25.04.2019
Справа №644/3116/18
н/п 2/644/343/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року м. Харків
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Сітало А.К.,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2: адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача AT КБ «Приватбанк» - адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі Харківського ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
встановив:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив витребувати, належну йому квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ КБ «ПриватБанк». Поновити його право власності на вказану квартиру, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності №17278893 від 28.10.2016 року, про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, виданого 29.07.2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №1484 від 23.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8
В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що 23 квітня 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №HAE2GK01270156. За цим договором банк йому надав позику в сумі 21000 доларів США для придбання спірного житла. На забезпечення виконання кредитного договору було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира. До кінця 2014 року він виконував свої зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі, після у зв’язку із скрутним матеріальним становищем перестав їх виконувати належним чином. 17 листопада 2016 року він з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, дізнався, що його квартира була переоформлена 28.10.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі Закону України «Про іпотеку» на ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач вважає, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на спірну квартиру допущені численні порушення норм діючого законодавства, передбачені Законами України: «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень», «Про іпотеку», «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Для відновлення своїх порушених прав просить застосувати положення ст. 387 ЦК України.
Під час судового розгляду представник позивача позовні вимоги та доводи наведенні на їх обґрунтування підтримав у повному обсязі.
В судовому засіданні представник АТ «ПриватБанк» проти задоволення позову заперечувала у зв’язку з його безпідставністю. Зазначила, що ніяких позовів з боку Банку до позивача з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором на цей час в провадженні судів не перебуває. Перехід права власності на спірну квартиру відбувся з дотримання положень Законів України: «Про іпотеку»; «Про нотаріат»; «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень»; та умов визначених сторонами у кредитному договорі і договорі іпотеки. Крім того, зазначила, що положення ст. 387 ЦК України не можуть бути застосовані, оскільки позивач на цей час є фактичним володільцем і користувачем квартири, позов про усунення перешкод в користуванні власністю Банком не подавався.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Надала відзив на позов у якому просила відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що при здійсненні реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» нею були дотримані вимоги законів України: «Про іпотеку»; «Про нотаріат»; «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень»; «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затвердженого ПКМ України №1127 від 25.12.2015 року; та з урахуванням умов визначених сторонами у кредитному договорі і договорі іпотеки.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги з підстав наведених в їх обґрунтування не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту та на виконання кредитних зобов’язань укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.
23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, укладено споживчий кредитний договір №HAE2GK01270156. Відповідно до п. 8.1 договору Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 23.04.2008 р. по 20.04.2018 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 25 059.24 дол. США на наступні цілі: у розмірі 21000 доларів США на придбання нерухомості, у розмірі 420 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 225,84 доларів США – страхування майна, 105 доларів США на особисте страхування, а також у розмірі 3308,40 доларів США на оплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2.00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за проведення резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 договору.
Погашення заборгованості за вказаним договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати з «25» по «30» числа кожного місяця позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 320.33 дол. США згідно графіку погашення кредиту (додаток 2 до Кредитного договору) для погашення заборгованості по кредитному договору, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Для виконання даного договору банк відкрив позичальникові рахунок № 29098059150779 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.
Кредит надавався в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.
Забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Відповідно до договору Іпотеки квартири від 23 квітня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_8А за реєстровим номером 1487, а саме п.27 звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку у тому числі і шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов’язаний письмово повідомити Іпотекодавця.
Банк зі своєї сторони виконав всі зобов'язання за кредитним договором №HAE2GKG1270156 від 23.04.2008 р. Сторони при укладенні кредитного договору та договору іпотеки досягли згоди з усіх істотних умов договорів, після чого на добровільній основі підписали їх, однак позичальник ухиляється від виконання своїх зобов'язань, що передбачені кредитним договором.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 17.11.2016 року, право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано 28.10.2016 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6 за ПАТ КБ «Приватбанк». Номер запису про право власності 17278893.
На підтвердження правомірності здійснення реєстрації приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 надано серед інших документів належним чином посвідчені: договір іпотеки квартири від 23.04.2008 року; повідомлення передбачене ст. 37 ЗУ «Про Іпотеку», адресоване ОСОБА_9; підтвердження направлення ПАТ КБ «ПриватБанк» поштою вказаного повідомлення на адресу ОСОБА_9
Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
Зокрема, у пункті 22 договору іпотеки зазначено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцяти денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках , передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його вартості згідно п.11 цього договору.
Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
Взяті на себе зобов’язання за кредитним договором позивач не виконав у повному обсязі і по теперішній час.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:
1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;
2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;
3) публічність державної реєстрації прав;
4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;
5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З приводу компетенції нотаріуса на здійснення державної реєстрації прав, суд зазначає, що позивач помилково ототожнює поняття «нотаріальна дія» та «реєстраційна дія».
Так, ч. 2, ч. З ст. 1 Закону України «Про нотаріат», визначено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
На нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення дій відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Перелік нотаріальних дій зазначений у ст. 34 Закону України «Про нотаріат», «реєстраційна дія», що здійснюється державним реєстратором (нотаріусом) не входить до переліку нотаріальних дій передбачених вказаним Законом.
Відповідно до ч. І ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - «реєстраційна дія» - це державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Аналізуючи норми вказаного закону у їх сукупності та взаємозв'язку, можна дійти висновку, що нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора, у тому числі, прав на нерухоме майно. Тобто держава делегує нотаріусам владні повноваження в цій частині.
Таким чином, відповідно до законодавства, нотаріус може вчиняти нотаріальні дії передбачені Законом України «Про нотаріат», а також окремо здійснювати реєстраційні дії як державний реєстратор відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Такі реєстраційні дії можуть бути пов'язаними із вчиненням нотаріальних дій, тобто бути похідними від них або ж проводитись окремо за відповідною заявою заявника.
Стосовно факту реєстрації права власності на зовсім інший об'єкт нерухомості, суд зазначає, що до позовної заяви позивачем додано копію рішення реєстратора зовсім іншої реєстраційної справи. До початку розгляду справи по суті, нотаріусом суду надано рішення про реєстрацію права власності з документами на підставі яких воно було прийнято відносно спірної квартири. Суд вважає, що виявлені під час дослідження вказаних документів розбіжності ніяким чином не порушують прав позивача, а навпаки більш негативно впливають на інтереси Банку, як нового власника нерухомого майна.
Будь-яка реєстраційна дія вчиняється на підставі нормативно-правових актів які чинні на момент здійснення такої реєстраційної дії.
28 жовтня 2016 року представником ПАТ КБ «ПриватБанк» була подана заява про реєстрацію права власності на ім'я ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 04 листопада 2016 року, згідно ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, протягом п'яти робочих днів з дня подачі відповідної заяви, було прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: - копія письмової вимоги про усунення порушень надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; - документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; - заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Під час здійснення реєстраційних дій, приватним нотаріусом ОСОБА_6 дотримано вимоги вказаних вище нормативних актів.
Посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є недоречним та не може бути застосовано судом під час оцінки правомірності та законності дій державного реєстратора.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуто (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язання громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
П.3 ст.1 вказаного Закону передбачено, що кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
Крім того, згідно зі статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Таким чином, можна дійти висновку про наявність законодавчо закріплених обмежень для кредитних установ щодо примусового стягнення та відступлення права вимоги на об'єкти житлового фонду, що перебувають в іпотеці та підпадають під критерії, які визначені в законі. Однак це жодним чином не впливає на вчинення реєстраційної дії, яка повністю відповідає чіткому алгоритму послідовних дій державного реєстратора визначених нормативно-правовими актами. За таких обставин необхідно ставити під сумнів безпосередньо правочини, що стали підставою для такої державної реєстрації, а не державну реєстрацію як дію.
Положення ст. 387 ЦК України поширюються лише на випадки коли власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред’явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Під час розгляду справи встановлено, що спірна квартира після реєстрації права власності за Банком, фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
У зв’язку з наведеним вище, позов не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись п. 9 ч. 1, п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень, ст. ст. 10, 12, 95, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі Харківського ГРУ АТ КБ «Приват Банк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.05.2019 р.
Суддя: А. К. Сітало
