Справа № 352/54/19
Провадження № 22-ц/4808/403/19
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.
Суддя-доповідач Мелінишин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано -Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.,
за участю секретаря: Турів О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на ухвалу Тисменицького районного суду в складі судді Струтинського Р.Р., постановлену 16 січня 2019 року в м. Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову ОСОБА_6, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про перевід на позивачів прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, визнання права власності на частини нежитлового приміщення,
встановив :
В січні 2019 року ОСОБА_3, одночасно з позовною заявою, подав клопотання про забезпечення позову ОСОБА_6, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про перевід на позивачів прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, визнання права власності на частини нежитлового приміщення.
В обґрунтування заяви вказував, що між сторонами виник спір стосовно нежитлового приміщення столярного цеху та пилорами в АДРЕСА_1. Так, згідно домовленості між ними, приміщення мало бути придбано в рівних частках за рахунок спільно вкладених коштів. З цією метою позивачі надавали ОСОБА_1 грошові кошти в необхідних розмірах. Проте, останній придбавши спірне приміщення в ОСОБА_4 всупереч умов угоди оформив право власності на приміщення в цілому на своє ім'я. Відповідач як одноосібний власник може відчужити це майно, відтак позивачі втратять своє право власності на частку в ньому. Щоб запобігти цьому заявник просив до ухвалення рішення в справі накласти арешт на спірні нежитлові приміщення в АДРЕСА_1.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 16.01.2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на майно - нежитлові приміщення столярного цеху та пилорами, що розташовані в АДРЕСА_1 та зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 18.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Івано-Франківської області за реєстраційним №270.
Постановляючи ухвалу, суд виходив з обґрунтованості доводів заяви про забезпечення позову та необхідності накладення арешту на спірні нежитлові приміщення.
Посилаючись на порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу.
Вказував, що ОСОБА_3 просив перевести на нього права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу на 1/3 частку спірного приміщення, проте предметом договору є приміщення в цілому. Тому накладення арешту на весь об'єкт, а не спірну частину, є неспівмірним з позовними вимогами. Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 18.05.2017 року майно придбано за ціною 48 805 грн покупцем за його особисті кошти. Також у ОСОБА_1 в оренді строком на 10 років знаходиться земельна ділянка площею 0,3 га для обслуговування цього приміщення, яку він не має наміру відчужувати. Відповідач з 2016 року на законних підставах здійснює підприємницьку діяльність в Україні, а поширення інформації про арешт його майна може негативно вплинути на його ділову репутацію.
При вирішенні цього питання суд не прийняв до уваги, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, у ній відсутні посилання на будь-які докази, ціну позову та пропозиції щодо зустрічного забезпечення. Не містить вона також інформації про місце проживання(перебування) заявника в Туреччині. Окрім іншого, посилається на преюдиційну практику ЄСПЛ, відповідно до якої втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватись з дотриманням принципу «пропорційності».
Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта- адвокат ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представник позивачів - адвокат Остап’юк Н.О. доводів скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
В засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Відтак, відповідно до ст. 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у його відсутності не встановлено.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вимоги щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову визначені ст. 151 ЦПК України, в т. ч. передбачено, що вона повинна містити обґрунтування необхідності забезпечення позову (п.3 ч.1).
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Як підтверджується матеріалами справи між сторонами існує реальний спір про перевід на позивачів прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, визнання права власності за кожним по 1/3 частині нежитлового приміщення в АДРЕСА_1.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 посилалась на те, що перераховували кошти ОСОБА_1 для здійснення ним сумісного придбання нежитлового приміщення столярного цеху та пилорами з метою ведення деревообробної діяльності. Разом з тим, придбавши в ОСОБА_4 18.05.2017 року вказане приміщення, право власності ОСОБА_1 оформив лише на себе, приховавши це від партнерів. Відтак, вважають, що є належними покупцями і власниками спірного майна по 1/3 частині кожен. До позовної заяви, крім іншого, долучено копії грошових переказів здійснених позивачами з березня 2017 року по січень 2018 року на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 53-64) та укладений 20.05.2018 року з останнім договір про ведення спільної діяльності.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 18.05.2017 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купив приміщення столярного цеху та пилорами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на це майно зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.127-128, 50-51).
Враховуючи підстави позову, наявність ймовірності недобросовісних дій відповідача, колегія суддів вважає обґрунтованими припущення заявника ОСОБА_3, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення прав, за захистом яких він та ОСОБА_6 звернулись до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про безпідставність задоволення заяви про забезпечення позову та порушення права власності відповідача є необґрунтованими, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом і направлений на збереження обсягу майна щодо якого наявний спір. Ці заходи забезпечення позову застосовані для гарантування виконання можливого рішення суду.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження реальної загрози невиконання або ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, є непереконливими, оскільки не спростовують правильність висновків суду щодо доведеності підстав застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, враховуючи, що зустрічне забезпечення позову відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України є правом суду, а не обов'язком, неспроможними є доводи апелянта і в цій частині.
Посилання ж на те, що арешт накладений на приміщення в цілому, а не на 1/3 його частину, як підставу скасування ухвали, колегія відхиляє. Так, позивачами заявлено вимоги про визнання права власності за кожним по 1/3 частині нежитлового приміщення ( разом 2/3), тоді як право власності в цілому належить ОСОБА_1. З огляду на це, судом не порушено принцип співмірності виду заходу позовним вимогам.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального права при вирішенні по суті питання про забезпечення позову.
Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384,389,390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, залишити без задоволення, а ухвалу Тисменицького районного суду від 16 січня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Ясеновенко
Повний текст постанови складено 27 лютого 2019 року.
