповідав його позивачу. Однак у заповіті, посвідченому 14.05.2015 року секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_9, зазначено, що ОСОБА_8 заповідав позивачу не квартиру, а житловий будинок за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, будинок 18/2. Після смерті ОСОБА_8 позивач своєчасно звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, але 09.10.2017 року цим нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в частині вказаного об’єкта нерухомості з посиланням на те, що відповідно до наданих позивачем правовстановлюючих документів ОСОБА_8 був власником саме квартири, а не будинку за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, будинок 18/2. Зважаючи на різницю у нормативно-правовому визначенні понять житлового будинку та квартири як об’єктів житла, нотаріус прийшов до висновку про відсутність у заповіті ОСОБА_8 розпорядження щодо належної йому квартири. Крім того, із заявою про прийняття спадщини за законом до нотаріуса звернулась також рідна сестра ОСОБА_8 – ОСОБА_6 Зважаючи на вказані обставини, посилаючись на ст. ст. 213, 1256 ЦК України, позивач просила суд ухвалити рішення про тлумачення спірного заповіту таким чином, що справжня воля ОСОБА_8 була спрямована на заповідальне розпорядження на користь позивача належною йому квартирою № 2 у будинку № 18 по вул. Блакитній в с. Щасливе Оріхівського району Запорізької області..
Ухвалою суду від 13.12.2017 року відкрито провадження у справі за правилами цивільного судочинства, що були чинними до 15.12.2017 року.
11.01.2018 року відповідач ОСОБА_6 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 (треті особи – Щасливська сільська рада Оріхівського району Запорізької області та приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7Л.) про визнання недійсним заповіту ОСОБА_8, посвідченого 14.05.2015 року секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_9 з тих підстав, що він був посвідчений з істотними порушеннями порядку складання та посвідчення заповітів. Зокрема, зустрічний позов обґрунтовується тим, що заповіт посвідчений посадовою особою, на яку рішенням відповідного органу місцевого самоврядування не було покладено вчинення нотаріальних дій, у заповіті відсутні відомості про реєстраційний номер облікової картки заповідача ОСОБА_8 як платника податків, не зазначено, що заповідач ОСОБА_8 мав поганий зір і внаслідок цього не мав змоги власноруч скласти та навіть прочитати спірний заповіт, і взагалі заповіт складений на користь особи, яка була сторонньою та малознайомою для заповідача, що викликає сумнів до дійсній добровільні волі ОСОБА_8 на складання саме такого заповіту.
Крім того, одночасно ОСОБА_6 надала письмовий відзив на первісний позов, проти якого повністю заперечувала, посилаючись на те, що вимогою про тлумачення заповіту ОСОБА_8 шляхом ототожнення понять житлового будинку і квартири ОСОБА_3 фактично просить суд змінити зміст вказаного заповіту, що заборонено законом. Метою тлумачення заповіту є з’ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не виправлення неточностей і помилок, допущених при його складанні.
20.03.2018 року у зв’язку з тривалим перебуванням судді Щербань Л.С. у стані тимчасової непрацездатності був проведений повторний автоматичний розподіл справи, за результатом якого справа була передана для подальшого розгляду судді Гуцал О.П.
Ухвалами суду від 21.03.2018 року було прийняте рішення про продовження розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання за правилами ЦПК України, які набрали чинності 15.12.2017 року, а також про об’єднання первісного та зустрічного позовів в одне провадження.
В ході підготовчого провадження судом були вчинені необхідні для розгляду справи по суті дії в порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України: отримані письмові заяви учасників по суті справи, залучені надані учасниками докази та витребувані докази за клопотанням учасників, викликані свідки.
Зокрема, 08.05.2018 року до суду надійшла письмова відповідь ОСОБА_3 на відзив ОСОБА_6 на первісну позовну заяву, в якій ОСОБА_3 висловила незгоду з доводами відповідача й наполягала на своїх вимогах, посилаючись на те, що при складанні спірного заповіту дійсно було допущено помилку, яка стає на заваді вірного розуміння дійсної волі заповідача, яка насправді полягала у розпорядженні на випадок смерті наявним у заповідача нерухомим майном (житлом), розташованим за адресою Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, 18/2. На думку позивача за первісним позовом, зазначення у заповіті об’єкту житла як «будинок 18/2» слід тлумачити саме «квартира № 2 у будинку № 18», оскільки іншого об’єкту житла у власності заповідача не було, і тому помилка у найменуванні об’єкту житла не може бути підставою для зміни дійсної волі заповідача.
Також 25.06.2018 року до суду надійшов письмовий відзив ОСОБА_3 на зустрічний позов, який вона не визнала, посилаючись на те, що спірний заповіт був посвідчений уповноваженою особою – секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_10, що підтверджується її посадовою інструкцією. Крім того, на думку відповідача за зустрічним позовом, останній ґрунтується на недостовірних відомостях про стан здоров’я заповідача (насправді, незважаючи на вік та хворобу зору, він мав змогу самостійно читати та писати текст), ступінь участі сторін у догляді за заповідачем (насправді ОСОБА_6 самоусунулась від допомоги брату й навіть не брала участі у витратах на його поховання, а сам заповідач ставився до ОСОБА_3 як до онуки, і саме через це вирішив заповідати своє майно їй). Також ОСОБА_3 послалась на те, що фактично підстав для неоднакового розуміння тексту спірного заповіту немає, оскільки очевидним, на її думку, є те, що ОСОБА_8 в силу свого віку не приділяв увагу розмежуванню юридичних понять «квартира в будинку» та «будинок в цілому», і просто зазначив адресу, за якою проживає.
Ухвалою суду від 30.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та у відповіді на відзив відповідача на первісний позов. Проти зустрічного позову заперечували повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві. Також позивач повідомила, що її бабуся проживала з ОСОБА_8 однією сім’єю і з того часу у неї із заповідачем склались теплі стосунки. Вона особисто доглядала за ним, тоді як відповідач ОСОБА_6 приїжджала лише коли було потрібно їй, брату не допомагала. Приблизно за два роки до смерті ОСОБА_8 сказав, що буде складати заповіт. Він не був сліпим, сам вирішував свої проблеми, і мав дійсний намір заповідати своє майно позивачу. Тому помилки в заповіті не повинні бути причиною порушення її прав як спадкоємця.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала раніше подані нею письмові заяви по суті справи. Додатково пояснила, що була з братом у добрих стосунках, спілкувалась з ним щотижня, але про складання заповіту він нічого не розповідав. У 2002-2003 роках брату робили операції на очах, після яких в нього помутніло в очах, він не міг самостійно читати й писати. Про смерть брата вона дізналась від ОСОБА_3, яка організовувала похорони, однак за кошти, які були накопичені померлим ОСОБА_8 ОСОБА_6 була присутня на похоронах.
Представник відповідача в судовому засіданні також підтримала раніше подані її довірителем письмові заяви по суті справи, та покладені в основу цих заяв доводи.
Представник Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області первісний позов підтримала, проти зустрічного позову заперечувала повністю, пославшись на те, що первісний позивач дійсно доглядала за ОСОБА_8, який сліпим не був, а спірний заповіт складений та посвідчений з дотримання відповідних вимог законодавства.
Приватний нотаріус ОСОБА_11 в судове засідання не з’явилась, подавши заяву про розгляд справи без її участі.
Суд, вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Згідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 за життя належало одноосібно на праві приватної власності нерухоме майно, а саме квартира у чотирьохквартирному житловому будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами загальною площею 26,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим 01.09.2009 року виконавчим комітетом Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області на підставі рішення зазначеної ради від 26.05.2009 року № 30.
14.05.2015 року секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_10 був посвідчений заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 04, в якому зазначено, що ОСОБА_8 на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належний йому на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: село Щасливе, вулиця Блакитна, будинок 18/2 Оріхівського району Запорізької області, та належну йому на праві власності земельну ділянку (пай) в розмірі 7,25 га державний акт на право приватної власності на землю серія ЗП № 007365, що знаходиться на території Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, він заповідає ОСОБА_3. Крім іншого, у цьому заповіті зазначено, що він записаний секретарем Щасливської сільської ради ОСОБА_10 зі слів самого заповідача за зачитаний вголос двома свідками і заповідачем у присутності свідків.
В подальшому, у зв’язку з об’єднанням територіальних громад, Рішенням Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 29.12.2016 року № 03 Щасливська сільська рада Оріхівського району Запорізької області була реорганізована шляхом приєднання до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, а остання стала її правонаступником.
15.02.2017 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-ЖС № 379380, виданим виконавчим комітетом Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області 17.02.2017 року.
У зв’язку із смертю ОСОБА_8 відкрилась спадщина на належну йому квартиру та земельну ділянку.
17.03.2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_8
04.07.2017 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини за законом, як спадкоємець другої черги. Факт того, що ОСОБА_6 є рідною сестрою померлого ОСОБА_8 підтверджується Посвідкою про народження № 1501228 та Свідоцтвом про одруження серії ІІ-ЯР № 064113, з яких випливає, що дівоче прізвище позивача за первісним позовом було «Палій», а після одруження позивача прийняла прізвище чоловіка «Шиманська».
09.10.2017 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, який розташований за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, будинок 18/2.
В той же день приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 ухвалила постанову про відмову ОСОБА_3 у видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину, пославшись на те, що спадкоємцем не було надано жодного правовстановлюючого документу, що посвідчував би право власності спадкодавця ОСОБА_8 на житловий будинок за вказаною у заповіті адресою, оскільки надані нотаріусу документи підтверджують право власності ОСОБА_8 лише на квартиру у житловому будинку за цією адресою, тоді як житловий будинок та квартира є різними об’єктами права власності і не можуть ототожнюватись.
Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість первісного позову у цій справі, суд виходить з такого.
Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до положень статті 213 ЦК України, зміст правочину може бути юридично розтлумачений.
Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб'єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.
Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.
Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 року у аналогічній за правовою природою цивільній справі № 335/9398/16-ц.
Як правильно зазначено у постанові приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_11 від 09.10.2017 року про відмову ОСОБА_12 у вчиненні нотаріальної дії, поняття «житловий будинок» та «квартира» мають чітке нормативно-правове визначення (статті 380 та 382 ЦК України відповідно).
Суд відхиляє доводи первісного позивача та її представника про те, що зазначення у заповіті об’єкту житла як «будинок 18/2» слід тлумачити саме «квартира № 2 у будинку № 18», оскільки за наявності загальноприйнятого і навіть нормативного визначення цих понять вони не можуть тлумачитись як тотожні чи взаємозамінювані. З огляду на це, неточності та помилки у тексті заповіту ОСОБА_8 щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України, оскільки це призвело б до зміни змісту заповіту.
Вирішуючи питання законності та обґрунтованість зустрічного позову ОСОБА_6, суд виходить з такого.
Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент посвідчення спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчувати заповіти можуть уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування.
Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі – Інструкція № 3306) у редакції, чинній на час складання оспорюваного заповіту, визначено порядок посвідчення заповіту.
Відповідно до п. 1.2 розділу 1 Інструкції № 3306 нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Судом встановлено, що спірний заповіт ОСОБА_8 був посвідчений секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_9, яка була обрана на цю посаду рішенням вказаного органу місцевого самоврядування № 04 від 17.10.2013 року.
Разом з цим, за повідомленням Відділу архіву та цивільного захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 15.08.2018 року (вих. № 15-05/С-29-1), в протоколах засідань сесій та виконавчого комітету Щасливської сільської ради за 2013-2015 роки відомості про покладення на посадових осіб ради обов’язків посвідчувати нотаріальні дії відсутні.
Учасниками справи також не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що на момент складання спірного заповіту вчинення нотаріальних дій у с. Щасливе було покладено саме на секретаря місцевої ради ОСОБА_10
Факт того, що Щасливська сільська рада не ухвалювала окремого рішення з цього питання, підтвердила й сама ОСОБА_10, допитана в судовому засіданні в якості свідка.
При цьому, суд відхиляє посилання ОСОБА_3 та її представника на посадову інструкцію секретаря Щасливської сільської ради як документ, що підтверджує уповноваження ОСОБА_10 на вчинення нотаріальних дій, оскільки цією інструкцією на секретаря ради покладено не вчинення нотаріальних дій, а забезпечення їх виконання, що не є тотожними поняттями. Крім того, посадова інструкція була затверджена Щасливським сільським головою, тоді як за змістом п. 1.2 розділу 1 Інструкції № 3306 питання про покладення на певну посадову особу повноважень на вчинення нотаріальних дій має бути вирішено безпосередньо органом місцевого самоврядування шляхом ухвалення відповідного рішення.
За відсутності рішення Щасливської сільської ради Оріхівського району про покладення на ОСОБА_10 повноважень на вчинення нотаріальних дій суд приходить до висновку, що спірний заповіт був складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, а тому є недійсним та не може породжувати правові наслідки.
На такій правовій позиції ґрунтується, зокрема, постанова КЦС ВС від 30.01.2019 року у аналогічній за правовою природою цивільній справі № 515/2177/16-ц.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Беручи до уваги наведену правову позицію, суд виходить з того, що доводи учасників справи щодо інших обставин складання та посвідчення спірного заповіту, а саме участі у цьому свідків, стану здоров’я заповідача ОСОБА_8, його стосунків з кожною із сторін, поведінки сторін у питанні догляду за заповідачем за його життя, а також досліджені на підтвердження чи спростування цих доводів показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, та медична документація щодо стану здоров’я ОСОБА_8, безпосереднього відношення до предмету первісних та зустрічних вимог не мають і викладених вище висновків суду не спростовують.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_6, третя особа – приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, про тлумачення заповіту - відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи – Щасливська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним – задовольнити.
Визнати недійсним з моменту вчинення заповіт, складений 14.05.2015 року від імені ОСОБА_8 в селі Щасливе Оріхівського району Запорізької області та посвідчений секретарем Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за номером 04.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 18.02.2019 року.
Суддя О.П. Гуцал
