ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 644/3116/18
провадження № 22-ц/818/3639/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді – Тичкової О.Ю.,
суддів – Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,
сторони справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідачі – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у складі судді Сітало А.К.,
УСТАНОВИВ:
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, у якому просив витребувати належну йому квартиру АДРЕСА_1 (надалі Квартира) з незаконного володіння Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк»). Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на Квартиру. Поновити право власності позивача на вказану квартиру шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28.10.2016 про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, виданого 29.07.2005 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (надалі ХМНО) Гончаренко Н.Ю. Відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на ОСОБА_4 за ОСОБА_5 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №1484 від 23.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А.
Позов мотивований тим, що 23 квітня 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №HAE2GK01270156. За умовами цього договору банк надав йому позику в сумі 21 000 доларів США для придбання квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . На забезпечення виконання кредитного договору був укладений договір іпотеки, предметом якого була Квартира. До кінця 2014 року Де- ОСОБА_6 виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але у зв`язку із скрутним матеріальним становищем перестав їх виконувати належним чином. 17 листопада 2016 року з довідки Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивач дізнався, що його квартира була переоформлена 28.10.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В. на підставі Закону України «Про іпотеку» на ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач вважає, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на Квартиру допущені численні порушення норм діючого законодавства, передбачені Законами України: «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень», «Про іпотеку», «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.
Судове рішення мотивоване тим, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за Банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що якщо нотаріусом було вчинено нотаріальну дію відносно нерухомого майна або об`єкту незавершеного будівництва, то подальша реєстрація прав відносно такого майна здійснюється тим самим нотаріусом, яким було вчинено таку дію. Приватним нотаріусом Бакумовою А.В. не вчинялось жодної нотаріальної дії відносно ОСОБА_7 . Крім того, були порушені вимоги ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки письмової вимоги про звернення стягнення він не отримував, а також відсутні акт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, данні про відшкодування іпотекодавцю вартості предмета іпотеки. Також, зазначає, що спірна квартира є його єдиним житлом, площа квартири не перевищує 140 кв.м., Квартира є предметом іпотеки та забезпеченням за споживчим кредитом наданим банком в іноземній валюті. Таким чином, приватний нотаріус не мав законних підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна, оскільки законом встановлений мораторій.
Правом надати відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та приватний нотаріус ХМНО Бакумова А.В. не скористались.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судові засідання, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як установлено судом і підтверджується матеріалами справи, 23 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (надалі Банк), та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір № HAE2GK01270156 ( надалі Договір Кредиту (т.1 а .с. 10 - 13).
За умовами цього договору Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 059 доларів США 24 центи на придбання нерухомості, сплату винагороди за надання фінансового інструменту; страхування майна, особисте страхування та оплату страхових платежів, а ОСОБА_5 ОСОБА_6 зобов`язався сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту, винагороду за проведення резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, та винагороду за проведення додаткового моніторингу. Погашення заборгованості за Договором Кредиту здійснюється щомісяця в період з «25» по «30» числа шляхом сплати позичальником на рахунок в Банку 320,33 дол. США згідно графіку погашення кредиту (пункти 2.1.1, 8.1 Договору кредиту) .
На забезпечення виконання Договору кредиту між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 23 квітня 2008 року, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку Банку однокімнатної квартири (надалі Квартира), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі Договір іпотеки (т.1 а.с. 14 - 15)).
Згідно п.27 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця; або продажу предмету іпотеки будь – якій особі та будь – яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі – продажу у порядку ст. 38 Закону України « Про іпотеку».
Оскільки ОСОБА_5 ОСОБА_6 не виконував належним чином свої зобов`язання за Договором Кредиту, що передбачені Договором Кредиту, Банк листом від 21.09.2016 повідомив його про звернення стягнення на Квартиру шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку (т.1 а.с. 79).
Копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відомостей про отримання ОСОБА_3 зазначеного повідомлення не містить, оскільки воно було повернуто Банку за закінченням строку зберігання (т.1 а.с. 80).
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу реалізації Банком права на звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку.
Звернення стягнення на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до умов договору іпотеки та розділу V Закону України № 898-IV від 05.06.2003 «Про іпотеку».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що діяла на час проведення державної реєстрації державним реєстратором права власності на Квартиру за Банком, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
З огляду на вищевикладене, судова колегія не може погодитися з висновком суду щодо неможливості застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII (надалі Закон № 1304-VII), оскільки зазначений закон передбачає мораторій на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, а Банк здійснив стягнення на підставі іпотечного застереження, що є добровільною згодою іпотекодавця на перехід права власності на Квартиру до Банку в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту.
Тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.
Відповідно до пункту 1 № 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Та зробив висновок про те, що установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 Закону України № 1952-IV від 1 липня 2004 року).
Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. № 32221794 від 04.11.2016 на підставі договору іпотеки від 29.07.2005 року була здійснена державна реєстрація права власності на Квартиру за Банком (т.1 а.с. 175 – 176).
Тобто у цивільній справі № 644/3116/18 іпотекодержатель у позасудовому порядку вже набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця ОСОБА_9 – ОСОБА_6 без його згоди, як власника.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іптекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Тобто, всупереч дії мораторію відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17.
Судова колегія вважає, що положення Закону № 1304-VII можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки Квартира була передана в іпотеку Банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту у розмірі 21 000 доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї ж Квартири, загальна площа квартири становить 37,1 кв.м. (т.1 а.с. 26 – 27) і вона використовується Де – ОСОБА_6 як постійне місце проживання (т.1 а.с. 23)
При розгляді заяви Банку про реєстрацію за собою права власності на Квартиру приватний нотаріус Бакумова А.В., як особа, що здійснює реєстрацію права власності, повинна була перевірити наявність підстав для реєстрації права власності на Квартиру за Банком на підставі іпотечного застереження, врахувати положення Закону № 1304-VII та відмовити Банку у вчиненні зазначеної реєстраційної дії.
Тому судова колегія вважає, що вищезазначені дії приватного нотаріуса є протиправними, тому її рішення № 32221794 від 4 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на Квартиру за Банком підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, діючим законодавством закріплено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.
За змістом ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки в матеріалах справи відсутні дані про перехід Квартири від позивача у фактичне володіння Банку, судова колегія вважає належними способами захисту порушеного права власності ОСОБА_10 на Квартиру задоволення його позову про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28.10.2016 про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на Квартиру та відновлення в зазначеному реєстрі запису про реєстрацію права власності на Квартиру за ОСОБА_5 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №1484 від 23.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. Позовні вимоги ОСОБА_10 про витребування Квартири з володіння Банку задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене судова колегія вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 обґрунтованими частково. Рішення суду першої інстанції належить скасувати з ухваленням у справі нової постанови про часткове задоволення позову у вказаній вище частині. В задоволенні позову про витребування Квартири з володіння Банку належить відмовити.
Відповідно до частини першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позову ОСОБА_3 сплатив 2 851 грн 24 коп. судового збору (т.1 а.с. 1), при подачі апеляційної скарги - 4276 грн 86 коп. (т.1 а.с. 206).
Оскільки позов визнаний судом обґрунтованим лише в частині задоволення двох немайнових вимог ОСОБА_11 , за кожну з яких належало сплатити по 704 грн 80 коп. (1762 грн прожиткового мінімуму для працездатних осіб * 0,4), з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_11 належить стягнути 3524 грн судового збору пропорційно задоволеній частині позову та апеляційної скарги (1762*0,4*2 + НОМЕР_1 *0,4*2*1,5).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 – 384 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року скасувати.
Ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Поновити право власності ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_1 .
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28.10.2016 про реєстрацію за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, виданого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю.
Відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Де - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А.
В задоволені позову ОСОБА_12 про витребування квартири АДРЕСА_1 з володіння Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 3524 гривні судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 22 листопада 2019 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді А.В. Котелевець
Р.М. Піддубний
