ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
УХВАЛА
25 листопада 2020 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.12.2018 року за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч.4 ст. 358, ч.3 ст.209 КК України, -
встановив:
07 вересня 2020 року автоматизованою системою документообігу Приморського районного суду м. Одеси в провадження судді ОСОБА_1 розподілено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч.4 ст. 358, ч.3 ст.209 КК України та ухвалою від 11 вересня 2020 року призначене підготовче судове засідання, яке неодноразово відкладалось у зв`язку з неявками представника потерпілої особи Одеської обласної державної адміністрації та не повідомлення ним про причини неявки.
Підготовче судове засідання проведено без участі представника потерпілого Одеської обласної адміністрації, який будучи належним чином повідомленим про час і місце здійснення судового провадження відносно ОСОБА_8 , в судове засідання не з`явився, але подав до суду заяву, в якій просив розглядати кримінальне провадження за його відсутності.
В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про передачу обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.12.2018 року за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 , колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_9 , на розгляді якої перебуває кримінальне провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, для вирішення питання про їх об`єднання. Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.12.2018 року за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 виділене постановою прокурора з кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, тому є доцільним їх спільний розгляд у суді з огляду на розумність строків розгляду кримінального провадження та дотримання прав обвинувачених та інших учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисники заперечували проти об`єднання кримінальних проваджень в одне, подавши письмові заперечення проти клопотання прокурора, які підтримали у судовому засіданні. Позиція сторони захисту обґрунтована тим, що кримінальне провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, з якого виділені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , дійсно перебуває в провадженні колегії суддів Приморського районного суду м. Одеси під головуванням судді ОСОБА_9 , однак у цьому кримінальному провадженні вже здійснюється безпосередньо судовий розгляд, зокрема стадія дослідження письмових доказів.
В підготовчому судовому засіданні захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подали письмове клопотання, яке було підтримано ними у судовому засіданні про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків.
В обґрунтування клопотання захисники вказують на порушення прокурором п.5 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки у формулюванні обвинувачення викладені обставини кримінальних правопорушень, до яких ОСОБА_8 відношення не мав, та обвинувальний акт містить у собі відомості про інших осіб, щодо яких відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили. Крім того, сторона захисту зазначає, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 містить у собі посилання на висновки проведених у кримінальному провадженні експертиз, тобто посилання на докази, що є неприпустимим в розумінні ч.2 ст.291 КПК України. Також як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору захисники вказують на не зазначення в обвинувальному акті місця народження обвинуваченого, прізвища, ім`я та по батькові, займаної посади слідчого та відомостей про місце знаходження потерпілої особи в даному кримінальному провадженні, що є порушенням п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.291 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримуючи доводи клопотання його захисників, також просив суд повернути обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків, зазначивши при цьому, що обвинувачення, яке висунуте йому є для нього незрозумілим, оскільки в ньому зазначені діяння й інших осіб, в яких згідно обвинувального акту він участі не приймав.
Суд, заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками до нього, приходить висновків про таке.
Вирішуючи питання доцільності передання даного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 колегії суддів Приморського районного суду м. Одеси, якою здійснюється судове провадження у кримінальному провадженні №42014160000000101 від 12.03.2014 року, з якого виділені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , про що просила сторона обвинувачення, суд виходить з наступного.
Так, згідно ст.334 КПК України матеріали кримінального провадження, можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими статтею 217 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
Зміст зазначених норм кримінального процесуального закону вказує на те, що суд вправі, але не зобов`язаний об`єднувати кримінальні провадження, в разі встановлення, що в них обвинувачуються декілька осіб у вчиненні одного кримінального правопорушення. Таке рішення суд може прийняти в разі встановлення необхідності такого об`єднання, з урахуванням також складності та стадії розгляду в суді кримінальних проваджень стосовно однієї чи декількох осіб у вчиненні одного чи декількох кримінальних правопорушень.
Судом встановлено, що за твердженням сторони захисту, що не заперечувалось прокурорами, кримінальне провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, з якого виділені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , дійсно перебуває в провадженні колегії суддів Приморського районного суду м. Одеси під головуванням судді ОСОБА_9 . У цьому кримінальному провадженні вже здійснюється його судовий розгляд, зокрема стадія дослідження письмових доказів.
В підтвердження своєї позиції стороною захисту суду надано суду копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси, згідно якої колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_9 , суддів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у кримінальному провадженні №42014160000000101 від 12.03.2014 року ще 12.07.2019 року призначено судовий розгляд.
Таким чином, за встановлених обставин, суд розглядаючи необхідність та доцільність об`єднання вказаних кримінальних проваджень в одне, з урахуванням стадій їх судового провадження, вважає за неможливе порушувати питання перед іншим складом суду, який вже починаючи з липня 2019 року здійснює судовий розгляд кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, та перебуває на стадії дослідження письмових доказів, про об`єднання з даним кримінальним провадженням, обвинувальний акт у якому направлений прокурором до суду лише 07.09.2020 року, тобто більш ніж через рік після направлення обвинувального акту у кримінальному провадженні, з якого було виділено дане кримінальне провадження.
Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно постанови прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4 від 10.12.2018 року, якою матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_8 виділені з кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, прокурор зазначив, що вони виділені з метою забезпечення ефективності досудового розслідування та недопущення порушення розумних строків кримінального провадження щодо підозрюваних у кримінальному провадженні та їх виділення не вплине на повноту досудового розслідування кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року. Разом з цим, в судовому засіданні сторона обвинувачення, у тому числі прокурор ОСОБА_4 , який приймав вказане рішення, висловила протилежну позицію, зазначивши, що окремий розгляд кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року та кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 може вплинути на повноту судового розгляду та порушення прав обвинувачених як у даному кримінальному провадженні так і в кримінальному провадженні №42014160000000101 від 12.03.2014 року. При цьому, сторона обвинувачення належним чином не обґрунтувала, яким чином будуть порушені права обвинувачених та інших учасників даного кримінального провадження та кримінального провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року з урахуванням тих обставин, що судовий розгляд у кримінальному провадженні №42014160000000101 від 12.03.2014 року здійснюється судом більше року та в ньому досліджуються письмові докази, а дане кримінальне провадження направлено прокурором лише у вересні 2020 року та перебуває на стадії підготовчого провадження.
З огляду на встановлені судом обставини та необґрунтованість позиції сторони обвинувачення щодо наявності підстав для порушення питання про об`єднання даного кримінального провадження з кримінальним провадженням №42014160000000101 від 12.03.2014 року, клопотання прокурора ОСОБА_3 є таким, що задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору для усунення його недоліків та відповідності обвинувального акту і доданих до нього матеріалів вимогам кримінального процесуального закону, суд приходить наступних висновків.
У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Згідно п.13 ч.1 ст.3КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Приймаючи до уваги засаду кримінального провадження законності, що передбачена ст. 9 КПК України, недотримання будь-яких імперативних вимог КПК щодо змісту обвинувального акту є недопустимим.
Відповідно до положень ч. 4 ст.110КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
Вимоги до змісту обвинувального акту та додатків до нього викладені в ст.291 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також формулювання обвинувачення.
За змістом ч. 2 ст. 291 КПК формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у пунктах а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в яких зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.
Наведені гарантіїстосуються всіхобставин,які належатьдо предметадоказування укримінальному провадженнів силуст.91КПК України.При цьомувідповідно дост.92КПК України тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях ЄСПЛ у справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».
У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».
Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 викладена позиція про те, що системно-структурний аналіз норм КПК доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов`язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Теоретичні положення є підґрунтям для висновку про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні і ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядку здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.
Таким чином,на підставівстановлених прокуроромфактичних обставинкримінального правопорушенняз урахуваннямп.13ч.1ст.3КПК змістформулювання обвинуваченняяк складовоїчастини обвинувальногоакту,яке лишебуде підлягатидоведенню підчас судовогорозгляду,має міститиформулювання вчиненогоособою діяння,передбаченого закономпро кримінальнувідповідальність,із зазначенняммісця,часу,способу вчинення,наслідків кримінальногоправопорушення,форми виниі мотивівйого вчинення, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Аналіз обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 свідчить, що у цьому процесуальному рішенні виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які встановлені досудовим розслідуванням (за виключенням деяких абзаців) є тотожнім формулюванню обвинувачення, визнаного прокурором доведеним, що визнається судом неприпустимим.
При цьому, у кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачується у низці злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч.4 ст. 358, ч.3 ст.209 КК України, однак формулювання обвинувачення викладено таким чином, що не дає можливості розмежувати обвинувачення за кожним епізодом окремо для подальшого визначення які саме протиправні діяння ОСОБА_8 кваліфіковані обвинуваченням за тією чи іншою нормою частини статті закону про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачення викладено прокурором не конкретно, без зазначенням кваліфікації дій обвинуваченого за кожним епізодом протиправних дій окремо.
Таким чином, суд констатує, що формулювання обвинувачення в даному кримінальному провадженні з деталізацією обставин, які в свою чергу фактично дублюють викладення фактичних обставин кримінальних правопорушень, викладено прокурором таким чином, що з нього не можливо встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні в розумінні ст.91 КПК України за кожним епізодом інкримінованих обвинуваченому діянь окремо, не є достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94 п. 52, рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №12969/94 п. 58, рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98 п. 34).
За таких обставин, суд визнає слушними доводи сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акту відносно ОСОБА_8 вимогам кримінального процесуального закону, зокрема п.5 ч.2 ст.291 КПК України.
Крім того, заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо недопустимості посилання прокурором в обвинувальному акті на докази, які є в розпорядженні обвинувачення.
Так, суд наголошує на тому, що положеннями ч.2 ст.291 КПК України визначено виключний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт, зокрема він жодним чином, до стадії безпосереднього дослідження доказів під час судового розгляду, не повинен розкривати докази, а має бути складений у відповідності до переліку пунктів частини другої статті 291 КПК України.
Разом зцим,як убачаєтьсязі змістуяк обвинувальногоакту уданому кримінальномупровадженні,у ньомумістяться посиланняна докази,а самена висновкипроведених підчас досудовогорозслідування судовихекспертиз тадокументи,які використовувалисьдля досягненнязлочинної метиз розкриттямїх назвта реквізитів,які єв розпорядженністорони обвинувачення(т.1,а.с.201,242-245),що суперечитьвимогам ч.4ст.291КПК Україниі такожсвідчить проневідповідність обвинувальногоакту положеннямкримінального процесуальногозакону.
Таким чином, суд, з урахуванням неконкретності викладеного обвинувачення, не викладення його окремо за кожним епізодом, не зазначення правової кваліфікації дій ОСОБА_8 за кожним епізодом окремо, а також наявності посилань в обвинувальному акті на докази, дійшов висновку, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам п.п. 5, 8 ч. 2 ст. 291 КПК України, що призводить до порушення права обвинуваченого гарантоване пунктами а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод бути поінформованим про характер і причини обвинувачення у світлі права мати можливість підготуватися до захисту.
Разом з цим, суд не приймає до уваги посилання сторони захисту як підставу для повернення обвинувального акту прокурору не зазначення в обвинувальному акті місця народження обвинуваченого, прізвища, ім`я та по батькові, займаної посади слідчого та відомостей про місце знаходження потерпілої особи в даному кримінальному провадженні, що є порушенням п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки, якщо такі невідповідності і мають місце, то вони не є таким істотним порушенням КПК та такими виключними обставинами, які б заважали призначити обвинувальний акт до судового розгляду та слугували б підставою для повернення обвинувального акту прокурору.
Зазначені стороною захисту недоліки самі по собі не перешкоджають судовому розгляду даного кримінального провадження, однак, оскільки судом встановлені й інші недоліки, які перешкоджають судовому розгляду відсутність конкретно сформульованого обвинувачення, правової кваліфікації дій обвинуваченого за кожним епізодом окремо та посилання в обвинувальному акті на докази (експертизи, документи), то виправлення прокурором цих недоліків сприятиме реалізації завдань та засад кримінального провадження.
За таких підстав клопотання сторони захисту є таким, що підлягає задоволенню, як таке що містить вимогу про повернення обвинувального акту прокурору для усунення його недоліків.
Разом з тим, судом встановлені й інші недоліки обвинувального акту, на які не звернула увагу сторона захисту та які є також безумовною для повернення обвинувального акту прокурору.
Так, кримінальний процесуальний закон, зокрема ст. 17, 20, 21, 22 КПК України та міжнародні стандарти у галузі судочинства, вказують на неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий розгляд.
Відповідно до частини 2 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 статі 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Викладаючи формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_8 , прокурор зазначає в обвинувальному акті відомості про інших осіб, які діяли спільно з ОСОБА_8 за попередньою змовою, що є неприпустимим та свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.
При цьому, суд не бере до уваги доводи прокурора про те, що в обвинувальному акті не конкретизовано осіб, які є співучасниками злочинів, а такі особи зазначення як «ОСОБА» з відповідними номерами, з огляду на те, що у деяких абзацах обвинувального акту прокурором конкретизовано деяких осіб із зазначенням їх прізвищ та ініціалів, а при зазначенні інших співучасників злочинів прокурор хоча і зазначає таких осіб як «ОСОБА» з відповідними номерами, але вказує підприємства, в яких ці особи працювали, ЄДРПОУ цих підприємств та посади, які ці особи займали (т.1, а.с.6, 10, 11, 207, 210, 219, 220, 227, 239, 278), що дозволяє ідентифікувати таких осіб шляхом отримання такої інформації з відповідних реєстрів за допомогою системи інтернет.
За таких обставин, судом встановлено, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 містить посилання на осіб, які діяли за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні, матеріали кримінального провадження щодо яких виділені в окреме провадження.
З урахуванням вимог КПК України та практики Європейського суду, зміст обвинувального акту відносно ОСОБА_8 недвозначно вказує на співучасть інших, осіб, у вчиненні злочинів,у якихобвинувачується ОСОБА_8 та є фактичною констатацією цього факту і, всупереч принципу презумпції невинуватості, безпідставно стверджує про причетність цих осіб до вчинення злочинів у даному кримінальному провадженні.
Суд наголошує, що встановлені судом щодо ОСОБА_8 фактичні обставини справи, не можуть вважатися встановленими щодо інших осіб, прізвища, ініціали, посади та місця роботи яких зазначені в обвинувальному акті і потребують окремого дослідження при розслідуванні/розгляді судом справи відносно цих осіб.
На думку суду, зазначення в обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, скоєного іншими, крім обвинуваченого особами, провадження щодо яких, за твердженням обвинувачення, на даний час перебуває на розгляді суду і щодо цих осіб не здійснюється судове провадження у даній справі, не лише входить у колізію з нормами кримінального процесуального законодавства щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст.ст. 2, 7 КПК України завданням кримінального провадження та загальним засадам кримінального провадження, зокрема забезпеченню до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, а тому є незаконним.
З огляду на конституційно-правову та кримінальну засаду презумпції невинуватості є юридичний факт вчинення злочину, а тому беручи до уваги положення ст.17 КПК України, у яких реалізується положення ст.129 Конституції України, особа не може вважатися такою, що вчинила кримінальне правопорушення при відсутності обвинувального вироку щодо неї, який набрав законної сили.
Системний аналіз зазначених норм Основного Закону України та КПК України, а також правова позиція Верховного Суду України в Постанові ВСУ від 03 березня 2016 року у справі №5-347 кс15, вказують на те, що навіть незважаючи на неприюдиційність обвинувального акту, питання вини інших співучасників має бути доведено в іншому кримінальному проваджені.
При цьому, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до положень кримінального процесуального закону підлягає обов`язковому застосуванню та виходить з того, що презумпція невинуватості порушується, якщо судове рішення щодо особи, яка обвинувачується у вчинені кримінального злочину, відображає думку про його винність до того, як його вина була доведена відповідно до закону. Досить навіть за відсутності офіційних висновків того, що є деяке припущення, що суд розглядає обвинуваченого в якості винного (справи Мінеллі проти Швейцарії пункт 37; Нераттіні проти Греції пункт 23; Діду проти Румунії пункт 41).
Таким чином, суд констатує, що зазначення прокурором в обвинувальному акті при викладенні фактичних обставин кримінальних правопорушень та формулювання обвинувачення визнаного доведеним, про вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень за попередньою змовою з іншими особами, яких можливо ідентифікувати, порушує право цих осіб на презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини в окремому провадженні.
Оскільки за правилами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють призначення та здійснення судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_8 .
Разом з цим, зміна правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурором відповідно до положень ст. 338 КПК України можлива виключно в разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущених при обвинуваченні особи суперечностей чи неповноти, а тим більше описок.
Також, кримінально-процесуальний закон не містить положення про обов`язок суду чекати, коли прокурор скористається своїм правом на зміну обвинувачення в суді, а також і права суду пропонувати або примушувати прокурора змінити обвинувачення.
Таким чином, оскільки судом встановлені такі недоліки обвинувального акту, які перешкоджають судовому розгляду відсутність конкретно сформульованого обвинувачення із правовою кваліфікацією дій обвинуваченого за кожним епізодом окремо, посилання в обвинувальному акті на докази (експертизи, документи), а також зазначення відомостей про інших осіб співучасників злочинів (конкретизованих та таких, яких можливо ідентифікувати), то виправлення прокурором цих недоліків сприятиме реалізації завдань та засад кримінального провадження, а також забезпечення права обвинуваченого на захист від висунутого обвинувачення.
Вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акту відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, оскільки на стадії підготовчого провадження відповідно до Глави 27 КПК суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК України, не передбачено.
З урахуванням наведених та встановлених недоліків обвинувального акту, доводи сторони обвинувачення, викладені в запереченнях проти клопотання про повернення обвинувального акту про те, що ширший виклад обставин направлений на забезпечення прав обвинуваченого та можливість суду всесторонньо розглянути справу, встановити роль кожної особи у вчиненні кожного епізоду кримінального правопорушення, що може з достатньою мірою вплинути на ступінь винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 , суд визнає необґрунтованими з огляду на те, що в розумінні законності, диспозитивності кримінального провадження, виключного переліку даних, які має містити обвинувальний акт та питань, які вирішуються судом під час підготовчого провадження, зайва деталізація формулювання обвинувачення без викладення конкретних обставин, які підлягають доказуванню у відповідності до ст.91 КПК України за кожним епізодом злочинної діяльності окремо, із зазначенням даних про співучасників злочинів, яких вільно можливо ідентифікувати та щодо яких не здійснюється провадження цим судом, призвело до того, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а сторона захисту заявила про незрозумілість обвинувачення у зв`язку із ширшим викладенням прокурором обставин і не може бути визнано судом таким, що направлено на забезпечення прав обвинуваченого.
Суд також не приймає до уваги доводи прокурора про відповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України з посиланням на те, що обвинувальний акт, складений у даному кримінальному провадженні, є ідентичним обвинувальному акту, який складений прокурором у кримінальному провадженні № 42014160000000101 та у цьому кримінальному провадженні ухвалою суду призначено судовий розгляд. Такі доводи прокурора є необґрунтованими з огляду на те, що ухвала суду про призначення судового розгляду у кримінальному провадженні № 42014160000000101 не є преюдиціальним рішенням для цього кримінального провадження. Більш того, суд наголошує, що обвинувальні акти у вказаних провадженнях не можуть бути з ідентичним один одному обвинуваченням, з огляду на те, що в них обвинувачуються різні особи за різними епізодами.
Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, зокрема п.п. 5, 8 ч. 2 ст. 291 КПК, суд дійшов висновку, що він в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору.
При виправленні недоліків обвинувального акту, на які вказано судом, та які стали підставою для повернення обвинувального акту, з метою запобігання в подальшому, в разі направлення обвинувального акту до суду, виникнення у сторони захисту сумнівів щодо відповідності обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, прокурору слід також звернути увагу та виправити недоліки, на які звернула увагу сторона захисту в своєму клопотанні, зокрема зазначити в обвинувальному акті місце народження обвинуваченого, та відомості про потерпілу особу в даному кримінальному провадженні (код ЄДРПОУ, місце знаходження).
Керуючись ст.ст.314, 370, 376 КПК України, суд, -
постановив:
В задоволенні клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про передачу обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.12.2018 року за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч.4 ст. 358, ч.3 ст.209 КК України, колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_9 , на розгляді якої перебуває кримінальне провадження №42014160000000101 від 12.03.2014 року, для вирішення питання про їх об`єднання, відмовити.
Клопотання захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту прокурору для усунення його недоліків, задовольнити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.12.2018 року за №42018160000001152 за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч.4 ст. 358, ч.3 ст.209 КК України, повернути прокурору Одеської обласної прокуратури для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
25.11.2020
Єдиний унікальний номер справи: №522/15160/20
Номер провадження № 1-кп/522/2089/20
Головуючий суддя ОСОБА_1
