Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/26/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Токмілової Л.М.
за участі:
секретаря судового засідання - Сердюк І.С.,
представника позивача Стоянова О.Г.,
представника відповідача Вінюкова В.М.
представника третьої особи Джаноян Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови,-
ВСТАНОВИВ:
02.01.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідно до схеми зонування території детального плану земельну ділянку орієнтовною площею 1,6500 га за адресою: м.Одеса, Гагарінське плато 5 віднесено до навчальних зон О-2. Проте, як зазначає позивач, Одеською міською радою прийнято рішення, яким затверджено план зонування території м. Одеси, зокрема й земельної ділянки орієнтовною площею 1,6500 га за адресою: м.Одеса, Гагарінське плато 5, яку віднесено до проектних зон змішаної забудови (зона Ж-5п). На думку позивача, зона Ж-5п призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж 5 поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення. Позивач вказує, що при розроблені плану зонування не враховано вимоги діючого детального плану території у межах: вул.Генуезька, Піонерська, Французький бульвар, Гагарінське плато в м.Одесі, яким передбачено розміщення дошкільного навчального закладу, однак планом зонування більшість вказаної території віднесено до зони Ж-5п. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте Одеською міською радою з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому позивач просить суд визнати протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови.
08.01.2020 р. ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
24.01.2020 р. позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.
28.01.2020 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, зобов`язано Одеську міську раду на підставі приписів ч. 4 ст. 264 КАС України, опублікувати оголошення про наявний спір.
24.02.2020 року за вх.№8103/20 від Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням процедури прийняття. При цьому, відповідач вказує, що рішення №6489- VІ, яким затверджено генеральний план м. Одеси є чинним та не оскаржується у данному провадженні. Так, на підставі генерального плану Одеською міською радою затверджено детальний план території в межах: вул. Генуезька, Піонерська, Французький бульвар, Гагарінське плато. Пояснювальною запискою до плану зонування зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-5 (Ж-5п, Ж-5р) призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж пять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних обєктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення. На думку відповідача, одним із супутніх видів використання даної зони є розміщення дитячих дошкільних установ, навчально-виховних комплексів, загальноосвітніх шкіл.
28.02.2020 року за вх.№9172/20 від прокуратури Одеської області надійшла відповідь на відзив, у якій позивачем підтримано доводи позовної заяви, при цьому зазначивши, що відповідно до пояснювальної записки до детального плану території м.Одеса, земельна ділянка за адресою: м.Одеса, вул.Гагарінське плато 5 відноситься до «переважних видів використання: закладів середньої спеціальної та вищої освіти, дошкільних навчальних закладів, учбово-навчальних комплексів».
03.03.2020 року за вх.№9740/20 від представника відповідача надійшла заява про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду щодо опублікування у засобах масової інформації повідомлення про розгляд справи.
Ухвалою суду від 23.03.2020 р. в задоволенні заяви представника відповідача про залишення адміністративного позову Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови без розгляду відмовлено.
Ухвалою суду від 23.03.2020 р. в задоволенні заяви представника відповідача про залучення Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради до участі у справі в якості третьої особи відмовлено.
Ухвалою суду від 23.03.2020 р. в задоволенні заяви ГО Жителі гагарінського плато про вступ у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на боці позивача - відмовлено.
Ухвалою суду від 23.03.2020 р. в задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.
Ухвалою суду від 27.03.2020 р. Клопотання представника третьої особи та представника відповідача задоволено. Витребувано в Одеської міської ради належним чином засвідчені копії попередніх рішень Одеської міської ради щодо затвердження плану зонування території (зонінгу) м.Одеси, що передували прийняттю оскаржуваного рішення ОМР №1316-VII від 19.10.2016 року Про затвердження плану зонування території зонінгу м. Одеси, та відповідні протоколи громадських обговорень щодо прийняття рішення ОМР №1316-VII від 19.10.2016 року Про затвердження плану зонування території зонінгу м. Одеси, а також рішення ОМР №6490 VI від 25.03.2015 року Про розробку плану зонування території м. Одеси та відповідними протоколами громадських обговорень щодо прийняття вказаного рішення. Зупинено провадження по справі № 420/26/20 за позовом Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови до 08 квітня 2020 року до 12 години 00 хвилин.
В судове засідання сторони не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від представника відповідача надійшла заява про продовження строку зупинення провадження.
Ухвалою суду від 13 квітня 2020 р. продовжено строк зупинення провадження по справі № 420/26/20 за позовом Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення до 28 квітня 2020 року. Повторно зобов`язано Одеську міську раду надати належним чином засвідчені копії попередніх рішень Одеської міської ради щодо затвердження плану зонування території (зонінгу) м.Одеси, що передували прийняттю оскаржуваного рішення ОМР №1316-VII від 19.10.2016 року «Про затвердження плану зонування території «зонінгу» м. Одеси», зокрема рішення ОМР №6490 VI від 25.03.2015 року «Про розробку плану зонування території м. Одеси» у строк до 28.04.2020 року.
28.04.2020 р., у зв`язку з перебуванням судді у відпустці, розгляд справи відкладено до 05.05.2020 р.
Відповідно до протоколу від 05.05.2020 р. розгляд справи відкладено до 14.05.2020 р.
Ухвалою суду від 14 травня 2020 р. клопотання представника третьої особи ТОВ Камертон про продовження строку підготовчого провадження - задоволено. Продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів.
26.05.2020 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 10.06.2020 р.
В судовому засіданні 10.06.2020 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позов з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи проти задоволення позову заперечувала, з підстав викладених в поясненнях.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
25.03.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6490-VI «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 вказаного рішення замовником плану зонування території визначено управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.
Відповідно до результатів відкритих торгів, управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради та TOB «Інститут Харьківпроект» укладено договір на виконання робіт (послуг) по розробці проекту плану зонування території.
10.06.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення №6726-VI про розробку детального плану території у межах віл. Генуезька, Піонерська, Французький бульвар, гагарінське плато в м. Одесі.
21.04.2016 року на офіційному сайті міста Одеси розміщено оголошення про проведення громадських слухань по проекту плану зонування території, з визначенням терміну ознайомлення з документацією та поданням пропозицій. Одночасно ця інформація була надана у редакцію газети «Одеський вісник». Разом з оголошенням на офіційному сайті міста опубліковано проект плану зонування території м. Одеси. Також, матеріали проекту плану зонування території розміщені в будівлі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 134.
Детальним планом території у межах вул. Генуезька, Піонерська, Французький бульвар, Гагарінське плато в м. Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 16.12.2015 року № 27-VII територія за даною адресою віднесена до навчальних зон.
19.10.2016 року рішенням Одеської міської ради № 1316-VІІ затверджено план зонування території м. Одеси.
Згідно вказаного плану територія по Гагаринському плато, 5 розташована у межах території Ж-5п - проектна зона змішаної забудови.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 5 Земельного Кодексу України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах:
а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;
б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;
в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;
г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, до яких відносяться, зокрема:
а) розпорядження землями територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;
д) організація землеустрою;
е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;
ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;
з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;
и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;
і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;
й) вирішення земельних спорів;
к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).
Згідно ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 152 ЗК України встановлено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 ЗК України).
У ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. N 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон N 858-IV) наведено основні терміни та їх визначення: документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Приписами ст. 4 Закону N 858-IV встановлено, що суб`єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі, а відповідно до ч. 5 цього Закону об`єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Згідно ст. 6 Закону N 858-IV землеустрій базується на таких принципах, зокрема: а) дотримання законності; в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю; д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", "Про планування і забудову територій", цей Закон, закони України та інші нормативно-правові акти (ст. 7 Закону N 858-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону N 858-IV регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону (ст. 19 Закону N 858-IV).
Згідно ст. 20 Закону N 858-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, серед іншого: б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов`язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.
Землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії (ст. 22 Закону N 858-IV).
Згідно ст. 50 Закону N 858-IV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 59 Закону N 858-IV врахування громадських інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає в прогнозуванні та забезпеченні комплексного розвитку соціальної та інженерної інфраструктури території. Врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.
Приписами ст. 1 Закону України від 17.02.2011 р. N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Згідно ст. 8 Закону N 3038-VI планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Відповідно до ст. 16 Закону N 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону N 3038-VI).
Частиною 1 статті 18 Закону N 3038-VI визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону N 3038-VI план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Згідно ч. 3 ст. 18 Закону N 3038-VI зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону N 3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.
Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.
Аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Що стосується посилання позивача на неправомірність віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0090 за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 5 до проектних зон змішаної забудови Ж-5п, суд зазначає наступне.
Відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, територія по Гагринському плато,5 розташована у межах території багатоквартирної житлової забудови.
Детальним планом території у межах вул. Генуезька, Піонерська, Французький бульвар, Гагарінське плато в м. Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 16.12.2015 року № 27-УП територія за даною адресою віднесена до навчальних зон.
Як вже зазначено вище відповідно до норм діючого законодавства план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Згідно з планом зонування території м. Одеси, який був затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-VІІ, територія по Гагаринському плато, 5 розташована у межах території Ж-5п - проектна зона змішаної забудови.
За змістом розділу 2.5 «Перелік дозволених та допустимих видів забудови та використання земельних ділянок в межах територіальних зон» плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 року № 1316-VII, зона Ж-5п призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення. Одним із супутніх видів використання даної зони є розміщення дитячих дошкільних установ, навчально-виховних комплексів, загальноосвітніх шкіл.
Відповідно до п. 5.10 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 житлові зони у своєму складі містять території, що призначаються для розташування житлових будинків, споруд для зберігання індивідуальних транспортних засобів, окремих, вбудованих чи прибудованих об`єктів соціального і культурно - побутового обслуговування населення та інших об`єктів, що не потребують встановлення санітарно-захисних зон та не створюють негативного впливу на оточуюче середовище.
Відповідно до пункту 6 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», який діяв на момент розроблення плану зонування території, дошкільні дитячі установи віднесені до підприємств та установ обслуговування.
В той, час як відповідно до п 5.9 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011, навчальні зони Г-2 призначаються для розташування тільки закладів середньої спеціальної і вищої освіти.
Враховуючи те, що на момент розроблення плану зонування території міста, земельні ділянки для розміщення дитячих дошкільних установ та навчальних закладів у більшості випадків не були сформовані та відведенні, у зв`язку з чим дані про них та їх координати відсутні, з метою дотримання норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням вимог ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011, у плані зонування території міста не були виділенні окремі зони для їх розміщення, а було передбачено включити дані об`єкти до можливих видів використання зон змішаної житлової та громадської забудови, що не суперечить, ані нормам містобудівного та земельного законодавства, ані положенням раніше затвердженої містобудівної документації.
Згідно з пунктом 42 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 7 зазначеного закону, управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється, зокрема, шляхом планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Частиною 1 статті 8 Закону визначено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
З урахуванням вищевикладеного слідує, що органи місцевого самоврядування наділені виключною компетенцією у вирішенні відповідно до законодавства питань планування територій відповідних населених пунктів, розроблення та затвердження з цією метою містобудівної документації.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 229, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову Прокуратури Одеської області до Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Камертон про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року в частині віднесення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато 5, до проектних зон змішаної забудови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 22 червня 2020 р.
Суддя:Л.М. Токмілова
.
