Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 638/7132/15-ц
провадження № 61-5755св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ»,
третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 12 листопада 2018 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів:
Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ» (далі - ТОВ «ТЦ «ЦУМ»), третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина на 4/12 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по
АДРЕСА_1 , вартістю 5 639 957,00 грн, 4/12 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1 358 кв. м, вартістю 5 161 902,00 грн, автомобіль «Mercedes-Веnz»
S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 1 307 049,04 грн, автомобіль «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 441 206,90 грн, автомобіль «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 385 343,60 грн, квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 43 962,00 грн, гараж АДРЕСА_8, вартістю 43 962,00 грн, на частину майна ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_7 в розмірі 25 процентів від статутного фонду товариства, вартістю 5 804 950,00 грн (станом на час проведення експертизи від 02 жовтня 2017 року). За життя її мати склала заповіт, за умовами якого заповіла їй квартиру АДРЕСА_3 та гараж АДРЕСА_8, що розташований за адресою: м. Харків,
вул. Леніна, інше майно заповіла її брату ОСОБА_8 .
Вона та брат в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. 14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654) на квартиру
АДРЕСА_3 та на гараж АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , за життя право власності на спадкове майно не оформив.
Протягом останніх трьох років вона проживала разом з матір`ю, оскільки вона потребувала допомоги та догляду, на час відкриття спадщини вона була непрацездатною особою у зв`язку з досягненням 57 років, а отже має право на обов`язкову частку.
Посилаючись на наведене, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно: 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн,
ј частину земельних ділянок, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, ј частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію в розмірі 326 762,35 грн, ј частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишити його у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію у розмірі 360 301,70 грн, ј частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію в розмірі 96 335,90 грн, ј частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її долі в статутному товаристві у розмірі 25 процентів, станом на час відкриття спадщини, у розмірі 1 451 237,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що місце проживання необхідно відрізняти від місця тимчасового перебування фізичної особи. Оскільки позивач з 2006 року проживала у Сполучених Штатах Америки (далі - США), період останніх років проживання з матір`ю необхідно вважати її тимчасовим перебуванням, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована частина третя статті 1268 ЦК України. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Ураховуючи, що позивач, будучи громадянкою США на час відкриття спадщини, не досягла пенсійного віку, мала бізнес у США та сплачувала там податки, суд дійшов до висновку, що вона не набула статусу непрацездатної особи. Посилання позивача на те, що на час смерті матері, їй було 57 років, а тому вона відповідно до законодавства України є непрацездатною особою, не знайшли свого підтвердження, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що набула статусу непрацездатної особи в України, а Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може бути до неї застосований,так як вона не є громадянкою України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано частиною першою статті 1241 ЦК України, відповідно до якої таке право мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи, є пенсійний вік. Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, грунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку. Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Оскільки позивач на момент смерті матері ОСОБА_7 досягла віку 57 років, вона є непрацездатною за віком. Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України її обов`язкова частка у спадковому майні становить ј від частки, яка належала б їй за законом, якби ОСОБА_7 не було складено заповіт, а тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_6 , у якій вона просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи не звернув увагу, що на день відкриття спадщини вона постійно проживала із спадкодавцем і їй було 57 років, що підтверджувалося її паспортом, а тому на час відкриття спадщини вона була непрацездатною, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно. Крім того, відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням, оскільки вона подала заяву про прийняття спадщини за заповітом та отримала відповідне свідоцтво, вона є такою, що прийняла спадщину в повному обсязі, в тому числі і обов`язкову частку. Ураховуючи, що частина перша статті 1241 ЦК України передбачає, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка), суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні її позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_6 є громадянкою США, дочкою ОСОБА_7 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На день смерті ОСОБА_7 . проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
15 лютого 2011 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Л. М., відповідно до якого заповіла ОСОБА_6 ( ОСОБА_9 ),
ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартиру АДРЕСА_3 та гараж АДРЕСА_8. Інше майно ОСОБА_7 заповіла сину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн, на ј частину земельних ділянок за
АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, на ј частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ј частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на ј частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на ј частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою:
АДРЕСА_7 пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її частки в статутному капіталі товариства в розмірі 1 451 237,50 грн, що складає 25 процентів статутного капіталу товариства.
ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями якого є його дружина - ОСОБА_2 , діти - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та неповнолітня на час розгляду справи ОСОБА_3 За життя
ОСОБА_8 право власності на спадкове майно не оформив.
14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654), згідно з яким ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3 та гаража АДРЕСА_8
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки ОСОБА_6 є громадянкою США, а тому зазначені правовідносини регулюються із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право» (зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Статтею 71 зазначеного Закону встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначені положення кореспондуються з частиною першою статті 4 ЦПК України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття1233 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Ураховуючи, що ОСОБА_6 у межах встановленого статтею 1270 ЦК України строку звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом та отримала відповідне свідоцтво, вона вважається такою, що прийняла спадщину щодо всього майна.
Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Пунктом 5.9 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року
№ 296/5 (далі - Порядок), в редакції чинній на момент відкриття спадщини, передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов`язкової частки. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі
№ 1-1/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, грунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».
Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно в порядку статті 1241 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, не є громадянкою України, а тому не набула статусу непрацездатної особи відповідно до законодавства України.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до частини другої статті 17 якого іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України. До таких випадків зокрема відноситься особистий закон фізичної особи (les personalis), яким вважається право держави, громадянином якої він є, яким визначається право фізичної особи на ім`я, регулюються особисті немайнові права, вирішується питання недієздатності фізичної особи тощо.
Розділом V Закону України «Про міжнародне приватне право» врегульовані колізійні норми речового права, зокрема закон «місця знаходження речі» (статті 38, 39) передбачає, що виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало на момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
У статті 40 цього Закону міститься імперативний припис, відповідно до якого право власності або інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
Оскільки на момент смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_6 виповнилося 57 років і вона має такий же обсяг правоздатності, як і громадяни України, отже є непрацездатною за віком, і спадкове нерухоме майно, частку у праві власності на яке в порядку спадкування просить визнати позивач, знаходиться на території України та підлягає державній реєстрації, апеляційний суд з урахуванням положень статей 38-40, 70-72 Закону України «Про міжнародне приватне право», дійшов правильного висновку, що спадкування спірного спадкового майна регулюється правом України, а тому позивач відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті її матері - ОСОБА_7 .
Разом з тим, апеляційний суд неправильно витлумачив положення статі 1241 ЦК України, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадковому майні підлягали б задоволенню, якби не було заповіту. Такий висновок є помилковим, оскільки за змістом зазначеної норми закону, право на обов`язкову частку у спадщині зазначені у ній особи мають, незалежно від наявності чи відсутності заповіту.
Відповідно до пункту 5.10 Глави 10 Порядку при визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б спадкоємцю у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.
Згідно з пунктом 5.11 Глави 10 Порядку при визначенні розміру обов`язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).
Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов`язкова частка визначається, виходячи з вартості всього спадкового майна, але виділяється спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно з розміром обов`язкової частки у спадщині, спадкоємець, який має право на обов`язкову частку у спадщині, отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна (пункт 5.12 Глави 10 Порядку).
Дійшовши помилкового висновку про те, що за наявності заповіту позивач не має права на обов`язкову частку у спадщині, апеляційний суд не з`ясував, яке майно увійшло до спадкового майна після смерті ОСОБА_7 та його вартість, не встановив, яка частка від загального спадкового майна була отримана позивачем за заповітом та на яку частку майна, яке залишилося не заповідане їй, вона має право. При визначенні розміру обов`язкової частки позивача у спадщині необхідно також ураховувати майно, яке було нею успадковане за заповітом - квартира
АДРЕСА_3 та гараж АДРЕСА_8.
Крім того, при розподілі спадщини суду також необхідно ураховувати якість та ознаки спадкового майна в контексті можливого виділу з нього часток у володіння кожного із спадкоємців та норми, що регулюють правовідносини спільної часткової власності, зокрема частину третю статті 358 ЦК України, відповідно до якої кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. В разі неможливості виділу цього майна в натурі він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Наведені вище обставини взагалі не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. В силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд немає права встановлювати обставини справи, що не були встановлені судами попередніх інстанцій та надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки та оцінки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним у цій частині нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а усунувши неправильне застосування судом норм матеріального права щодо права позивача на обов`язкову частку у спадщині, надав неправильне тлумачення статті 1241 ЦК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
