ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: [email protected], тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2019
м. Дніпро
Справа № 904/2073/19
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД", м. Дніпро
про стягнення винагороди за користування кредитом у розмірі 14 025 253,01 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД", м. Дніпро
до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору № 4С09021И від 05.01.2009
Головуючий колегії Ніколенко М.О.
Суддя Соловйова А.Є.
Суддя Ярошенко В.І.
При секретарі судового засідання Захарчук А.Е.
Представники:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Сокуренко Є.С., дов. № 4439-К-О від 12.10.2018;
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Земляний О.Ю., дов. від 01.06.2019.
РУХ СПРАВИ:
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" про стягнення винагороди за користування кредитом у розмірі 32 619 993,75 грн.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії № 4С09021И від 05.01.2009 та додаткової угоди від 21.08.2014 зі сплати винагороди за користування кредитом.
Ухвалою суду від 27.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 25.06.2019.
Через канцелярію суду, 13.06.2019 надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору №4С09021И від 05.01.2009.
Ухвалою суду від 18.06.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору №4С09021И від 05.01.2009 до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано їх в одне провадження.
В судовому засіданні від 25.06.2019 оголошено перерву до 30.07.2019.
Заявою № б/н від 23.07.2019 позивачем за первісним позовом було зменшено розмір позовних вимог. Наразі предметом первісних позовних вимог є стягнення з відповідача винагороди за користування кредитом у розмірі 14 025 253,01 грн.
Ухвалою суду від 30.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 25.08.2019.
В судовому засіданні від 30.07.2019 оголошено перерву до 21.08.2019.
Ухвалою суду від 21.08.2019 призначено колегіальний розгляд справи №904/2073/19.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2019 у справі № 904/2073/19 призначено колегію у складі трьох суддів: головуючий колегії Ніколенко М.О., судді - Соловйова А.Є., Ярошенко В.І.
Ухвалою суду від 23.08.2019 прийнято до свого провадження у колегіальному складі справу № 904/2073/19. Призначено підготовче засідання на 23.09.2019.
У судовому засіданні від 23.09.2019 оголошено перерву до 02.10.2019.
Ухвалою суду від 02.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.10.2019.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПЕРВІСНИХ ПОЗОВНИХ ВИМОГ:
Між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", яке, в свою чергу, було перейменоване на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" був укладений договір про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії № 4С09021И від 05.01.2009 (кредитний договір).
На виконання умов договору, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 210 000 000 грн. (в подальшому, ліміт кредитування неодноразово змінювався шляхом укладення додаткових угод).
Відповідачем було виконано свої зобов`язання за договором щодо повернення кредитних коштів, а також сплати відсотків за користування кредитом.
Разом з тим, п.п. А.10, 2.2.5, 2.4.1, 4.1, 4.5, 4.6, 4.13, 5.1 кредитного передбачено обов`язок позичальника сплатити банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою, яку позичальником банку сплачено не було.
У зв`язку із цим, позивач просить суд стягнути з відповідача винагороду за користування кредитом у розмірі 14 025 253,01 грн., визначену п.п. А.10, 2.2.5, 2.4.1, 4.1, 4.5, 4.6, 4.13, 5.1.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА (ЗА ПЕРВІСНИМ ПОЗОВОМ) ТА ЗМІСТ ЗУСТРІЧНИХ ПОЗОВНИХ ВИМОГ:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" зазначив, що положення кредитного договору, які передбачають сплату позичальником кредитодавцю винагороди за користування кредитом, суперечать положенням чинного законодавства з таких підстав.
Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).
Заявлена до стягнення винагорода за користування кредитом не є процентами за користування кредитом у формі фіксованої процентної ставки, оскільки:
- встановлена не у процентному співвідношенні до суми кредиту;
- не є незмінюваною протягом усього строку кредитного договору, а залежить від курсу долару США;
- фіксована процентна ставка вже окремо встановлена кредитним договором в п. А.6 та А.7 на рівні 10,3% та 41,2%, що унеможливлює додаткове встановлення таких процентів;
не є процентами за користування кредитом у формі змінюваної процентної ставки, оскільки не відповідає приписам статті 1056-1 Цивільного кодексу України, а саме:
- зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту;
- формула нарахування винагороди не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Чинне законодавство не передбачає за кредитним договором сплати позичальником кредитодавцеві додатково до процентів за користування кредитом інших видів компенсацій за користування.
Сплата будь-яких винагород за умовами банківського кредиту може бути передбачена виключно за надання банком конкретних фінансових послуг, пов`язаних з наданням та обслуговуванням такого кредиту. В іншому випадку фактично відбувається подвійна оплата за користування кредитом, що суперечить суті кредитних відносин.
Разом з тим, банком не надавались позичальнику такі послуги.
Крім того, за умовами договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю винагороду за користування кредитом не залежно від наявності прострочення виконання грошових зобов`язань.
Позивачем за зустрічним позовом було надано до суду заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності. В обґрунтування поданої заяви представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" зазначив, що АТ КБ "Приватбанк" лише 30.01.2019 нарахована винагорода за користування кредитом та пред`явлена вимога про її сплату.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА (ЗА ЗУСТРІЧНИМ ПОЗОВОМ):
Представник Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" зазначив, що позивачем за зустрічним позовом повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними. Чого, на думку відповідача за зустрічним позовом, позивачем зроблено не було.
Відповідач за зустрічним позовом вказав, що сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору. Крім того, ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачена можливість нарахування кредитодавцем «інших зборів» з суми кредиту.
Також немає прямої заборони на застосування такого способу отримання винагороди, який обраний сторонами у кредитному договорі та додаткових угодах до нього.
Крім цього, відповідачем за зустрічним позовом подано заяву про застосування строків позовної давності.
ПОЗИЦІЯ СУДУ,
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ:
Відносини сторін за кредитним договором № 4С09021И від 05.01.2009 регулюються нормами ст. ст. 1054-1065 ЦК України та ст. ст. 345-346 ГК України.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.
Так, за умовами спірного кредитного договору (з усіма змінами та доповненнями) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 10, що визначаються за наведеною формулою. При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 10,3 % річних (41,2% у разі неналежного виконання зобов`язань) та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).
Як визначено в ч. ч. 5-6 ст. 1056-1 ЦК України, індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Також, поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (які діяли на момент укладення кредитного договору та підписання додаткових угод до нього), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3. Правил).
Винагорода ж банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.
За таких обставин, винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Згідно з ч. 8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.
У даному випадку, формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами.
Нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
Таким чином, умовами кредитного договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 627, ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
Держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною (постанова Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі №6-110цс12).
Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Крім того, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, та не надає можливості визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту.
За таких обставин, сплата винагороди в установленому спірним договором порядку та розмірі не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України. А отже, позовні вимоги за зустрічним позовом є обґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З приписів частини 3 статті 13 ЦК України вбачається, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Частина 1 статі 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим, відповідно до частини 3 статі 16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
Аналогічна правова позиція щодо наявності у суду правових підстав для відмови у захисті цивільного права, яким особам зловжила, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.
За таких обставин, в задоволенні первісних позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" про стягнення винагороди за користування кредитом у розмірі 14025253,01 грн. – слід відмовити.
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ДО ВИМОГ ПОЗИВАЧА ЗА ЗУСТРІЧНИМ ПОЗОВОМ:
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Саме з моменту укладення спірного кредитного договору (05.01.2009) позивач за зустрічним позовом повинен був знати про невідповідність окремих положень договору вимогам законодавства і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.
А отже, строк позовної давності для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до суду з вимогою про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору №4С09021И від 05.01.2009 сплив 05.01.2012.
В розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсними окремих пунктів договору у зв`язку з їх невідповідністю на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства. Укладенням сторонами додаткових угод до оспорюваного договору сторони врегульовували свої правовідносини за таким договором, проте не можна вважати, що такими додатковими угодами сторони усували у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним і, відповідно, такі додаткові угоди не можуть бути підставою для переривання позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору.
Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного суду (постанова від 13.02.2018 у справі № 910/9452/17).
Факт того, що позивач за зустрічним позовом лише 30.01.2019 отримав вимогу про сплату винагороди за користування кредитом, не може вважатись поважною причиною пропуску строку позовної давності.
За таких обставин, в задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про визнання поважними причин пропуску позовної давності слід відмовити.
Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
А отже, у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору №4С09021И від 05.01.2009 – слід відмовити.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Пунктом 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
А отже, судові витрати за подання первісного позову слід покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".
Судові витрати за подання зустрічного позову слід покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД".
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні первісних позовних вимог – відмовити у повному обсязі.
Судові витрати за подання первісного позову покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".
В задоволенні зустрічних позовних вимог – відмовити у повному обсязі.
Судові витрати за подання зустрічного позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 08.11.2019.
Головуючий колегії М.О. Ніколенко
Суддя А.Є. Соловйова
Суддя В.І. Ярошенко
