УХВАЛА
16 липня 2020 року
Київ
справа №9901/471/19
адміністративне провадження №П/9901/471/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
секретаря судового засідання - Кривди В.І.,
представника позивача - Мартиненко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №П/9901/471/19 за позовом громадянина ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення № 667/ко-19 від 25.07.2019,
УСТАНОВИВ:
Громадянин ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Кравця Р.Ю. подав до Верховного Суду позов, в якому просив визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) щодо його не допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області, зобов`язати ВККС вжити заходи для його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області та завершення ним оцінювання на відповідність цій посаді; визнати протиправним та скасувати рішення ВККС № 667/ко-19 від 25.07.2019. Згідно з цим рішенням ВККС визначено, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області Горбачов Ю.М. не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС від 07.06.2018р. № 133/зп-18; відмовлено судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням ВККС від 07.06.2018р. № 133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; внесено до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
Позивач вказує, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено «оцінювання відповідності судді займаній посаді» та не встановлено порядку, в якому таке оцінювання проводиться. Законом врегульовано виключно питання кваліфікаційного оцінювання для оцінки здатності особи здійснювати правосуддя, а не здатності відповідати посаді. Проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим звільненням його з посади не відповідає європейським стандартам, а звільнення судді за результатами оцінювання є додатковою, неконституційною підставою для звільнення судді.
Обґрунтовуючи довід про невмотивованість рішення ВККС від 25.07.2019 № 667/ко-19, позивач посилається на наявність у нього мінімально допустимого балу за іспит (50,60 %), що давало йому право продовжувати участь в оцінюванні.
Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019 відкрито провадження у адміністративній справі за вказаним адміністративним позовом.
16.09.2019 від ВККС надійшов відзив на позовну заяву, в якому Комісія просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову відповідач вказує, що оскаржуване позивачем рішення ґрунтується на фактичних обставинах щодо результатів першого етапу (складення іспиту) кваліфікаційного оцінювання судді та прийняте Комісією в межах встановлених законом повноважень і з дотриманням процедур, встановлених Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням Комісії від 03.11.2016р. № 143/зп-16 ( у редакції рішення Комісії від 13.02.2018р. № 20/зп-18).
До відзиву було також додано: витяг з рішення ВККС від 07.06.2018р. № 133/зп-18; витяг з рішення ВККС від 18.12.2018р. № 319/зп-18; копію зошита для виконання практичного завдання ОСОБА_1 ; відомість результатів анонімного письмового тестування ОСОБА_1 ; відомість результатів практичного завдання ОСОБА_1 ; відомість загальних результатів іспиту ОСОБА_1 ; копію рішення ВККС від 25.07.2019р. № 667/ко-19.
Заслухавши доводи представників позивача Кравця Р .Ю. та Мартиненко А.В. на підтримання позову, заперечення на позов представника відповідача Борщ Ю.О. впродовж слухання справи, думку представника позивача Мартиненко А.В. в судовому засіданні 16.07.2020 щодо підстав для розгляду справи по суті, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити на підставі пункту першого частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Рішенням ВККС від 07.06.2018р. № 133/зп-18 було призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, й судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1, а також встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту (складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання); другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.
Вказаним рішенням ВККС встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 складав іспит 06.08.2018 й за результатами складання анонімного письмового тестування отримав - 56,25 бала, за виконання практичного завдання - 50 балів.
Рішенням від 25.11.2019р. № 667/ко-19 ВККС визначила, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області Горбачов Ю.М. не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмовила йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням ВККС України від 07.06.2018р. № 133/зп-18; визнала суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про його звільнення.
Вказане рішення вмотивоване тим, що суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 56,25 бали, за виконання практичного завдання - 50 балів, тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, а тому, як особа, що не склала іспит, не може бути допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З наведених мотивів ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку з чим рекомендувала ВРП розглянути питання про його звільнення із займаної посади.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до частин першої та другої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (пункт 2 частини четвертої, частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VІІІ).
Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, встановлених цим Законом, а рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Предметом спору у цій справі є рішення, у якому ВККС, окрім іншого, внесла подання до ВРП про звільнення позивача з посади судді у зв`язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді.
Зі змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII висновується, що спірне рішення ВККС, яке містить рекомендацію, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення ВККС щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016р. №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Статтею 3 Закону №1798-VIII визначено, що Вища рада правосуддя, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Відповідно до положень статей 34, 35 Закону №1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю її членів, які беруть участь у засіданні, якщо інше не визначено цим Законом. Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Відтак, вирішення питання щодо проходження суддею кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та про звільнення судді, якщо згідно з рішенням ВККС суддя не пройшов кваліфікаційне оцінювання і його рекомендовано до звільнення, належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду подання ВККС Вища рада правосуддя приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання кар`єри судді, встановлює для нього правові наслідки, є обов`язковим і може бути оскаржене в судовому порядку відповідно до статті 35 Закону №1798-VIII.
Рішення ВККС при цьому не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя. Вища рада правосуддя перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС і в разі виявлення недоліків, що вплинули або могли вплинути на результати кваліфікаційного оцінювання судді, вживає передбачені законом заходи для запобігання порушення прав судді. У такий спосіб забезпечуються конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Застосовуючи норми частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.05.2020 у справі № П/9901/697/18 за позовом ОСОБА_6 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії тлумачила ці норми у такий спосіб: встановлення частиною сьомою цієї статті умови щодо оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації не обмежує право на оскарження рішення ВККС до адміністративного суду, однак, запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом права, коли рішення Комісії із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу , який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. На інше розуміння положень частин сьомої та восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-то визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці рішення складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні розглядатися разом із останнім рішенням.
Велика Палата в цій постанові вказала, що, оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішення ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про не підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Аналогічним за змістом до наведеного тлумачення норм частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII є застосування цих норм Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 27.05.2020 у справі № 9901/769/18, від 20.05.2020 у справі № 9901/672/18. У цих постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, тобто не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати Вища рада правосуддя.
Враховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
Відтак, оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВККС від 25.07.2019 № 667/ко-19, як таке, що не створює самостійних правових наслідків, не може бути самостійним предметом судового розгляду, а позов про його оскарження - підставою для відкриття провадження у справі. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставою для закриття провадження у справі. Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо протиправності дій ВККС, включаючи вимогу про зобов`язання ВККС ухвалити рішення про допуск його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, є нерозривно пов`язаними з позовною вимогою про скасування рішення ВККС від 25.07.2019р. № 667/ко-19 та фактично обґрунтуванням і метою останньої. Відтак, їм також не може надаватися правова оцінка судом, а провадження у справі підлягає закриттю в обсягу заявлених позовних вимог в цілому.
Частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи наведені вище підстави для закриття провадження у цій справі такої потреби немає, оскільки правило частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України стосується випадків закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної підсудності.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В:
Закрити провадження у справі №П/9901/471/19 за позовом громадянина ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення № 667/ко-19 від 25.07.2019.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги на судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
І.А. Васильєва
І.А. Гончарова
І.Я.Олендер
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду
