ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2020 справа № 914/935/20
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ,
до відповідача: Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго», м. Львів,
про: стягнення заборгованості у розмірі 425 833 563,56 грн
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Полянський А.П.
За участю представників сторін:
від позивача: Сивик А.П. представник;
від відповідача: Петренко Д.О. - представник, Бова О.Ю. представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовПриватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення заборгованості у розмірі 425 833 563,56 грн.
Ухвалою суду від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого засідання у справі №914/935/20 відкладено до закінчення карантинних заходів.
Ухвалою суду від 01.06.2020, у зв`язку з скасуванням Кабінетом Міністрів України певних заборон, призначено розгляд справи №914/935/20 в підготовчому засіданні на 15.06.2020.
В підготовчому засіданні 15.06.2020 було оголошено перерву до 06.07.2020. В подальшому було оголошено перерву до 13.07.2020 та 27.07.2020.
Ухвалою суду від 27.07.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про залучення до участі у справі № 914/935/20 Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Ухвалою суду від 27.07.2020 прийнято заяву про збільшення позовних вимог, закрито підготовче провадження у справі № 914/935/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.08.2020.
В судове засідання 17.08.2020 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0424-02013/04/10/2019 від 04.10.2019 в частині оплати за надані послуги.
В судовому засіданні 17.08.2020 представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та наданих запереченнях. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне. Відповідно до п.4.1. Договору, визначення фактичного обсягу Послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електроиостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами: для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Даний перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії є вичерпний. Відповідач зазначає, що включення Позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії є таким, що суперечить умовам Договору та вимогам чинного законодавства України.
Відповідач наголошує на тому, що законодавство України чітко визначає, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні. Виходячи з цього, операція з купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку (щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію), жодним чином не відрізняється від купівлі продажу електричної енергії експортером на віртуальній точці на кордоні (щодо якої НКРЕКП встановило оплату послуги з передачі).
Відповідач також вважає, що нарахування плати за Послугу при здійсненні експортних операцій є неможливим, виходячи з взятих на себе Україною міжнародних зобов`язань.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/СС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/СС. Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (СС) 1228/2003. Директиви 2005/89/СС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури
Так, на думку відповідача, плата за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита. Право Європейського Союзу та Енергетичного Співтовариства імперативно забороняє встановлення оплати тарифу на передачу електричної енергії при здійсненні експорту, як захід, що є еквівалентним миту.
Як зазначає відповідач, секретаріат Енергетичного Співтовариства 28.05.2020 Повідомленням про відповідність «Україна - тариф на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в частині тарифів на експорт та імпорт» №1/2020 (далі Повідомлення СЕС) підтвердив, що стягнення з імпорту та експорту елементів тарифу на передачу, не відповідає статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка передбачає, що «Мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняється» (копії листа №ІЛА/О/О 1/30-01 -2020 від 30.01.2020 року та Повідомлення СЕС - додаються)
Отже, встановлення оплати за надання послуг з передачі при здійсненні операцій з експорту електричної енергії не передбачено договором, і в будь якому випадку є додатковим митом, запровадження якого заборонено 41 статтею Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
У відповіді на відзив на позовну заяву, позивач стверджує, що відмова Відповідача оплачувати послугу з передачі в частині експортованої електричної енергії є необґрунтованою і такою, що порушує законні права Позивача.
Позивач як оператор системи передачі забезпечує передачу електричної енергії (у тому числі експортованої) від відповідних електричних станцій виробників; відтак здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі не є можливим.
Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
При цьому з урахуванням п. 5.3 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі НКРЕКП зробила висновок, що при імпорті електричної енергії послуги з передачі електричної енергії сплачуються відповідним учасником ринку (електропостачальником або оператором систем розподілу або виробником або споживачем); тому з метою уникнення подвійної оплати за послуги з передачі електричної енергії імпортери електричної енергії не сплачують за такі послуги в обсягах імпортованої електроенергії.
Разом з цим, експортери електричної енергії фактично отримують послуги з передачі електричної енергії, оскільки фізично користуються мережами ОСП з метою транспортування електричної енергії до енергосистеми країни, в яку здійснюється експорт електроенергії.
Ураховуючи зазначене, експортери електроенергії мають оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії.
Крім того, позивач зазначає обставини справи № 914/935/20 стосуються надання Послуги, починаючи з липня 2019 p., натомість лист СЕС до НКРЕКП датований 30.01.2020 і стосується іншого питання - розгляду проекту постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі». При цьому висновки Листа СЕС (абз. 5 стор. 2, стор. 3) стосуються «тарифу на розподіл», також містять пропозицію змінити порядок встановлення тарифів на диспетчеризацію, тоді як обставини справи № 914/935/20 стосуються розрахунків за вже надану Послугу з передачі електричної енергії.
Також зауважує, що ні вищевказаний лист СЕС, ні Повідомлення про відповідність не є ні джерелами права, що підлягають застосуванню, ні актами законодавства ЄС. Повідомлення про відповідність містить міркування щодо чинної постанови НКРЕКП від 22.04.2019 № 585 «Про затвердження Порядку встановлення (формування) тарифу на послуги з передачі електричної енергії» та можливих змін до неї, при цьому вказана постанова є чинною і не визнавалась судом протиправною.
Зазначає, що лист СЕС і Повідомлення про відповідність не є належними доказами у справі і не встановлюють правових норм, що могли би бути застосовані до відносин сторін за Договором.
Також безпідставним вважає посилання Відповідача на ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, адже плата за послугу з передачі електричної енергії не є митом і має на меті не «кількісне обмеження імпорту й експорту енергопродуктів», а відшкодування витрат оператора системи передачі, що забезпечує транспортування електричної енергії.
Вимагаючи виключити обсяг експортованої ним електричної енергії з обсягу Послуги з передачі, Відповідач фактично вимагає встановлення для нього особливих, дискримінаційних умов та переваг порівняно з іншими учасниками ринку, що оплачують Послугу у повному обсязі. Крім того, Відповідач вимагає безоплатного надання Послуги Позивачем, що потягнуло б необхідність збільшення тарифу для відшкодування витрат Позивача за рахунок інших учасників ринку електричної енергії. Як зазначено НКРЕКП у запереченні у справі № 640/3041/20, це відобразилось би на кінцевій ціні електроенергії для всіх споживачів України.У поданому відповідачем запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає, що позиція Позивача щодо того, що обсяги експорту не включаються при визначенні фактичного обсягу послуг у п.4.1. договору тільки на тій підставі, що експорт не є обов`язковим видом діяльності на відміну від виробництва є хибною з огляду на те, що жодна діяльність з перелічених в н.4.1. Договору не є обов`язковою враховуючи вільний вибір видів ведення господарської діяльності.
Крім того, Відповідач не заперечує необхідність здійснення оплати (та здійснює таку оплату) послуги з передачі електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб як того вимагають вимоги Договору та зокрема п.4.1.
Щодо згадуваного листа НКРЕКП № 10479/17.2.1./7-19 від 02.10.2019р, в якому Коваленко Д.В., як член НКРЕКП, зазначив про необхідність сплати експортерами електричної енергії послуги з передачі електричної енергії в обсягах її експорту та не сплату при імпорті, то на думку відповідача, зазначений лист не є позицією Регулятора, а є особистою думкою одного із членів НКРЕКП.
Дію постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі», якою було встановлено обов`язковість оплати тарифу на передачу і, яка набула чинності 08.02.2020, зупинено Окружним адміністративним судом міста Києва в адміністративній справі № 640/3041/20 про забезпечення адміністративного позову.
В межах процедури внесення змін до КСП, Секретаріат Енергетичного Співтовариства направив листа до НКРЕКП, яким визначив, що встановлення плати за передачу дійсно є додатковим митом, і його запровадження буде таким, що суперечить прийнятим на себе Україною міжнародним зобов`язанням, що в подальщому двічі підтверджувалось Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, що свідчить про послідовність позиції.
В судовому засіданні 17.08.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст.108 Цивільного кодексу України, п.5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК «Укренерго».
НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Між ДП «НЕК «Укренерго» (ОСП)та ПрАТ «ДТЕК Західенерго» (Користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0424-02013 від 04.05.2019 року з урахуванням додаткової угоди від 04.05.2019 та додаткової угоди від 14.08.2019 року (далі - Договір), згідно з п.1.1 якої ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов цього Договору, а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору.
За умовами пункту 4.1. Договору, для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяг Послуги. Визначення фактичного обсягу Послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Згідно з пунктами 9.1-9.2 Договору ОСП взяв на себе зобов`язання забезпечувати надання Послуги з дотриманням установлених показників якості надання цих Послуг відповідно до глави 2 розділу XI Кодексу системи передачі, а Користувач здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за Послугу на умовах, визначених цим Договором.
Ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет. (п. 3.1. Договору)
Планова та фактична вартість Послуги (грн.) за цим Договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу Послуги (МВттод) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/МВттод). На вартість Послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. (п.5.1 договору)
Згідно з умовами п.п 6.1., 6.5 Договору, Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць. Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі Послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - Сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.6 Договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від Позивача за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги, Відповідач має право оскаржити зазначену в акті прийманняпередачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення Позивачу повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Відповідача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо Відповідач не надає Позивачу повідомлення з обгрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта прийм ання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019 р. Якщо Користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору повідомлення про припинення дії Договору, то цей Договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах. (п.14.1 Договору).
Договір припиняє свою дію, якщо одна зі Сторін перестає бути учасником ринку електричної енергії з дати, зазначеної у заяві Сторони, що вирішила позбутися статусу учасника ринку електричної енергії добровільно. В іншому випадку цей Договір припиняє свою дію з дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання Договору. (п.14.3 Договору).
Згідно з актом коригування загальна фактична вартість послуг Позивача за липень 2019 року складає 129 994,40 грн. з ПДВ (визначена згідно з п. 5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Також Позивач надав Відповідачу у вересні 2019 року Послугу і надіслав акт приймання-передачі Послуги за вересень 2019 року та рахунок-фактуру № 0424-02013/04/10/2019 від 04.10.2019 року.
Згідно акту коригування до акту від 30 вересня 2019 року приймання-передачі Послуги з передачі електричної енергії до договору від 04.05.2019 року № 0424-02013 від 17 лютого 2020 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за вересень 2019 року складає 10 608 055,08 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Позивач надав Відповідачу у жовтні 2019 року Послугу і надіслав акт приймання-передачі Послуги за жовтень 2019 року та рахунок-фактуру № 0424-02013/04/11/2019 від 04.11.2019 року.
Згідно з актом приймання-передачі Послуги від 31 жовтня 2019 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за жовтень 2019 року складає 38 205 006,60 грн. з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Позивач надав Відповідачу у листопаді 2019 року Послугу і надіслав акт приймання-передачі Послуги за листопад 2019 року та рахунок-фактуру № 0424- 02013/04/12/2019 від 04.12.2019 року.
Згідно з актом приймання-передачі Послуги від 30 листопада 2019 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за листопад 2019 року складає 33 210 673,57 грн. з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Позивач надав Відповідачу у грудні 2019 року Послугу і надіслав акт-приймання-передачі Послуги за грудень 2019 року та рахунок-фактуру № 0424 -02013/03/01/2020 від 03.01.2020 року.
Згідно з актом приймання-передачі Послуги від 31 грудня 2019 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за грудень 2019 року складає 36 702 645,26 грн. з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Позивач надав Відповідачу у січні 2020 року Послугу і надіслав акт приймання-передачі Послуги за січень 2020 року та рахунок-фактуру № 0424 -02013 /04 /02 /20 0 від 04.02.2020 року.
Згідно з актом приймання-передачі Послуги від 31 січня 2020 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за січень 2020 року складає 78 476 265,95 грн. з ПДВ (визначена згідно з п. 5.1. договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Позивач надав Відповідачу у лютому 2020 року Послугу і надіслав акт приймання-передачі Послуги за лютий 2020 року та рахунок-фактуру № 0424-02013/04/03/2020 від 04.03.2020 року.
Згідно з актом приймання-передачі Послуги від 29 лютого 2020 року, загальна фактична вартість послуг Позивача за лютий 2020 року складає 82 928 457,49 грн. з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 Договору шляхом множення фактичного обсягу Послуги на тариф).
Після подання позову до суду, позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог, оскільки ОСП (позивач) надавав Користувачу (відповідачяу) у березні травні 2020 року послуги і надіслав відповідні акти приймання передачі послуги, отримані відповідачем.
З урахуванням вказаних місяців, згідно з актами наданими позивачем, фактична вартість послуг ОСП склала: за березень 2020 року 90 051,503,60 грн; за квітень 2020 року 41 442724,006 грн; за травень 2020 року 24 135 943,98 грн, що в сумі становить 435 891 269,99 грн.
Проте всупереч викладеному, Відповідач після подання позову до суду здійснив лише часткову оплату послуг з передачі експортованих обсягів електричної енергії за вказаний період на загальну суму 10 057 706,43 грн. Листом від 05.05.2020 №12/339 повернув примірники актів приймання передачі Послуги за липень 2019 року березень 2020 року підписані із зауваженнями, в яких відповідач вказував обсяги і вартість послуги без врахування експорту.
У листі від 03.06.2020 року №01/20083 позивач повторно вимагав повної оплати послуги і надсилав відповідні акти, у тому числі за березень квітень 22020 року.
Так, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення заборгованості, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у розмірі 425 833 563,56 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 ЦК України).
Відповідно до вимог ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 4 ЗУ «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч.1 ст.1 ЗУ «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до ст.1. ЗУ «Про державний кордон України» - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п.43 ч.1 ст.1 ЗУ «Про ринок електричної енергії»).
Отже, в розумінні ЗУ «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Згідно з приписами п.п.5.1-5.2. Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.
Як зазначав Відповідач, Товариство, здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП або Регулятор) від 18.06.2019р. №1074.
Відповідно до п.4.ч.3.ст.30 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробники мають право здійснювати експорт-імпорт електричної енергії.
Відповідно до п.4 ст.33 Закону, оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
На виконання вимог Закону та КСП, між Товариством та Позивачем укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.05.2019р. №0424-02013 (далі - Договір), за умовами якого Позивач зобов`язується надавати послуги з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а Товариство зобов`язується здійснювати їх оплату відповідно до встановленого НКРЕКП тарифу.
Умови Договору є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».
При цьому, у п. 4.1 договору сторони погодили, що визначення фактичного обсягу послуги з передачі у розрахунковому місяці здійснюється:
для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Зважаючи на наведене, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що позиція Позивача щодо того, що обсяги експорту включаються при визначенні фактичного обсягу послуг у п.4.1. договору тільки на тій підставі, що експорт не є обов`язковим видом діяльності на відміну від виробництва є хибною з огляду на те, що жодна діяльність з перелічених в н.4.1. Договору не є обов`язковою враховуючи вільний вибір видів ведення господарської діяльності.
Крім того, як зазначено вище, пунктом 4.1. Договору встановлено вичерпний перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії.
При цьому, обсяги експорту електричної енергії не враховуються при визначенні фактичного обсягу послуги з передачі, та більш того взагалі не надаються Позивачем.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач не заперечує необхідність здійснення оплати (та здійснює таку оплату) послуги з передачі електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб як того вимагають вимоги Договору та зокрема п.4.1.
Відтак в матеріалах справи наявні докази перерахування Товариством за період з липня 2019 по березень 2020р. на рахунок НЕК «Укренерго» вартість послуг з передачі електричної енергії в розмірі 10 057 706,43 грн з ПДВ, за передачу обсягів електричної енергії, що були спожиті Товариством для власних потреб, тобто без врахування експорту.
Тобто, відповідачем здійснено оплату вартості послуг з передачі електричної енергії, однак лише в частині вартості послуг, що були спожиті Товариством для власних потреб. Адже на думку відповідача, НЕК «Укренерго» не мало права включати обсяги імпорту/експорту електричної енергії до обсягів Послуги, оскільки їх включення не передбачено умовами укладеного Договору, які є обов`язковими для виконання Сторонами.
Про відсутність і в законодавчих актах обов`язку сплати послуг з передачі експортованих обсягів електричної енергії свідчить аналіз впливу проекту постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі», що має ознаки регуляторного акта, у розділі 4 «Вибір найбільш оптимального альтернативного способу досягнення цілей» яким НКРЕКП встановило, що необхідність прийняття вказаної Постанови викликана відсутністю відповідних положень у чинних нормативно-правових актах.
Враховуючи те, що частиною предмету спору, є вимоги про стягнення вартості послуг з передачі експортованих обсягів електричної енергії за період липень 2019-лютий 2020 років, тобто, за період, що передує прийняттю Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, а щодо решти періоду, то дію Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» зупинено ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у справі № 640/3041/20 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309», що виключає підстави для нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електричної енергії протягом решти спірного періоду (березня травня 2020 року), а також те, що відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, правові підстави для стягнення з Відповідача відповідної частини заборгованості відсутні.
Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального Кодексу України (далі ГПК України) Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЗУ «Про ринок електричної енергії», цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 ЗУ «Про ринок електричної енергії»).
Пункт 2 ч. 6 ст. 2. Закону, встановлює, що КСП має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.Ґ
Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 року встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.
При цьому, що відповідно до ст. 11 «Договору про заснування Енергетичного Співтовариства» (Далі Договір): нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього Договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
При цьому, відповідно до ст. 94 Договору Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що Сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію
Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, та є перешкодою для інтеграції України з Європейським енергетичним товариством.
З огляду на вищевикладене, враховуючи неправомірність дій Позивача щодо включення Позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого позову. Враховуючи наведене, суд розглянувши позовні вимоги, вважає такі необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому заявлені вимоги не підлягають до задоволення.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.08.2020.
Суддя Н.Є. Березяк
