27 червня 2019 року
м. Київ
справа № 9901/776/18 (провадження № 11-133заі19)
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року, прийнятої за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 7 серпня 2018 року № 2511/0/15-18, яким задоволено клопотання Генерального прокурора від 2 серпня 2018 року про продовження строку тимчасового відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
1 жовтня 2018 року позивачка подала до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду заяву про відвід судді Смоковича М. І. з доданими до неї документами, вказуючи на обставини, які, на її думку, свідчать про взаємозв`язок між обставинами цього спору, який знаходиться на вирішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за участі судді Смоковича М. І., та діями судді Смоковича М. І., який, за її твердженнями, причетний до подій, що потягли тимчасове відсторонення її як судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Ці обставини викликають у неї правомірні сумніви у неупередженості судді Смоковича М. І. при розгляді адміністративної справи № 9901/776/18, тому наявна визначена пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підстава для відводу судді Смоковича М. І.
Заява ОСОБА_1 про відвід була визнана необґрунтованою ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року з тих підстав, що наведені позивачкою причини для відведення судді Смоковича М. І. у зіставленні їх з підставами відводу, передбаченими процесуальним законом, є необґрунтованими та такими, що не містять об`єктивних і вагомих причин вважати, що суддя Смокович М. І. може проявити небезсторонність чи упередженість до розгляду цієї справи.
Також заява ОСОБА_1 про відвід судді Смоковича М. І. залишена без задоволення ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року з тих підстав, що обставини, наведені позивачкою, є лише припущеннями, оскільки не підтверджуються жодними належними доказами. Відтак відсутні визначені процесуальним законом підстави для відводу судді Смоковича М. І. від розгляду цієї справи.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (судді Гриців М. І., Берназюк Я. О., Смокович М. І., Стародуб О. П., Ханова Р. Ф.) рішенням від 24 січня 2019 року відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що у разі передачі обвинувального акта щодо судді до суду Генеральний прокурор або його заступник вправі просити про застосування такого заходу забезпечення як тимчасове відсторонення судді на цій стадії кримінального провадження. Звернення прокурора на стадії судового провадження про відсторонення судді і рішення ВРП про його задоволення не повинно трактуватись як повторне звернення із клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності або із клопотанням про продовження строку такого відсторонення стосовно судді в межах одного кримінального провадження. Клопотання про відсторонення судді на стадії судового провадження є відмінним (окремим) приводом відсторонення у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, яке відрізняється від клопотань, що застосовується на стадії досудового розслідування.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Окрім інших аргументів, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року у цій справі ухвалено неповноважним складом суду у зв`язку з необґрунтованою відмовою у задоволенні її заяви про відвід судді Смоковича М. І. Вказувала, що при розгляді заяви про відвід Верховний Суд обмежився лише загальними фразами про її необґрунтованість через відсутність об`єктивних і вагомих причин вважати, що суддя Смокович М. І. може проявити небезсторонність чи упередженість під час розгляду цієї справи, а також про те, що наведені позивачем обставини є лише припущенням та не підтверджуються належними доказами й відповідно не можуть вважатись такими, що викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Смоковича М. І. Жодної конкретної обставини з тих, на які вказувала позивачка, суд не встановив та оцінки не надав.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
27 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою залишила зазначену вище апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася із доводами скаржника про те, що цю справу було розглянуто неповноважним складом суду у зв`язку з необґрунтованою відмовою у задоволенні заяви позивача про відвід судді Смоковича М. І. від розгляду справи.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині прийняття рішення у цій справі неповноважним складом суду, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «…головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими».
З наданої ОСОБА_1 довідки мобільного оператора щодо здійснених телефонних дзвінків не убачається змісту її телефонних розмов, також відсутній текст письмових телефонних повідомлень, які могли б свідчити про спілкування зі Смоковичем М. І. з питань надання консультацій у конкретній справі. Так само як і перебування ОСОБА_1 у приміщенні Касаційного адміністративного суду 13 березня 2018 року не підтверджує обставини щодо подій, у зв`язку з якими 26 березня 2018 року порушено кримінальне провадження та 11 травня 2018 року повідомлено про підозру ОСОБА_1 , а також ухвалено рішення про її відсторонення від здійснення правосуддя.
Зазначені вище обставини не дають підстав для висновку про пряму чи опосередковану заінтересованість судді Смоковича М. І. у розгляді цієї справи.
Крім того, матеріали справи, зокрема й надані ОСОБА_1 на підтвердження її доводів про наявність підстав для відводу судді Смоковича М. І., не свідчать про наявність доказів, які б указували на його упередженість чи небезсторонність при розгляді цієї справи, предметом перевірки у якій є правомірність продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а не обставини, що стали передумовою для порушення відповідного кримінального провадження.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув заяву про відвід зазначеного судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з дотриманням вимог статей 36, 40 КАС України та ухвалою від 24 жовтня 2018 року відмовив у її задоволенні у зв`язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості чи об`єктивності зазначеного судді при розгляді цієї справи. Така ухвала суду першої інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
З огляду на відсутність доказів небезсторонності судді Смоковича М.І., Велика Палата Верховного Суду вважає такі побоювання скаржника об`єктивно необґрунтованими.
ПІДСТАВИ І МОТИВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді (пункт 4 частини першої статті 36 КАС України).
У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.
У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, йдеться про те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1 Кодексу суддівської етики).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ`єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, при якому мають ураховуватися особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об`єктивним у цій справі); та (іі) об`єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді, слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає у якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об`єктивно обґрунтованим. Об`єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв`язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість.
У справах, де складно отримати докази, які спростовували б презумпцію суб`єктивної неупередженості судді, вимога наявності об`єктивної неупередженості надає додаткову важливу гарантію.Вважаємо, що саме в цьому випадку заяву ОСОБА_1 про відвід судді Смоковича М. І. з наведених нею підстав слід було насамперед розглядати з точки зору перевірки об`єктивної неупередженості, дослідивши питання про те, чи можуть сумніви заявника, що випливають з конкретної ситуації, вважатися об`єктивно виправданими в обставинах цієї справи.
Отже, в кожному індивідуальному випадку необхідно вирішити, чи мають взаємини, що розглядаються, такий характер і ступінь, які вказують на брак неупередженості зі сторони суду. Уконтексті дотримання вимог пункту 1 статті 6 Конвенції кожен національний судовий орган у конкретній судовій справі повинен перевірити серйозність доводів заінтересованої особи щодо того, чи є конкретний склад суду, перед яким постала така особа, «безпристрасним судом» у світлі цієї статті Конвенції.
Звернувшись 1 жовтня 2018 року до Верховного Суду із заявою про відвід судді Смоковича М. І. від розгляду справи № 9901/776/18 ОСОБА_1 вважала, що суддя Смокович М. І. не міг брати участь в розгляді цієї адміністративної справи та підлягав відводу, оскільки наявні обставини, які викликають сумнів у його неупередженості та об`єктивності, що є підставою для відводу згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України (за наявності інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді).
Водночас Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, досліджуючи питання заявленого відводу судді Смоковичу М. І., дійсно не вказав конкретних мотивів залишення без уваги доводів позивача щодо відводу, не спростував сумніви заявника з приводу безсторонності судді, а обмежився загальним висновком щодо необґрунтованості та недоведеності цих доводів. Це, в свою чергу, може викликати у суспільства сумніви в об`єктивності такого розгляду питання про відвід та неупередженості відповідного судді та суддів, які розглядали заявлений відвід. Як результат, під сумнів можуть бути поставлені рішення судів у цій справі, прийняті по суті позовних вимог, оскільки Велика Палата Верховного Суду також дала загальну оцінку аргументам позивача, вказавши на безпідставність заявленого відводу судді Смоковичу М. І.
Доводи позивачки щодо відводу судді Смоковичу М. І. у контексті об`єктивного критерію в повній мірі не перевірені, висловлені нею сумніви не спростовані належним та переконливим чином, а тому, з точки зору дотримання завдань адміністративного судочинства, дають підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 36 КАС України.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, зокрема є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 317 КАС України). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, зокрема якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими (пункт 2 частини третьої статті 317 КАС України).
Ураховуючи зазначене, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду була б повна перевірка доводів позивачки щодо обґрунтованості заявленого нею відводу та, за наявності підстав, ухвалення постанови про скасування рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та прийняття нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
На наше переконання, відмова у задоволенні заяв про самовідвід судді має бути мотивована належним чином та не має ставити під загрозу законність прийнятого в подальшому рішення суду по суті позовних вимог, оскільки це негативно впливає як на завдання адміністративного судочинства, так й на довіру суспільства до судової системи.
Судді : Н. О. Антонюк
С. В. Бакуліна
О. Р. Кібенко
Л. І. Рогач
В. Ю. Уркевич
